| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 17:12 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Дискусійною постає і проблема періодизації українського національного відродження.
Американський дослідник української історії Р. Шпорлюк виділяє три фази в українському національному відродженні: 1) академічну; 2) культурну; 3) політичну. Перший етап почався в 1780 рр. після скасування автономного устрою, коли освічені українці, вважаючи, що українська національність вмерла, почали збирати для майбутності історичні документи, народні пісні, легенди, різні народні вироби тощо. На базі цих матеріалів писалися наукові студії з історії, мовознавства, літератури, етнографії. Другий етап національного відродження в східних українських землях почав бурхливо розвиватися після 1905 р., і навіть 1917 р. основної мети не було досягнуто. В Галичині друга фаза почалася у 1830—1840 рр. «і дуже швидко, бо вже 1848—49 рр. «наклалася» на неї фаза політична».
Схема канадського дослідника П. Магочия передбачає три етапи процесу відродження у східнослов'янських народів: 1) доба збирання спадщини; 2) організаційна доба, коли виникають культурні установи (театри, бібліотеки, школи, музеї, навчальні заклади, наукові та популярні видання), 3) політична стадія, на якій з'являються масові організації, партії, течії, активні в політичному процесі2. Як і Р. Шпорлюк, П. Магочий розрізняє етапи національного відродження в східних і західних українських землях. Щодо Наддніпрянської України, дослідник називає такі етапи: 1) збирання спадщини, 1780-1840 рр.; 2) організаційний, 1840-1900 рр.; 3) політичний, 1900-1917 рр. Перший етап почався з шукання історичного минулого, але стимулом було не бажання знання, а соціально-економічні потреби — узаконення дворянського статусу нащадків козацької старшини. Побічним продуктом цих намагань були публіцистичні трактати, історичні праці, етнографічні компіляції, народження нової української літератури. Важливу роль на другому етапі національного відродження в підросійських землях відіграв центральний уряд, за ініціативою якого був відкритий університет у Києві, створена Археографічна комісія, з'явилися наукові видання в Україні і за її межами («Киевлянин», «ЧОИДР»). Працю нового покоління культурних діячів репрезентувала нова трійця — М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. З огляду на те, що до кінця XIX ст. політика уряду коливалася між періодами толерантності та репресій, українське національне відродження не пішло далі організаційного етапу. Незважаючи на «неповність організаційного етапу», політичний етап почався на початку XX ст. внаслідок зростання нелегальних політичних рухів та революційних подій 1905 р. Завершилася політична стадія подіями 1917-1918 рр. і конкретними спробами здобути автономію, а згодом державну незалежність. В Західній Україні кожна з трьох стадій національного руху, на думку дослідника, була розвинута повніше і порядок їх був не такий як у Східній Україні. Національне відродження в підавстрійській Україні почалось з організаційної стадії. Цей етап, «накинутий згори», був ініційований політикою австрійського імперського уряду в останні десятиліття XVIII ст. (урівнян-ня греко-католицької церкви з панівною римо-католицькою, відкриття початкових шкіл з викладанням рідної мови, вищих навчальних закладів, переважно духовних семінарій, призначених для української інтелігенції, відновлення греко-католицької митрополії у Львові). Згодом політика австрійського уряду змінилася, і українському національному відродженню довелося починати наново: 1) етап збирання спадщини, 1816-1847 рр.; 2) організаційний етап, 1848-1860 рр.; 3) політичний етап, 1861-1918 рр.
Осібно в цьому переліку стоїть схема І. Лисяка-Рудницького, згідно з якою українське національне відродження проходить три стадії:
1) шляхетську (з кінця XVIII ст. до 1840 рр.); 2) народницьку (1840-1880 рр.); 3) модерністичну (від 1890 рр. до першої світової війни). Рушійна сила першої доби - дворянська верства - плекала занепадницькі настрої, що віддзеркалювало невідрадне становище українського дворянства, яке було знесилено миколаївським режимом. Незважаючи на дворянський декаданс, місце шляхетської доби в процесі відродження І. Лисяк-Рудницький бачив у формуванні української національної свідомості. Щодо народницької доби, то дослідник вирізняє в її межах два підперіоди (етапи): «романтичний» (покоління кирило-мефодіївців) та «позитивістичний» (покоління Старої Громади). Для означення третьої доби характерним було послаблення системи самодержавства, розклад російської державної машини. На цей період припадає і початки політичних рухів та партійної диференціації.
Схема українського національного відродження, запропонована українським істориком В. Сарбеєм, враховує історико-територіальний і політичний чинники. Перший період він характеризує як «дворянсько-шляхетський» (з кінця XVIII ст. до середини 40-х років XIX ст.), коли на передній край висувались Слобожанщина і Лівобережжя. Другий -«різночинсько-народницький» етап (з другої половини 40-х до 80-х років XIX ст.) пов'язаний з Наддніпрянською Україною. На третьому етапі (з 90-х років XIX ст. до 1917 р.) найвпливовішим регіоном стає Східна Галичина з центром у Львові.
Має рацію і відновлена в сучасній літературі культурологічна схема українського національно-культурного відродження. Йдеться про схему М. Скрипника, яку використовує О. Забужко:
1) «політичний» період означає, що остаточно перетворена на провінцію Україна, «орієнтуючись на народну мову та етнокультуру, почала виробляти культуру поки ще локального, «обласного значення»; 2) період, пов'язаний з «громадівським» рухом 70-х років XIX ст., «з його потужною культуротворчою спрямованістю», що був репрезентований мислителями загальнослов'янського рівня, як-от: М. Драгоманов, В. Антонович, П. Житецький та інші; 3) період «львівський, точніше «франківський» , став вирішальним «для самоусвідомлення нації, сходження її до себе самої в культурі й через культуру».
Аналіз схем національного відродження в Україні свідчить, що автори цих схем керуються самими різними критеріями періодизації «відродженського» руху: класовими, організаційними, політичними, культурологічними тощо. Отже, в ситуації розмаїття підходів проблема критеріїв періодизації українського національного відродження постає як вирішальна.
Виходячи з цих міркувань, критерієм періодизації процесу українського національного відродження є зміна політичної ідеології, ідеологічних настанов українства. Відповідно до цього критерію можна виділити такі періоди (доби) процесу українського відродження:
1) реставраційний (80-ті роки XVIII ст. - перша чверть XIX ст.); 2) романтичний (20-60-ті роки XIX ст.); 3) народницько-громадівський (60-80-ті роки XIX ст.); 4) національний, або національно-політичний, який за своєю сутністю збігається з «модерністичною стадією» та «львівським» періодом (90-ті роки XIX ст. — початок XX ст.).
Реставраційний період знаменує ще не відродження, а скоріше прагнення у свідомості освіченого українства реставрації рештків автономного устрою України у межах Російської імперії. Носієм цієї ідеології, поводирем національного руху на цьому етапі виступала найбільш культурна й активна верства українського суспільства — дворянство. Романтична доба посідає осібне місце в процесі українського національного відродження. Ідея народності, яка виникає в європейській поезії та літературі наприкінці XVIII ст. і досить динамічно поширюється на такі сфери інтелектуальної діяльності, як право, філософія, мистецтво, економіка, історія, на українському ґрунті дала чудові паростки. Під впливом національних рухів слов'янських народів, так званих слов'янських відроджень у сфері політичної ідеології українства відбувається поворот від автономізму до ідеї слов'янської єдності, міжслов'янського федералізму. Невипадково саме на романтичній стадії українського відродження виникає перша політична організація і перша політична програма українства на засадах федералізму в особі кирило-мефодіївців. Народницько-громадівська доба українського національного відродження почала оформлятися під впливом російського народництва. Втім, українське народництво мало свою специфіку та регіональні ознаки. Цікаво, що селянське питання в українському народництві було сформульовано раніше, ніж в російському. Однією з провідних в політичному спектрі ідей українського народництва була ідея національної окремішності. Національна, або національно-політична, доба становить вершину процесу відродження в українських землях. Саме у другій половині XIX ст. виникають перші форми національної рефлексії, ідеології націоналізму у вигляді активної національної свідомості. Це означало усвідомлення українством себе як етнічної, мовної й територіальної спільноти.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
