| WARNING | Дата: Неділя, 09.06.2013, 13:24 | Повідомлення # 1 |
 Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Статус: Offline
| Зміст освіти, як зазначає відомий український дидактик О. Савченко,
- головний засіб цілеспрямованого
навчання. Сучасні погляди на його структуру передбачають такі складові:
знання, вміння, навички, які відбивають досвід репродуктивної і творчої
діяльності, а також емоційно-ціннісних відносин. Відповідно зміст шкільної історичної освіти - один із
компонентів процесу навчання історії, певна система історичної інформації, яка
засвоюється у вигляді історичних знань, умінь і навичок, в яких особистість
засвоює вже відомі способи діяльності, досвід творчої пізнавальної діяльності
у розв'язанні проблем, що вирішувались людством у минулому, досвід ставлення до
світу, до людей, до себе, що може забезпечити емоційно-ціннісний розвиток
особистості.
Одним із важливих завдань навчання
історії є засвоєння учнями певної сукупності знань про історичне минуле, які
складаються з різноманітних відомостей, історичної інформації, що відбиває концентрований
соціальний досвід людства у навчальному історичному матеріалі. Система
відомостей історичної науки відтворює наукову картину розвитку суспільства в
цілому, людської цивілізації, розкриває історичну реальність і дає можливість
її пізнання людиною та відбивається у свідомості учнів у вигляді історичних
знань.
Навчальний історичний
матеріал складається з компонентів, які притаманні самій історичній науці:
історичних фактів і теорії, а також способів опрацювання історичного матеріалу,
теоретичних і методологічних основ історії як науки (під ними розуміють
основні принципи, підходи до вивчення історичного процесу, форми і способи
наукового пізнання). У процесі навчання учні насамперед засвоюють історичний
матеріал, представлений двома основними компонентами: історичними фактами і
теорією.
Оптимальне поєднання фактичного і теоретичного матеріалу в кожному
конкретному історичному курсі визначається з точки зору методологічних положень
про емпіричний і теоретичний рівні пізнання. Ще в 1950-х роках філософ В.
Кедров і психолог С. Рубінштейн обґрунтували необхідність чітко розрізняти два
способи узагальнення і відповідно два рівні пізнання: емпіричний і теоретичний.
Пізніше логічну і психологічну сторони цих способів розробили М. Вахтомін, В. Давидов, В. Копнін, О. Леонтьев42.
Історичні факти засвоюються учнями на так званому емпіричному рівні, тобто
із зовнішньої сторони (що, хто, де, коли, як) у вигляді образів, картин
історичного минулого. Теоретичний рівень пізнання історії передбачає
осмислення внутрішньої сутності фактів і оволодіння системою наукових понять,
висновків, зв'язків і закономірностей суспільного руху.
Історичні факти і їх класифікація
У повсякденному спілкуванні слова «факт», «подія», «явище» часто
виступають синонімами. Проте з методичної точки зору (так само як і в
історичній науці) вони розмежовуються:
- факт-подія - одинична, неповторна, оригінальна, жорстко локалізована
в часі та просторі дійсність (пригода), де бере участь певне коло осіб.
Наприклад: Марафонська битва 490 р. до н. е.; Берестейська унія 1596 p.; створення Української Центральної Ради в березні 1917 р. та ін.;
- факт-явище - фрагмент реальності з типовими, характерними
ознаками, притаманними певному історичному періоду або декільком країнам на
певному етапі історичного розвитку. Наприклад: посилення впливу католицької
церкви у країнах Західної Європи у середні віки; Реформація в Європі;
виникнення українського козацтва тощо;
- факт-процес (послідовна зміна станів або явищ, яка відбувається закономірним порядком,
хід розвитку чого-небудь)44 - це сукупність явищ більш високого ступеню
узагальненості. Наприклад: виникнення міст-держав у Дворіччі та Єгипті
наприкінці IV—III тис. до н. е.; поява і розселення людей на території України;
Велике переселення народів тощо.
За складом історичні факти можуть бути
поділені на елементарні, прості й
складні. У цьому випадку факти-процеси або факти-явища розглядаються як
сукупність (цілісність) взаємопов'язаних фактів-по-дій, кожен з яких, у свою
чергу, можна розкласти на ще більш дрібні і самостійні складові. Наприклад,
такий складний факт-явище, як Велика Вітчизняна війна, є сукупністю відносно
простих фактів-подій, серед яких оборона Одеси, Севастополя, визволення Києва,
Карпатсь-ко-Ужгородська операція тощо. У свою чергу кожен із цих простих фактів
складається з дрібніших, елементарних.
Складні факти мають певну структуру і,
як правило, складаються з типових, стійко повторюваних деталей, елементів:
- місця дії і
навколишньої природи;
- матеріальних предметів (від звичайного ґудзика до грандіозних технічних
пристосувань, створених і використовуваних людьми у своїй діяльності);
- учасників
досліджуваних подій і явищ як відомих діячів, так і безіменних представників
соціальних груп, класів.
Ці три групи фактів входять у число простих і елементарних, на які можна
розкласти складні з метою більш глибокого і чіткого засвоєння їх школярами.
За характером дії історичні факти
розподіляють на динамічні та відносно
статичні. До першої групи відносять фрагменти реальності, які швидко
розвиваються і суттєво змінюються за короткий період часу за принципом «було -
стало тепер». їхній рух нагадує кінематографічну плівку. Наприклад, битва під
Пилявцями у вересні 1648 р. До другої групи відносяться фрагменти реальності, які є відносно
сталими у часі і просторі протягом достатньо довгого періоду часу (десятиріч,
віків). Такі факти можна порівняти з фотографіями, це події, які «існують»,
які «є».
Другим компонентом
навчального історичного матеріалу є теорія. Термін «теорія» означає:
1) узагальнення досвіду,
суспільної практики, що відбиває об'єктивні закономірності розвитку природи і
суспільства;
2) сукупність узагальнених
положень, що утворюють будь-яку науку чи її розділ;
3) сукупність наукових
положень, учення про які-небудь явища, факти; система поглядів з якогось
питання 45.
Багато психологів, дидактиків, методистів-істориків розглядають оволодіння
учнями теоретичними знаннями як основу формування у них умінь учитися,
самостійно здобувати знання, як основу розвитку їхньої навчальної
компетентності, критичного мислення та інших важливих якостей особистості.
Структура цього компонента також складна і багатогранна. У ньому виділяють
три складових елементи: 1) історичні
поняття різної широти узагальнення;
2) суттєві
причинно-наслідкові та інші зв'язки;
3) тенденції суспільного
розвитку.
Поняття - це усвідомлене,
систематизоване знання про зв'язки, відношення, суттєві ознаки історичних явищ
і процесів. Поняття є однією з форм відображення світу в
свідомості людини, за допомогою якої засвоюється сутність явищ, процесів,
узагальнюються їх суттєві сторони та ознаки.
Поняття в методиці
навчання історії класифікуються за декількома критеріями:
1) за ступенем узагальненості: конкретно-історичні, тобто ті, що відбивають
суттєві ознаки явищ, притаманних для конкретної історичної епохи
(індульгенція, козаки, Західна Римська імперія); загально-історичні, такі, що
відбивають явища та процеси протягом декількох історичних епох (держава,
республіка, феодалізм, індустріальне суспільство, аграрно-ремісницька
цивілізація); соціологічні - такі поняття, які відбивають суттєві ознаки явищ
та процесів, характерні для всього людства і є філософськими за своїм змістом
(суспільство, людство, економіка, культура, знаряддя праці, суспільний лад,
політична система, духовні цінності);
2) за характером змісту (яка сфера суспільного життя відображена у понятті):
політичні або політично-правові (ідеологія, партія, територіальна громада,
закон); економічні (ринкові відносини, приватна власність, господарство,
продуктивність праці); культурні (Ренесанс, Реформація, гуманісти,
імпресіонізм, література, мистецтво) тощо. Така класифікація допомагає вчителю
організувати вивчення історичного процесу в усій його різноманітності.
У пізнанні суспільного життя, у засвоєнні історичних фактів та їх зв'язків
поняттям належить вирішальна роль. Чим більшим та різноманітнішим є апарат
понять учнів, тим більше можливостей має дитина для пізнання світу, формування
власної точки зору та її
Крім понять, складовими
історичної теорії є зв'язки та тенденції розвитку суспільства. Розкрити зміст історичних
зв'язків та тенденцій розвитку означає встановити внутрішні, суттєві зв'язки
між подіями, явищами і процесами, що періодично повторюються та окреслюють
певні напрями історичного розвитку.
Зв'язки між подіями і явищами у методиці історії класифікуються за змістом.
Відповідно, як правило, виділяються: причинно-наслідкові, хронологічні та
локальні.
Причинно-наслідкові
зв'язки встановлюються виходячи з того, що одне явище (причина) своїм впливом
породжує інше (наслідок). Наприклад, Великі географічні відкриття обумовили
розвиток ринкових відносин, виникнення Реформації та Ренесансу у Європі.
Локальні або просторові зв'язки віддзеркалюють вплив географічних умов на
виникнення та розвиток історичних явищ, характер і особливості протікання
історичних процесів. Наприклад, природні умови Стародавнього Єгипту поступово
привели до виникнення іригаційного землеробства.
Хронологічні або часові зв'язки відбивають послідовність чи синхронність
виникнення і розвитку історичних явищ і процесів. Так, у Франції за періодом
політичної роздрібненості наступив етап утворення централізованої держави, яка
переросла в абсолютну монархію; наприкінці XVIII і у XIX ст. у всіх країнах Європи відбувається промисловий
переворот.
Зв'язки
подібно до понять розподіляються на конкретно-історичні, загальноісторичні та
всезагальні. Визначення різноманітних зв'язків між історичними
явищами і процесами дозволяє окреслити певні тенденції суспільного розвитку в
ту чи іншу епоху.
Емпіричний і теоретичний рівні засвоєння учнями навчального історичного
матеріалу
На емпіричному рівні школярі працюють з фактами, представленими в підручниках, наочних посібниках й інших джерелах, що
містять відомості про важливі події і явища, їхні особливості і атрибути. На
цьому ступені пізнання вони засвоюють головні історичні факти у вигляді
цілісних, нерідко емоційно забарвлених образів, а неголовні - у необразній словесній
формі. У цілому, емпіричне вивчення минулого необхідне для збагачення школярів
запасом різноманітних фактичних знань, розвитку пізнавальних процесів:
аналітико-синтетичного сприйняття, образної пам'яті, репродуктивної і творчої
уяви, образного мислення, формування інтересу до предмета, для навчання прийомам
самостійної навчальної роботи.
На емпіричному рівні історичні факти засвоюються учнями у вигляді
історичних уявлень про історичні постаті, спосіб повсякденного життя людей,
їхні дії та вчинки, місця історичних подій та час їх протікання, кількість
учасників тощо.
|
| |
| |
Головна 
