Німеччина після революції 1848-1849 pp.

Національне об'єднання та утворення єдиної німецької держави було головним завданням революції 1848-1849 pp. у Німеччині. Національна ідея була присутня в більшості суспільних рухів, що розгорталися в країні. Однак у пореволюційні роки вони ще не розвинулися, а монархи найбільших німецьких держав Австрії та Пруссії боролися за панування в роздробленій Німеччині.

Перша спроба Пруссії об'єднати Німеччину під своєю владою у 1849-1850 pp. завершилася поразкою внаслідок протидії Австрії.

Пореволюційний період для більшості німецьких держав виявився добою політичної реакції. її провідником став Німецький союз. Створений ним спеціальний комітет слідкував за тим, щоб із конституцій німецьких держав було усунено всі зміни, запроваджені в роки революції. В усіх державах посилили урядову владу й поліцію, закрили опозиційні газети,, клуби, політичні товариства, встановили суворий нагляд за школою. Через це багатьом діячам демократичного і робітничого руху довелося емігрувати. Але остаточне повернення до дореволюційних порядків виявилося неможливим.

Німеччина рухалася власним, особливим шляхом у становленні індустріального суспільства Це був шлях реформ, які поступово перетворювали її на провідну індустріальну країну Європи.



6. Економічне піднесення 50-60-х pp.

У розвитку Німеччини 50-60-ті pp. XIX ст. відзначалися бурхливим економічним розвитком. За десятиліття промислове виробництво збільшилось удвічі. Цих успіхів було досягнуто завдяки впровадженню парових машин, зміцненню митного союзу як основи для формування загальнонімецького ринку, дешевій робочій силі, наявності обов'язкової початкової освіти, що давала елементарні знання, необхідні для кваліфікованої праці, прогресові в наукових знаннях і запровадженню їх у виробництво. Наприкінці 60-х pp. у німецьких землях налічувалося більш як 1 млн промислових робітників. Рейнська область, Сілезія, Берлін стали індустріальними центрами.

Загальна потужність парових машин у 60-х pp. зросла вчетверо, а довжина залізниць - удвічі. Особливістю промислової революції в Німеччині було те, що вона спиралася на вітчизняне вдосконалене устаткування і технології. Промисловість створювалася за передовою на той час галузевою структурою. Досягнуті успіхи дали можливість Німеччині перетворитися на промислово розвинену державу, частка якої у світовому виробництві наприкінці 60-х pp. XIX ст. становила 13% (Англії - 32%). Наприкінці століття Німеччина випередила за розвитком промисловості Францію і на рівних суперничала з Англією.

Головною передумовою швидкої індустріалізації країни стала ліквідація феодальних порядків у сільському господарстві. У 1850 р. прусських селян було звільнено від феодальної залежності за викуп. Сума викупу становила 18-кратну вартість щорічних платежів. Селяни сплачували викупну суму землевласникам за допомогою спеціальних банків частинами, протягом 41-56 років. На початку 50-х pp. аграрні реформи було здійснено і в інших німецьких державах.

7. Бісмарк та об'єднання Німеччини

Спроби Пруссії в пореволюційне десятиріччя посісти провідне місце в Німецькому союзі завершилися поразкою. Щоб утримати свій вплив у Німеччині, Пруссія спрямувала всю енергію на відновлення митного союзу і досягла успіху. У 1853 р. Митний союз економічно об'єднав під зверхністю Пруссії значну кількість держав Німецького союзу.

Успіхи італійців в об'єднанні країни надихали німецьких патріотів. У 1859 р. представники північнонімецьких держав утворили Німецький національний союз. Його метою було проголошено об'єднання німецьких держав під головуванням Пруссії. У програмі союзу наголошувалося, що Австрія до складу майбутньої Німецької імперії входити не повинна.

У 60-х pp. питання про об'єднання Німеччини стало головним. Перехід до практичних дій стосовно його реалізації розпочався після призначення на посаду канцлера (голови уряду) Пруссії Отто фон Бісмарка (1815-1898). "Залізним канцлер", як стали його називати, упевненою ходою рушив до своєї головної мети - німецької єдності.

Отто фон Бісмарк



Отто фон Бісмарк народився у родині юнкера, неподалік од Берліна. Всупереч військовим традиціям юнкерства, він, за наполяганням матері, вступив до Геттінгенського університету, хоча вивченням наук себе не обтяжував, віддаючи перевагу фехтуванню, полюванню та іншим утіхам. Завершивши освіту в Берлінському університеті, став чиновником судового відомства. Проте надовго там не затримався через свій запальний характер, що приводив до сутичок із начальством. Покинувши роботу, Бісмарк став управителем двох батьківських маєтків. Будучи честолюбною людиною, він домігся значних успіхів у веденні господарства Фізично витривалий, з гучним голосом, Бісмарк презирливо ставився до людських слабкостей.

У дні революції 1848 р. він, озброївши своїх селян, прийшов у Берлін на придушення повстання. Його помітили, і в 1851 р. він - знову на державній службі. Бісмарк став представником Пруссії в союзному парламенті. У 1859-1862 pp. - посол у Росії та Франції. Під час перебування в Росії Бісмарк відмовився від пропозиції царя перейти на російську службу.

У 1862 р. Бісмарк став головою уряду Пруссії. Він очолив уряд саме тоді, коли між парламентом (ландтагом) і королем спалахнув гострий конфлікт із питань воєнної реформи, переозброєння та збільшення армії.

У виступі перед парламентаріями він виклав програму своєї майбутньої зовнішньої та внутрішньої політики. "Не на лібералізм Пруссії дивиться Німеччина, а на її могутність. Не промовами, не постановами більшості вирішуються великі питання часу - це було помилкою 1848 p., - а залізом і кров'ю. Пруссії необхідно тримати свої сили напоготові, в очікуванні сприятливого моменту, що його декілька разів було втрачено", - сказав Бісмарк. Не рухаючись із парламентською опозицією та в обхід рішень парламенту, він провів реформу і збільшив армію вдвічі, оснастив її новими рушницями та швидкострільними гарматами

8. Війни Пруссії проти Данії та Австрії

Реформа армії давала можливість удатися до рішучих дій Саме тоді нагодився привід до війни проти Данії.

Після смерті датського короля Фрідріха VII (1863 р. ) на престол зійшов його родич по жіночій лінії Хрістіан ІХ. Він прагнув успадкувати всі датські володіння. Але в німецьких герцогствах Шлезвіг і Гольштейн, що належали Данії, не допускалося наслідування по жіночій лінії. Цим Бісмарк вирішив скорис- татися як приводом до розв'язання війни. Нехтуючи інтересами інших німецьких держав, Бісмарк запропонував Австрії примусити Хрістіана ІX відмовитися від цих володінь. У 1864 р. австропрусська армія завдала поразки Данії, яка відмовилася від Шлезвігу на користь Пруссії та від Гольштейну на користь Австрії.

Залучення Австрії до цієї війни дало змогу Пруссії посварити її з іншими членами Німецького союзу, в якому вона головувала. Домігшись ізоляції Австрії, Бісмарк заходився реалізувати плани остаточного усунення її від німецьких справ. Напередодні війни Бісмарк провів серйозну дипломатичну підготовку. Так, було укладено союз з Італією, яка прагнула відвоювати Венеціанську область у Австрії. Заручився він і прихильністю багатьох дрібних німецьких держав, а також нейтралітетом Франції, натякнувши Наполеонові III на можливість "округлення" французьких володінь на лівому березі Рейну.

Війна розпочалася 1866 р. нападом Пруссії на Гольштейн (Голштінію) та на союзників Австрії - Ганновер, Гессен, Саксонію. Противник не був підготовлений до війни і не спромігся на рішучий опір. До того ж австрійську армію було вщент розгромлено під м. Садова. Не врятували Австрію перемоги на італійському фронті під Костоце та на морі біля Ліссе.

Австрія змушена була укласти мир з Італією, віддавши їй Венецію, і з Пруссією.

Мирний договір між Австрією та Пруссією за наполяганням Бісмарка не був принизливим для першої. Австрія не зазнала територіальних втрат, лише мала сплатити 20 млн талерів і вийти з Німецького союзу. Бісмарк навіть заборонив Вільгельмові І в'їхати, як переможцеві, на білому коні до Відня.

Пруссія приєднала до себе Гольштейн, Ганноверське ко- ролівство, Гессенське курфюрство, герцогство Нассау ім. Франкфурт-на-Майні. Над Саксонією було встановлено протекторат.

Такі дії Бісмарка були далекоглядними. Він розумів, що лише Австрія може бути союзницею Німеччини в Європі завдяки спільності інтересів і національній близькості. Допомігши Італії, він теж перетворив її на свого союзника. Великим досягненням Бісмарка була нейтралізація Росії, яка не втрутилась у ці конфлікти.