| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:21 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Укладення радянсько-німецьких договорів про ненапад і навіть дружбу було використано керівництвом СРСР для висунення тери¬торіальних претензій до Фінляндії, яку без її відома та згоди включили до сфери впливу Радянського Союзу. Висуваючи вимоги, наперед неприйнятні для .цієї волелюбної країни, у Москві як найреальніший розглядали варіант розв'язання проблеми збройним шляхом. Вважало¬ся, що "могутня і непереможна" Червона армія швидко та з мінімаль¬ними втратами розгромить малочисельну армію Фінляндії, а її західні союзники навіть не встигнуть втрутитися в конфлікт. 30 листопада радянські війська перейшли кордон із наміром через Карельський перешийок вийти прямо на Гельсінки. Щоправда, для цього необхідно було подолати оборонну лінію Маннергейма. За чисе¬льністю війська Ленінградського округу, яким було доручено провести операцію, переважали фінські більш ніж удвічі. Танків у фіннів було менше в 16 разів, літаків — у 10. Вже через кілька днів після початку бойових дій з'ясувалося, що вони ведуться не заради безпеки Ленінграда (офіційна версія), а задля підтримки міфічного "народного уряду" нікому не відомої "Фінляндсь¬кої демократичної республіки".
У зимовій війні, як називалось у Фінляндії це протистояння (в СРСР його називали радянсько-фінляндським збройним конфлік¬том), брали активну участь війська, передислоковані з території Украї¬ни. З Київського особливого військового округу взяли кілька стрілець¬ких дивізій, три танкові полки, десантну бригаду, ряд інших частин і підрозділів. Одеський військовий округ відрядив у діючу армію чотири дивізії, одну бригаду, три авіаційні полки тощо.
Бої відразу ж набули кровопролитного характеру. Радянські війська в перші дні мали деякий успіх. Однак у міру їх просування опір фінської армії посилювався. її командування зуміло створити на флангах потужні вузли опору, а в тилу радянських військ організувати активні диверсійні дії. Радянські танки застрявали в лісових хащах і болотах, а то й просто на дорогах, де фінни вміло розтавили численні перешкоди.
Постачання радянських частин від самого початку було порушено. Снайпери противника (переважно жінки), вмостившись на деревах, буквально тероризували червоноармійців, котрим бракувало маску¬вальних халатів і лиж, пробивали кулями польові кухні й у такий спосіб позбавляли людей гарячої їжі. Хліб промерзав так, що вживати його було неможливо. Якщо фінські офіцери та солдати були взуті в хутряні чоботи й носили ватяні шинелі, то радянських вояків кинули в бій у люті (до 35-40°С) морози одягненими в легке осіннє обмундирування, без валянок, без теплих рукавиць, але в черевиках із обмотками, які при¬жилися ще з часів Першої світової війни. Щоправда, командний склад одягнули в кожушки чорного кольору. На яскраво білому снігу це була чудова ціль для снайперів, які відразу ж розібралися, кому належить чепурний одяг. Фінські вояки періодично замінялися свіжими частина¬ми й відправлялися в сауни. Радянські ж — спали просто неба на зла¬маних гілках, під брезентом, у кращому разі — в земляних норах.
Але найжахливішим було те, що Червона армія поступалася фінській у якості важливих видів озброєння. Так, фінни мали автомат Суомі", а червоноармійці — трьохлінійні Гвинтівки зразка 1891 р., дещо модернізовані в 1930 р., які не витримували фінських морозів — не могли зробити жодного пострілу. І нехай би не було свого, радянсь¬кого автомата, а то ж був! Однак заступник наркома оборони, маршал Г.Кулик зняв його з озброєння, сказавши при цьому, що автомат, мов¬ляв, — це зброя американського гангстера, а солдатові вона не личить. Артилерійське забезпечення найчастіше репрезентувала 76 мм гармата на дерев яних колесах та кінній тязі, яка, звісна річ, була непридатною Для умов Півночі.
Цілковита непідготовленість військ, низький рівень керівництва ними спричинили загибель цілих підрозділів у занесених снігом лісах Карелії. Одним із з'єднань, що їх спіткала страшна й безглузда доля, була 44-а дивізія ім. М.Щорса, перекинута з-під Житомира, де вона розміщувалась у військовому містечку Богунія. її бойові порядки були обтяжені недійовою в умовах лісів бронетехнікою, а також обозом, де для чогось тягали за собою парадну форму, агітбригаду з патефона¬ми та наочною агітацією. Колону, що розтягнулася на ЗО км, фінни розчленували на п'ять частин, заблокували на дорозі в лісових непро¬хідних хащах і розпочали відстріл. Сорокаградусний мороз довершив те, що розпочали кулі та снаряди. Дивізія фактично замерзла в снігах і припинила існування. Майже половину її особового складу, перемерз¬лу й напівживу, фінни взяли в полон. А вже після завершення війни ці люди поповнили контингент мешканців ГУЛАГу.
На початку січня 1940 р., коли безглуздий наступ остаточно прова¬лився, було віддано наказ про перехід до оборони й проведення реор¬ганізації військ. А 11 лютого війська фронту отримали наказ про відно¬влення наступу для подолання оборонної лінії Маннергейма, що вважа¬лася нездоланною. Простягалася вона від Фінської затоки до Ладозь¬кого озера й мала три смуги загальною глибиною майже 90 км, 670 ве¬ликих дотів і дзотів. Втомлені до краю короткою, але виснажливою війною, радянські війська вже не шкодували зусиль, щоб довести справу до переможного кінця. Зрештою, лінія Маннергейма була прорвана. Одним із з'єднань, що якнайкраще виявило себе в завершальних боях, була 70-а дивізія, котрою командував генерал М.Кирпонос, удостоєний звання Героя. 12 березня 1940 р. між СРСР і Фінляндією було укладено мирний договір. Війна закінчилася. За мир було заплачено великими жертвами. Червона армія втратила понад 70 тис. убитими (середньодобові безпо¬воротні втрати становили 704 чоловіка), 20 тис. чоловік пропали безвісти, майже 200 тис. були поранені та обморожені. Втрати фінської сторони були втричі менші.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
