| Ekzor | Дата: Понеділок, 21.05.2012, 22:11 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Абсолютизм - це форма правління, за котрої верховна влада повністю належить одній особі - монархові. В країнах Західної Європи абсолютні монархії складаються в XV-XVI ст., вони приходять на зміну станово-представницької монархії. Абсолютна монархія постає як арбітр між старим пануючим класом феодалів та буржуазією і як захисниця обох класів від революційного руху народних мас, які піддаються і феодальній, і капіталістичній експлуатації. Буржуазія стає усе могутнішим в економічному відношенні класом, але все ж недостатньо міцним, щоб ставити питання про захоплення одноосібної влади. Посилення позицій буржуазії пояснюється стрімким економічним прогресом у промисловості. Поява водяних коліс, механічного дуття в металурги, удосконалення ткацького верстата ведуть до укрупнення виробництва та розорення маси кустарних ремісників. Міцна королівська влада стимулює економічний прогрес, що проходить в умовах активного і пасивного опору трудового люду.
Буржуазія потребувала міцної влади з її репресивно-каральним апаратом, і такою владою став абсолютизм. Наприклад, в Англії за законом короля Едуарда VI, виданому в 1547 p., кожний, хто ухилявся від роботи, віддавався у рабство тій особі, яка доносила на нього. Того, хто ухилявся від роботи на умовах працедавця, могли закувати в кайдани і тим змушувати до праці. Якщо робітник самовільно відлучався на два тижні, його засуджували на пожиттєве рабство і ставили клеймо «S» (slave, тобто раб) на лоб чи щоку. Якщо такий раб утікав утретє, його страчували. Буржуазія не тільки користувалася репресивними можливостями централізованої абсолютистської влади, але й завдяки практиці купівлі посад могла займати ключові позиції в урядах, у фінансовому та судовому відомствах.
Падає значення дворянства. Найбільші прибутки воно могло отримувати від довгострокової оренди землі, оскільки короткострокова призводила до хижацького виснаження ґрунту. На зміну натуральному оброку приходить фіксований грошовий чинш, коли певна сума сплачується незалежно від результату господарської діяльності. Втрата доходів змушує дворянство шукати добре оплачувані посади на королівській службі, які б не вимагали надто копіткої щоденної праці. Хоча дворяни разом з духовенством складають менше одного відсотка населення в країнах Західної Європи (виняток становлять Іспанія та Португалія), прогодувати цю кількість слуг король міг лише за рахунок податків, основним платником яких виступає третій стан, буржуазія.
Економічна політика такої держави намагається заохочувати вітчизняну промисловість і торгівлю. На якийсь момент складається хитка рівновага. Дворянство, яке зневажає і ненавидить «підлу буржуазію», уже не має змоги обійтися без неї і змушене потіснитися в справах державного управління, особливо в царині економіки. Буржуазія ще не готова узяти одноосібно усю повноту державної влади в свої руки і вимушена підтримувати абсолютну монархію в її протистоянні пригнобленим народним масам та усе слабнучому опору колишньої феодальної верхівки. Державна влада отримує певну самостійність щодо обох класів - дворянства та буржуазії, вона намагається закріпити своє монопольно панівне становище і роль міжкласового арбітра на майбутнє. З цією метою вона намагається ліквідувати станово-представницькі установи (Генеральні штати у Франції не скликалися 175 років) або максимально ослабити їх впливи, як це було з британським парламентом епохи Тюдорів (1485-1603 pp.).
Типи абсолютизму – регіональний (Італія(міста держави), Німеччина(була роздріблена)); Національний – класичний(Франція), теологічний(), просвітницький(Австро-Уг.)
Абсолютизм у Франції. У другій половині XV ст. при Людовіку XI (1423-1483) в основному завершилася централізація держави. У міру його єднання зміцнювався абсолютизм, котрий посилився після релігійних воєн 1562-1594 рр. між католиками і гугенотами. І в тому і в іншому таборі найбільш активною силою були нижчі стани і дрібне дворянство, а очолюваною-ла боротьбу феодальна знати, зацікавлена в обмеженні королівської влади. Ватажки католиків - герцоги Гізи, гугенотів - Антуан Бурбон (1518-1562), принц Луї II Конде (1621-1686), адмірал Г. Колиньи (1519-1572), а також Івана Мазепу - майбутній король Франції Генріх IV (1553-1610 ). Коли в 1594 р. Генріх IV вступив на престол, він перейшов у католицтво, військові дії в основному закінчилися. У 1598 р. був підписаний Нантський едикт, за яким панівною релігією залишався католицизм, але гугенотам надавалася свобода віросповідання і богослужіння в містах (крім Парижа).
З 1302 р. у Франції обиралися Генеральні штати - станово-представницька установа, що складається з депутатів духовенства, дворянства та осіб третього стану. Генеральні штати скликав король, як правило, для отримання згоди на збір податків. У міру зміцнення абсолютизму роль цієї установи зменшувалася. У 1614 р. при Людовику XIII (1601-1643) Генеральні штати були розпущені, оскільки депутати від третього стану висловилися за поширенням податків на раніше не обкладаються землі дворянства і духовенства, скасування інших щеплень Легій вищих станів і обмеження адміністративного свавілля. Протягом подальших 175 років Генеральні штати не збиралися.
Абсолютизм у Франції досяг апогею при Людовіку XIV (1638-1715), який став королем в 1643 р. Його влада була настільки необмеженою, що легенда приписує йому вислів; «Го-сударство - це я». Марнотратство королівського двору, фаворитизм, оплата величезного бюрокра-тичного апарату (найчисленнішого), великі військові расходи1, зобов'язання по державними боргу - все це змушувало королівську владу збільшувати податки, на що податні відповідали численними повстаннями (1548 , 1624, 1639 і ін.)
Особливості англійського абсолютизму
Абсолютна монархія встановилася в Англії, як і в інших країнах, в період занепаду феодалізму і виникнення капіталістичних виробничих відносин. Разом з тим англійський абсолютизм мав свої особливості, завдяки чому отримав в літературі назву "незавершеного". Основна особливість англійської абсолютної монархії полягала в тому, що поряд з сильною королівською владою в Англії продовжував існувати парламент. До інших особливостей англійської абсолютизму відносяться збереження місцевого самоврядування, відсутність в Англії централізації і бюрократизації державного апарату, як на континенті. В Англії була відсутня і велика постійна армія.
Центральними органами влади та управління в період абсолютної монархії в Англії були король, Таємний рада і парламент. Реальна влада зосередилася в цей період повністю в руках короля.
Таємна рада короля, остаточно склалася в період абсолютизму, складалася з вищих посадових осіб держави: лорда-канцлера, лорда-скарбника, лорда-зберігача друку та ін
Зусилля королівської влади не змогли скасувати парламент. Його стійкість була наслідком союзу джентрі і буржуазії, основи якого були закладені в попередній період.
Верховенство корони у взаємовідносинах з парламентом було оформлено статутом 1539 року, який прирівняв укази короля в Раді до законів парламенту. Хоча в 1547 році парламент формально скасував цей статут, перевага корони над парламентом фактично зберігалося.
Парламент продовжував зберігати за собою прерогативу затвердження розмірів зборів та податків. Протидія парламенту встановлення нових податків примушу вало англійських королів вдаватися до позик, запровадження мита на ввезення та вивезення товарів, до видачі за великі грошові виплати привілеїв компаніям на виключне право торгівлі (так званих монополій).
У період абсолютизму остаточно стверджується верховенство королівської влади над англійської церквою. З метою установи в країні церкви, підпорядкованої королівської влади, в Англії була проведена Реформація, що супроводжується секуляризація. Парламент Англії при Генріха VIII з 1529 по 1536 р. прийняв ряд законів, оголошує короля главою церкви і наділяє його правом намічають кандидатів на вищі церковні посади. У кінці XVI в. законодавчим шляхом було встановлено зміст віровчення нової церкви, а також порядок богослужіння. Таким чином, так звана Англіканська церква перестала залежати від римського папи і перетворилася в частину державного апарату.
Вищим церковним органом країни була Висока комісія. До її складу поряд з духовними особами входили члени таємної ради та інші посадові особи. Компетенція комісії була надзвичайно великою.
При абсолютизм остаточно оформилася структура і юрисдикція центральних Вестмінстерський судів, у тому числі Суду справедливості та Вищого суду адміралтейства. Однак крім них створюються надзвичайні суди, такі як Зоряна палата -в якості спеціального відділення таємної ради була знаряддям боротьби з супротивниками королівської влади, судочинство носило інквізіціонний характер, а рішення виносилися на розсуд суддів.
Німецький абсолютизм склався як абсолютизм обласний, князівський, а не загальнодержавний. Влада імператора була надто розхитана селянською війною 1524-1525 pp. та Реформацію. Поразка селян у війні виявилася вигідною лише для князів. Кріпацтво стало загальним явищем, пожиттєві і спадкові наділи селян були перетворені на короткотермінові тримання (це дозволяло довільно збільшувати повинності), общинні землі суттєво урізані.
На імперському Шпейєрському сеймі 1526 р. князі здійснили тиск на імператора. В результаті з'явився імператорський указ, згідно з яким встановлювалося, що у справах релігії та віросповідання кожний імперський чин керується почуттям відповідальності перед Богом та імператором. Цю формулу слід було розуміти як законодавче визнання принципу - «чиє правління, того й віра». Такий підхід означав посилення абсолютизму в межах невеликих князівств, на які була розбита Німеччина. Значна частина князів швидко прийняла лютеранство, після чого церковна земля і майно католицької церкви конфісковувались на користь монархів. Це в свою чергу сприяло їх дальшому посиленню та зміцненню незалежності від імператорського трону.
Спроби імператора Карла V насаджувати свій, загальноімперський, абсолютизм з допомогою папського престолу зіткнулися з могутнім протестантським рухом. Втручання у внутрішньонімецьку боротьбу французького короля (він підтримав протестантів в обмін на міста Мец, Тур, Верден і Камбре) мало визначальний вплив на розстановку політичних сил в Німецькій імперії. В 1555 р. католики були вимушені укласти з протестантами Аугсбурзький релігійний мир, за яким кожному імперському чину надавалося право сповідувати ту релігію, яку він вважає істинною.
Представниками вищої влади, поряд з імператором, виступали 8 (з 1692 p.- 9) курфюрстів. На з'їздах курфюрстів відбувалися вибори імператора та складалися виборчі капітуляції. Крім того, усі інші вищі імперські посади вважалися надбанням окремих курфюрстів. Питання загальноімперського значення належали до компетенції імперського сейму - рейхстагу. На таких сеймах курфюрсти складали свою окрему курію. Вони розпоряджалися роздачею чинів, монетною і митною регаліями, імперськими фінансами. Друге місце посідала курія князів (62 світських і 36 церковних). Третю - міську - курію становили представники імперських міст. Після імперського сейму 1653-1654 pp. на їх думку перестали зважати. Тоді ж установився порядок, за яким курія міст голосувала лише після досягнення повної згоди двох перших курій.
Імперія остаточно перетворилася на конгломерат з приблизно 300 держав, державок і державочок, де були не тільки різні політичні режими (світські чи духовні монархії"), але й різні релігії, закони, мита, тарифи, міри ваги і довжини тощо.
Найбільшого значення серед цих суб'єктів права набули Пруссія та Австрія. Вони стали справжніми гігантами на фоні інших. Так, у Вестфалії на 1200 кв. миль припадало 52 держави. У Франконії і Швабії на кожну «абсолютну монархію» припадало в середньому 8 кв. миль. екладу: російська – українська
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
