| Ekzor | Дата: Вівторок, 28.12.2010, 22:01 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Скориставшись ослабленням Франкської держави, викликаним династичними чварами, полабські слов'яни вже з 30-х років IX ст. поступово позбавляються залежності. Вони знищують франкські опорні пункти й залоги, здійснюють напади на поселенців у німецьких марках тощо. Коли довготривала усобиця між онуками Карла Великого завершилася у 843 р. поділом імперії, правитель Східно-франкського королівства Людовік (Людвіг) II Німецький (843-876) мусив мати справу зі значною політичною силою, якою на той час стали слов'яни, - з Великоморавською державою.
Поки тривали внутрішні усобиці між німецькими рицарями, полабські слов'яни, разом з угорцями, данцями та норманнами, нападали на німецькі землі й спустошували їх. Німецька верхівка, як тільки владнала спірні питання, вирушила в похід проти слов'ян. Перший король Саксонської династії- Генріх І Птахолов (919-936), перетнувши Лабу, напав у 927 р. на лютицьке плем'я стодорян. У результаті цього нападу німці захопили міста-фортеці Гана та Бранібор (Бранденбург). У 928 р. Генріх І скорив лютицькі племена ротарів і гломачів, примусивши їх сплачувати данину.
Однак тоді німці ще не мали достатньо сил для остаточного підкорення полабських слов'ян, більшість яких і надалі жила за власними звичаями та вірою. Лише в землях лужицьких сербів німці почувалися більш-менш упевнено.
Оттон І Великий (936-973), який прийняв титул імператора Священної Римської імперії германської нації, продовжуючи східну політику свого батька, вирішив змінити тактику боротьби. Відтепер попереду завойовників рухались римо-католицькі місіонери. Християнізація слов'ян стала для німців одним із засобів зміцнення свого впливу. Для єпископських кафедр і монастирів виділялися, за рахунок місцевих жителів, найкращі землі. Слов'янську людність змушували сплачувати десятину та інші податки. Богослужіння для слов'ян відправлялися латинською мовою.
Оттон Т сприяв розселенню німецьких колоністів у прикордонних марках, створених на слов'янських землях, призначаючи маркграфів, які мали проводити політику онімечення корінного населення. Для досягнення цієї мети використовувалися різноманітні засоби. Так, один із маркграфів, запросивши до себе в гості 30 слов'янських князів, убив їх під час бенкету.
Наприкінці X ст. політика "тиску на Схід" ослабла. У слов'янських землях спалахнули антинімецькі повстання. Першими виступили лютичі, які в червні 983 р. відбили у німців добре укріплені міста Гавельберг і Бранибор. Незабаром воєнні дії перекинулися за Лабу - на територію, що належала німцям. Перемога повстання дала змогу лютичам визволитись від принизливої залежності й припинити сплату данини.
Естафету визвольної боротьби згодом перехопили племена бодринів, котрі в 1002 р. повстали проти засилля німців. У ході боїв вони не тільки неодноразово завдавали їм поразок, а й захопили фортецю Гамбург. Повстанці перестали сплачувати данину, руйнували церкви, звільнюючи свою землю від німецьких колоністів. 1 лише землі лужицьких сербів залишалися залежними від німців.
Завдяки успішній визвольній боротьбі XI ст. стало добою процвітання полабсько-поморських слов'ян. Вони не тільки мали значні здобутки в розвитку економіки й торгівлі, а й створили власну державу. До складу Вендської держави увійшли племена лютицького та бодрицького союзів, а також частина поморських слов'ян.
Першим правителем Вендської держави став бодрицький князь Готшалк (1044-1066). На жаль, про внутрішній устрій нового державного об'єднання майже нічого не відомо. Ймовірно влада князя, який охрестився, мала вкрай авторитарний характер. Із власних дружинників він створив нове вельможне панство, яке цілком залежало від його волі. Політика Готшалка викликала протести не тільки родової знаті та духовенства, а й широких верств населення, які вбачали в особі князя-християнина насамперед німецького ставленика. Прагнучи зміцнити свою владу за допомогою християнської церкви, він жорстоко переслідував прибічників поганства, намагаючись у такий спосіб підірвати вплив родоплемінної знаті. Незабаром його було вбито в ході чергового повстання.
За правління Готшалка слов'яни постійно воювали з данцями, німцями та норманами. Численні слов'янські загони вдиралися до Саксонії і лише ціною великих зусиль німцям вдалося відстояти свої землі. Так, у 1055 р. загін лютичів завдав нищівної поразки саксонському війську. У відповідь, наступного року імператор Священної Римської імперії - Генріх III (1039-1056) - вирядив велику армію в землі лютичів, але слов'яни загнали її в багна, де винищили майже всю. Хроністи повідомляли, що Генріх III помер від прикрості, дізнавшись про цей розгром. Наведені факти свідчать про те, що Вендська держава у військовому відношенні була тоді досить потужною.
На добу існування Вендської держави припадає процес покріпачення вільних общинників. З метою закріплення своєї влади над селянами, князі часто зверталися по допомогу до німців і намагалися насаджувати у власних маєтностях християнство. Всі ці насильницькі дії викликали обурення населення й призводили до повстань. У ході одного з таких народних заворушень в останній третині XI ст. князем бодричів став Крутий. Скориставшися з ослаблення Німеччини, він розширив кордони Вендської держави до Північного моря. Однак, як і його попередники, новий правитель став жертвою інтриг родоплемінної знаті. І хоча окремі племена продовжували чинити опір німецькій агресії, Вендська держава, ослаблена внутрішніми династичними чварами, остаточно розпалася десь у 1129 р.
ПІДКОРЕННЯ
НІМЦЯМИ
ПОЛАБСЬКИХ
СЛОВ'ЯН
________________________________________________________
Завершальний етап боротьби полабських слов'ян проти німецької експансії припадає на XII ст. Спочатку було підкорено племена лютицького союзу. В 1134 р. брандербурзький маркграф Альбрехт Ведмідь отримав від імператора Священної Римської імперії землі в лен на лівому березі Лаби (в межах Північної марки), що лежали навпроти (через річку) території лютичів. Шляхом віроломства і втручання у чвари лютицької правлячої верхівки Альбрехт Ведмідь приєднав до інших своїх володінь землі лютицького союзу.
Наступ проти племен бодричів очолив Генріх Лев, який у 1142 р. став герцогом Саксонії. Замість участі в Другому хрестовому поході йому та іншим північно-німецьким рицарям було дозволено здійснити хрестовий похід проти сусідніх слов'янських племен з метою їх християнізації. Похід хрестоносців на землі бодричів у 1147 р. зустрів масовий опір, який очолив князь Ніклот. На цей раз спроба підкорити слов'ян завершилася повним провалом. Ще досить тривалий час Ніклот згуртовував навколо себе різні слов'янські племена для супротиву німецькій експансії.
Проте "тиск на Схід" не припинявся. Черговий похід, який очолив Генріх Лев у 1160р., завершився підкоренням бодричів. Князь Ніклот загинув у бою, а опір слов'ян було жорстоко придушено.
З більшої частини захоплених земель Генріх Лев у 1170 р. створив Мекленбурзьке герцогство, а решту поділили між собою інші учасники походу. Загарбники й надалі утискували і знищували слов'ян, відбирали в них землю та витісняли до місць, непридатних для нормального існування.
Проте опір полабських слов'ян тривав. У 1164 р. спалахнуло чергове повстання бодричів, яких підтримали інші племена. Повсталих очолив син князя Ніклота - Прибислав. Для протидії слов'янам Саксонія, Бранденбург і данці вирішили укласти воєнний союз. Князь Прибислав мусив відступити на північ, до узбережжя Балтики, звідки робив успішні наскоки на терени, загарбані німцями. Тоді Генріх Лев домігся підписання угоди з Прибиславом, у результаті якої в Примор'ї, між Лабою і Одрою, було створено напівзалежне слов'янське князівство, де насильно запроваджувалися католицизм та німецькі порядки.
Внаслідок продовження експансії, вже до кінця XII ст. полабські слов'яни остаточно втратили незалежність, а німці назавжди утвердилися між Лабою і Одрою.
Інакше розгорталися події на землях поморян. Уже наприкінці X ст. поморські слов'яни увійшли до складу ранньофеодальної Польської держави, а наприкінці XII ст. - до Священної Римської імперії, де були згодом остаточно асимільовані.
Тривала боротьба за право на існування, проти німецької експансії виснажила сили полабсько-поморських слов'ян. Нескінченні війни призвели до загибелі людей та самобутньої слов'янської культури, що розвивалася протягом століть у Центральній Європі. Після остаточного підкорення місцевої людності й загарбання її земель швидкими темпами відбуваються колонізація, понімечення й асиміляція.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
