kukusua | Дата: Неділя, 29.05.2011, 18:14 | Повідомлення # 1 |
Селянин
Група: Користувачі
Повідомлень: 31
Статус: Offline
| Обставини появи скіфів у степах Північного Причорномор'я не зовсім ясні. Стародавні джерела тлумачать цю подію по-різному. Геродот, який присвятив Скіфії одну з дев'яти книг своєї «Історії» виклав таку - на його погляд, найвірогіднішу - версію: прабатьківщина скіфів знаходилась десь на схід від Кіммерії, однак під тиском кочових племен - массагетів вони покинули свої землі й вирушили в пошуках нової долі на захід. У решті-решт їхні орди наблизилися до кіммерійськіх пасовищ. Події, описані Геродотом у V ст. до н.е., приблизно можна датувати початком VII ст. до н.е. До цього ж часу належать і найдавніші згадки про скіфів у писемних джерелах, а саме в ассірійськіх клинописних документах 70-х рр. VII ст. до н.е. Першою спробою систематизації матеріалів з історії скіфів стало дослідження Андрія Лезлова «Скіфська історія», написане в 1692 р. У XIX ст. помітний внесок в дослідження археологічних пам'яток Скіфії зробив І.А. Забєлін. Він ввів у свої праці поряд з аналізом писемної традиції опис деяких скіфських археологічних пам'яток, завдяки чому зробив перший крок до оформлення спеціального напрямку в археології - скіфознавства. На початку XX ст. проаналізували археологічні матеріали, що стосувалися Скіфії М.І. Ростовцев, М.І.Артамонов, А.І.Мелюкова. Географію та населення Скіфії, боротьбу за Добруджу, загибель Великої Скіфії у 60-80 рр. XX ст. активно досліджували О.І.Тереножкін, Б.М.Граков, Г.Т.Ковпаненко, Б.М.Мозолевський, Е.В.Яковенко. Разом з тим останній період скіфської історії на сьогодні досліджений у незначній мірі, у меншій мірі ніж період - VII - IV ст. до н. е. У III ст. до н.е. могутня колись Скіфія занепадає й поступається своїм місцем новим пришельцям зі Сходу - войовничим сарматам. Серед ранніх згадок про сарматів у Північному Причорномор'ї важливе місце посідають праці Діодора Сіцілійського, Протогена, Страбона. В результаті тривалих досліджень писемних та археологічних джерел П.Рау, П.С.Риков,К.Ф. Смирнов, М.Г.Мошкова з'ясували: сарматські племена сформувалися в поволзько-приуральських степах у III ст. до н.е., і звідти розселилися аж до Дунаю та підгір'їв Кавказу. Вже у II—І ст. до н.е. сармати займали степи між Дніпром і Доном (В.Є.Максименко, С.В. Полин, Б.І.Лобай). Сарматські могили (кургани), зброю, кінське спорядження, мистецтво детально дослідили О.І.Теренож-кін, І.Ф. Ковальова, А.О.Щепинський. Дослідження пам'яток античної культури на території України почалося ще наприкінці XVIII ст. Спочатку це були візуальні обстеження, викладені в загальних описах Північного Причорномор'я Г.Е.Келером, П.І.Кеппеном, І.В.Муравйовим-Апостолом. Вже на початку XIX ст. створюються музеї в Миколаєві (1806), Феодосії (1811), Одесі (1825), Керчі (1826). їхня діяльність спрямовувалася на вивчення переважно античних пам'яток. У 1801 р. інженер-генерал П.К.Сухтелен проводить в Ольвії перші археологічні розкопки, трохи пізніше розпочинаються розкопки поблизу Керчі й у Херсонесі. Регулярного характеру розкопки пам'яток античної культури Північного Причорномор'я набули з кінця XIX ст. Крім історико-археологічних описів названих авторів (додамо сюди ще шеститомник Дюбуа де Монпер'є та працю А.С.Уварова «Исследования по древностях Южной России и берегов Черного моря») в першій половині XIX ст. були створені карти і плани залишків античних міст. Згодом були зроблені спроби звести археологічні матеріали, а також розвідки з історії Боспорського царства й Ольвії. , 3 кінця XIX ст. розгорнулися систематичні розкопки трьох найбільших античних міст-держав та їхніх некрополів на території України - Березані та Ольвії (Б.В.Фармаковський, Е.Р. Штерн), Херсонеса (Одеське товариство старожитностей, Р.І.Лепер), Пантікапея ( К.Є. Думберг, В.В.Шкорпіл), курганів Боспорського царства. Були відкриті оборонні споруди, житлові квартали й монетний двір у Херсонесі, десятки монументальних поховальних споруд. Систематично публікувалися археологічні звіти. Неодмінно слід згадати про здійснені В.В. Латишевим зводи перекладів грецьких і латинських авторів, які залишили відомості щодо Причорномор'я, а також про зводи перекладів лапідарних написів, виявлених у північнопричорноморських містах. Назвемо також працю МЛ.Ростовцева «Античная декоративная живопись на юге России» (1914). Сьогодні ми маємо досить повне уявлення про археологію та історію всіх центрів поширення античної культури в Північному Причорномор'ї - Тіри, Ольвії, Херсонеса й Боспора. Серед дослідників старшого покоління, які працювали в 20-х рр., відзначимо С.О.Жебелєва, великий внесок у вивчення античності Півдня України зробили також К.Є.Гриневич, Г.Д.Белов (Херсонес), Л.М.Славін, О.М.Карасьов (Ольвія), В.Ф.Гайдукевич, М.І.Сокольський (Боспор), О.М.Зограф (монетна справа) та ін. Найконкретнішими є різні категорії археологічних джерел, які здобуваються при розкопках міст, поселень і некрополів. Вони цінні тим, що включають в себе головним чином так звані закриті комплекси речей із чіткими хронологічними межами. Найчисленнішими з-поміж археологічних матеріалів є архітектурно-будівельні пам'ятки, керамічний посуд і тара, предмети виробництва та побуту, прикраси, зброя, монети та ін.
|
|
| |