| Ekzor | Дата: Субота, 19.05.2012, 16:38 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| В умовах форсованої індустріалізації сільське господарство повинно було задовольнити потреби держави у постачанні продуктів харчування зростаючим промисловим центрам і армії, а також у хлібі для експорту (тобто забезпечити валютні надходження для закупівлі імпортної техніки). Крім того, село мало надати промисловості необхідну кількість робочих рук і технічну сировину.
План І п’ятирічки передбачав використання «ножиць цін». Оскільки заготівельні ціни на хліб врожаю 1927 р. були занижені, селя¬ни не стали його продавати. Раніше в подібній ситуації держава йшла на поступки, тим самим збільшувався платоспроможний попит селян на фабрично-заводські товари. Ринок підправляв у бік зниження темпи індустріалізації. Проте цього разу більшовики вирішили примусити селян здавати хліб за невигідними цінами під загрозою штрафних санкцій. Тисячі партпрацівників, у тому числі члени політбюро ЦК ВКП(б), поїхали «вибивати» хліб. Проти «кур¬кулів» активно використовувались тюремні ув’язнення, депортації у віддалені райони, частко¬ва або повна конфіскація майна – розкур¬ку¬лення. За січень–лютий 1928 р. з селян вдалося вичавити 70 млн. пудів хліба.
Сталін розумів, що подібні надзвичайні заходи придатні тільки як короткотривалий захід. Ніхто не змусив би селян-власників з року в рік вирощувати хліб не на продаж, а для держави. Доки вони самі вирішували, що сіяти і продавати, від них залежала держава. Щоб відсікти селян від ринку і змусити сіяти стільки, скільки необхідно державі, їх спочатку треба бу¬ло позбавити власності, тобто колективізувати.
Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) проголосив перехід до суцільної ко¬лективізації, а Україна мусила в найкоротший термін упровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам. І вона почала це робити. Якщо у жовтні 1929 р. суцільно колективізованих районів було 10, то в грудні того ж року – вже 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Поодинокі спроби утворення селянських спілок придушувалися. Незгодних репресували. Партія знову заговорила про «куркульсь¬ку небезпеку» і почала нацьковувати пролетарські та напів¬про¬ле¬тарсь¬кі елементи села на власників.
Протиставлення «куркулів» біднякам полягало у самообкладанні. Кожному селу давали завдання на здачу хліба, а доведення його «до двору» відбувалося за рішенням сходів. Селян, які не виконували рішень, спочатку штрафували у п’ятикратному розмірі вартості хліба, що підлягав здаванню, а потім майно їх розпродувалося з торгів. Частина штрафу перераховувалася у фонди кооперування й колективізації бідноти, щоб забезпечити їхню корисливу заінтересованість. Так весною 1929 р. було розпродано майно 18 тис. господарств, оголошених куркульськими.
Зрозуміло, що саме заможні селя¬ни опиралися колективізації найзапекліше: їм було що втрачати. Втім, репресували бідняків і навіть наймитів, якщо вони виступали проти колгоспів. Для цього винайшли категорію «підкуркульників».
Розкуркулювані селяни поділялися на 3 категорії. «Учасники і організатори антирадянських виступів та терористичних актів» ізолювалися в тюрмах або концтаборах. Тих, хто здійснював «менш ак¬тивний опір», разом з сім’ями депортували на Північ (і 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Кольського півострова та Сибіру). Тим, хто не чинив опору, надава¬лися зменшені земельні ділянки за межами кол¬госпних масивів. Кількість «належних» до кожної з категорій доводилася згори. Хвиля розкуркулювання, що тривала з другої половини січня до початку березня 1930 р., охопила 61887 господарств.
Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Аграрнуполітику партії впроваджували так звані 25-тисячники – російські, як правило, робітники. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано вже 90 тис. господарств.
Офіційно колек¬тивізація проголошувалася в артільній формі, тобто колгоспникам залишали присадибне господарство. Однак у різних інструкціях, якими обставлялися офіційні документи, артіль мала вигляд комуни. З лютого 1930 р. колективізатори стали забирати у селян корів, дрібну худобу і навіть пти¬цю. Селяни почали чи¬нити опір. Сталін вирішив відступитися, публічно назвав комунізацію села «перегином» і поклав відпові¬дальність за це на місцеві власті. Відтоді артіль перестала вважатися проміжною формою на шляху до комуни і стала синонімом терміна «кол¬госп». Було оголошено, що колективізація– спра¬ва добровільна.
До осені 1930 р. з колгоспів вийшла приблизно половина селянських господарств, у тому числі всі середняцькі. Восени почалася нова кампанія. Одноосібники обкла¬далися колосальними податками, тоді як колгосп¬ники діставали податкові пільги. Штучно створе¬ний податково-пільговий перепад погнав селян на¬зад у колгоспи. Знов почалися показові розкуркулення, у тому числі в районах, де вони відбулися півроку тому. Цього разу стали депортувати всіх репресованих.
На кінець 1932 р. було колективізовано майже 70% господарств з охопленням понад 80% посівних площ. До цього часу, починаючи з 1928 р., в Україні зникло 352 тис. селянських господарств. По-різному склалася їх доля. Більшість внесли у списки розкуркулених, частина була експропрійована шляхом продажу майна з торгів за невиконання «зобов’язань» по хлібозаготівлях, за несплату завищених податків, за «немотивований» забій власної худоби. Немало селян самі розпродували майно, кидали землю і виїжджали на новобудови.
Позбавлені землі селяни були зо¬бов’язані виконувати «обов’язковий мінімум тру¬доднів» (фактично – відпрацьовувати право користуватися присадибною ділянкою, за рахунок якої і вдавалося виживати). Можливості переселятися до міст селяни остаточно позбулися наприкінці 1932 р., коли в СРСР в умовах стрімкого зростання кримінальної злочинності був запроваджений паспортний режим (паспорти отримало тільки населення міст і новобудов).
Колгоспна продукція поставлялася, а не продавалася, державі, хоча та і сплачувала за неї сим¬волічні гроші. Розміри поставок зазда¬легідь не визначалися, а контрольне завдання, коли ставало відомим, охоплювало майже весь урожай. Щоб колгоспники не продавали хліб на сторо¬ну, приватну торгівлю в 1930 р. заборонили.
Коли колгоспники пересвідчилися, що хлібозаготівельний план безрозмірний і для роз¬поділу по трудоднях майже нічого не залишається, вони змушені були, щоб вижити, приховувати справжні розміри врожаю або залишали зерно в соломі, щоб змолотити її вдруге. Хлібозаготівлі проходили все важче. Заготівлі з урожаю 1931 р. тривали аж до весни 1932-го. Заготівельники вимели у селян абсолютно все, у 44 районах розпочався повальний голод з численними смертнимивипадками. Були зареєстровані факти людоїдства. Голод припинився тільки влітку, з но¬вим урожаєм.
Після послаблення податкового тиску колгоспи змогли розвивати, крім основних виробництв, птахів¬ництво, садівництво, бджільництво. Орга¬нізо¬ву¬ва¬лися тваринницькі ферми. Колгоспникам надавався безпроцентний кредит на придбання ху¬доби. Виявилося, що полегшення матеріального ста¬новища селян вигідніше державі, ніж відбиран¬ня всього урожаю насильницькими методами.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
