| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:06 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Зовнішньополітична програма націонал-соціалізму була викладена А.Гітлером в 1925 р., коли з’явилася його книга “Майн кампф” (“Моя боротьба”). “ Ми припиняємо ві¬ковий німецький рух на Південь і Захід Європи і звертаємо свій погляд на землі Сходу. І якщо ми сьогодні говоримо про нові землі в Європі, то думаємо, у першу чергу, тільки про Росію і підвладні їй окраїнні держави”1.
Теоретичному обґрунтуванню руху на Схід (“Дранг нах Остен”) були прис¬вячені книги нацистського ідеолога Альфреда Розенберга “Майбутній шлях ні¬мецької зовнішньої політики” (1927) і “Міф XX століття” (1928). Розенберг знав: у бо¬ротьбі з Росією треба опертися на пригноблювані нею народи. У першій з назва¬них книг він заявляв: “Німеччина повинна залишати відкритою можливість со¬юзу з Києвом”2.
Зрозуміло, що Розенберг бажав використати український та інші націо¬нально-визвольні рухи, а потім знищити “підвладні Росії окраїнні держави”. В архіві Розенберга, який досліджував проф. В. Косик, є пам’ятка-меморандум, датована 2 квітня 1941 р. Розенберг передбачав швидкий розгром Радян¬ського Союзу і пропонував поділити його на такі національні або географічні одиниці:
4- Велика Росія з Москвою як центром;
5- Білорусія з Мінськом або Смоленськом як столицею;
6- Естонія, Латвія і Литва;
7- Україна і Крим з Києвом як центром;
8- район Дону з Ростовом як столицею;
9- район Кавказу;
10- Середня Азія, або російський Туркестан.
Поділ на сім національних або географічних одиниць мав послабити імперський центр і забезпечити Німеччині поставки з них трудових і мате¬ріальних ресурсів для продовження війни з країнами Заходу. Ро¬зенберг справедливо зауважував: “Після панування татар Київ протягом тривалого часу протистояв Москві. Його національне життя, на противагу того, що говорить московська історія, чиї версії поширилися і в Європі, бу¬ло засноване на досить міцній традиції”.
Однак ні Гітлер, ні Розенберг не розглядали майбутні (крім вже існуючої Фінляндії) держави як незалежні. Це мали бути квазідержавні утворення, для яких нацистські главарі уже підібрали терміно¬логічне визначення - рейхскомісаріати. За розпорядженням Гітлера від 3 березня 1941 р. населення рейхскомісаріатів підлягало безпосередньому підпорядкуванню рейхсфюрера СС Г.Гім- млера. В адресованій Гітлеру доповідній записці Гіммлер запевняв, що насе¬лення підкореного Радянського Союзу буде перетворене на “резервуар робо¬чої сили, позбавленої власного керівництва і здатної щорічно постачати Ні¬меччину необхідною кількістю сезонних робітників”5.
У цих районах політична адміністрація буде в руках рейхскомісарів, які отримуватимуть інструкції від фюрера”. Фюрер як головнокомандуючий вермахту, брав на себе такі завдання:
експлуатацію рейхскомісаріатів і охорону їх економічних ресурсів для потреб німецької економіки; експлуатацію рейхскомісаріатів для забезпечення продовольством військ згідно з потребами ОКХ (верховного командування сухопутних військ - авт.); військову охорону всієї території6.
Виконуючи доручення Гітлера, Розенберг у квітні-травні 1941 р. підготував загальну інструкцію для всіх рейхскомісарів східних територій і окремі інструк¬ції для кожного рейхскомісаріату. Результати цієї роботи, здійсненої разом з генералами ОКВ, Розенберг оприлюднив 20 червня 1941 р. на нараді у вузькому колі державних керівни¬ків. На відміну від попередніх планів, європейська частина СРСР мала бути поділена на чотири великих рейхскомісаріати: Балтенланд (протекторат), Ук¬раїну (національну державу), Кавказ (федеративну державу) і Росію.
Проф. В.Косик уперше запровадив до наукового обігу плани майбутньо¬го міністра у справах окупованих територій на Сході. Ми зупинили¬ся досить детально на цих планах, щоб показати подальшу еволюцію поглядів проводирів Третього рейху. До нападу на СРСР вони висловлювали певну го¬товність до співробітництва з населенням національних республік СРСР, щоб забезпечити стабільність запроваджуваного “нового порядку”. Після перших приголомшливих успіхів у війні з СРСР Гітлер та його ото¬чення почали розробляти інші плани, в яких для населення окупованих терито¬рій вже майже не залишалося місця. Воно заважало будівництву Великої Німеч¬чини, а тому мало бути знищене або максимально урізане в своїй чисельності.
Через три тижні після вторгнення, 16 липня 1941 р. Гітлер скликав на¬раду функціонерів, які мали відношення до територій на Сході (Розенберг, Кейтель, Герінг, Ламмерс, Борман) і поставив на обговорення свої пропо¬зиції щодо їх “освоєння”. Він заявив, що ніколи не покине цих територій, але вимагав тримати плани “остаточного врегулювання” у таємниці: не варто передчасно і даремно наживати собі ворогів. “Остаточне врегулюван¬ня” він розглядав, як приєднання до Німеччини територій, частково або повністю очищених від населення. В різних місцях протоколу цього засідан¬ня думки фюрера викладалися з різночитаннями. Зокрема, в одному місці вказувалося: “Крим повинен бути звільнений від усіх чужоземців і заселе-ний німцями. Також староавстрійська Галичина стане територією Рейху”. В іншому місці протоколу зазначалося: “Крим разом із тилом (територія на північ від Криму) повинен стати територією Рейху”. Між Кримом і Галичи¬ною знаходилася Південна і Правобережна Україна. Виходить, що вона теж повинна була увійти у Велику Германію.
Під час дискусії, що виникла серед присутніх, були обговорені претензії Румунії: Бессарабія і Одеса з одеським коридором на захід і північний захід. Гітлер виявив незадоволення надто великими територіальними вимогами І.Антонеску і додав, що не давав жодної конкретної обіцянки ні угорцям, ні туркам, ні словакам. З цього теж випливало, що майже вся територія України мусила бути приєднана у майбутньому до Німеччини9.
Окупувавши Україну, гітлерівські загарбники почали здійснювати свої плани її пограбування. Окупанти штучно поділили Україну на чотири частини, підпорядковані різним адміністративним органам. Окуповані у липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР були включені до складу Румунії. Під владу Румунії, відповідно до німецько-румунської угоди від 19 серпня 1941 р., були передані і землі між Бугом та Дністром – Одеська область, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей, а також лівобережні райони Молдавської РСР. Тут була створена так звана ”Трансністрія” з центром спочатку в Тирасполі, а потім в Одесі. Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області за розпорядженням генерал-губернатора Франка від 1 серпня 1941 р., відповідно до наказів Гітлера, були перетворені на дистрикт (округ) “Галичина” (центр – Львів), який був приєднаний до складу генерал-губернаторства, до якого увійшли польські землі з центром у Кракові. З більшої частини українських земель, Криму, південних районів Білорусії та Орловської області РРФСР гітлерівці 20 серпня 1941 р. створили рейхскомісаріат “Україна” з центром у Рівному. Рейсхкомісаром України Гітлер призначив гауляйтера Еріха Коха. Прифронтові райони – Донбас, Чернігівська, Сумська і Харківська області – підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню. Уся повнота влади в окупованих прифронтових місцевостях належала командуючим військами, а з віддаленням фронту створювалася німецька цивільна і місцева допоміжна адміністрація. На чолі німецької адміністрації стояли рейсхкомісар, генеральні комісари (в генеральних округах), гебітскомісари (в округах), міські комісари і коменданти. Місцева адміністрація – бургомістри в містах, голови в районах, старости в селах – формувалася переважно з тих представників місцевого населення, які пішли на співробітництво з окупантами. Діяли також численні поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція), СС (охоронні загони фашистської партії), СД (служба безпеки), жандармерія та ін. Управління усіма окупованими територіями відало рейхсміністерство у справах окупованих східних областей (острейхсміністерство), на чолі якого стояв рейсхміністр Альфред Розенберг.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
