| Ekzor | Дата: Вівторок, 17.01.2012, 18:48 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| АРХІВИ В УКРАЇНІ ведуть свою історію від давніх часів. Як відомо, виникнення архівів безпосередньо пов'язане з утворенням держави. Найдавніші архіви, залишки яких збереглися до нашого часу, виникли на території державних утворень Ста¬родавнього Сходу - Шумеру, Вавилонії, Ассирії (Ш-ІІ тис. до н. е.). Формування держави з її складним апаратом управління, зміцнення економічних і торговельних зв'язків, розвиток політичних, дипло-матичних відносин спричинили виникнення й розвиток писемності. З утворенням Давньоруської держави та поширенням писемності на її землях виникли перші архіви. Основними центрами зосере¬дження найдавніших писемних документів були великокнязівський двір, ЦЕРКВИ, монастирі, приватні зібрання. Для реконструкції картини функціонування архівів у найдавніші часи, їх складу та джерел формування найважливішу інформацію містять літописні пам'ятки.
З виникненням централізованої держави формувався й апарат управління. На чолі держави стояв князь із дружиною. Члени князівської дружини (мечники, тіуни та ,ін.) за дорученням князя виконували важливі функції у правління й суду. Окремими містами і волостями керували посадники, а міські ополчення очолювали тисяцькі.
У віданні дружинників, бояр були важливі сфери економічного, політичного життя. У результаті їх діяльності створювалися документи внутрішньополітичного управління (донесення, свідчення) , місцем зосередження яких була князівська канцелярія. Звідси документи надходили до великокнязівської казни (архіву). Існування в Київській Русі великокнязівського архіву не підлягає сумніву Уявлення про його склад базуються на конкретних фактах, засвідчених в історичних джерелах - літописах
Найдавніші документи відтворені в "Повісті минулих літ". У великокнязівському архіві зосереджувалися також важливі юридичні документи: "Руська правда", "Правда Ярославичів", "Устав Володимира Мономаха", церковні устави Аскольда, Володимира, Ярослав Всеволода, "Заповіт Ярослава Мудрого", приватне й дипломату листування великих князів, міждержавні договори. Давньоруська держава мала широкі дипломатичні стосунки з Візантією, волзькими болгарами, Польщею, Угорщиною, Францією, Німеччиною, скандинавськими країнами, Римом. Давньоруські літописи подають тексти міждержавних угод київських князів, зокрема перших договорів Києва з Константинополем (907, 911, 944, 971 рр.). щ тексти, поза сумнівом, при переписуванні зазнали деякої редакції однак суть документів лишалась незмінною. Договори були складені у двох примірниках ("на двою харатью"), на одному з яких зазначалися імена руських послів ("имена наша написана"), а на іншому - грецьких. Саме цей останній примірник призначався для київських князів. Зокрема, договір 9! 1 р. було укладено в Константинополі й виготовлено на двох хартіях (пергаментах). Хрисовул (грамота із золотими двосторонніми вислими печатками), затверд¬жений візантійськими імператорами Леоном і Олександром, призна¬чався для великого князя київського Олега. Клятвена грамота русь¬ких послів, переклад якої, на думку дослідників, внесено до літо¬пису1, призначалася для грецької сторони.
У великокнязівському архіві зберігалися затверджені візантій¬ськими імператорами і надіслані через послів грамоти з текстами договорів Русі з Константинополем 944 р. (укладений великим кня¬зем київським Ігорем) та 971 р. (мирна угода великого князя київ¬ського Святослава Ігоревича). Автентичні тексти міждержавних угод не збереглися. Зміст давньоруських актів віддзеркалено також у наративних джерелах - літописах.
Імовірно, до великокнязівського архіву потрапляли й документи з Риму, папської канцелярії. Відомий факт звернення Ізяслава Ярославича до папи Григорія VII з проханням допомогти поверну^ київський престол в обмін на визнання Русі ленним володінням Святого Петра. У буллі, надісланій 17 квітня 1075 р. Ізяславу, папа повідомляв, що він передає управління королівством як частко володінь Св. Петра Ярополку Ізяславичу2. ' Найважливіші державно-правові документи зосереджували в казні великих київських князів. Зберігання князівських архівів разом із коштовностями вказує на роль, яку відігравали документи та місце, яке відводила їм великокнязівська влада. Нерозвиненість державних структур не дозволила архівам виокремитися в самостійні установи, й документи довгий час За давньоруських часів архів не розмежовувалися з бібліотеками, тобто спостерігалася біфункціональність давньосховищ. У великокнязівському архіві поряд з дипломатичними і юридичними актами зберігалися й суто літературні твори - пам'ятки літописання.
Ймовірно, найдавніші рукописні книги, що дійшли до нашого часу Остромирово Євангеліє (на думку деяких дослідників, Євангеліє переписане в Києві для новгородського посадника Остромира в 1056-1057), Ізборник Святослава (1073)- також походять із київського архіву. За літописними даними, 1037. Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі бібліотеку: "Ярослав же се, яко же рекохомь, любимь книгамь, й многьі написавь, положи в святей Софьи церкви"3. Разом із книгозбірнею та скрипторієм київський великокнязівський архів зберігався в Михайлівському приділі Софійського собору.
В Софійській бібліотеці, крім книг релігійного та світського змісту, грецьких і болгарських рукописів, творів давньоруською мовою, зберігалися юридичні та дипломатичні акти. Тут зосереджувалися й приватні акти, купчі, оскільки Софійський собор виконував і роль князівського терему 4.
На час заснування бібліотеки Ярославом Мудрим припадає ство¬рення найдавнішого літописного зводу. Його укладач, як доведено ґрунтовними дослідженнями О. Шахматова та М. Присьолкова, послуговувався не лише літописами, візантійськими хронографами, але й давньоруським актовим матеріалом, Укладачі літописів, хронік сказаній, біографій (житій) залучали широке коло джерел, володіли прийомами їх критики, зіставлення, порівняльного аналізу.
Однією з важливих проблем, що потребує глибокого й всебічного дослідження, як вважають сучасні дослідники, є_ реконструкція київського великокнязівського архіву Х-ХІПст.
Професор М. Брайчевський запропонував методику реконструкції великокнязівського архіву й принципи його публікації. Остання мала складатися з таких частин: а) повне відтворення автентичних текстів документів, включених до складу пізніших джерел; б) відтворення фрагментів текстів, які містять виклад змісту документів, що текстуальне» ^нас не дійшли; в) реєстр документів (та їх копій), які зовсім ^ дійшли до нас і зміст яких нам невідомий, але які згадуються в інших джерелах; г) реєстр літературних та публіцистичних творів, я • напевно або правдоподібно зберігалися в архіві. За підрахункам вченого, видання могло бути здійснено у 2-3 томах7.
Доба роздробленості Давньоруської держави та формування удільних князівств позначилася і на архівах. Документи, як результат політичної діяльності суверенів головних князівств, зосереджувалися в архівах галицьких, волинських володарів. Суверени вели активну зовнішню політику. Так, у 40-50-х рр. XII ст. волинський і водночас київський князь Ізяслав Мстиславович (1146-1154 рр.) підтримував дипломатичні стосунки з Угорщиною, листувався з угорським королем Тезою (Гейзою) II (низку листів включено до Київського зводу XII ст.). Головна мета князя полягала в укладенні союзної угоди з Угорщиною, спрямованої проти галицького князя Володимира, що прагнув позбутися васальної залежності від Києва. Другим важливим місцем зосередження документів у Давньо¬руській державі були_церковні архіви, які формувалися при церк¬вах, монастирях, митрополичих, єпископських кафедрах з часу запровадження християнства й інституційного утвердження церк¬ви на території України. Система церковного правління нагадувала систему князівської влади. На чолі давньоруської православної церкви стояв митрополит київський. Єпархіями управляли єписко¬пи, які призначалися митрополитом і великим князем. Зі зміцненням в житті народу позицій церкви розгалуженішим ставало її уп¬равління. Від часу прийняття християнства і до нашестя монголо-татар на Русі було створено 16 єпархій, верховне управління якими здійснювалося з церковної столиці Давньої Русі - Києва. Виникла велика кількість приходів і монастирів8. Церковні ієрархи брали активну участь у політичному житті держави. При Київській митрополії існували канцелярія й архів, де зосереджувалися важливі державні документи, духовні грамоти, дарчі. Давньоруська Православна Церква була не лише важливим духовним, культурним осередком, а й великим феодальним землевласником. Численні пожертви й придбання земель перетворили Церкву на великого землевласника. Земельні пожалування Церкві з боку великих князів, феодалів підтверджувалися укладними грамотами. Збереглися нечисленні дані про земельні бенефіції в ХІ-ХІІ ст. Літопис руський під 6559 (1051)повідомляє, що великий князь Ізяслав Ярославич пожалував Печорську гору новоствореному монастирю "і дав їм гору ту. А ігумен і братія заложили церкву велику, і монастир обгородили стовп’ям і келій поставили багато, і церкву завершили, і прикрасили її іконами. І відтоді почали називати монастир Печерським..."9. "Житії Феодосія" неодноразово згадує села, які належали Орському монастирю.
Іпатіївський літопис подає ретроспективний запис про великі бенефіції Ярополка Ізяславича Печерському монастирю: "Сей бо Ярополк оддав (монастиреві) все добро своє, Небльську волость, і Деревську, і Луцьку, і (маєтності) навколо Києва"10. Анастасія, дочка князя Ярополка і дружина князя Гліба Всеславича, відписала Печерському монастирю п'ять сіл із челяддю. Остання літописна згадка засвідчує факт феодального землеволодіння.
У монастирських архівах відкладалися документи про заснування монастирів, на право володіння, про надання привілеїв. Зберігалися документи в монастирських ризницях разом із культовими речами (церковним начинням), богослужебними книгами. При_архівах-бібліотеках монастирів виникали скрипторії, де створювалися літописні зводи, публіцистичні й літературні твори. В Печерському монастирі працював автор "Повісті временних літ", який добре знав не лише давньоруську літературу, народні перекази й легенди, а й зарубіжні джерела. Автор цього рукописного зводу був знайомий з архівним матеріалом Київської Русі. Для характеристики автора "Повісті временних літ" як історика, вважав Л. Черепній, важливе його ставлення до джерел. Він сприймав їх з певною недовірою, намагався застосувати до них надзвичайно елементарну, але все ж відому історичну критику11. Церковні архіви Київської Русі майже не збереглися: ворожі навали, війни, природні катаклізми - основна причина втрат найдавніших документів.
Державно-правові стосунки між князівською владою і феодалами-землевласниками фіксувалися в документах. Найдавніші правові документи - грамоти Давньоруської держави, надані великим князем його васалам, закріплювали права на власність, привілеї. Грамоти, що регулювали перехід земельної власності до феодалів (дарчі, купчі, вотчинні), закріплювали феодальну залежність селян, міщан від феодалів, надавали право суду над селянами, право збору податків, збиралися та зберігалися у бояр, дружинників.
Відомі з часів Давньоруської держави і духовні заповіти. В тексті договору між Візантією і Руссю під 6420 (912) р. згадується про русинів, що служили у Греках, у християнського цесаря.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
