| kukusua | Дата: Неділя, 29.05.2011, 18:24 | Повідомлення # 1 |
 Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| Реформи 60-70-х рр. XIX століття відкрили широкі можливості для подальшого розвитку сільського господарства та промисловості на якісно новій основі - розвитку капіталістичних відносин. Посилення національно-визвольного руху в Україні припадає також на другу половину XIX ст. З кінця 50-х рр. він набув розвитку у формі громад - напівлегальних організацій (гуртків), що об'єднували у своєму складі українську інтелігенцію, службовців, офіцерство, студентство та учнівську молодь, а також поміщиків-лібералів. Розвиток українського національного руху проходив у складних умовах гноблення зі сторони російського самодержавства та цісарської влади. Так, в 1863 р. царський міністр внутрішніх справ Валуєв видав циркуляр, яким заборонив друкування шкільних підручників, науково-популярних, релігійних видань та викладати у школах українською мовою. А в 1876 р. цар Олександр II підписав так званий Емський указ, яким заборонялось ввозити з-за кордону українські книжки, видавати оригінальні праці українською мовою, здійснювати українські переклади з іноземних мов та показувати театральні вистави українською мовою.
Різноманітний склад учасників громадівського руху зумовлював появу та розвиток двох течій: помірковано-ліберальної та революційно-демократичної, між якими розпочинається гостра політична боротьба. Однією з найчисленніших і найбільш впливовою була Київська громада, яка нараховувала до 300 членів. Ліберальне крило її представляли: В.Антонович, Б.Познанський, брати Ф. і Т.Рильські, П.Чубинський та ін. Вони головну увагу приділяли вивченню української культури, мови, історії та культурно-просвітницькій діяльності серед народу. Друге крило громади було представлене революціонерами-демократами: А.Красовським, В.Синьогубом, братами Потоцькими, В.Пилипспком, які ставили за мету народне повстання у боротьбі прози царату. 1 Іісля арештів громади на деякий час припинили свою діяльність.
Знову відновили свою діяльність громади на початку 70-х рр. «Старі» громадівці зберегли лише одну організацію - київську, а поряд з нею почали діяти «молоді» громади в Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Харкові, які об'єднали представників нового покоління національно-визвольного руху. У 1873 р. члени київської громади історики І.Лучицькнй, О.Лазаревський, М.Драгоманов, правник О.Кістяківський, композитор М.Лисенко та ін. ввійшли до відкритого в Києві Півдеппо-Західного відділення Російського географічного товариства, в результаті ДІЯЛЬНОСТІ котрого було видано значний етнографічно-фольклорний, історичний, географічний, статистичний та економічний матеріал. В умовах реакції 80-х рр. громади розпадаються на окремі гуртки, які займаються виключно культурницькою діяльністю: видання історико-етнографічного журналу «Киевская старина» (1862-1906), створення гуртків-просвіт, самоосвіти тощо. У 90-і роки розпочався новий етап розвитку українського руху -живий рух серед прогресивної молоді. На цьому етапі створюється ряд організацій: «Братство Тарасівців» (1892), група молоді, що ставила собі за мету боротьбу за самостійну Україну (Самійленко, брати Міхневські, Черняхівський, Грінченко, Вороний); Загальна Українська Організація (1897) на чолі з В.Антоновичем та О.Кониським, що поставила собі за мету згуртувати всі національні сили. Наприкінці XIX ст. український національний рух набуває вже політичного характеру.
В суспільно-політичному русі західноукраїнських земель існували дві основні течії: москвофілів та народовців. Москвофіли займали консервативні позиції в суспільно-політичній боротьбі. Вважаючи Російську імперію своїм рятівником, москвофіли прагнули до повного злиття українців Галичини з росіянами. Ідеологами цього напрямку були: Б.Дідицький, І.Наумович. Результати діяльності консерваторів виявились незначними. Другою течією, що протистояла москвофілам, були народовці, які відбивали інтереси української національної буржуазії та уніатського і православного духовенства. У 1868 р. народовці засновують товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження національної свідомості. Першим головою товариства став А.Вахнянин.
Велике значення для народовців мали зв'язки з діячами національного руху в Наддніпрянській Україні. Народовці засновують у Львові товариство імені Т.Шевченка, яке в 1892 р. було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки.
Представники лівого, радикального крила національно-визвольного руху І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький пов'язували вирішення українського національного питання із соціальним визволенням українського народу, та возз'єднанням всіх українських земель. І Іід впливом М.Драгоманова вони 4 жовтня 1890 р. засновують у Галичині першу українську політичну партію - «Русько-Українську радикальну партію», що виступала за демократію, соборність України.
Таким чином, український національний рух продовжує розвиватись, незважаючи на репресії з боку царату і набуває найбільших успіхів у Західній Україні, яка стала на той час своєрідним «Українським П'ємонтом», базою для його подальшого поширення.
Історична думка України другої половини XIX ст. досить чітко відобразила основні риси соціально-економічного і політичного життя епохи.
|
| |
| |
Головна 
