У першій половині XIX ст. Велика Британія стала наймогутнішою індустріальною і колоніальною державою світу. За рівнем промислового виробництва і торгівлі вона випередила інші країни світу. Британський флот неподільно панував на морях. Завдяки швидкому розвитку промисловості виростали нові індустріальні райони. У західних і північних районах країни швидко розвивалась металургійна, вугільна, текстильна промисловість, суднобудування, зростала кількість великих підприємств. Фабрики і заводи переважали в усіх основних галузях виробництва. Навіть машини вже вироблялися за допомогою машин. У Британії завершився промисловий переворот. Механізація промисловості значно підвищила продуктивність праці. Тепер лише один робітник на прядильній машині міг виконати роботу, яку раніше робили понад 300 чоловік.
Розвиток індустрії і зростання населення міст викликали підвищений попит на сировину і продукти харчування, що сприяло піднесенню сільського господарства. У Британії поширювалось капіталістичне фермерство, впроваджувалися сільськогосподарські машини.
Промисловий переворот привів і до значних соціальних наслідків. Розорені ремісники, власники дрібних підприємств поповнювали лави найманих робітників. Кількість вільних робочих рук у країні набагато перевищувала потреби промисловості, що зумовило зростання чисельності безробітних. Цим охоче користувались підприємці, наймаючи робітників для своїх фабрик і заводів практично за безцінь. Тривалість робочого дня, що не обмежувалась законом, нерідко досягала 14-16 год на добу. Зарплата забезпечувала лише злиденний рівень існування. Робітників часто штрафували. На підприємствах використовувалась праця жінок і дітей, яким платили набагато менше, ніж чоловікам. У 30-х роках діти і підлітки становили майже третину всіх британських найманих робітників. Не лише на фабриках, а й у шахтах працювали діти 5-7 років. Із впровадженням машин на підприємствах значно підвищилась інтенсивність праці, зросла кількість травм і каліцтва на виробництві. Робітники нерідко вважали машини своїми ворогами, нищили їх і руйнували фабрики. Становище робітників особливо погіршувалося, коли наставала економічна криза - глибокий спад виробництва, що супроводжувався зменшенням зарплатні та зростанням безробіття.
Криза охопила країну після закінчення наполеонівських війн, коли держава зменшила замовлення приватним підприємствам. Одночасно в Британію стали знову вільно завозитись хліб та інші продукти харчування з континентальної Європи, що неабияк налякало виробників хліба в країні - багатих землевласників-лендлордів. Користуючись тим, що представники земельної аристократії - угруповання торі - повністю контролювали обидві палати парламенту, вони домоглися введення у 1815 р. надзвичайно високих мит на довіз іноземного хліба. Ці «хлібні закони» перетворили лендлордів на єдиних продавців зерна в країні, на монополістів, чим вони і скористались, значно підвищивши ціни на продукти харчування.
«Хлібні закони» були відвертим проявом ігнорування правлячою верхівкою країни потреб абсолютної більшості населення Англії. Загальне невдоволення спричинило масові заворушення, які уряд торі придушував силою зброї. Так, у серпні 1819 р. війська розігнали 80-тисячний мітинг робітників біля Манчестера, учасники якого вимагали скасувати «хлібні закони» і запровадити загальне виборче право. В результаті побоїща загинуло 11 чоловік, а понад 400 було поранено. У цей час парламент прийняв низку законів, що значно обмежили право громадян брати участь у мітингах і зборах та ввели сувору цензуру (контроль) преси.
Політика урядів торі стала дещо м'якшою в 20-х роках XIX ст., коли до влади прийшло ліве крило цього угруповання. У 1824 р. уряд дозволив утворення робітничих спілок - тред-юніонів, зменшив покарання за кримінальні злочини та мито на довіз хліба. Наступний уряд торі провів через парламент у 1829 р. закон про надання виборчих прав католикам, що дозволило брати участь у виборах населенню Ірландії.
У 30-х роках уряд вігів здійснив й інші помірковані реформи. У 1834 р. було скасовано рабство в англійських колоніях, дещо розширено міське самоврядування і, нарешті, у зв'язку з частими виступами робітників запроваджено перше в історії державне фабричне законодавство. У 1831 р. заборонено нічну працю підлітків до 18 років, у 1833 р. - працю дітей де 9 років, а тривалість робочого тижня для підлітків обмежено 69 год. Для контролю за цими заходами було запроваджено фабричну інспекцію.
Проте під тиском промисловців, що посилили своє представництво у палаті громад, у 1834 р. парламент приймає Закон про бідних, який скасовував старовинний обов'язок багатих сплачувати спеціальний податок на користь бідняків. Відтепер англійці, що не мали домівки і засобів для існування, мали жити у робітничих домах окремо від своєї сім'ї, вони змушені були працювати у дуже тяжких умовах.
Головна 
