| Ekzor | Дата: Середа, 11.01.2012, 22:09 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| З двох основних цілей, які ставила перед собою дипломатія Миколи I (боротьба з революційними рухами в Європі), здавалася в кінці 20-х років більш-менш досягнутою. Тому стало можливим висунути й іншу капітальну завдання російської дипломатії: боротьбу за оволодіння протоками. Узгодженість дипломатичних дій Англії та Росії давала впевненість, що якщо Англія і не виступить на боці Росії, то вона не буде і противитися російській просування, по-перше, тому, що довершити справу визволення Греції можна було, тільки продовжуючи військову боротьбу проти Махмуда II; по-друге, тому, що незабаром після смерті Каннінга першим міністром Англії став (8 січня 1828 р.) герцог Веллінгтон. Микола знав, що від Веллінгтона не можна очікувати ніяких загрозливих жестів. Ніхто в Англії не бажав воювати за Туреччину і, значить, проти Греції, і такого повороту в зовнішній політиці Веллінгтону не пробачили б. Таким чином, для Миколи шлях був вільний.
7 травня 1828 почалася довга і важка для Росії війна. Технічно убого оснащена, погано навчена справжньому, а не плацдарному військової справи, бездарно керована, особливо при особистому втручанні царя, російська армія, незважаючи на всю хоробрість солдатів, довго не могла здолати опору турків. Радість Меттерніха не знало меж, і він не переставав писати в столиці всіх великих держав про безнадійного нібито положенні росіян на Балканському півострові. Проте в суперечності з цим своїм твердженням він не переставав доводити і в Лондоні, і в Парижі, і в Берліні, що Пруссії, Англії і Франції необхідно вступити в угоду з Австрією і зажадати негайного припинення війни. Але ні Пруссія, ні Франція, ні Англія не вважали за потрібне втручатися в російсько-турецькі відносини. Між іншим у всіх трьох країнах ліберальна частина буржуазного суспільства виразно бажала в 1828 -1829 рр.. розгрому Туреччини. З старань австрійського канцлера створити четверний антиросійський союз нічого не вийшло. Меттерніх злякався. Він кинувся писати листи в Париж, Берлін, в Лондон, доводячи, що його не так зрозуміли, що він зовсім нічого ворожого Росії не замишляв. А тут ще наспіли, нарешті, російські перемоги. Російський генерал Дибич увійшов в Адріанополь. Російська армія стояла в двох кроках від Константинополя. Махмуд II вирішив просити у Дибича перемир'я і світу. Почалися переговори. Російському головнокомандувачу коштувало неймовірних зусиль приховати, що в нього вже близько чотирьох тисяч солдатів лежить по лазаретах, звідки мало хто повертається, і що на войовничі демонстративні прогулянки він висилає з Адріанополя більше половини своєї армії.
14 вересня 1829 в Адріанополі турки погодилися на пред'явлені їм умови. Туреччина втратила чорноморський берег від усть Кубані до бухти св. Миколая та майже весь Ахалцихскій пашалик. На Дунаї до Росії відходили острови в дельті Дунаю, південний рукав гирла річки ставав російської кордоном. Росіяни отримали право проходу їхніх торговельних суден через Дарданелли і через Босфор. Дунайські князівства і Силистрия залишалися в російських руках аж до виконання всіх умов Адріанопольської договору. Турки втратили право селитися на відомій відстані на південь від Дунаю. Що стосується Греції, то вона оголошувалася самостійною державою, пов'язаної з султаном лише платежем 1 мільйон піастрів на рік, а населенню Греції надавалося обрати государем будь-якого принца з царюючих в Європі християнських династій, але не англійця, не російського і не француза.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
