| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:09 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Війська українських фронтів протягом зими й весни 1944 р. розгорнули широкі наступальні операції на величезній території від Полісся до берегів Чорного моря. Форсування Дніпра і визволення Києва створили сприятливі умови для розгортання бойових дій на Правобережжі. На першому етапі – з 24 грудня 1943 р. по 29 лютого 1944 р. були проведені Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська, Рівнівсько-Луцька і Нікопольсько-Криворізька операції, на другому етапі – з 4 березня до середини квітня 1944 р. – Проскурово-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігирівська і Одеська операції. Відповідно до вказівок Ставки ВГК, 1-й Український фронт 24 грудня завдав головного удару на Вінницю, а допоміжні — на Ровно (Рівне) і Христинівку. Пізніше ця операція отримає назву Житомирсько-Бердичівської (24.12.43—14.01.44). Тільки переконавшись в успіхові дій фронту, Ставка ВГК вирішила роз¬ширити межі операції шляхом уведення в бій з’єднань 2-го Українського фронту. Згідно з вимогами Ставки (директива № 30272 від 29.12.1943 р.), цей фронт мав завдати головного удару на Кіровоград — Первомайськ, а частиною сил — на Христинівку, назустріч військам 1-го Українського фрон¬ту з метою оточення та знищення противника у районі Канева, Умані та Сміли. Січнева операція 2-го Українського фронту в історіографії зга¬дується як Кіровоградська (5—16.01.44).
Серед наступальних операцій в Україні найбільшою була Корсунь-Шевченківська операція. 24 січня 1944 р. почала наступ ударна група військ 2-го Українського фронту з району населених пунктів Вербівка-Баландино-Красносілка на захід у напрямку на Шполу-Звенигородку. 25 січня їй назустріч з північного заходу на південний схід рушило ударне угруповання 1-го Українського фронту. 28 січня частини обох фронтів з'єдналися в районі Звенигородки. В оточенні опинилися 11 ворожих дивізій чисельністю 80 тис. чол., що мали 1640 гармат і мінометів, 140 танків і штурмових гармат. Усі спроби гітлерівських військ вирватися з кільця були марними. Оскільки командування оточених військ відмовилося капітулювати, 10 лютого радянські з’єднання розпочали бойові дії по знищенню оточеного угруповання, які закінчилися 17 лютого. В ході запеклих боїв було вбито й поранено 65 тис. німецьких солдатів та офіцерів і взято в полон понад 18 тис. чол. У ході натуральних операцій, були визволені обласні центри: Житомир - 31 грудня 1943 р., Кіровоград - 8 січня 1944 р., Луцьк і Рівне - 2 лютого.
30 січня війська 3-го Українського фронту почали наступ на допоміжних напрямах, а ранком 31 січня — на напрямі головного удару. Розвиваючи наступальні дії, сили ударного угруповання розгромили до чотирьох піхот¬них дивізій противника156 і 5 лютого оволоділи Апостоловим, розчленував¬ши 6-ту армію на дві групи — нікопольську і криворізьку. 31 січня перейшли в наступ і війська 4-го Українського фронту (командувач — генерал армії Ф. Толбухін), які до 8 лютого цілком очистили від супротивника весь лівий берег Дніпра. Того ж дня війська 3-го Українського фронту за сприяння 4-го Українського фронту звільнили Нікополь. Після цього почалася підготовка подальшого наступу з метою розгрому угруповання противника в районі Кривого Рога і виходу на р. Інгулець.
17 лютого війська 3-го Українського фронту відновили наступ. Долаючи сильний опір частин вермахту, вони 22 лютого оволоділи Кривим Рогом і, переслідуючи противника, до 25—29 лютого вийшли на р. Інгулець, зав’я¬завши бої за плацдарми на її правому березі. 26 лютого перейшла в наступ 5-та ударна армія 4-го Українського фронту, яка 29 лютого оволоділа Но¬во-Архангельським.
Дії повітряних армій фронтів через складні метеорологічні умови і пога¬ний стан аеродромів мали епізодичний характер. Авіація здійснювала лише окремі удари по аеродромах противника, іноді брала участь у відбитті воро¬жих контратак, а також у постачанні своїх військ із повітря.
У ході наступу війська 3-го і 4-го Українських фронтів завдали відчутної поразки 6-й армії і просунулися на 130 км, ліквідувавши оперативний плац¬дарм противника в районі Нікополя. Було звільнено важливі промислові ра¬йони — Нікопольський і Криворізький. У результаті наступальних дій військ Українських фронтів у січні — лютому угрупованню вермахту на території Правобережної України було завдано серйозної поразки — воно було від¬кинуте від Дніпра майже на всій його протяжності. Становище радянських військ наприкінці лютого відкривало сприятливі перспективи для подальшо¬го наступу. Однак основні завдання першого етапу операції були виконані неповністю, оскільки не вдалося цілком вийти на рубіж Південного Бугу. Однією з причин стали надзвичайно складні кліматичні умови зими 1944 р. (наприкінці січня настало потепління з дощовою погодою).
Таким чином, задум радянського воєнно-політичного керівництва на перший етап стратегічної операції з визволення Правобережної України у силу ряду об’єктивних та суб’єктивних причин був реалізований зі значними труднощами. У ході воєнних дій плани застосування військ Українських фронтів зазнали значних змін.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
