| Ekzor | Дата: Вівторок, 28.12.2010, 22:15 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Новоутворену слов'янсько-болгарську державу в історичній літературі називають Першим Болгарським царством. Воно проіснувало з 681 по 1018рр. Столицею держави стало місто Пліска.
Слов'янські племена, що проживали в новій державі, перебували на вищому рівні соціально-економічного розвитку, аніж протоболгари. Крім того, кількісно слов'яни також переважали своїх сусідів. Ці обставини сприяли переходові протоболгар до осілого способу життя та їх асиміляції слов'янами, які перейняли тільки племінну назву.
Аспарухові та його наступникам довелося відстоювати її незалежність у частих війнах з Візантією. У ході цих воєнних змагань, які проходили з перемінним успіхом, болгарські хани значно розширили межі країни. Особливих успіхів Болгарія досягла під час правління енергійного й далекоглядного хана Крума (803— 814). Він остаточно розбив аварів і захопив територію між Карпатами та Дунаєм. У 811 р. в Болгарію вторгнулася армія візантійського імператора Никифора, але на зворотному шляху вона потрапила в засідку. За наказом Крума з його черепа виготовили бенкетну чашу.
У перші століття існування Болгарської держави при дворі домінувала протоболгарська аристократія. Слов'янська знать, як правило, задовольнялася владою на місцях, у словініях, що охоплювали більшу частину країни.
Військо складалося з протоболгарської кінноти та слов'янської піхоти й було всенародним. Соціальна структура ранньофеодальної Болгарії складалася з двох основних класів — аристократії та вільного селянства. З поширенням великого землеволодіння в VІІ-ІХ ст. зростає економічний та політичний вплив аристократії. На її користь надходила велика частина натуральних селянських платежів.
Саме селянство в VII—IX ст. поступово залучається до процесу феодалізації. Про це свідчать записи звичаєвого права — "Землеробського закону "(VIII ст.) і "Закону судного людям "(IX ст.).
Процес феодалізації, що розпочався в країні, був тісно пов'язаний з територіальними загарбаннями болгарських ханів. Хани дарували своїм близьким землі разом з людністю, яка проживала на них, що призвело до перетворення вільних селян на кріпаків. Цих кріпаків у Болгарії, як і у Візантії, називали париками. Зростання великого землеволодіння супроводжувалося збільшенням феодальних повинностей селян, проте, на відміну від країн Західної Європи, феодалізація в Болгарії відбувалася уповільненими темпами. Поряд з аристократією та селянством у болгарському суспільстві існували раби. Раби ставали здебільшого дворовими служниками в маєтках знаті або предметом торгівлі з Візантією.
Болгарія значно посилилася за князювання Бориса І (852—889). Він захопив території на північ від Дунаю, а також частину сербських земель. У 865р. Борис І запровадив у Болгарії християнство. Цей майстерний політичний хід зрівняв Болгарію з іншими європейськими державами.
Царювання Симеона (893—927) в історичній літературі часто називають "Золотою добою " Болгарської держави, яка в цей період досягла вершини політичної могутності й стала гегемоном на Балканах. Перемоги болгар привели до істотних геополітичних змін на Балканах: держава Симеона займала всю територію сучасної Болгарії, Македонію, Албанію, майже всю Сербію, частину Фракії, а також області на північ від Дунаю. У 917 р. Симеон відмовився від титулу князя і проголосив себе царем (василевсом) болгар і ромеїв (греків). Національна церква отримала автокефалію у 917р., а болгарський архієпископ дістав сан патріарха.
Утвердження в Болгарії феодальних відносин вело до масового закабалення сільської людності. Податкове гноблення особливо посилилося в X ст., коли часті війни вимагали дедалі більших коштів. Ознаки занепаду царської влади почали відчуватись відразу після смерті Симеона. Енергійного, войовничого батька змінив на троні його старший син Петро (927—969), який виявив якості не державця, а ченця. Самостійність зберегли тільки південно-західні області Болгарії. Там виникло Західно-Болгарське царство. Перелом у бойових діях настав у 1001 р., коли сюди було спрямовано відразу кілька візантійських армій. Імператор Василій II (976-1025), який вів її, ввійшов в історію під прізвиськом Болгаробійця. Так, після вирішальної перемоги поблизу гори Беласіце він наказав осліпити 14— 15 тис. узятих у полон болгарських воїнів. Одне око залишили тільки одній людині з кожної сотні. Ці одноокі поводирі мали привести осліплених воїнів до царя Західно-Болгарського царства Самуїла. Побачене так вразило державця, що він незабаром помер.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
