| Ekzor | Дата: Вівторок, 08.05.2012, 09:02 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| А на початок "фатальних сорокових" незрима прірва взагалі поглибила розкол народу на членів ВКП(б) та безпартійних, на 'радянських патріотів" і "ворогів народу", не "верхи" й "низи". Тим паче не було згуртованості в українській нації, різні частини якої перебували в складі кількох держав.
Тема політичних процесів у суспільстві під час фашистської навали не може бути розкритою без розгляду, бодай стислого, його морально-психологічного стану напередодні та під час окупації. І в містах, і в сільській місцевості людність перебувала в стані дезорієнтованості або збентеженості. Проте півтора року перед війною тема злочинної суті націонал-соціалізму та німецьких злочинів у захоплених європейських країна була знята з ужитку. На громадськість це діяло заспокійливо.
Не слід скидати з рахунку й того, що існував прошарок людей, які не вписалися в сталінський режим та були несправедливо скривджені під час більшовицьких соціальних перетворень (' куркулі-глитаї", "гнила інтелігенція", "класові вороги", сім'ї "ворогів народу"). Адже "будівництво соціалізму" супроводжувалося постійними репресіями.
Не дивно, що вже після перших повідомлень про війну з німцями, про невдачі Червоної армії пожвавилися різного роду вороги й недоброзичливці радянської влади. У західних областях такі настрої навіть не приховувалися. А з інших регіонів, з місць, в органи НКВС у великій кількові стала надходити інформація про те, що "дехто" готується до протидії більшовикам у разі приходу німецьких військ. Чимало людей під різними приводами уникали евакуації разом із підприємствами та установами на Схід.
На нестабільність радянського суспільства розраховували й нацистські проводирі, плануючи агресію проти СРСР. І не в усьому вони помилялися в своїх розрахунках: поруч із багатьма несхибними прибічниками радянської влади, які з непримиренною ворожістю зустріли фашистів, вистачало й тих, хто мав зовсім інші настрої. Уже в наші дні багатьох прикро вразили оприлюднені уривки із щоденника Геббельса, де він описує, як приємно здивували німецьких вояків зустрічі, влаштовані населенням у Західній Україні, котре вітало їх як визволителів. Але ж за півтора року до того воно так само радісно вітало в цьому краї ради й Червону армію. Та незабаром розчарувалось у "народній владі". Надто вже примхливою та суворою вона виявилася...
Новорозкриті сторінки архівних справ дають нині додаткові підстави не відкидати геть наведені вище міркування нацистського міністра пропаганди. Ось, для прикладу, свідчення відомого русиста й українознавця, керівника Інституту Східної Європи в Бреслау професора Ганса Коха. Як представник імперського міністерства східних окупованих областей у чині гаупмана він у складі вермахту прибув в Україну для виявлення ворогів радянської влади та залучення їх до співробітництва з німцями. Об'їздивши за вказівкою міністерства значну частину окупованої території України, він склав звітну доповідь "Радянська спадщина в Україні" (вересень 1941 р.). В ній на підставі баченого та почутого твердиться, що "населення України в більшості своїй налаштовано антибільшовицьки й пов'язує своє майбутнє виключно з країнами "осі" на чолі з великонімецьким рейхом".
Значну роль у новій орієнтації основної маси людей відіграло те, що під впливом невдач і поразок Червоної армії багато хто втратив віру в те, що радянська влада зможе ще колись повернутися..
Реалістична оцінка обстановки на окупованій території України підтверджує тезу про брак єдності не тільки в суспільстві. З усією гостротою виявилося в переломний воєнний час, що й комуністична партія не є таким уже монолітом, як це подавалося пропагандою. На окупованій території "без дозволу партії" та без поважних причин залишився кожен п'ятий член КП(б)У. Згідно із встановленими правилами, якщо член партії реєстрував у поліції свою приналежність до неї, тобто, "роззброювався" й письмово заявляв про це, фашистська влада його не репресувала. Але подібна формальна заява про лояльність не рятувала колишніх комуністів від невсипущого нагляду, а якщо каральні органи брали заручників, то це передусім були вчорашні члени партії.
Перші ознаки розчарування серед тих, хто чекав позитивних змін від німців, з'явилися вже на початку 1942 р. Простий селянин із розкуркулених, порівнюючи недавнє минуле з 'новим порядком", роздратовано махав рукою: "Та сама свита, лиш на другий бік шита". "Під час більшовицького режиму нас висилали на примусові роботи або ж розстрілювали. За німців, котрі є великою культурною нацією, нас б'ють і жорстоко з нами поводяться. Ми думали, ви прийшли як визволителі, а ви гірші, ніж більшовики". На 1943 р. під впливом внутрішнього (політика окупантів) та зовнішнього (становище на фронті) факторів настрої основної маси населення стають дедалі більш антифашистськими й прорадянськими. На осінь 1943 p., коли, покидаючи Україну, фашисти заходилися пе-ретворювати її в "зону пустелі , вермахт і окупаційну адміністрацію су-проводжувала вже суцільна ворожість населення. Засмучений цим, ко-мандувач тилового району "Південь", генерал Фрідеріці зробив таке виз-нання: "Українське населення в 1941 р. при вступі німецьких військ зус-трічало їх як друзів і визволителів за місцевим звичаєм — хлібом і сіллю. Це гарне ставлення останнім часом докорінно змінилося". Мільйони людей мали нагоду порівняти дві суспільних системи, два тоталітарні режими. Той, хто відчув на собі наслідки панування інозем-них загарбників, переконувався: те, що приніс німецький фашизм (масовий фізичний терор, брак елементарних людських прав, голодне животіння) — набагато гірше від того, що їм доводилося зазнавати в умовах нехай і спотвореної сталінським тоталітаризмом, та все ж народної — в ідеалі — радянської влади.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
