Ekzor | Дата: Понеділок, 10.01.2011, 17:14 | Повідомлення # 1 |
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У 1995 р. відбувається посилення у Європі уваги до викладання історії та суспільствознавчих дисциплін, що було викликано геополітичними змінами в європейському регіоні. Це зумовило широке залучення країн, які в цей час стали або мали намір стати членами Ради Європи , до складання програм цієї організації з історії. Серед праць спеціалістів Ради Європи , присвячених реформуванню викладання історії в школі, більшість стосується методики викладання історії . Загальні принципи, на яких ґрунтується реформування історичної освіти, розглянуті в працях К. Галлагер та Е. Лоу-Беєр [6]. Безпосередньо вивченню ХХ ст. присвячені праці Ф. Пінджела та Р. Страдлінга [7]. Ці дві праці є методичними посібниками для вчителів історії , а увагу в них сконцентровано головним чином на історії Європи та європейських країн. Серед українських істориків, що приділяють увагу питанням викладання історії ХХ ст., — О. Бойко, О. Гарань, Я. Грицак, О. Давлєтов. Проблемами реформування викладання історії Рада Європи займається з часу свого створення у 1949 році. Межі діяльності Ради Європи в галузі освіти встановлює Європейська культурна конвенція. Питаннями освіти, а отже, і реформуванням історичної освіти, в Європі займаються такі установи: Рада з культурного співробітництва. EUROCLIO — Постійна Конференція Асоціацій Викладачів Історії , з 22 квітня 1993 р. — Європейська Асоціація викладачів історії. EUSTORY — історична мережа для європейської молоді. Її завдання полягає в тому, щоб залучати ідеї якомога більшої кількості людей до вивчення й викладання історії . Виступаючи проти зловживання історією з ідеологічних міркувань, EUSTORY пропонує вважати вивчення історії чинником міжкультурного порозуміння в Європі. На даний момент основним нормативним документом Ради Європи щодо викладання історії є Рекомендація Rec (2001) 15 про викладання історії в двадцять першому столітті в Європі. У цій Рекомендації наведено перелік документів, якими керується Рада Європи під час здійснення вдосконалення історичної освіти. Це Європейська культурна конвенція 1954 р., рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи , резолюції та рекомендації Постійної конференції європейських міністрів, рекомендації Комітету міністрів Ради Європи , декларації конференцій міністрів освіти .Мету реформаторської діяльності Ради Європи в галузі історичної освіти можна сформулювати так: створення такої моделі історичної освіти, яка допомогла б молодій людині набути тих якостей, які необхідні для життя в плюралістичному демократичному суспільстві: толерантності, дотримання прав людини, поваги до правди, громадянської мужності, вміння співчувати, критично мислити, опиратися забобонам, розпізнавати спотворення фактів та пропаганду. У країнах Європи курс новітньої історії в школі найчастіше охоплює період з 1900 р. до сьогодення [17]. Більшу частину цього періоду становить ХХ ст. Темі вивчення історії ХХ ст. був присвячений трирічний проект Ради Європи «Вивчення та викладання історії Європи в ХХ ст.» (1999–2001), який охоплював такі напрями діяльності: вивчення Голокосту у ХХІ столітті; вивчення історії жіноцтва у ХХ ст.; Європа на екрані: кіно та вивчення історії ; вивчення історії Європи ХХ ст. Цей проект, що в пріоритетному порядку обговорювався на самітах Ради Європи у Відні і Страсбурзі, отримав втілення у виданні документів, спрямованих на проведення навчальних реформ і навчальних посібників, які можуть бути використані під час вивчення історії ХХ сторіччя. За оцінками Комітету міністрів Ради Європи , цей проект дозволив, зокрема, здійснити значний прогрес у виробленні плюралістичної й витриманої в дусі терпимості концепції викладання історії , виробити приклади відкритого підходу до делікатних питань європейської історії ХХ ст. Враховуючи це, Комітет міністрів Ради Європи , поважаючи конституційні структури держав-членів, внутрішню ситуацію і систему освіти кожної держави-члена Ради Європи , рекомендує під час здійснення перетворень у галузі історичної освіти враховувати такі принципи: 1) викладання історії повинно уникати зосередження енциклопедичних знань; 2) до програм з історії доцільно включити «європейський вимір» з тим, щоб сформувати в учнів європейську свідомість, яка буде відкритою для решти світу; 3) програма з історії має бути спрямована на розвиток в учнів старших класів уміння критично мислити, робити незалежні та об’єктивні судження, вміти протистояти маніпуляціям; 4) історію Європи треба вивчати через найбільш значимі періоди та факти на місцевому, національному, європейському та світовому рівнях; 5) увага під час вивчення історії має приділятися усім вимірам історії : політичному, економічному, соціальному, культурному; 6) обмеження упереджень та стереотипів через висвітлення в шкільних програмах позитивного взаємного впливу між різними країнами, релігіями та науковими школами в процесі розвитку Європи ; 7) критичне вивчення зловживань історією , коли йдеться про такі зловживання, як заперечення очевидних історичних фактів, фальсифікації, замовчування, неосвіченість або «привласнення» фактів з ідеологічною метою; 8) вивчення суперечливих проблем через звертання уваги на різні факти, думки та погляди.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
|
| |