| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:50 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| У повоєнні роки Латинська Америка продовжувала значно відставати від розвинених країн. Головним гальмом для цього регіону було збереження у більшості країн напівфеодальних пережитків. Економіка мала переважно аграрно-сировинний характер. При владі тут досить часто знаходилися військові диктаторські режими. Від середини 50-х pp. у регіоні помітною стала тенденція економічного піднесення. Ряд країн роблять спроби послабити економічну залежність від США та інших західних держав, здійснити господарські та політичні перетворення. Однак реформи досить часто не мали великого успіху і завершувалися військовими переворотами та встановленням диктаторських режимів (реформи Гуларта 1961— 1964 pp. у Бразилії, С. Альенде у 1970-1973 pp. в Чилі, Арбенса у 1951-1954 pp. у Гватемалі, Арельяно у 1972-1975 pp. у Гондурасі). Пошуки шляхів подолання кризових явищ у соціально-політичній та економічній сферах часто приводили до встановлення військових хунт, які в 1962 р. прийшли до влади в Аргентині, в 1963 р. — у Гватемалі, Гондурасі, Еквадорі, в 1964 р. — в Болівії і Бразилії, в 1973 р. — в Чилі. Всі вони вели боротьбу з лівими, обмежували політичні свободи. Попри всі труднощі і внутрішню нестабільність, у 60-70-ті роки в країнах Латинської Америки відбуваються структурні зміни в економіці, зростає питома вага нових галузей промисловості, а також зміцнюються позиції національного капіталу. Однак з кінця 70-х pp. труднощі у розвитку регіону наростають. 80-ті роки призвели до різкого зниження середньорічних темпів зростання валового національного продукту. Якщо за попередні два десятиліття ці темпи становили 5,8%, то в 80-ті — лише 1,2%. Національний доход знизився за цей період на 10%. Військові диктатури виявилися нездатними вирішити назрілі проблеми. У більшості латиноамериканських країн місце військових заступає цивільна влада (у Бразилії — в 1985 р., в Аргентині — в 1983 p., у Перу — в 1980 p., у Чилі — в 1989 p.). Нові політичні сили активізували зусилля для подолання економічних труднощів. Реформи, що проводилися останнім часом, були спрямовані на підтримку приватного підприємництва, приватизацію, глибокі демократичні зміни в суспільстві. Наприкінці 80-х — на початку 90-х років економічне піднесення стало реальністю для низки країн (Мексика, Чилі, Венесуела, Болівія, Еквадор, Коста-Ріка). Надходження іноземного капіталу до країн регіону у 1990 р. становили 14 млрд доларів — у 2,5 рази більше, ніж у 1989 р. Однак розв´язання назрілих проблем розвитку вимагає тривалого часу і значних зусиль. До 1992 р. в усіх країнах Латинської Америки, крім Куби, встановився демократичний лад, зміцнилися конституційні форми правління. Поворот до демократії та ринкової економіки став визначальним для розвитку цього регіону світу. Характерними для всіх країн стали: поворот до роздержавлення та приватизація засобів виробництва, відкритість економіки, відхід від системи протекціонізму. У 90-х pp. були проведені реформи, спрямовані на збалансування бюджетів, стабілізацію ринків, скасування торговельних обмежень, роздержавлення, що привело до помітного економічного зростання та спаду інфляції (Аргентина, Венесуела, Бразилія, Чилі, Мексика). З метою здійснення інтеграційних процесів у 1991 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай та Парагвай уклали угоду про створення Спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР). На сучасному етапі Латинська Америка спрямовує сили на вирішення наступних проблем: нерівномірність економічного розвитку, величезний зовнішній борг (500 млрд доларів США), подолання бідності, приборкання інфляції тощо.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
