| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:08 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Ніколи ще українська територія не ставала ареною таких запеклих і кровопролитних боїв, як у 1943-1944 рр. За 680 діб наступальних операцій на території України загинуло та було норанено щонайменше 3,5 млн. воїнів Червоної армії. Ворог відчайдушно чіплявся за кожен клаптик української землі. Але ніякі перешкоди й труднощі, ніяка міць ворожого опору не могли вже спинити Червону армію, що набула сили та бойового досвіду, спиралася на потужну східну тилову воєнно-промислову базу, в створенні якої (адже західну було втрачено) Україна в 1941-1942 рр. взяла найактивнішу участь своїм найціннішим устатку¬ванням найбільших оборонних підприємств, а також найкращими кадрами.
Військо, що вибивало німецьких окупантів з України, було за своїм особовим складом багатонаціональним. Серед визволителів були пред¬ставники усіх народів тодішнього Радянського Союзу. У військах фрон¬тів, що першими ступили на багатостраждальну українську землю, переважали воїни російської національноссті, оскільки після втрати в 1941-1942 рр. довоєнного кадрового складу армії, де українці мали ви¬соку питому вагу, нові дивізії формувалися на території Росії. Про роль цієї, російської за основним складом, армії у вигнанні німецьких загарб¬ників з України стисло, але вичерпно сказав той самий Олександр Дов¬женко, назвавши її “справжнім визволителем України од німців. “Без допомоги російського народу український народ загинув би у війні”, — твердив він.
У міру просування на захід армія дедалі більше українізувалася. Уже в 1944-1945 рр. чимало з’єднань та підрозділів на 50-70% скла¬далися з українців, щойно мобілізованих до війська. У цьому також знаходимо підтвердження того, що визволення України від нацистських завойовників було кровною справою не тільки українського, а й інших народів тодішньої багатонаціональної країни. Додамо до цього, що воєнно-стратегічний український фактор у Другій світовій війні в Європі виявлявся не тільки на українському театрі воєнних дій. Українці, як і взагалі вихідці з України, брали активну участь у боротьбі з фашизмом в інших країнах, на інших фронтах війни.
Масовий героїзм і справжню бойову дружбу воїни української та російської національностей виявили в ході оборони Києва. Непідвладний часу пам'ятник мужності радянських солдатів залишився неподалік столиці у вигляді пошкодженого вибухом доту № 205. 16 воїнів різних національностей складали його гарнізон, що з 5 до 15 серпня 1941 р., не маючи зв'язку зі своїм командуванням, захищав ділянку на підступах до міста. Командир доту лейтенант В. Ветров з Росії та його підлеглі зуміли частково деблокувати вогневу укріплену точку, але евакуюватися погодилися лише після того, як надійшов наказ командування Київського укріпрайону381.19-річний лейтенант з Астраханської області В. Якунін став комендантом доту № 131, розташованого на центральній ділянці оборони, поблизу с. Кременище. Спаливши село, гітлерівці оточили дот, підігнали вогнеметні танки і розжарили стінки споруди. Всі 11 бійців, яким ледь виповнилося 19—20 років, згоріли заживо. їх останки мешканці села поховали поблизу доту, а потім перенесли до центру села.
У небі Харківщини билися проти ворога льотчики 36 національностей, серед яких більшість становили росіяни й українці. У 311 повітряних боях з 3 до 24 серпня пілоти 5-ї повітряної армії збили 350 ворожих літаків409. Бойова співдружність воїнів різних національностей широко висвітлювалась у військовій та цивільній пресі. Щоденна червоноар-мійська газета "Вперед к победе" 9 березня 1943 p. опублікувала матеріали, присвячені боям за Україну. В одному з них розповідалося про подвиги російського сержанта Катукова, який знищив кількох ворожих снайперів, та українця І. Бондаря, що мав на бойовому рахунку своєї зенітної гармати кілька ворожих літаків.
Кров'ю своєю окропили поріг української землі воїни багатьох національностей: росіяни, білоруси, киргизи, узбеки та інші.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
