Все для історика
Понеділок, 25.11.2024, 08:30
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Охорона праці - загалом - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Охорона праці - загалом
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:37 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Охорона праці, основні поняття.
ОП – це галузь знань, яка об’єднує питання медицини, фізіології, права, безпеки життєдіяльності, математики, фізики, що стосується трудової діяльності людини. ОП вивчає людину в процесі праці, виробниче середовище та організацію праці. Це заходи спрямовані на збереження життя та здоров’я працюючих, прогнозування та уникнення нещасних випадків та професійних захворювань.
Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму, що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу.
Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника.

Шкідливі та небезпечні виробничі фактори
Шкідливий виробничий фактор – такий ВФ вплив якого за певних умов може стати причиною зниження працездатності, погіршення здоров’я.
Професійне захворювання (профзахворювання) – це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.
Небезпечний виробничий фактор – це такий ВФ вплив якого за певних умов стає причиною раптового погіршення здоров’я та травми.
Виробнича травма – пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві.
Шкідливі та небезпечні ВФ поділяються на 4 групи: Фізичні (рухомі машини та механізми, підвищена загазованість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, нестача природного світла), Хімічна (хім.. речовини, які за характером дії на організм поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, канцерогенні, мутагенні), Біологічні (патогенні мікроорганізми – бактерії, віруси, гриби – та продукти їх життєдіяльності), Психофізіологічні (фізичні і нервово-психічні перенавантаження – пере напруженість органів чуття, монотонність праці)

Види відповідальності за невиконання вимог з охорони праці
Дисциплінарна (догана або звільнення), адміністративна (штрафи, представники держнагляду стягують), матеріальна (відшкодування постраждалій стороні), Кримінальна (наступає за вироком суду, смертельний наслідок)

Система управління охороною праці в Україні — структура
Кабінет Міністрів  Держгірпромнагляд (найвищий виконавчий орган з ОП)  міністерства  Місцеві Ради  Концерни, корпорації, об’єднання підприємств  Підприємства

Підсистема правових заходів з охорони праці
Конституція України, Закон України "Про охорону праці", Кодекс законів про працю України. Правовий аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці. Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має міжгалузевий характер. Норми цього інституту захищають інтереси різних суб'єктів права: а) роботодавців та працівників, які перебувають з ними у трудових правовідносинах; б) членів виробничих кооперативів; в) студентів, які проходять виробничу практику; в) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін.

підсистема соціально-економічних заходів з охорони праці
Соціальне значення полягає в збереженні здоров’я і життя громадян, в гарантуванні соціального захисту (пенсійне забезпечення, відшкодування завданої шкоди, ОП жінок та неповнолітніх, ОП інвалідів). Економічні заходи з ОП полягають у скороченні витрат на лікарняні, відшкодування за завдані збитки, компенсація за шкідливі умови праці шляхом модернізації обладнання, вдосконалення умов праці.

Основні принципи державної політики в галузі охорони праці
Державна політика в галузі охорони праці базується на принципах:
- пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
- підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв;
- комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних;
- соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди;
- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх;
- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
- використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Громадський контроль в галузі охорони праці, регламентуючі документи
Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об'єднання в особі своїх виборних органів і представників. Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту.
Регулюється Законом «Про ОП», законами України "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку" , "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" , іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Органи державного нагляду в галузі охорони праці
Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють: центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці ; спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки; спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Вимоги до навчання посадових осіб і спеціалістів з питань охорони праці
Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб 1 спеціалістів відповідно до ДНАОП 0.00-8.01-93 «Перелік посад посадових осіб, які зобов’язані проходити попередню і періодичну перевірку знань з охорони праці» проводиться до початку виконання ними своїх обов’язків, а також періодично, один раз на три роки. Заступники керівників (на яких покладені обов’язки з управління охороною праці) міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних адміністрацій усіх рівнів, концернів, корпорацій та інших об’єднань підприємств, керівники структурних підрозділів виробничої сфери, спеціалісти служби охорони праці, члени комісії з перевірки знань з охорони праці цих органів, керівники та викладачі кафедр охорони праці вищих закладів освіти, галузевих і регіональних навчальних центрів з охорони праці, керівники підприємств, виробничих, науково-виробничих об’єднань чисельністю понад 500 працівників проходять навчання та перевірку знань у Національному науково-дослідному інституті охорони праці. Комісію з перевірки знань цієї категорії посадових осіб очолює Голова (заступник Голови) Комітету по нагляду за охороною праці України. Посадові особи і спеціалісти, зазначенні в додатку 4 типового положення, проходять навчання з питань охорони праці в галузевих (відомчих) навчальних закладах, які в установленому порядку одержали дозвіл органів Держнаглядохоронпраці на проведення відповідного навчання. Перевірка знань цієї категорії посадових осіб і спеціалістів проводиться комісією відповідного вищого органу, склад якої затверджується наказом керівника. Посадові особи і спеціалісти, які при перевірці знань виявили, незадовільні знання, повинні протягом одного місяця пройти повторне навчання та повторну перевірку знань з питань охорони праці.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:38 | Повідомлення # 2
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Навчання працівників з питань охорони праці
Навчання та інструктажі працівників із питань охорони праці є складовою частиною системи управління охороною праці. Вони проводяться з учнями, вихованцями та студентами навчально-виховних закладів, працівниками в процесі їх трудової діяльності. Згідно з Типовим положенням про навчання з питань охорони праці (ДНАОП 0.00-4-12-99), усі працівники, що приймаються на роботу, та в процесі роботи проходять на підприємстві навчання, інструктаж із питань охорони праці, вивчають правила надання першої долікарняної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також правила поведінки при виникненні аварій. Працівники, що виконують роботи підвищеної небезпеки (згідно з переліком таких робіт, що затверджується наказом Держнаглядохоронпраці), а також де є необхідність у професійному відборі, проходять попереднє спеціальне навчання і перевірку знань з питань охорони праці в термін, встановлений відповідними галузевими нормативними актами, але не рідше одного разу на рік. На промислових підприємствах України для працівників, що виконують роботи по обслуговуванню обладнання підвищеної небезпеки, обов'язкове курсове навчання по безпечним методам праці з обов'язковим іспитом, що проходить безпосередньо на виробництві по затвердженим роботодавцем і погодженим з органами Держнаглядохоронпраці програмам. Це роботи по обслуговуванню парових та водонагрівальних котлів, виробничих печей та інших теплових установок, устаткування, що працює під тиском, компресорів, холодильних установок, газового обладнання, електричного устаткування, підйомників, підіймальних механізмів, тракторних лопат, буртоукладачів, буртоукривальних машин, автонавантажувачів, електрокарів, тракторів та іншого внутрішнього заводського механізованого транспорту, газоелектрозварювального обладнання, апаратів дифузії, центрифуг, кислотних та лужних установок, безтарного зберігання сировини, миття харчової сировини, такелажних, монтажних, ремонтних, навантажувально-розвантажувальних й інших робіт. Відповідальність за організацію навчання і перевірку знань на підприємстві покладається на роботодавця, а в структурних підрозділах - на керівників цих підрозділів. Контролює виконання цих завдань відділ охорони праці.

Види інструктажів з охорони праці, терміни проведення
Вступний (проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову), незалежно від їх освіти, стажу роботи за цією професією або посади; працівниками, які знаходяться у відрядженні на підприємстві й беруть безпосередню участь у виробничому процесі; з водіями транспортних засобів, які вперше в'їжджають на територію підприємства;), повторний (проводиться на робочому місці з усіма працівниками, незалежно від кваліфікації, освіти і стажу роботи: на роботах із підвищеною небезпекою праці - один раз на квартал; на інших роботах - один раз у півріччя.), позачерговий (Проводиться при виявленні порушень вимог безпеки, що можуть привести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо; при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них.), попередній (проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником: - новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство; - який переводиться з одного цеху виробництва до іншого; - який буде виконувати нову для нього роботу;), цільовий (Проводиться при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою; при ліквідації аварії, стихійного лиха; з вихованцями і учнями – в разі організації масових заходів (екскурсії, походи, спортивні заходи тощо).

Спеціальне розслідування нещасних випадків, коли проводиться
Спеціальному розслідуванню підлягають: нещасні випадки із смертельними наслідками; групові нещасні випадки , які сталися одночасно з двома і більше працівниками, незалежно від ступеня тяжкості ушкодження їх здоров'я; випадки смерті працівників на підприємстві; випадки зникнення працівників під час виконання трудових (посадових) обов'язків; нещасні випадки з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого (за рішенням органів Держнаглядохоронпраці). Віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі до нещасних випадків з можливою інвалідністю потерпілого, здійснюється відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, що затверджується МОЗ. Спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків , передбачених пунктом 43 цього Порядку) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку (далі - спеціальна комісія), що призначається наказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку , якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за погодженням з органами, представники яких входять до її складу. Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.

Склад комісій спеціального розслідування нещасних випадків
Спеціальне розслідування нещасного випадку (крім випадків , передбачених пунктом 43 цього Порядку) проводиться комісією із спеціального розслідування нещасного випадку (далі - спеціальна комісія), що призначається наказом керівника територіального органу Держнаглядохоронпраці за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку , якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, за погодженням з органами, представники яких входять до її складу.
До складу спеціальної комісії включаються:
- посадова особа територіального органу Держнаглядохоронпраці (голова комісії);
- представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства або за місцем настання нещасного випадку , якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
- представник органу, до сфери управління якого належить підприємство, а у разі його відсутності - місцевої держадміністрації та органу місцевого самоврядування, якщо нещасний випадок стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, чи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди;
- керівник (спеціаліст) служби охорони праці підприємства або інший представник роботодавця;
- представник первинної організації профспілки підприємства, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки;
- представник профспілкового органу вищого рівня;
- представник установи державної санітарно-епідеміологічної служби, яка обслуговує підприємство, або такої установи за місцем настання нещасного випадку , якщо він стався з особою, яка забезпечує себе роботою самостійно, - у разі розслідування випадку гострого професійного захворювання (отруєння);
- представник інспекції державного технічного нагляду Мінагрополітики - якщо нещасний випадок стався під час експлуатації зареєстрованих в інспекції сільськогосподарських машин (трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, тракторні причепи, обладнання тваринницьких ферм, посівні та збиральні машини).
Залежно від кількості загиблих, характеру і можливих наслідків аварії до складу спеціальної комісії можуть бути включені спеціалісти органу з питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, представники органів охорони здоров'я та інших органів.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:39 | Повідомлення # 3
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Терміни проведення спеціального розслідування нещасних випадків, чим закінчується
Спеціальне розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 робочих днів. У разі необхідності строк спеціального розслідування може бути продовжений органом, який призначив спеціальну комісію.
Спеціальна комісія зобов'язана: обстежити місце, де стався нещасний випадок , одержати письмові чи усні пояснення від роботодавця і його представників, посадових осіб, працівників підприємства, потерпілого, якщо це можливо, опитати інших осіб - свідків нещасного випадку та осіб, причетних до нього; визначити відповідність умов праці та її безпеки вимогам законодавства про охорону праці; з'ясувати обставини і причини нещасного випадку ; визначити, чи пов'язаний цей випадок з виробництвом; установити осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, а також розробити заходи щодо запобігання подібним нещасним випадкам ; зустрітися з потерпілими або членами їх сімей чи особами, які представляють їх інтереси, з метою розгляду питань щодо розв'язання соціальних проблем, які виникли внаслідок нещасного випадку , внесення пропозицій щодо їх розв'язання відповідним органам, а також дати потерпілим (членам їх сімей, особам, які представляють інтереси потерпілих) роз'яснення щодо їх прав у зв'язку з настанням нещасного випадку .
За результатами спеціального розслідування складаються акт форми Н-5, акт форми Н-1 стосовно кожного потерпілого, нещасний випадок з яким визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або форми НПВ в іншому випадку , карта форми П-5 стосовно кожного потерпілого у разі настання гострого професійного захворювання (отруєння), пов'язаного з виробництвом, а також оформляються інші матеріали спеціального розслідування , передбачені пунктами 54 і 55 цього Порядку. Кількість примірників акта форми Н-5, акта форми Н-1 (або форми НПВ), карти форми П-5 визначається залежно від кількості потерпілих та органів, яким зазначені документи надсилаються відповідно до пунктів 56 і 57 цього Порядку. В акті спеціального розслідування нещасного випадку , який стався внаслідок аварії, зазначається її категорія.

Поодинокі нещасні випадки (в т.ч. і без смертельного наслідку), склад комісії терміни розслідування, чим закінчується
Розслідування проводиться у разі раптового погіршення стану здоров'я працівника або особи, яка забезпечує себе роботою самостійно, одержання ними поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного та інших отруєнь, одержання теплового удару, опіку, обмороження, у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, одержання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетруси, зсуви, повені, урагани тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, що призвели до втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше або до необхідності переведення його на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день, у разі зникнення працівника під час виконання ним трудових обов'язків, а також у разі смерті працівника на підприємстві (далі - нещасні випадки ). Про кожний нещасний випадок потерпілий або працівник, який його виявив, чи інша особа - свідок нещасного випадку повинні негайно повідомити безпосереднього керівника робіт чи іншу уповноважену особу підприємства і вжити заходів до подання необхідної допомоги потерпілому.
До складу комісії включаються керівник (спеціаліст) служби охорони праці або посадова особа, на яку роботодавцем покладено виконання функцій спеціаліста з питань охорони праці (голова комісії), керівник структурного підрозділу підприємства, на якому стався нещасний випадок , представник робочого органу виконавчої дирекції Фонду за місцезнаходженням підприємства (за згодою), представник первинної організації профспілки, членом якої є потерпілий, або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки, інші особи. У разі настання нещасного випадку з тяжкими наслідками, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, до складу комісії обов'язково включається представник робочого органу Фонду за місцезнаходженням підприємства. До складу комісії не може включатися керівник робіт, який безпосередньо відповідає за стан охорони праці на робочому місці, де стався нещасний випадок . Розслідування триває протягом трьох діб. скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 згідно з додатком 2 у трьох примірниках (далі - акт форми Н-5), а також акт про нещасний випадок , пов'язаний з виробництвом, за формою Н-1 згідно з додатком 3 у шести примірниках (далі - акт форми Н-1), якщо цей нещасний випадок визнано таким, що пов'язаний з виробництвом, або акт про нещасний випадок , не пов'язаний з виробництвом, за формою НПВ згідно з додатком 4, якщо цей нещасний випадок визнано таким, що не пов'язаний з виробництвом (далі - акт форми НПВ), і передати їх на затвердження роботодавцю;

Підстави до притягнення до кримінальної відповідальності за невиконання вимог з охорони праці
На сьогоднішній день Кримінальний кодекс містить п'ять статей, які передбачають покарання за порушення правил безпеки виробництва: ст. 271 КК України "Порушення вимог законодавства про охорону праці"; ст. 272 КК "Порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою"; ст. 273 КК "Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або вибухонебезпечних цехах"; ст. 274 КК "Порушення ядерної або радіаційної безпеки" та ст. 275 КК "Порушення правил, що стосуються безпечного використання промислової продукції і безпечної експлуатації будівель і споруд".
Посадові особи підприємств або громадяни — суб'єкти підприємницької діяльності, винні у порушенні вимог законодавства про охорону праці, якщо це порушення заподіяло шкоду здоров'ю потерпілого, притягаються до кримінальної відповідаль­ності: штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до 2-х років. А якщо ці порушення спричинили загибель людей, то посадові особи можуть бути позбавлені волі на термін до 7-ми років.

Обов'язки роботодавця з питань охорони праці
- створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій, а також контролює їх додержання; - розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці; - забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються; - впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації - виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо; - забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом; - забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин; - організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів; - розробляє і затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства (далі - акти підприємства), та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці, забезпечує безоплатно працівників нормативно-правовими актами та актами підприємства з охорони праці; - здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог з охорони праці; - організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці; - вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:40 | Повідомлення # 4
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Права працівника на охорону праці при укладанні трудового договору
Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці.
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих
виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які
спричинили втрату працездатності.

Права працівника на охорону праці в процесі праці
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. За період простою з причин, передбачених частиною другою цієї статті, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним
бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.
Працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства. На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігаються місце роботи, а також середній заробіток.

компенсації при нещасних випадках.
Наприклад, у разі стійкої втрати професійної працездатності, встановленої МСЕК (медико-соціальною експертною комісією), Фонд соціального страхування від нещасних випадків проводить одноразову страхову виплату потерпілому, сума якої визначається із розрахунку середньомісячного заробітку потерпілого за кожний відсоток втрати потерпілим професійної працездатності.
Якщо комісією з розслідування нещасного випадку встановлено, що ушкодження здоров’я настало не тільки з вини роботодавця, а й унаслідок порушення потерпілим нормативних актів про охорону праці, розмір одноразової допомоги зменшується на підставі висновку цієї комісії, але не більш як на 50 відсотків. У разі смерті потерпілого внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не меншим за п’ятирічну заробітну плату потерпілого і, крім того, не меншим за однорічний заробіток потерпілого на кожну особу, яка перебувала на його утриманні, а також на його дитину, яка народилася протягом не більш як десятимісячного строку після смерті потерпілого. Відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.
За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період до відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності. У разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи проводяться його навчання і перекваліфікація, а також працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.
Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу
роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і в пільгових розмірах у порядку, встановленому законом.

Участь місцевих органів влади в управлінні охороною праці
Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції: затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів; приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності. Виконавчі органи сільських, селищних, міських рад забезпечують належне утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають
у комунальній власності відповідних територіальних громад, додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах. Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська, селищна, міська рада створює у складі свого виконавчого органу відповідний підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:41 | Повідомлення # 5
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Міжгалузеві і галузеві нормативні акти з охорони праці.
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охорону праці – це правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано чинність правових норм, обов’язкових для виконання (ДНАОП). За сферою дії поділяються на міжгалузеві (діють на всіх підприємствах незалежно від форми власності і видів діяльності) та галузеві (діють на підприємствах певної галузі).
З метою удосконалення існуючої нормативної бази з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, розроблення і затвердження усього комплексу необхідних правил, норм та інших державних нормативних актів про охорону праці, які відповідали б чинному законодавству та вимогам сьогодення, сучасному розвитку науки, техніки і технології. Урядом та уповноваженими органами державного управління вжито заходів щодо чіткої організації нормотворчого процесу.
Однак перехід на державні нормативні акти про охорону праці, що затверджуються суто органами державного нагляду України, потребує виконання значних обсягів робіт та певного часу. До цього часу чинними в Україні залишаються правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші нормативні акти про охорону праці, що затверджувались міністерствами та іншими уповноваженими на те державними органами управління колишнього Союзу РСР. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 р. № 64 “Про заходи щодо виконання Закону України “Про охорону праці” Державним комітетом України по нагляду за охороною праці створено державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці (Реєстр ДНАОП), виданий окремою книгою (Київ: Основа – 1995. – 222 с.), який містить повний перелік правил, норм, стандартів, економічних нормативів та інших документів з питань охорони праці, чинних в Україні станом на 1 лютого 1995 року.

Соціальне страхування працівників від нещасних випадків
Завданнями страхування від нещасного випадку є: проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози здоров'ю застрахованих, викликаним умовами праці; відновлення здоров'я та працездатності потерпілих на виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань; відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.
Держава гарантує усім застрахованим громадянам забезпечення прав у страхуванні від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання. Законодавство про страхування від нещасного випадку складається із Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України "Про охорону праці" та інших нормативно-правових актів.
Суб'єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальники та страховик. Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється страхування (далі - працівник). Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховик - Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд соціального страхування від нещасних випадків). Об'єктом страхування від нещасного випадку є життя застрахованого, його здоров'я та працездатність.

Поняття "виробнича санітарія" та "гігієна праці". Фактори, що обумовлюють
санітарно-гігієнічні умови праці.

Згідно зі ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення», завданням адміністрації є розробка і проведення санітарних і протиепідеміологічних заходів, здійснення контролю за підтримкою вимог санітарних норм та інформування органів державної санітарної епідеміологічної служби про надзвичайні ситуації. Санітарія і гігієна праці включає до свого складу частини гігієни праці та санітарної техніки. Гігієна праці - галузь профілактичної медицини, що вивчає умови збереження здоров'я на робочому місті й заходи, які сприяють цьому.
Виробнича санітарія — це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь. Шкідливі та небезпечні ВФ поділяються на 4 групи: Фізичні (рухомі машини та механізми, підвищена загазованість повітря робочої зони, підвищений рівень шуму, вібрацій, ультразвуку, нестача природного світла), Хімічна (хім.. речовини, які за характером дії на організм поділяються на загальнотоксичні, подразнюючі, канцерогенні, мутагенні), Біологічні (патогенні мікроорганізми – бактерії, віруси, гриби – та продукти їх життєдіяльності), Психофізіологічні (фізичні і нервово-психічні перенавантаження – пере напруженість органів чуття, монотонність праці).

Мікроклімат та його вплив на організм людини.
Мікроклімат характеризується наступними параметрами: температура, вологість, швидкість повітря, атмосферний тиск. Температура навколишнього середовища впливає на працездатність людини, може викликати погіршення здоров'я і професійні захворювання. Комфортні температурні умови залежать від часу року і виду виконуваної роботи. В умовах комфорту в людини не виникає турбуючих температурних відчуттів охолодження чи перегріву організму. Людина постійно перебуває в процесі теплової взаємодії з навколишнім середовищем. Для того щоб людина почувала себе нормально, утворювана в процесі роботи теплота повинна виділятися в навколишнє середовище. Джерелами теплості повітря на виробництві є: технологічне устаткування, яке має високі температури нагріву (плавильні, сушильні печі, котли, паропроводи та ін.); нагріті до високих температур деталі й розплавлені матеріали, наприклад метал, скло; теплова енергія, яка виділяється рухомими механізмами.
Розрізняють оптимальні, допустимі та шкідливі мікрокліматичні умови. Оптимальні, допустимі й шкідливі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря для виробничих приміщень та відкритих територій у спекотну і холодну пору року наведені в «Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень».
Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів:
впровадження раціональних технологічних процесів (наприклад, заміни гарячого способу обробки металу холодним); дистанційного управління, що дозволяє вивести людину в більшості випадках з несприятливих умов; раціональної теплової ізоляції устаткування; раціонального розміщення устаткування; раціональної вентиляції та опалювання; раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви. Несприятливий вплив на організм справляє не тільки висока, але і низька температура повітря. Заходи захисту працівників від переохолодження у виробничих умовах передбачають: створення захисних споруд від вітру на відкритих майданчиках, застосування пристроїв місцевого опалення на постійних робочих місцях, установлення періодичних перерв у роботі, обладнання спеціальних приміщень для обігріву, використання спецодягу з достатнім тепловим опором. Надійним захистом від холодного повітря є також повітряна завіса.

Гігієнічна класифікація шкідливих речовин за характером дії на організм людини та класи небезпечності шкідливих речовин.
До виробничих приміщень можуть потрапляти гази, пари, пил та інші шкідливі та отруйні речовини.
Шкідливою називається речовина, яка у контакті з організмом людини, при порушенні вимог безпеки, спричиняє виробничу травму, професійне захворювання або відхилення в стані здоров'я, які можуть бути виявлені як в процесі роботи, так і у віддалені строки життя теперішніх та наступних поколінь. За ступенем небезпеки шкідливі та отруйні речовини за дією на організм людини поділяються на чотири класи: I - надзвичайно небезпечні; II - високонебезпечні; III - помірно небезпечні; IV - малонебезпечні.
Крім газоподібних та пароподібних шкідливих речовин, на здоров'я працівників може впливати підвищена запиленість повітря. При цьому пил може бути токсичним, що викликає фібрози (кремній, азбест та ін.), та нетоксичним. Значний вплив на важкість ураження організму людини шкідливими та отруйними хімічними речовинами і пилом має їх концентрація у повітрі робочої зони, а також тривалість дії, Ступінь небезпечності пішу залежить також від його дисперсності (відсоткове співвідношення розмірів часток), форми, твердості, волокнистості, електрозарядженості його часток. Найнебезпечнішими є частки пилу розміром до 5 мкм. Для того, щоб виключити професійні отруєння та захворювання, санітарними нормами встановлені гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони, тобто такі концентрації, які при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом восьми годин чи при іншій тривалості, але не більше 41 години на тиждень, протягом усього робочого стажу не можуть викликати захворювання чи відхилення в стані здоров'я.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:41 | Повідомлення # 6
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Основні методи профілактики отруєнь та професійних захворювань
З метою зменшення професійних захворювань на підприємствах різної форми господарювання розробляються заходи профілактики, що передбачають конкретні завдання, термін виконання, необхідні ресурси для їх реалізації та способи контролю за їх здійсненням. Основні заходи по запобіганню передбачені: в системі нормативно-технічної документації з безпеки праці; в організації навчання і забезпечення працюючих безпечними засобами захисту; в прогнозуванні; раціональному плануванні коштів і визначенні економічної ефективності від запланованих заходів. Основне завдання нормативно-технічної документації з безпеки праці - сприяти передбаченню небезпеки і прийняттю найбільш ефективних заходів її ліквідації або локалізації при проектуванні виробничих процесів, обладнання, будівель і споруд. Нормативно-технічна документація щодо безпеки праці розробляється з урахуванням характеру потенційно небезпечних факторів, рівня їх небезпечності і зони поширення, психофізіологічних і антропометричних особливостей людини.
Заходи із запобігання та боротьби з виробничим травматизмом та професійними захворюваннями розробляються на підставі їх аналізу конкретних ситуацій та конкретних умов праці і узгоджуються з професійними спілками. Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на: • технічні (модернізація технологічного, підйомно-транспортного обладнання;• перепланування розміщення обладнання;); • санітарно-виробничі (придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів тощо; • влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;); • медико-профілактичні (придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів; • організація профілактичних медичних оглядів;); • організаційні (проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки.).

Гігієнічне нормування забруднення повітря шкідливими речовинами
Повітря має такий хімічний склад: азоту-78,08 %, кисню-20,94 %, інертних газів-0,94 %, діоксиду вуглецю-0,04 %. Ці показники у звичних умовах і показники у звичних умовах можуть коливатися в незначних межах. Якщо говорити про виробничі приміщення аптек, то там хімічний склад повітря може суттєво відрізнятися від загальноприйнятого (природного) хімічного складу повітря. У виробничих приміщеннях можуть спостерігатися підвищені норми таких сполук як: кисню, азоту, діоксид вуглецю та ін. У повітрі відбуваються процеси самоочищення від шкідливих хімічних речовин, газів та пари, завислих твердих речовин, хвороботворних мікроорганізмів тощо. Робота вентиляційних систем в першу чергу допомагає запобігати алергізуючому впливу шкідливих речовин. Ефективність роботи вентиляційних систем повинна регулярно перевірятися, як і повітряне середовище приміщень, на вміст у них пилу, газів, шкідливих речовин тощо. Увімкнення загальнообмінних припливних та витяжних установок проводиться за 10-15 хв. до початку роботи, при цьому спочатку вмикають витяжні, а потім припливної вентиляційні установки.
Щоб забезпечити чистоту повітря і певні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях, використовують вентиляцію. За допомогою вентиляції видаляється забруднене або нагріте повітря з приміщення та подається свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція може бути природною, механічною або змішаною. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) - концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можуть бути діагностовані сучасними методами досліджень протягом трудового стажу або у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь. ГДК р.з. встановлюються для речовин, що здатні чинити шкідливий вплив на організм працюючих при інгаляційному надходженні. Залежно від особливостей дії на організм шкідливих речовин для них встановлюються ГДК р.з. двох типів: максимальна разова ГДК р.з.м.р. та середньозмінна ГДК р.з.с.з.

Основні правила першої допомоги при отруєннях.
При отруєнні газом необхідно з'ясувати причину та місце витоку газу і усунути його дію на людей, забезпечити доступ свіжого повітря до потерпілого, холодне обливання голови і дати понюхати нашатирного спирту. У разі втрати свідомості та порушенні серцевої діяльності зробити штучне дихання та зовнішній масаж серця. Викликати лікаря. Основні прикмети отруєння - це порушення свідомості, дихання та серцевої діяльності. Перша допомога при спиртових отруєннях - винести потерпілого на свіже повітря і викликати у нього блювання шляхом натискання пальцем на задню частину язика. Якщо потерпілий в свідомості, йому можна дати випити 3-4 склянки теплої води чи чашку міцної кави. У разі подразнення слизових оболонок очей, порожнини рота і носа – рясно промити 2% розчином соди, закапати в ніс декілька крапель 2% розчину ефедрину або 0,05% нафтизину. При попаданні на шкіру – ретельно обмити теплою водою з милом. У подальшому – лікування у лікаря. При вживанні кислот або лугів, помилково чи з метою самогубства, спостерігається роз’їдання стінок стравоходу і шлунка, що може викликати її прорив. При подібних отруєннях ковтання викликає сильний біль, голос стає хрипким, спостерігається болючий кашель і блювота з кров’ю. Потерпілий відмічає біль в середині грудної клітки і під грудьми. Перша допомога - дати випити велику кількість води і викликати блювання. Потім потерпілому дають молоко, рослинну олію, яєчний сирий білок і маленькі шматочки льоду. При підозрі на харчові отруєння треба викликати у потерпілих блювання після того, як вони вип’ють воду чи блідо-рожевий розчин марганцівки у великій кількості. Потім треба розтовкти кілька таблеток активованого вугілля, змішати їх з цукром і водою і дати проковтнути.
Якщо відома протиотрута, потрібно дати її. При втраті свідомості від будь-якого отруєння треба покласти потерпілого на бік і бути готовим до виконання штучного дихання.

Методи контролю повітря робочої зони і вимоги до них.
Ефективність роботи вентиляційних систем повинна регулярно перевірятися, як і повітряне середовище приміщень, на вміст у них пилу, газів, шкідливих речовин тощо. Увімкнення загальнообмінних припливних та витяжних установок проводиться за 10-15 хв. до початку роботи, при цьому спочатку вмикають витяжні, а потім припливної вентиляційні установки. Вентиляційні системи після їх монтажу мають бути відрегульовані до проектних параметрів. Експлуатувати дозволяється вентиляційні системи, які повністю пройшли усі передпускові випробування. Усі вентиляційні системи повинні мати інструкції з експлуатації, де висвітлюються питання вибухо- та пожежної безпеки. Планові огляди і перевірки вентсистем мають проводитися за графіком, затвердженим керівником. Приміщення для вентиляційного обладнання повинні замикатися, а на їх дверях — вивішуватися таблички з написами, що забороняють вхід стороннім особам. Зберігання в цих приміщеннях матеріалів, інструментів тощо, а також використання їх не за призначенням забороняється. Щоб забезпечити чистоту повітря і певні метеорологічні умови у виробничих приміщеннях, використовують вентиляцію. За допомогою вентиляції видаляється забруднене або нагріте повітря з приміщення та подається свіже. Залежно від способу переміщення повітря вентиляція може бути природною, механічною або змішаною. Гранично допустима концентрація шкідливої речовини у повітрі робочої зони (ГДК р.з.) - концентрація речовини, яка за умов регламентованої тривалості її щоденної дії при 8-годинній роботі (але не більш ніж 40 годин протягом тижня) не повинна викликати в експонованих осіб захворювань або відхилень у стані здоров'я, які можуть бути діагностовані сучасними методами досліджень протягом трудового стажу або у віддалені періоди їх життя або життя наступних поколінь.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:42 | Повідомлення # 7
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Поняття "вентиляція", "кондиціювання повітря".
Вентиляція — видалення повітря з приміщення і заміна його свіжим, в необхідних випадках, обробленим повітрям. Вентиляція створює умови повітряного середовища, сприятливі для здоров'я і самопочуття людини, що відповідають вимогам технологічного процесу, збереження устаткування і будівельних конструкцій будівлі, зберігання матеріалів, продуктів, книг, картин і т.д. Для оптимального теплового самопочуття людина повинна зберігати постійну температуру тіла, що забезпечується безперервним відведенням тепла, що утворюється в процесі життєдіяльності організму і сприйманої ним теплоти в навколишнє середовище. Теплообмін і теплове самопочуття людини обумовлюються сумісним впливом температури повітря і навколишніх предметів, вологості повітря і швидкості його руху біля тіла.
Кондиціонування повітря — створення і підтримка параметрів повітряного середовища (температури, відносної вологості, складу, швидкості руху і тиску повітря), найбільш сприятливих для роботи персоналу, обладнання і приладів на гірничих підприємствах. Кондиціювання повітря застосовується на шахтах, кар'єрах, в надшахтних будівлях, приміщеннях збагач. ф-к та ін.

Класифікація вентиляційних систем та їх призначення, організація повітрообміну в приміщенні, схеми вентиляції.
Інакше кажучи, вентиляція – це комплекс заходів і засобів, що використовуються під час організації повітрообміну для забезпечення необхідного стану повітряного середовища на виробничих приміщеннях згідно з будівельними нормами. До виробничих приміщень відносяться: підприємства легкої, харчової, м'ясної, рибної і молочної промисловості, лікувальні установи, станції технічного обслуговування, майстерні, гаражі, виставкові павільйони, склади, спортзали, теплиці, тваринницькі і сільськогосподарські комплекси, будинки для точних виробництв і електроніки, а також їхні окремі ділянки тощо. У звичайних приміщеннях повітрообмін відбувається через відкриті двері та вікна, а також щілини. Такий повітрообмін називають неорганізованим. Під організованим повітрообміном, тобто тим, що регулюється, розуміють - систему вентиляції. Системи вентиляції призначені для виведення шкідливих речовин, що утворюються на виробничому приміщенні, - вуглекислого газу, пилу тощо і припливу свіжого повітря, тобто, для підтримки допустимих метеорологічних параметрів. Системи вентиляції варто встановлювати так, щоб ні тепле, ні холодне повітря не було направлено на людей. На виробництві рекомендується створювати динамічний клімат із визначеними перепадами показників. Температура повітря на поверхні підлоги і на рівні голови не повинна відрізнятися більше, ніж на 5 градусів. Основним параметром, що визначає характеристики вентиляційної системи, є кратність обміну, тобто скільки разів за годину зміниться повітря в приміщенні. Основними характеристиками вентиляційних систем є: - продуктивність потоку повітря: десятки - тисячі куб. м/г; - напір повітря або статичний тиск (кПа); - потужність калорифера (необхідна для підігріву вуличного повітря в зимовий період): одиниці - сотні кВт; - рівень шуму (дБ). Вибір конкретних параметрів залежить від розміру, розташування і призначення виробничих приміщень, що вентилюються, кількості людей, що там знаходяться.
При великому різноманітті систем вентиляції, зумовленому призначенням приміщень, характером технологічного процесу, видів шкідливих викидів тощо, їх можна класифікувати за наступними характерними ознаками: 1) за методом переміщення повітря вентиляція буває з природним спонуканням (природною) і з механічним (механічною). Можливо також сполучення звичайної і механічної вентиляції (змішана вентиляція); 2) вентиляція буває припливною, витяжною або припливно-витяжною залежно від того, для чого служить система вентиляції - для подачі (припливу) або виведення повітря з приміщення чи для того й іншого одночасно; 3) за місцем дії вентиляція буває місцевою і загальнообмінною; 4) за конструктивним виконанням – канальною та безканальною.
Вентиляція – природна (організована та неорганізована) та штучна (загально обмінна, витяжна, припливна).

Види виробничого освітлення, його значення
Освітлення – природне (сонце) бокове (через вікна)та верхнє (теплиця, бібліотека) та штучне (струм)  загальне (освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно) та місцеве (Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік)
Робоче освітлення, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Вимоги санітарних норм до виробничого освітлення
Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань, нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам: — створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми; — не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору; — забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору; — не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);
— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються; — не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо- та вибухонебезпека світильників); — повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

Системи штучного освітлення, обмеження щодо їх використання
Штучне освітлення поділяється в залежності від призначення на робоче, аварійне, евакуаційне та охоронне. Розрізняють такі системи штучного освітлення: загальне, місцеве та комбіноване.
Система загального освітлення призначена для освітлення всього приміщення, вона може бути рівномірною та локалізованою. Загальне рівномірне освітлення встановлюють у цехах, де виконуються однотипні роботи невисокої точності по усій площі приміщення при великій щільності робочих місць. Загальне локалізоване освітлення встановлюють на поточних лініях, при виконанні робіт, різноманітних за характером, на певних робочих місцях, при наявності стаціонарного затемнюючого обладнання, та якщо треба створити спрямованість світлового потоку.
Місцеве освітлення призначається для освітлення тільки робочих поверхонь, воно може бути стаціонарним (наприклад, для контролю за якістю продукції на поточних лініях) та переносним (для тимчасового збільшення освітленості окремих місць або зміни напрямку світлового потоку при огляді, контролі параметрів, ремонті). Світильники місцевого освітлення повинні бути зручними у користуванні, а, головне, безпечними при експлуатації. Категорично забороняється застосовувати лише місцеве освітлення, оскільки воно створює значну нерівномірність освітленості, яка підвищує втомленість зору та призводить до розладу нервової системи. Таке освітлення на виробництві є допоміжним до загального. Головними джерелами світла для промислового освітлення є лампи розжарювання та газорозрядні лампи різноманітних типів. Кожен із типів ламп має свої недоліки та переваги. Лампи розжарювання (ЛР) належать до джерел світла теплового випромінювання, їх світлова віддача складає 10... 15 лм/Вт. Вони створюють безперервний спектр випромінювання, який найбільш багатий жовтими та червоними (тобто інфрачервоними) променями та бідніший у зоні синіх та зелених спектрів випромінювання, ніж спектр природнього світла неба, що погіршує розрізнення кольорів. У цих ламп низький коефіцієнт корисної дії, малий термін служби (до 1000 годин), висока температура на поверхні колби (250...300 °С).


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:42 | Повідомлення # 8
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Параметри звукового поля - звуковий тиск, сила звуку, частота, логарифмічні рівні сили звуку і рівні звуку.
Звук характеризується звуковим тиском Р та iнтенсивнiстю звука I. Звуковий тиск Р, Па - це змiнна складова атмосферного тиску, який виникає при проходженнi звукової хвилi. сила звуку - в децибелах. Звуковий тиск ледве чутного звуку називається пороговим. Сила звуків земних джерел зазвичай не перевищує 170 дБ. Людина сприймає звуки в певному діапазоні тиску і інтенсивності. У межах 110-130 дБ (залежно від частоти) людина відчуває больові відчуття. Між порогом чутності і больовим порогом лежить ділянка чутності. Різниця в інтенсивності звуку між больовим порогом та порогом чутності дуже велика (1014 Вт/м2 при частоті 1000 Гц). Користуватися шкалою, яка має такий великий розбіг, неможливо. Тому А. Г. Белл запропонував використати логарифмічну шкалу, яка дає змогу визначати рівень шуму у відносних одиницях - белах (Б). В зв'язку з тим, що між слуховим сприйняттям та подразненням існує приблизна логарифмічна залежність, для вимірювання звукового тиску, сили звуку та звукової потужності прийнята логарифмічна шкала. Це дозволяє великий діапазон значень (за звуковим тиском — 106, за силою звуку — 1012) вкласти в порівняно невеликий інтервал логарифмічних одиниць. В логарифмічній шкалі кожен наступний ступінь цієї шкали більший від попереднього в 10 разів. Це умовно вважається одиницею вимірювання 1 бел (Б). В акустиці використовується дрібніша одиниця — децибел (дБ), рівна 0,1 Б. Величина, виражена в белах або децибелах, називається рівнем цієї величини. Якщо сила одного звуку більша від іншого в 100 разів, то рівні сили звуку відрізняються на lg 100=2 Б, або 20 дБ. Зміна рівня звуку звичайно оцінюється в децибелах щодо порогу чутності. Коли говорять, що рівень звуку в колонках рівний ста децибелам, мають на увазі, що колонки працюють на рівні, що перевищує поріг чутності на 100 дБ.

Дія шуму на організм людини.
Шкідливий та небезпечний вплив шуму на організм людини встановлено тепер з повною визначеністю. Ступінь такого впливу, в основному, залежить від рівня та характеру шуму, форми та тривалості впливу, а також індивідуальних особливостей людини. Численні дослідження підтвердили той факт, що шум належить до загальнофізіологічних подразників, які за певних обставин можуть впливати на більшість органів та систем організму людини. Так за даними медиків дія шуму може спричинити нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобу, порушення обмінних процесів та функціонування органів слуху тощо. Із загальної кількості захворювань, що перераховані вище останнім часом значно зросла частка тих, які спричинені саме шумовим впливом. У зв'язку з цим, слід звернути увагу на той факт, що протягом багатовікової еволюції людина так і не набула здатності адаптуватись до дії шуму, як і не було створено природного захисту для високочутливого та досконалого органу слуху людини від дії інтенсивного шуму. Медики відзначають особливо несприятливу дію навіть незначних за рівнем шумів у години відпочинку і передовсім сну, коли найбільш повно повинні відновлюватись сили людини. Не зайве нагадати, що у зв'язку з вищезазначеним у нашій країні, як і у багатьох інших, діє заборона щодо порушення тиші у житлових масивах з 23.00 до 7.00. Найбільш повно вивчено вплив шуму на слуховий апарат людини. У працівників «шумних» професій може виникнути професійне захворювання — туговухість, основним симптомом якого є поступова втрата слуху, перш за все в області високих частот з наступним поширенням на більш низькі частоти. Крім безпосереднього впливу на орган слуху шум впливає на різні відділи головного мозку, змінюючи при цьому нормальні процеси вищої нервової діяльності. Цей, так званий, неспецифічний вплив шуму може виникнути навіть раніше ніж зміни в самому органі слуху. Характерними є скарги на підвищену втомлюваність, загальну слабкість, роздратованість, апатію, послаблення пам'яті, погану розумову діяльність і т. п.

Класифікація методів захисту від шуму
Захист працюючих від шуму може здійснюватися як колективними засобами і методами , так і індивідуальними засобами. Звукоізоляція є одним з найбільш ефективних і поширених методів зниження виробничого шуму на шляху його поширення. За допомогою звукоізолюючих перешкод легко знизити рівень шуму на 30 ... 40 дБ. Метод заснований на відображенні звукової хвилі, що падає на огорожу. Зниження шуму методом звукопоглинання засновано на переході енергії звукових коливань частинок повітря в теплоту внаслідок втрат на тертя в порах звукопоглинального матеріалу. Чим більше звукової енергії поглинається, тим менше її відбивається назад в приміщення. Тому для зниження шуму в приміщенні проводять його акустичну обробку, завдаючи звукопоглинальні матеріали на внутрішні поверхні, а також розміщаючи в приміщенні штучні звукопоглотителі. Акустична обробка приміщення передбачає вкривання стелі та верхньої частини стін звукопоглинальним матеріалом. У наслідок цього знижується інтенсивність відбитих звукових хвиль.

Види вібрацій, їх параметри та вплив на організм людини
Вібрація [лат. vibratio] - коливання, тремтіння. Вібрація -- це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс. Вібрація - загальнобіологічний шкідливий чинник, що призводить до фахових захворювань - віброзахворюваннь, лікування котрих можливо тільки на ранніх стадіях. Хвороба супроводжується стійкими порушеннями в організмі людини (опорно-руховий апарат, необоротні зміни в кістках і суглобах, зсуви в черевній порожнині, нервово-психічній сфері). Людина частково або цілком утрачає працездатність. По способі передачі на людину вібрація підрозділяється на загальну і локальну. Загальна - діє через опорні поверхні ніг на весь організм у цілому. Локальна - на окремі ділянки тіла. Загальну поділяють по характері передачі на: транспортну(при прямуванні машин); транспортно-технологічну (при виконанні роботи машиною прямування: кран, бульдозер); технологічну (при роботі механізмів і людина знаходиться поруч). Часто вібрації супроводжуються почутим шумом. Вібрація впливає на: - центральну нервову систему; - шлунково-кишковий тракт; - вестибулярний апарат; - викликає запаморочення, оніміння кінцівок; - захворювання суглобів.
Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання -- вібраційну хворобу. Параметрами вібрації, які виміряють для визначення негативного впливу на організм людини є такими: 1. Частота, Гц 2. Амплітуда А, м. 3. Середнє квадратичне значення віброшвидкості Vt, м/с. 4. Середнє квадратичнє віброприскорення wt, м/с. 5. Відносний показник віброскорості Lv, Дб. 6. Відносний показник віброприскорення Lw, Дб.
Людина є замкнутою системою з частотою коливань 5-9 Гц. Якщо підвести зовнішні коливання з тієї ж частотою - резонансом, то великою мірою можливе повне припинення роботи серця. Нормування вібрацій визначається їх нормативними характеристиками. Нормативними характеристиками, що служать для оцінки впливу вібрацій на людину є середньоквадратичні значення віброшвидкості і виброприскорения та їхні показники. Понад 10 Гц - нормуються Vt і wt. Менше 10 - Lw Lv;


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:44 | Повідомлення # 9
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Нормування вібрацій та загальні методи захисту
У автоматизованих виробництвах засобом боротьби є дистанційне керування (виключає контакт) відповідним технологічним процесом. А у неавтоматизованих виробництвах використовують такі засоби та заходи: 1. Зниження вібрації в джерелах їх виникнень: - підвищення точності опрацювання деталей; - оптимізація технологічного процесу; - поліпшення балансування. 2. Відстройка від режимів резонансу (збільшення жорсткості системи): - вибродемпфірування (пружинні віброізолятори). Поліпшення організації праці вібронебезпечних процесів: - загальна кількість робочого часу в контакті з віброобладнанням не повинна перевищувати зміни; - одноразова дія не повинна перевищувати для локальної - 20 хвилин, для загальної - 40 хвилин. До лікувально - профілактичних заходів відносяться: масаж; заходи, що загально укріплюють організм; гідропродцедури. Вібрація має властивість кумуляції (накопичення в організмі). Нормування вібрацій визначається їх нормативними характеристиками. Нормативними характеристиками, що служать для оцінки впливу вібрацій на людину є: Середньоквадратичні значення віброшвидкості і виброприскорения та їхні показники. Понад 10 Гц - нормуються Vt і wt. Менше 10 - Lw Lv. По способу передачі на людину вібрація вимірюється в 3 ортогональних осях: x, y, z. Нормування здійснюється в різних інтервалах частот. Віброскоп – прилад для вимірювання вібрацій.

Вплив електромагнітних полів на людину методи захисту від електромагнітних
полів.

Під впливом ЕМП та випромінювань спостерігаються загальні слабкість, підвищена втома, пітливість, сонливість, а також розлад, головний біль, біль в ділянці серця. З'являється роздратування, втраті, зростає тривалість мовнорухової та зоровомоторної реакцій, підвищується межа нюхової чутливості. Виникає ряд симптомів, які є свідченням порушення роботи окремих органів — шлунку, печінки, селезінки, підшлункової та Інших залоз. Пригнічуються харчовий та статевий рефлекси. Реєструються зміни артеріального тиску, частота серцевого ритму, форма електрокардіограми. Це свідчить про порушення діяльності серцево-судинної системи. Фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обміну, збільшується вміст азоту в крові та сечі, знижується концентрація альбуміну та зростає вміст глобуліну, збільшується кількість лейкоцитів, тромбоцитів, виникають й інші зміни складу крові. Кількість скарг на здоров'я в місцевості поблизу радіостанції значно (майже вдвічі) вища, ніж поза її межами. Загальна захворюваність в селищі з радіоцентром, в основному зумовлена порушенням діяльності нервової та серцево-судинної систем. У досліджених дітей відзначено порушення розумової працездатності внаслідок зниження уваги через розвиток послідовного гальмування та пригнічення нервової системи. Фіксувалися прискорений пульс та дихання, підвищення артеріального тиску при фізичному навантаженні та сповільнене повернення до норми цих показників при його знятті. Фіксувався також вплив ЕМП на інші процеси, в тому числі імуннобіологічні.
Для зменшення впливу ЕМП на персонал та населення, яке знаходиться в зоні дії радіоелектронних засобів, потрібно вжити ряд захисних заходів. До їх числа входять організаційні, інженерно-технічні та лікарсько-профілактичні. Здійснення організаційних та інженерно-технічних заходів покладено передусім на органи санітарного нагляду. Підприємства та установи, які використовують джерела ЕМП, повинні проводити поточний санітарний нагляд за об'єктами, здійснювати організаційно-методичну роботу з підготовки спеціалістів та інженерно-технічний нагляд. Ще на стадії проектування повинне бути забезпечене таке взаємне розташування опромінюючих та опромінюваних об'єктів, яке б зводило б до мінімуму інтенсивність опромінення. Потрібно зменшити імовірність проникнення людей у зони з високою інтенсивністю ЕМП, скоротити час
перебування під опроміненням. Потужність джерел випромінювання мусить
бути мінімально потрібною.

Види і джерела іонізуючих випромінювань.
Джерелами іонізуючих випромінювань в промисловості є установки рентгеноструктурного аналізу, високовольтні електровакуумні системи, радіаційні дефектоскопи, товщиноміри, густиноміри та ін.
До іонізуючих відносяться корпускулярні випромінювання, що складаються з частинок з масою спокою, котра відрізняється від нуля (альфа-, бета-частинки, нейтрони) та електромагнітні випромінювання (рентгенівське та гамма-випромінювання), котрі при взаємодії з речовинами можуть утворювати в них іони. Альфа-випромінювання — це потік ядер гелія, що випромінюється речовиною при радіоактивному розпаді ядер з енергією, що не перевищує кількох мегаелектровольт (МеВ). Ці частинки мають високу іонізуючу та низьку проникну здатність. Бета-частинки — це потік електронів та протонів. Проникна здатність (2,5 см в живих тканинах і в повітрі — до 18 м) бета-частинок вища, а іонізуюча — нижча, ніж у альфа-частинок. Нейтрони викликають іонізацію речовини та вторинне випромінювання, яке складається із заряджених частинок і гамма-квантів. Проникна здатність залежить від енергії та від складу речовин, що взаємодіють. Гамма-випромінювання — це електромагнітне (фотонне) випромінювання з великою проникною і малою іонізуючою здатністю з енергією 0,001—3 МеВ. Рентгенівське випромінювання — випромінювання, яке виникає в середовищі, котре оточує джерело бета-випромінювання, в прискорювачах електронів і є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювань, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ. Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома. Гальмівне випромінювання — це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

Загальні заходи і засоби захисту від іонізуючих випромінювань.
Захист від іонізуючих випромінювань може здійснюватись шляхом використання наступних принципів: — використання джерел з мінімальним випромінюванням шляхом переходу на менш активні джерела, зменшення кількості ізотопа; — скорочення часу роботи з джерелом іонізуючого випромінювання; — віддалення робочого місця від джерела іонізуючого випромінювання; — екранування джерела іонізуючого випромінювання. Екрани можуть бути пересувні або стаціонарні, призначені для поглинання або послаблення іонізуючого випромінювання. Екранами можуть бути стінки контейнерів для перевезення радіоактивних ізотопів, стінки сейфів для їх зберігання. З метою захисту від бета-випромінювання використовуються матеріали з малою атомною масою. Для цього використовують комбіновані екрани, у котрих з боку джерела розташовується матеріал з малою атомною масою товщиною, що дорівнює довжині пробігу бета-частинок, а за ним — з великою масою. З метою захисту від рентгенівського та гамма-випромінювання застосовуються матеріали з великою атомною масою та з високою щільністю (свинець, вольфрам). Для захисту від нейтронного випромінювання використовують матеріали, котрі містять водень (вода, парафін), а також бор, берилій, кадмій, графіт. Враховуючи те, що нейтронні потоки супроводжуються гамма-випромінюванням, слід використовувати комбінований захист у вигляді шаруватих екранів з важких та легких_матеріалів (свинець-поліетилен). Дієвим захисним засобом є використання дистанційного керування, маніпуляторів, роботизованих комплексів. В залежності від характеру виконуваних робіт вибирають засоби індивідуального захисту: халати та шапочки з бавовняної тканини захисні фартухи, гумові рукавиці, щитки, засоби захисту органів дихання (респіратор „Лепесток"), комбінезони, пневмокостюми, гумові чоботи.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:46 | Повідомлення # 10
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Соц.партнерство – взаэмодія органів держ.влади, об’єднань роботодавців і профспілок у визначенні і проведенні в життя узгодженої соц-екон.політики, політ.в галузі труд.відносин, а також двосторонні відносиниміж роботодавцямии і профспілками, спрямовані на забезпечення узгодження їхніх інтересів.
Соц.діалог – процесс визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами спільного діалогу, які представляють інтереси працівників, роботодавців та органів виконавчої влади та місцевого самоврядування.
Суб’єктами соц.діалогу є – працівники (профспілки), роботодавці (об’єднання роботодавців), держава (органи держ.влади)
Соц.діалог здійсн.в таких принципах: законності та верховества права; репрезентативності і правоспроможності сторін; незалежності та рівноправності; конструктивності та взаємодії; добровільності; взаємної поваги та пошуку компромісів; відкритті та гласності; дотриманні домовленостей.
Соц.партнерство в ОП – це с-ма пошуку взаємно-прийнятих шляхів рішення загальних проблем ОП в організаціях, с-ма взаємних домовленостей між всіма суб’єктами ОП.
Соц.партнерство в ЄС – Європейська Асоціація Робота=одавців, Європейська Асоціація Роботодавців, Комісія з безпеки та гігієни праці, Консультативний комітет з безпеки, гігієни й охорони здоров’я.
Соц.відповідальність – це відповідальність організації за вплив її рішень і діяльності на суспільство і довкілля через прозору і етичну поведінку.
Основні принципи соц.відповідальності: підзвітність; прозорість; етична поведінка; зацікавлені сторонни організації; правові норми; міжнародні норми; права людини.
Глобальний договір ООН – це ініціатива ООН спрямована на виявлення й поширення передового досвіду в сфері розробки і реалізації соц.відповідальності компаній.
10 принципів глобального договору ООН: Права людини (1.ділові кола повинні підтримувати й поважати підхід, що передбачає захист міжнародних прав людини в їхніх сферах впливу; 2.ділові кола не повинні бути причетними до порушення прав людини) Трудові відносини (3.ділові кола повинні підтримувати свободу асоціацій та ефективне визначення права на колективний договір. 4.діл.кол.повинні підтримувати ліквідацію всіх форм примусової й обов’язкової праці. 5.пов.підтрим.ефективну ліквідацію дитячої праці. 6.пов.підтрим.ліквід.дискримінації при найманні на роботу й у проф.д-сті) Довкілля (7.пов.підтрим.обережний підхід до еколог.питань. 8.пов.запроваджувати ініціативи в підтримці посилення еколог.відповідальності. 9. Пов.розробляти і поширювати екологічно безпечні технології) Бор-ба з корупцією (10.Пов.боротися з усіма проявами корупції, включ.вимагання й хабарництво)
Вимоги ОП за Стандартом «Кодексом поведінки в електр.промисл.»1.ОП. 2.Підготовленість до надзвич.с-цій. 3.Виробничі травми та проф.захвор. 4. Виробнича гігієна. 5. Фізично важка праці. 6.Забезпечення безпеки експлуатації механізмів і машин. 7.Санітарія, харчування, побутові приміщення
Соц.відповідальність організації своєї соц.відповідальності: організаційне управління, права людина, трудові відносини, довкілля, добросовісні ділові практики, проблеми повязані зі споживачами, соц-економ.розвиток сусп.
Міжнародна Організація Праці – це спеціалізоване агенство ООН, що займається поширенням соц.справедливості та визнаних міжнародною спільнотою людських і трудових прав.
Конвенція МОП – це міжнародне зобов’язання яке розроблене і прийняте МОП. Конвенції підлягають ратифікації державами-членами МОП.
Рекомендації МОП – міжнародний документ, який розроблений і прийнятий МОП і розширює зміст тієї чи іншої Конвенції.
Основні інституції міжнарод.співроб.в галузі ОП: ООН, ВООЗ (всесвітня організ.охорони здоровя), Міжнародне агенство з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародна організація праці, ЄС, СНД.
Цілі ВООЗ: -координація використання технічної допомоги ВООЗ в Україні, - розвиток міжнародного співтовариства в сфері охорони здоровя, - обмін необхіндною інформаціїю, - ознайомлення громадськості з проблемами охорони здоровя.
Цілі МАГАТЕ: - встанов.стандартів ядерної безпеки і сзахисту довкілля, - організація і координація досліджень і розробку у галузі ядерної енергетики, - надання технічної допомоги державам-членам, - здійснення контролю за світовим використанням атомної енергії, - заохочення обміну науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії.
Цілі МОП: - регламентація робочого часу, - регламентація набору робочої сили, - боротьба з безробіттям, гарантії зарплати, - захист від профзахворювань, - захист дітей, юнаків, жінок, - регламентація питань соц.страхування і соц.забезпечення, - організація професійно-технічної освіти.
Консультативна рада з питань праці, міграції та соц.захисту населення (СНД) її цілі: - виробленя узгодженої політики шляхом консультацій та обміну думками з проблем, що представляють взаємний інтерес, - гармонізацію законодавства держав СНД і врегулювання питань, повязаних із трудовими відносинами, міграцією, зайнятістю, соц.захистом та ОП, - розробка пропозицій і проектів міждержавних угод із цих питань.

Правила ОП для музею
– встановлюють вимоги, що спрямовані на забезпечення безпечних умов праці. Згідно з правил керівник музею зобовязаний: *створити безпечні умови праці, які б відповідали актам ОП * забезпечити функціонування в музеї с-ми управління ОП (служба ОП створ.кщо більше 50 чол.) *розробити і затвердити положення та інструкції з ОП відповідно до робочих місць та правил *відповідно до положень про порядок проведення навчання регулярно проводити навчання та інструктажі персоналу з ОП (ІНСТРУКТАЖІ – вступний, попередній, повторний 1/6 чи 1/3, цільовий, позачерговий) * розробляти та реалізовувати заходи, що спрямовані на поліпшення умов праці та усунення травматизму та захворювань *дотрим.вимог чинного законодавства *забезпечити постійний контроль за технічном станом будівель згідно правил експлуатації * організовувати розслідування нещасних випадків. Керівник має право: відсторонити від роботи осіб, які не пройшли навчання інструктажу, медогляду, або які не дотрим.вимог ОП. Відповідальність: адміністративна, кримінальна, дисциплінарна, матеріальна.
Державні будівельні норми – ДБР: 1-планування та забудова поселень. 2-санітарні правила території насел.пункту. 3-правильне розміщення підїздів і проїздів та доріг насел.пунк. 4-планові і позапланові тех.огляди будівель.
Приміщення музеїв поділяються: -експозиційні зали; -допоміжні приміщення (вестибюлі, кафе, читальні); - приміщення для зберігання; -службові приміщення; -реставраційні майстерні та лабораторії; -підвали(побутові склади) Крім головного входу повинен бути службовий і запасний.
Протипожежні умови - * приміщення музею є пожежонебезпечним і відноситься до класу П-Па
(П-1 – горюча речовина +610С; П-П – горючий пил та волокна; П-Па – тверді горючі речовини; П-ІП – простір поза приміщенням де є горюча речовина +610С). * повинна бути встановлена категорія пожежної небезпеки для кожного приміщення (Клас А – горючі гази, легкозаймисті рідини не більше 280С; Клас Б – горючий пил чи волокна більше 280С; Клас В – горючі та важкогорючі рідини; Клас Г – не горючі речовини, але при роботі вони виділяють іскри чи вел.температуру; Клас Д – не горючі речовини які не несуть небезпеки). * наявна с-ма попередження пожеж; *с-ма протипожежного захисту; * заборон.застос.для оздоблення коридорів горючими матеріалами; *перевірка стану с-м повідомлення про пожежогасіння повинна проводитись щодня. * регулярнее навчання та інструктажі з пожежної безпеки та тренування.
Умови виробничої санітарії - *освітлення пов.становити не менше 0,1% коефіціент; *відповідати нормам, ГОСТам, ДСУ; *наявність вентиляції; *параметри мікроклімату повинні відповідати нормам.
Вимоги до санітарно-побутового забезпечення працівників - *приймати їжу на роб.місці не допустимо! *наявність санітарних приладів (1 кран на 100 чоловік) *обовязове водопостачання; *наявність миючих засобів; * наявн.аптечок; *2 гардероби (співробіт.і відвідувачів) *1на місяць – санітарний день.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:47 | Повідомлення # 11
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Складові безпечності технологічного процесу
Загальні вимоги до виробничих процесів регламентуються ГОСТ 12.3.002-75. Вони передбачають: — усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, котрі справляють небезпечну дію; — заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, та операціями, при виконанні котрих ці фактори відсутні або мають меншу інтенсивність; — комплексну механізацію та автоматизацію виробництва, — застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів, — герметизацію обладнання, — застосування засобів колективного захисту працівників; — раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності та гіподинамії, а також зниження важкості праці; — своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях; — запровадження систем керування технологічними процесами, котрі забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення виробничого обладнання; — своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, котрі є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих факторів; — забезпечення пожежо- та вибухобезпеки.

Складові безпечності технологічного обладнання
Основними вимогами безпеки, що ставляться до конструкцій машин та механізмів, є безпека для здоров'я та життя людей, надійність та зручність експлуатації. Безпека виробничого обладнання забезпечується: — вибором безпечних принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції; — використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування; — застосуванням в конструкції засобів захисту; — дотриманням ергономічних вимог; — включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту та транспортування і зберігання обладнання; — застосуванням в конструкції відповідних матеріалів. Дотримання цих вимог в повному обсязі можливе лише на стадії проектування. Тому у всіх видах проектної документації передбачаються вимоги безпеки. Застосування в конструкціях машин засобів механізації та автоматизації дозволяє суттєво знизити травматизм. Дистанційне керування дозволяє здійснювати контроль та регулювання його роботи з ділянок, досить віддалених від небезпечної зони. Завдяки цьому забезпечується безпека праці.

Фактори, що впливають на характер ураження електричним струмом
Фактори, які впливають на характер та наслідки уражень електричним струмом, надзвичайно різноманітні. їх можна поділити на три групи: фактори електричного характеру (напруга і струм, який проходить крізь людину, вид і частота струму, опір людини електричному струму); фактори неелектричного характеру (особливі властивості людини, фактор уваги, тривалість дії струму, шлях струму крізь людину); фактори навколишнього середовища. Фактори електричного характеру. Струм, який проходить крізь людину, є головним ушкоджуючим фактором при електротравмі. Різний за рівнем струм впливає по-різному на людину. Людина починає відчувати дію малого струму, який проходить крізь неї: 0,6-1,5 мА при змінному струмі, частота якого 50 Гц; 5-7 мА при постійному струмі. При збільшенні струму понад відчутний, у людини з'являються спазматичні скорочення м'язів та сильний біль у пальцях та кистях рук. Руки важко, але ще можна відірвати від електродів (в експерименті). Цей струм — до 6-10 мА частотою 50 Гц - отримав назву відпускаючого (для постійного струму 30-40 мА). Струм понад 5 А, як при постійній напрузі, так і при частоті 50 Гц фібриляцію серця не викликає. Провідність живої тканини, на відміну від звичайних провідників, зумовлена не тільки їх фізичними властивостями, а й складними біохімічними та біофізичними процесами, притаманними тільки живій матерії. Отже, опір шкіри людини є змінною величиною, яка нелінійно залежить від багатьох факторів: її складу, щільності та площі контактів, значення прикладеної напруги, сили протікаючого струму і часу його дії. Найбільший опір чинить чиста суха непошкоджена шкіра. Збільшення площі і частоти контактів зі струмопровідними частинами знижує опір шкіри. З підвищенням прикладеної напруги опір шкіри також зменшується внаслідок пробою її верхнього шару.
Шляхи струму по тілу людини називають "петлями" струму. Найчастіше трапляється петля "права рука — ноги". До випадків з тяжкими та смертельними наслідками призводять наступні петлі струму: "рука - рука" (40% випадків), "права рука - ноги" (20% випадків); "ліва рука - ноги" (17% випадків); "нога - нога" (80% випадків). Навколишнє середовище (Приміщення з підвищеною небезпекою має одну з наступних ознак: • підвищена температура (температура повітря тривалий час перевищує 35С або короткочасно перевищує 40°С незалежно від пори року і різноманітних теплових випромінювань); • підвищена (понад 75%) відносна вологість повітря; • наявність струмопровідного пилу (металевий, вугільний тощо) на обладнанні та провіднику; • струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна тощо)

Порогові значення струму за дією на організм людини
У міру збільшення величини струму організм людини відповідає відповідними реакціями. Можна виділити 3 основних реакції: 1)Відчуття струму. 2) Судорожне скорочення м'язів. 3) Фібриляція серця. З 2) і 3) починається небезпека смертельного результату. Мінімальні значення струмів, що викликають основні реакції, називаються пороговими значеннями струмів.
У зв'язку з цим розрізняють струми: 1.відчутні 2. що не відпускають 3. Фібриляційні
і, відповідно, їх порогові значення. Вважається, що поразки змінним струмом сильніше, ніж постійним струмом. Для змінних струмів порогові значення: 0,6 - 1,5 ma - для відчутних струмів; 2. 6 - 20 ma - для невідпускаючих струмів; 3. 100 ma - для fybryllyatsyonnykh струмів.
У електроустановках за «смертельний» поріг береться значення fybryllyatsyonnogo струму. Для кожного порогового значення струму існує мінімальний допустимий час дії: 10 мін - для відчутного струму; 2. 3 сік - для невідпускаючого струму; 3. 1 сік - для fybryllyatsyonnogo струму.

Види електротравм
Розрізняють три види електротравм : місцеві, загальні і змішані. До місцевих електротравм належать електричні опіки, електричні знаки, металізація шкіри, електроофтальмія і механічні ушкодження, пов'язані з дією електричного струму чи електричної дуги. На місцеві електротравми припадає біля 20% електро-травм, загальні - 25% і змішані - 55%.
Загальні електричні травми або електричні удари - це порушення діяльності життєво важливих органів чи всього організму людини як наслідок збурення живих тканин організму електричним струмом, яке супроводжується мимовільним судомним скороченням м'язів. Результат негативної дії на організм цього явища може бути різний: від судомного скорочення окремих м'язів до повної зупинки дихання і кровообігу. При цьому зовнішні місцеві ушкодження можуть бути відсутні.
Залежно від наслідків ураження розрізняють чотири групи електричних ударів: І - судомні скорочення м'язів без втрати свідомості; II- судомні скорочення м'язів із втратою свідомості без порушень дихання і кровообігу; III - втрата свідомості з порушенням серцевої діяльності чи дихання або серцевої діяльності і дихання разом; IV - клінічна смерть, тобто відсутність дихання і кровообігу.
Крім електричних ударів, одним із різновидів загальних елек-тротравм є електричний шок - тяжка нервово-рефлекторна реакція організму на подразнення електричним струмом. При шоку виникають значні розлади нервової системи і, як наслідок цього, розлади систем дихання, кровообігу, обміну речовин, функціонування організму в цілому а життєві функції організму поступово затухають. Такий стан організму може тривати від десятків хвилин до доби і закінчитись або одужанням при активному лікуванні, або смертю потерпілого.
Термічна дія струму – створює опіки; механічна дія – вивихи, розриви, переломи; електролітична – зміна фізичного і хімічного складу речовини; біологічна – зміна біологічних процесів.

Причини електротравм
Основними причинами електротравматизму є: — недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки; — порушення правил влаштування, технічної експлуатації та техніки
безпеки електроустановок; — неправильна організація праці; — неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них; — порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку; — несправність ізоляції, через що металеві не струмопровідні частини обладнання виявляються під напругою; — обрив заземлювального провідника; — використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт; — виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою; — застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі; — низька якість з'єднань та ремонту; — недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу („крокова напруга"); — виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного випробування; — невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору
ізоляції (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв; — некваліфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини; Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками: — дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції та монтажу електрообладнання; — дотик до неструмоведучих частин, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів; — помилкове подання напруги в установку, де працюють люди; — відсутність надійних захисних пристроїв.

Класифікація приміщень за небезпечністю ураження електричним струмом
За характером середовища розрізняють наступні виробничі приміщення: — нормальні — сухі приміщення, в котрих відсутні ознаки жарких та запилених приміщень та приміщень з хімічно активним Середовищем; — сухі — відносна вологість повітря не вище 60%; — вологі — відносна вологість повітря 60—75%; — сирі — відносна вологість повітря протягом тривалого часу перевищує 75%, але не досягає 100%; — особливо сирі — відносна вологість близько 100%, стіни, стеля, предмети вкриті вологою; — жаркі — температура повітря протягом тривалого часу перевищує +30 °С; — запилені — наявний в приміщенні пил, котрий виділяється, осідає на дротах та проникає всередину машин, апаратів; приміщення можуть бути з струмопровідним або з неструмопровідним пилом; — з хімічно активним середовищем — в приміщенні постійно або протягом тривалого часу міститься пара або відкладаються відкладення, котрі руйнівно діють на ізоляцію та струмопровідні частини обладнання.

Системи заходів безпечної експлуатації електроустановок
Застосовувані в електроустановках захисні заходи умовно можна поділити на дві групи: ті, що забезпечують безпеку при нормальному режимі роботи електроустановок і ті, що забезпечують безпеку при аварійному режимі роботи. Електрична ізоляція — це шар діелектрика або конструкція, виконана з діелектрика, котрим вкривається поверхня струмоведучих частин, або котрим струмоведучі частини відділяються одна від одної. Стан ізоляції характеризується її електричною міцністю. З метою забезпечення надійної роботи ізоляції здійснюються профілактичні заходи. Перш за все слід виключити механічні пошкодження, зволоження, хімічний вплив, запилення. Але навіть за нормальних умов ізоляція постійно втрачає свої початкові властивості, старіє. Однак ізольовані дроти, котрі знаходяться під напругою понад 1000 В, не менш небезпечні, ніж оголені. В цих випадках одним із засобів забезпечення безпеки є стаціонарні огороджувальні пристрої. Вони поділяються на суцільні та сітчасті. Суцільні огородження у вигляді кожухів та кришок застосовуються в електроустановках напругою до 1000 В. Сітчасті огородження мають двері, котрі закриваються на замок.

3ахисне заземлення електроустановок, захисне вимикання, занулення, їх призначення.
Захисне заземлення (рис. 3.26) — це навмисне електричне з'єднання з землею або з її еквівалентом металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою. Призначення захисного заземлення — усунення небезпеки ураження людей електричним струмом при появі напруги на конструктивних частинах електрообладнання, тобто при замиканні на корпус. Принцип дії захисного заземлення — зниження до безпечних значень напруг дотику та кроку, зумовлених замиканням на корпус. Заземлювальний пристрій — це сукупність конструктивно об'єднаних заземлювальних провідників та заземлювача. Заземлювальний провідник — це провідник, котрий з'єднує заземлювальні об'єкти з заземлювачем. Якщо Заземлювальний провідник має два або більше відгалужень, то він називається магістраллю заземлення. Заземлювач — це сукупність з'єднаних провідників, котрі перебувають в контакті з землею або з її еквівалентом. Розрізняють заземлювачі штучні, призначені виключно для заземлення, і природні — металеві предмети, котрі знаходяться в землі. Для штучних заземлювачів застосовують вертикальні та горизонтальні електроди. В якості вертикальних електродів використовують сталеві труби діаметром 3—5 см. В якості природних заземлювачів можна використовувати: — прокладені в землі водогінні та інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів спалимих рідин, спалимих або вибухо­небезпечних газів, а також трубопроводів, вкритих ізоляцією для захисту від корозії, — обсадні труби артезіанських колодязів, свердловин, шурфів; — металеві конструкції та арматуру залізобетонних елементів будівель та споруд, які з'єднані з землею; — свинцеві оболонки кабелів, прокладених в землі.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:48 | Повідомлення # 12
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Електрозахисні засоби, класифікація, перелік
Електрозахисними засобами називаються вироби, що переносяться та перевозяться і слугують для захисту людей, які працюють з електроустановками, від ураження електричним струмом, від дії електричної дуги та електромагнітного поля. Залежно від призначення електрозахисні засоби поділяються на ізолювальні, огороджувальні та запобіжні. Ізолювальні електрозахисні засоби призначені для ізоляції людини від частин електроустановок, що знаходяться під напругою, та від землі, якщо людина одночасно доторкається до землі чи заземлених частин електроустановок і струмовідних частин чи металевих конструктивних елементів (корпусів), які опинилися під напругою. Розрізняють основні й додаткові ізолювальні електрозахисні засоби. До основних належать такі електрозахисні засоби, ізоляція яких протягом тривалого часу витримує робочу напругу електроустановки, і тому ними дозволяється доторкатись до струмопровідних частин, що знаходяться під напругою: при роботах в електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні рукавички, ізолювальні штанги, інструменти з ізольованими ручками, електровимірювальні кліщі, ізолювальні кліщі, покажчики напруги; а при роботі в електроустановках напругою понад 1000 В — ізолювальні штанги, струмовимірювальні та ізолювальні кліщі, покажчики напруги для фазування. Додаткові ізолювальні захисні засоби мають недостатні ізолювальні властивості, тому призначені лише для підсилення захисної дії основних засобів, разом з якими вони і застосовуються. До них належать: при роботах в електроустановках з напругою до 1000 В — діелектричні калоші, килимки, ізолювальні підставки; при роботах в електроустановках з напругою понад 1000 В — діелектричні рукавички, боти, килимки, ізолювальні підставки. Огороджувальні електрозахисні засоби (щити, ширми, екрани, плакати електробезпеки) призначені для захисту працівників, котрі проводять роботи в електроустановках, від випадкового доторкання чи наближення на небезпечну відстань до струмовідних частин, що знаходяться під напругою, а також для тимчасового огородження входів у комірки, камери та проходів у приміщення, в які вхід працівникам заборонений.

Вимоги до організації безпечного проведення робіт в електроустановках
Робота щодо забезпечення безпечної експлуатації електроустановок здійснюється згідно з обов'язковими, для всіх споживачів електроенергії, незалежно від їх відомчої приналежності, правилами технічної експлуатації' електроустановок споживачів та правилами техніки безпеки при експлуатації електроустановок споживачів. Обслуговування діючих електроустановок, проведення в них оперативних переключень, організація та виконання ремонтних, монтажних, налагоджувальних робіт і випробувань здійснюються спеціально підготовленим електротехнічним персоналом.
При виконанні робіт зі зняттям напруги та без зняття напруги на струмоведучих частинах та поблизу них повинні виконуватись організаційні та технічні заходи. До організаційних заходів відносяться: — оформлення роботи по наряду-допуску, розпорядженню або за
переліком робіт, виконуваних в порядку поточної експлуатації; — допуск до роботи; — нагляд під час роботи; — оформлення перерви під час роботи; — переводи на інше робоче місце. До технічних заходів, що забезпечують безпеку робіт, виконуваних зі зняттям напруги, відносяться: — необхідні вимкнення та вжиття заходів, котрі запобігають подачі
напруги до місця роботи внаслідок помилкового або довільного ввімкнення комутаційної апаратури; — вивішування на приводах ручного та на ключах дистанційного керування комунікаційної апаратури (автомати, рубильники, вимикачі) забороняючих плакатів; перевірка відсутності напруги на гтрумоведучих частинах; — накладання заземлення; — вивішування попереджувальних та приписувальних плакатів, огородження, при необхідності, робочих місць та струмоведучих частин, які залишились під напругою.

Надання першої допомоги при ураження електричним струмом
Основними умовами успіху при наданні першої допомоги ураженому від електричного струму є: спокій, швидкість дії, знання і уміння людини, яка надає допомогу. Надання допомоги при уражені електричним струмом поділяють на два етапи: — звільнення ураженого подальшої суміжності з струмоведучою частиною, яка міститься під напругою: електричне обладнання (корпус апарату, проводи та ін.); — надання першої допомоги до прибуття лікаря. При уражені електричним струмом необхідно як можна швидше звільнити ураженого від дії струму, оскільки від тривалості цієї дії залежить важкість електричної травми. Торкання до струмоведучих частин, які містяться під напругою, викликає у більшості випадків не довільне судомне скорочення м’язів і загальне зворушення, яке може привести до порушення і навіть до припинення органів дихання і кровообігу. Якщо уражений тримає провід руками, його пальці так сильно стискаються, що визволити провід з його рук стає неможливим. Тому перша дія, того хто надає допомогу, повинна бути: негайне вимкнення тієї частини електричної установки, якої торкається уражений. Заходи долікарської допомоги залежать від стану, в якому знаходиться потерпший після звільнення від електричного струму. Після звільнення потерпілого від дії електричного струму необхідно оцінити його стан. У всіх випадках ураження електричним струмом необхідно обов'язково викликати лікаря незалежно від стану потерпілого. Якщо потерпілий при свідомості та стійке дихання і є пульсом, але до цього втрачав свідомість, його слід покласти на підстилку з одягу, розстебнути одяг, котрий затруднює дихання, забезпечити приплив свіжого повітря, розтерти і зігріти тіло та забезпечити повний спокій, дати понюхати нашатирний спирт, сполоснути обличчя холодною водою. Якщо потерпілий, котрий знаходиться без свідомості, прийде до тями, слід дати йому випити 15—20 краплин настоянки валеріани і гарячого чаю. Ні в якому разі не можна дозволяти потерпілому рухатися, а тим більше продовжувати роботу, оскільки відсутність важких симптомів після ураження не виключає можливості подальшого погіршення стану. Лише лікар може робити висновок про стан здоров'я потерпілого. Якщо потерпший дихає рідко і судорожно, але у нього не намацується пульсу необхідно відразу зробити йому штучне дихання. За відсутності дихання та пульсу у потерпілого внаслідок різкого погіршення кровообігу мозку розширюються зіниці, зростає синюшність шкіри та слизових оболонок. У таких випадках допомога повинна бути спрямована на відновлення життєвих функцій шляхом проведення штучного дихання та зовнішнього (непрямого) масажу серця.

Пожежа, шкідливі і небезпечні фактори при пожежі
Пожежа — це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що розповсюджується в часі і просторі та створює загрозу життю і здоров'ю людей, навколишньому середовищу, призводить до матеріальних збитків. Коли людина перебуває в зоні впливу пожежі, то вона може потрапити під дію наступних небезпечних та шкідливих факторів: токсичні продукти згорання; вогонь; підвищена температура середовища; дим; недостатність кисню; руйнування будівельних конструкцій; вибухи, витікання небезпечних речовин, що відбуваються внаслідок пожежі; паніка. Токсичні продукти згорання становлять найбільшу загрозу для життя людини, особливо при пожежах в будівлях. Адже в сучасних виробничих, побутових та адміністративних приміщеннях знаходиться значна кількість синтетичних матеріалів, що є основними джерелами токсичних продуктів згорання.

Поняття пожежної безпеки
Поже́жна безпе́ка — стан об’єкта, при якому з регламентованою ймовірністю виключається можливість виникнення та розвиток пожежі і впливу на людей її небезпечних факторів, а також забезпечується захист матеріальних цінностей.
Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституція, Закон України „Про пожежну безпеку", та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, дикрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватись Правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дії, які регламентують вимоги пожежної безпеки.

Особливості горіння газів, рідин, твердих горючих речовин, пилу
За горючістю речовини та матеріали поділяються на три групи: негорючі, важкогорючі та горючі (будівельні матеріали відповідно до ДБНВ.2.7-19-95 поділяються на горючі та негорючі). Негорючі — речовини та матеріали, не здатні до горіння в повітрі нормального складу. Важкогорючі — це речовини та матеріали, які здатні до займання в повітрі від джерела запалювання, однак після його вилучення не здатні до самостійного горіння. Горючі — речовини та матеріали, які здатні до самозаймання, а також займання від джерела запалювання і самостійного горіння після його вилучення.
Значну вибухову та пожежну небезпеку становлять різноманітні горючі пиловидні речовини в завислому стані. Залежно від значення нижньої концентраційної межі поширення полум'я пил поділяється на вибухо- та пожежонебезпечний. При значенні НКМ менше 65 г/м3 пил є вибухонебезпечним (пил сірки, муки, цукру), а при інших значеннях НКМ — пожежонебезпечним (пил деревини, тютюну).
За температурою спалаху розрізняють рідини: — легкозаймисті рідини (ЛЗР) — рідини, які мають температуру спалаху, що не перевищує 61 °С у закритому тиглі (бензин, ацетон,етиловий спирт).
— горючі рідини (ГР) — рідини, які мають температуру спалаху понад 61 °С у закритому тиглі або 66 °С у відкритому тиглі (мінеральні мастила, мазут, формалін). Температура спалахування — найнижча температура речовини, при якій вона виділяє горючі пари і гази з такою швидкістю, що після їх запалення виникає стійке горіння.
Пожежну небезпечність твердих горючих речовин і матеріалів характеризують їх схильністю до займання, а також особливостями або характером горіння. Характеристиками пожежної небезпечності твердих горючих речовин і матеріалів є група горючості, температури спалахування та самоспалахування. За горючістю ці речовини поділяються на горючі та важкогорючі. Температура спалахування лежить у інтервалі 50...580ºС (мінімальна - у камфори, максимальна - у ксилоліту). Температура самоспалахування становить від 30...670ºС (найменша - у білого фосфору, найбільша - у магнію).
Залежно від агрегатного стану й особливостей горіння різних горючих речовин і матеріалів, пожежі за ГОСТ 27331-87 поділяються на відповідні класи та підкласи: клас А - горіння твердих речовин, що супроводжується (підклас А1) або не супроводжується (підклас А2) тлінням; клас В - горіння рідких речовин, що не розчиняються (підклас В2) у воді; клас С - горіння газів; клас Д - горіння металів легких, за винятком лужних (підклас Д1), лужних (підклас Д2), а також металовмісних сполук (підклас Д3); клас Е - горіння електроустановок під напругою.
Відповідно до ОНТП24-86 (НАПБ Б 07-005-86) приміщення за вибухопожежною та пожежною небезпекою поділяють на п'ять категорій (А, Б, В, Г, Д). Якісним критерієм вибухопожежної небезпеки приміщень (будівель) є наявність в них речовин з певними показниками вибухопожежної небезпеки. Кількісним критерієм визначання категорії є надмірний тиск (Р), який може розвинутися при вибуховому загорянні максимально можливого скупчення (навантаження) вибухонебезпечних речовин у приміщенні.
Категорія А (вибухонебезпечна) Горючі гази, легкозаймисті речовини з температурою спалаху не більше 28С в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні парогазоповітряні суміші, при спалахуванні котрих розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5 кПа. Речовини та матеріали, здатні вибухати та горіти при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним в такій кількості, що розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні перевищує 5кПа.
Категорія Б (вибухопожежонебезпечна) Вибухонебезпечний пил і волокна, легкозаймисті рідини з температурою спалаху більше 28С та горючі рідини за температурних умов і в такій кількості, що можуть утворюватися вибухонебезпечні пилоповітряні або пароповітряні суміші, при спалахуванні котрих розвивається розрахунковий надлишковий тиск вибуху в приміщенні, що перевищує 5кПа.
Категорія В (пожежонебезпечна) Горючі рідини, тверді горючі та важкогорючі речовини, матеріали здатні при взаємодії з водою, киснем повітря або одне з одним горіти лише за умов, що приміщення, в яких вони знаходяться або використовуються, не відносяться до категорій А та Б.
Категорія Г Негорючі речовини та матеріали в гарячому, розжареному або розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променистого тепла, іскор, полум'я; горючі гази, спалимі рідини, тверді речовини, які спалюються або утилізуються як паливо.
Категорія Д Негорючі речовини та матеріали в холодному стані.

Вибухо- та пожежонебезпечність приміщень і зон за Правилами улаштування електроустановок.
Головним заходом запобігання пожеж і вибухів від електрообладнання є правильний вибір і експлуатація обладнання у вибухо- і пожежонебезпечних приміщеннях. Згідно з ПУЕ, приміщення поділяються на вибухонебезпечні (В-І, В-Іа, В-Іб, В-Іг, В-П, В-Па) і пожежонебезпечні (П-І, П-П, П-Па, П-Ш) зони. Вибухонебезпечна зона — це простір, в якому є або можуть з'явитися вибухонебезпечні суміші. Пожежонебезпечна зона — це простір, де можуть знаходитися горючі речовини як при нормальному технологічному процесі, так і при можливих його порушеннях.
Клас В-І — зони приміщень, в котрих виділяються горючі гази і пари в такій кількості і з такими властивостями, що можуть створювати з повітрям або іншими окислювачами вибухонебезпечні суміші при нормальних нетривалих режимах роботи. Клас В-Іа—зони приміщень, в котрих вибухонебезпечна концентрація газів і пари можлива лише внаслідок аварії або несправності. Клас В-Іб—ті ж самі зони, що й класу В-Іа, але мають наступні особливості: — горючі гази мають високу нижню концентраційну межу поширення полум'я (15% і більше) та різкий запах; — при аварії в цих зонах можливе утворення лише місцевої! вибухонебезпечної концентрації, яка поширюється на об'єм, не більший 5% загального об'єму приміщення (зони); — горючі гази і рідини використовуються у невеликих кількостях без застосування відкритого полум'я, у витяжних шафах або під витяжними зонтами. Клас В-Іг — зовнішні установки, які містять вибухонебезпечні гази, пари, рідини, при цьому вибухонебезпечна концентрація може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності. Клас В-ІІ — зони приміщень, де можливе утворення вибухонебезпечних концентрацій пилу або волокон з повітрям або іншим окислювачем при нормальних, нетривалих режимах роботи. Клас В-ІІа — зони, аналогічні зонам класу В-ІІ, де вибухонебезпечна концентрація пилу і волокон може утворюватися лише внаслідок аварії або несправності. Клас П-І — зони приміщень, в котрих застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху вище 61 °С. Клас П-ІІ — зони приміщень, де виділяється горючий пил або волокна з нижньою концентраційною межею поширення полум'я понад 65 г/м3 об'єму повітря, або вибухонебезпечного пилу, вміст котрого в повітрі приміщень не досягає вибухонебезпечних концентрацій. Клас П-ІІа — зони приміщень, в котрих є тверді або волокнисті горючі речовини. Горючий пил і волокна не виділяються. Клас П-ІІІ — зовнішні установки, де застосовуються або зберігаються горючі рідини з температурою спалаху пари понад 61 °С, а також тверді горючі речовини.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
EkzorДата: Субота, 24.12.2011, 16:49 | Повідомлення # 13
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Види вибухозахисту
Вибухоза́хист електрообладнання — конструктивне і (або) схемне рішення, що забезпечує вибухозахист електротехнічного пристрою. Сукупність засобів В.е. встановлюється нормативними документами. Найбільше застосування для потужного електрообладнання отримав вид захисту вибухонепроникна оболонка, для обладнання малої потужності (дек. дес. Вт — 300 Вт) — іскробезпечне електричне коло. В окремих випадках застосовують інші види В.е.: заповнення або продувка оболонки під надлишковим тиском, масляне заповнення оболонки, кварцове заповнення оболонки, автоматичне захисне відімкнення електрообладнання, спеціальний вид вибухозахисту електрообладнання.

У маркування електрообладнання по вибухозахисту входять: рівень вибухозахисту (0, 1, 2); знак Ех, який вказує на відповідність електрообладнання стандартам; вид вибухозахисту (q, d, p, o, s, i, e); група і підгрупа обладнання (II, IIА, IIВ і IIC), температурний клас (Т1 - Т6). Наприклад, 2ЕхеIIТ6 (підвищена надійність проти вибуху, з захистом виду "е", група II, температурний клас Т6). У маркуванні по вибухозахисту можуть застосовуватися додаткові знаки і написи відповідно до стандартом на електрообладнання.

Одним із основних принципів у системі попередження пожеж є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу (запалювання). Так сірником не можливо запалити дерев'яну колоду, в той же час аркуш паперу легко загориться. До окислювачів належать хлор, фтор, оксиди азоту та інші речовини, однак з практичної точки зору найбільш важливе значення має горіння, яке виникає при оксидуванні горючої речовини киснем повітря. Зі зменшенням вмісту кисню в повітрі уповільнюється швидкість ! горіння, а при вмісті кисню менше 14% .(норма 21%) горіння більшості речовин стає неможливим. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище. Система попередження пожеж виключає два основних напрямки: запобігання формуванню горючого середовища і виникненню в цьому середовищі (чи внесенню в нього) джерела запалювання. Запобігання формуванню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимально можливою заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; використанням інгібуючих (хімічно активні компоненти, що сприяють припиненню пожежі) та флегматизуючих (інертні компоненти, що роблять середовище негорючим) добавок.

Система протипожежного захисту — це сукупність організаційних заходів, а також технічних засобів, спрямованих на запобігання впливу на людей небезпечних факторів пожежі та обмеження матеріальних збитків від неї (ДСТУ 2272-93). Попередження розповсюдження пожеж, в основному визначається пожежною безпекою будівель та споруд і забезпечується: правильним вибором необхідного ступеня вогнестійкості будівельних конструкцій; правильними об'ємно-планувальними рішеннями будівель та споруд; розташуванням приміщень та виробництв з урахуванням вимог пожежної безпеки; встановленням протипожежних перешкод в будівлях, системах вентиляції, паливних та кабельних комунікаціях; обмеженням витікання та розтікання горючих рідин при пожежі; улаштуванням протидимного захисту; проектуванням шляхів евакуації; заходами щодо успішного розгортання тактичних дій по гасінню пожежі.

У практиці гасіння пожеж найбільше поширення одержали наступні принципи припинення горіння:
ізоляція вогнища горіння від повітря чи зниження шляхом розведення повітря негорючі загамі концентрації кисню до значення, при якому не може відбуватися горіння; охолодження вогнища горіння нижче визначених температур; інтенсивне гальмування (інгібування) швидкості хімічної реакції в полум'ї; механічний зрив полум'я в результаті впливу на нього сильною струменя газу та води; створення умов огнепрегражденія, тобто таких умов, при яких полум'я поширюється через вузькі канали. Речовини (вода, піна, гази, інгібітори, апарати пожежогасіння).

До первинних засобів пожежогасіння належать: вогнегасники; пожежні крани-комплекти, ручні насоси, лопати, ломи, сокири, гаки, пили, багри; ящики з піском, бочки з водою; азбестові полотнища, повстяні мати та ін. Первинні засоби пожежогасіння розміщують на пожежних щитах, які встановлюють на території об'єкта з розрахунку один щит на 5000м2. Вони мають бути пофарбовані у червоний колір, а пожежний інструмент у чорний. Серед первинних засобів пожежогасіння найважливішу роль відіграють вогнегасники різних типів: водяні, водо-пінні, порошкові, вуглекислотні, газові. Залежно від способу транспортування вони бувають: переносні (до 20 кг) та пересувні (до 450 кг).
Серед стаціонарних засобів пожежогасіння найбільш розповсюджені сприклерні і дренчерні установки автоматичного водного пожежогасіння. За обліковимим даними, у будівлях, обладнаних цими установками, 96% пожеж було погашено до прибуття пожежно-рятувальних підрозділів. Обладнанню спринклерними і дренчерними установками підлягають деревообробні комбінати площею 700м2, склади целулоїду, кіноплівки й цехи з сировиною для їх виготовлення обладнують цими установками незалежно від їх площі. Автоматична спринклерна установка — це мережа водопровідних труб під перекриттям приміщення, обладнане так званими спринклерними головками, отвори яких закриті легкоплавкими замками.

Індивідуальні засоби рятування людей – засоби для: захисту органів дихання від продуктів горіння; для самостійного спуску з балкона (із вікон) та ін.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
  • Сторінка 1 з 1
  • 1
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz