| Ekzor | Дата: Середа, 04.01.2012, 17:15 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Питання про наслідки монголо-татарської навали для населення Середнього Подніпров'я становить головний зміст гострих дискусій і в наш час, причому дуже часто вони носять політичний присмак. Тут особливо наглядно проявляється залежність висновків кожного історика від його світогляду, а також від соціального замовлення того чи іншого суспільства. Так, декілька років тому беззастережно панувала думка про єдність давньоруського народу, про споконвічну тягу один до одного українського, російського та білоруського народів. В наші ж дні в українській історіографії все більше з'являється обґрунтування тези про віковічну ворожість української нації московщині, демократичності українців та деспотичності росіян. Зміст цих дискусій показує в книзі "Славяне и Русь" Г.Івакін.
Як було вже сказано, М.Максимович та В. Антонович вважали, що населення Середнього Подніпров'я в час монголо-татарської навали не було знищене, а тим самим стверджувалося, що "історичний процес розвитку населення в південній Київщині був безперервним".
М. Грушевський пішов навіть далі. Він вважав, що монголо-татарське іго не мало фатального значення для місцевого населення, а навіть принесло певне пожвавлення всіх сторін життя, і особливо це стосувалося Середнього Подніпров'я. Він доводить, що історичних підстав говорити про запустіння Київщини надзвичайно мало. Ці гіпотези, на думку вченого, висувалися і підтримувалися тільки з метою: одних - заселити Київську землю польськими колоністами, інших - галицькими і волинськими переселенцями і пояснити таким чином появу тут малоруської мови, задатків якої, на їх погляд, в древності не було. Вірогідніше, як твердять М. Костомаров, М.Максимович, В. Антонович у згадуваних вище працях, населення Середнього Подніпров'я мало змогу після погромів Переяслава, інших міст сховатися в лісах та інших захищених місцях. М. Грушевський переконаний, що перетворити Київщину в пустелю було надзвичайно важко. Він вважав, що лише частина жителів цього краю була знищена, переважно та, яка боронилася в містах. Основна ж маса "зуміла перебратися в різні захищені місця, втекти в сусідні землі, з часом повернувшись на "свої землі". На південній Київщині, за твердженням вченого, в той час було чимало недоступних місць, де могло переховуватися місцеве населення. Ймовірно, що місцем схрону населення середнього Дніпра стали природньо захищені острови на Дніпрі, оточені плавнями землі між Дніпром і Тясмином, лісові масиви на Придніпров'ї, Пороссі тощо.
Як відомо, Київська земля і в домонгольський час неодноразово розорювалася, однак вирішального значення у знищенні населення ці катаклізми не мали. Такими трагічними для Київщини роками були 1169, 1203. М.Грушевський твердить, що існує принаймні ще три обставини, які свідчать про те, що населення південної Київщини не було знищене в цей час. По-перше, на думку вченого, окремі території цієї землі добровільно підкорилися монголо-татарам, по-друге, тут існувало значне туземне ядро, яке пережило навалу Батия, зберігши і місцевий елемент. І нарешті, по-третє, місцеве населення могло використати можливість, аби вивільнитися від централізованого дружинного ладу, надмірного адміністрування і відбудувати дрібні автономні общини. Плано Карпіні, який був тут в 1246 році, свідчить, що лише в Каневі на Середньому Подніпров'ї знаходився татарський гарнізон. А в інших містах не було татарських гарнізонів і начальники в них були русичі. Мандрівник явно відділяє ці міста від першої татарської застави, яка, за його словами, знаходилася за шість днів шляху від Києва, тобто десь на південь від Тясмину. Безумовно, ніяких позитивних наслідків монголо-татарське іго не принесло українському народу. Більше того, як підкреслює П.Толочко, золотоординське іго завдало незчисленних втрат серед місцевого населення. Затухли ремісничі центри. Окремі міста, особливо на південній Київщині припинили своє існування.
Втратила своє значення місцева знать, яка змушена була мігрувати І в більш захищені місця, або ж пристосовуватися до золотоординців, що привело до певного її виродження. Затухли традиційні релігійні центри через винищення служителів культу, економічного зубожіння пастви. Економічне життя на Середньому Подніпров'ї занепало. Постійні напади войовничих господарів, непомірні побори місцевої верхівки для передачі в Золоту Орду, а також для власного збагачення, породжували непевність, приводили до кризи економіку місцевих жителів. Водночас, незважаючи на величезні руйнування і винищення населення, Південна Русь, Середня Наддніпрянщина не були повністю знищені, не перетворилися в пустелю, не обезлюдніли.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
