Все для історика
П`ятниця, 29.11.2024, 00:52
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Угорщина в пер. пол. ХІХ ст. Революція 1848-1849 рр. - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Угорщина в пер. пол. ХІХ ст. Революція 1848-1849 рр.
EkzorДата: Субота, 19.06.2010, 18:05 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Економіка Угорщини розвивалася в умовах менш сприятливих і більш складних, ніж у австрійських, чеських і північноіталійських землях. Тут, на відміну від спадкових земель, панування феодалізму і станових установ було більш міцним. Економічна потужність і політичний вплив дворянства, що збереглися майже в незайманому вигляді на початку XIX ст .- не в останню чергу завдяки союзу угорської аристократії з чужоземним абсолютизмом, - представляли основну причину відсталості країни і перешкоджали її подолання.
У тривалому відставанні економіки країн угорського королівства істотно винна та дискримінаційна у своїй основі митно-тарифна політика віденського двору, яка починаючи з 40-50-х років XVIII ст. свідомо використовувалася з метою стримувати розвиток потенційно конкурентоспроможних галузей виробництва у східній частині імперії. Віденський двір обмежував зовнішньоторговельні зв'язки королівства, з тим щоб перетворити його в аграрно-сировинний придаток Австрії та в монопольний ринок збуту її промисловості. Іноземні товари, імпортовані Угорщиною, обкладали дуже високими митами (до 30% їх вартості), тоді як з австрійських товарів мита зовсім не стягувалися або складали не більше 5%. Для вивозу угорських товарів за кордон потрібно особливий дозвіл віденських влади, а мита навіть на продукти угорського сільського господарства, що ввозяться до Австрії, знижувалися лише в тому випадку, якщо ці продукти не конкурували з австрійськими та чеськими. Прямим наслідком такої політики стали занепад з кінця XVIII ст. текстильного виробництва в Угорщині, а також слабкий розвиток тут мануфактур.
Тим не менше економічний підйом, особливо значний в 30-40-ті роки, був помітний і в цій країні, обплутаний безліччю пут феодалізму. Незважаючи на лютували в зазначені десятиліття епідемії, що забрали півмільйона життів, до 1846 населення королівства (включаючи Трансільванію і Хорватію) склало 14,5 млн. осіб проти 9,3 млн. у 1787 р. Прискорився зростання міського населення (напередодні революції воно досягало 2 млн.), найбільше місто Пешт налічував вже 110 тис. жителів. У промисловому виробництві було зайнято лише 5% населення. У 30-40-ті роки в Угорщині з'явилися досить великі, оснащені паровими машинами підприємства, головним чином борошномельні та цукроварні, але також і виробляли сільськогосподарські знаряддя і агрегати. У 1846 р. почали прокладатися перші кілометри залізниць.
Прогрес торкнувся і основної галузі угорської економіки - сільського господарства. Розширилися орні угіддя, головним чином шляхом обводнення і осушення боліт, скорочення площі пасовищ і лугів. Поліпшення агротехніки і землеробських знарядь дозволило підвищити врожайність. Значно збільшилося виробництво технічних культур, в тому числі нових - картоплі, тютюну, рису, індиго. У порівнянні з кінцем XVIII ст. збори врожаю подвоїлися, поголів'я худоби збільшилося в п'ять разів. Військова кон'юнктура кінця XVIII - початку
XIX ст., А потім прискорилося розвиток промисловості в австрійських і чеських землях забезпечили стійкий ринок збуту угорської сільськогосподарської продукції та деяких видів промислових виробів.
Серед нових явищ економічного життя одним з особливо важливих було зростання товарності як поміщицького, так і селянського господарства. На базі розширення внутрішнього ринку і пожвавлення торговельно-економічних відносин між окремими районами в 40-х роках виникли перші кредитні установи: ощадні каси і банки, які, однак, не могли забезпечити зростаючі потреби економіки. Відсутність джерел дешевого і рясного кредиту було одним з факторів, які гальмували заміну в господарстві поміщиків непродуктивного, але даровою панщинного праці кріпаків працею найманим, застосування в сільському господарстві машин і механізмів. Більшість поміщиків шукали виходу в екстенсивних методах господарювання, в посиленні феодальної експлуатації (перш за все панщини), в розширенні панської оранки шляхом захоплення селянських земель. Все в кінцевому рахунку впиралося у відсутність буржуазної власності на землю (понад 80% її належало дворянству), у збереження феодально-кріпосницького гніту.
Основна маса земельних володінь була виключена з обігу і не могла служити базою для кредитно-позичкових операцій, оскільки селяни не мали права власності навіть на свої наділи, а дворянська власність за традиційним майоратному праву була невідчужуваними та не могла, таким чином, служити заставою для кредиту . Однак загальна площа земель, що перебували фактично у селянському користуванні, була досить значною - до 72% ріллі і лугів.
Слідом за Віднем революційний рух охопив Угорщину, де поряд з класовими загострилися й національні протиріччя. 15 березня в Будапешті почалася революція, незабаром охопила й інші частини країни.
Активну роль в революції зіграв поет-революціонер Шандор Петефі, який очолив найбільш радикальні елементи населення Будапешта. «Національна пісня», створена Петефі, містила палкий заклик до революційної боротьби за незалежність Угорщини, за повалення монархії Габсбургів.
На початку квітня сформувалося перше самостійне уряд Угорщини на чолі з помірним лібералом графом Баттіані. Серед членів цього уряду був Кошут. Під тиском селянських мас угорський сейм скасував панщину і деякі інші феодальні повинності, але не безплатно, а за викуп. Половинчасте рішення аграрного питання не задовольнило селян. Демократичні кола домагалися повної ліквідації напівкріпосницького порядків на селі, наділення селян землею, знищення (або хоча б обмеження) великої поміщицького і церковного землеволодіння. Такі вимоги висував у «Газеті робітників» видатний революційний письменник Михайло Танчіч, укладений урядом у в'язницю за публіцистичну діяльність і звільнений повсталим народом. Того ж вимагав Петефі. Селяни озброювалися, відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі і ліси.
Після перемоги контрреволюції у Відні Угорщина стала головним осередком революції в Австрійській імперії і в усій Центральній Європі. Вторгнення австрійських військ на територію Угорщини викликало в угорському народі піднесення патріотизму. Влада перейшла до Комітету захисту батьківщини на чолі з Кошута. Герцог Естергазі, граф Сечені і деякі інші представники угорської землевласницької аристократії бігли до Відня, зрадивши своїй батьківщині. Граф Ціц і граф Зічі, викритих у зв'язках з австрійським командуванням, були страчені. Народні маси Угорщини піднялися на боротьбу проти австрійських військ. В окупованих ворогом областях створювалися збройні загони селян, які чинили серйозну допомогу угорської революційної армії. 29 вересня угорці здобули першу перемогу над австрійськими військами, 7 жовтня - другу.
Падіння революційної Відня різко погіршило військовий стан Угорщини. 5 січня 1849 австрійська армія вступила до Будапешта. Уряд і парламент революційної Угорщини перебралися в Дебрецен. 14 квітня 1849 Національні збори в Дебрецені проголосило незалежність Угорщини. Правителем Угорщині був обраний Кошут. У перебігу військових дій стався перелом.
Угорські революційні війська, серед яких були польські та словацькі добровольчі загони, почали успішно тіснити австрійців. 19 квітня угорські війська завдали удару австрійської армії в битві при Надьшарло. 26 квітня була звільнена фортеця Комаром. Угорська армія наближалася до кордону Австрії. 2 травня угорські загони зайняли фортецю Буду.
У цей момент на прохання австрійського імператора на допомогу контрреволюції прийшов уряд царської Росії. У травні 1849 р. 100-тисячна армія під начальством фельдмаршала князя Паскевича вступила до Угорщини, а інша російська армія чисельністю в 40 тис. чоловік - в Трансільванію. Передові кола російської громадськості різко засуджували виступ царизму проти революційної Угорщини. Чернишевський у своєму щоденнику 1849 називав себе «другом угорців» і висловлював надію на поразку царських військ, на те, що воно дасть поштовх повстання проти самодержавства і кріпосництва в Росії. У середовищі офіцерів і солдатів армії Паскевича також були люди, які співчували визвольної боротьби угорського народу. Були навіть випадки переходу солдатів на сторону угорців.
Прибуття царських військ радикально змінило співвідношення борються сил. Царська армія в Угорщині налічувала близько 140 тис. солдатів, австрійська армія - 127 тис. осіб, їм протистояли угорські війська чисельністю близько 170 тис. людей. Вирішальні бої між угорською армією і головними силами російських і австрійських військ відбулися 7 та 11 липня у Комарома. Угорці були розбиті; після цього австрійці знову зайняли Будапешт.
Угорське революційний уряд переїхало до міста Сегед. Військові невдачі посилили розбіжності серед командирів угорської армії, а також між главою уряду Кошутомі головнокомандуючим Гергеем. Кошут підозрював Гергея і його прихильників-офіцерів у ізменніческій задумах, але не наважувався відкрито викрити їх перед військами. Коливання Кошута послаблювали становище угорського революційного уряду. 10 серпня Гергей, який в цей час уже вів таємні переговори з командуванням царських військ, домігся передачі йому диктаторських повноважень. Переконавшись у тому, що справа програна, Кошут покинув Угорщину і поїхав до Туреччини.
13 серпня 1849 угорська армія, віддана Гергеем, якому царський уряд обіцяв помилування і нагороди, капітулювала при Вілагоше. Військові дії в Угорщині тривали ще якийсь час. Наприкінці вересня здалася фортеця Комаром і припинили боротьбу інші осередки опору.
Австрійський уряд жорстоко розправився з учасниками угорської революції. 6 жовтня 1849 були страчені 13 генералів угорської революційної армії і перший прем'єр-міністр Угорщини граф Баттіані. Загалом було страчено кілька сотень людей, більше 10 тис. чоловік ув'язнені.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz