| Ekzor | Дата: Четвер, 16.06.2011, 22:07 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Під Сходом розуміють суспільства, які мають лише неантичне культурне коріння. У старовину на Близькому Сході розквітли могутні цивілізації – Єгипет, Шумер, Вавілон, Фінікія, Палестина. У соціально-політичному плані спільною відмітною рисою всіх цих цивілізацій була їх належність до східних деспотій, яким тією чи іншою мірою були властиві монополізація і централізація влади, її персоніфікація в особі деспота (царя, фараона), сакралізація (підлягання релігійним нормам) всього життя суспільства, наявність систем перманентного фізичного і психологічного терору, жорстокого пригнічення мас. Цей регіон зробив значний внесок у культуру всього людства. Сказане, насамперед, стосується Стародавнього Єгипту. Суттєвий фактор розвитку стародавньої єгипетської цивілізації – природні умови: величезний контраст між позбавленою життя пустелею і квітучим оазисом, яким країна зобов’язана Нілу. Стародавній Єгипет – типова східна деспотія з тотальною владою держави, котра зливалася в суспільній свідомості з фараоном. Фараон – це живе божество, предмет загального поклоління. Час заснування єгипетської держави (приблизно IV тис. до н. е.) ховається в сивіій давнині віків. За релігійними уявленнями жителів Стародавнього Єгипту, схід, де встає сонце, місце народження й відродження, а захід, де сонце зникає, – місце смерті й потойбічного життя. Давні єгиптяни обожнювали природу та земну владу. Їх життя настільки залежало від примх природи, що вони у кожному її явищі вбачали прояв божественних сил. Найбільшими богами вважалися життєдайне сонце Ра та годівник Хапі, повінь якого приносила людям добрі врожаї, а відтак ситість, спокій, злагоду. Своїх богів стародавні єгиптяни уявляли звіроликими. Бог з головою шакала Анубіс допомагав вічно живому богу Озіросу вершити суд над душами померлих, бог-бик Апіс був символом плодючості, богиню-левицю Сохмет називали ”матір’ю царів”, бог з головою ібіса Тот навчив людей рахувати і писати і т.д. священних тварин утримували при храмах, а після смерті бальзамували і ховали на спеціальних кладовищах. В епоху Давнього царства було споруджено пам’ятники, що вважаються одним з сімох чудес стародавнього світу – піраміди. Першу піраміду було збудовано архітектором Імхотепом фараонові ІІІ династії Джокеру. Найвідомішими є піраміди трьох фараонів ІV династії: Хуфу, Кафра та Менкуара. Найбільшою з них є піраміда Хуфу, на її спорудження пішло 2 млн 300 тис. кам’яних блоків, будівництво тривало 20 років. Таких грандіозних споруд більше не зазнала архітектура Єгипту. Пізніше будували скромніші гробниці. Значні досягнення єгиптян були в різних галузях науки: фізики, хімії, медицини. Вони створили перші в історії людства медичні трактати, де описувалися ознаки різноманітних хвороб та засоби їх лікування. Єгиптяни вміли вираховувати площу трикутника, об’єм циліндра, поверхню півкулі, запровадили початки алгебри і навіть вирішували рівняння з двома невідомими. Могли провіщувати затемнення сонця, розлив річки Нілу тощо.
На Близькому Сході в ІV тис. до н.е. між річками Тигр та Євфрат виникла цивілізація Месопотамії, або Дворіччя. Її культурну традицію поділяють на три культурно-історичні відтінки: Шумеру, Вавилону, Асирії. Шумерський період історії Месопотамії сумарно нараховує близько 1,5 тис. років. Кліматичні умови Месопотамії були більш суворішими, ніж в Єгипті: повені, піщані бурі, сирий вологий клімат. Все це повною мірою відбилося на світосприйнятті давніх жителів Дворіччя. Їх міфологію наскрізь проймають відчуття жаху та безнадії перед нездоланними силами злого фатуму. Боги шумерів жорстокі й заздрісні до людей. В описах потойбічного царства панують морок та безвихідь. Усі думки, усі прагнення месопотамців концентрувалися на тій дійсності, яку відкриває перд ними земне життя. Але це життя не світле, не радісне, а тривожне, сповнене таємниць і боротьби. За уявленнями шумерів в основі світобудови перебувала “земна кістка”, тобто дерево життя, з якого постали шумерські боги. Глина, з якої шумери ліпили перший посуд, вважалася “земною плоттю”. Вважається, що саме шумери винайшли колесо та гончарне коло, першими навчалися виплавляти бронзу та виготовляти кольорове скло, створили першу професійну армію та перші правові кодекси. Шумерські астрологи встановили, що рік складається з 365 діб і поділили його на 12 місяців. Культура шумерів відзначалася високим розвитком мистецтв, ремесел, особливо визначними були архітектурні досягнення давніх месопотамців. Дворіччя було бідним на камінь, тому будували тут із цегли. Саме шумери почали будувати архітектурні пам’ятки – східчасті вежі – зіккурати, які були невід’ємною частиною месопотамських храмів.
На захід від Дворіччя, неподалік від Східного Узбережжя Середземного моря і на північний захід від Аравійського півострова знаходилася Давня Палестина. Основою цієї культури була монотеїстична релігія з єдиним богом, найпоширенішим з імен якого було татуйоване ім’я Ягве. Єврейський Ягве єдиний Вседержитель, войовничий і надзвичайно вимогливий до свого творіння, справедливий як у своїх каральних присудах, так і в дарованих благах, ніким не бачений, але всюдисущий, володіє як смертю, так і життям. Головна писемна пам’ятка давньоєврейської культури відома нам як біблійний Старий Завіт. До складу Старого Завіту входять три великих цикли: Тора – п’ять хронікально-законодавчих книг, створення яких приписують Мойсею; Пророки – розділ, до якого входять давні хроніки, а також власне пророчі твори, написані чотирма “великими” та дванадцятьма “малими” пророками; Писання – зібрання переважно поетично-дидактичних текстів, різних за жанрами. Змістом Тори стали єврейська міфологія та релігійно-юридичні норми, якими регулювалось життя людини. У хронікальних текстах другого розділу Старого Завіту розповідається про обставини завоювання єврейськими племенами Палестини, створення ними державності, царів ізраїльсько-іудейських, численні переступи проти віри і подвиги за неї, боротьбу народу з багатьма загарбниками. Унікальним явищем є давньоєврейська пророча література. Пророк промовляв від імені самого Ягве, був готовий на будь-які гоніння, аби лише виконати покладену на нього місію. До ліричних частин Біблії належать псалми Давидові та “Пісня пісень”. Згідно з традицією, її автором вважається цар Соломон. “Пісня пісень” – гімн на честь кохання. Неможливо переоцінити той величезний вплив, що мала старозавітна Біблія на культуру Європи та й цілого людства. ЇЇ тексти визнані священними книгами сучасних християнства та іудаїзм.
Однією з найсамобутніших культур і цивілізацій Сходу була індійська. Вже в сиву давнину про Індію знали як “країну мудреців”. У ІІ ст до н.е. після колонізації півострова арійськими племенами починається цілком нова доба в розвитку індійської культури. Тоді було створено літературну мову санскрит з 55 літер. Нею були написано найдавніші релігійно-філософські пам’ятки Індії – веди. Вед чотири: Рігведа, Самаведа, Яджурведа, Атгарваведа. Вони складаються з гімнів, повчань, заклинань. До вед-самхіт прилягає: брахмани – прозові тексти теологічного характеру, що пояснюють ритуа; аранйаки та упанішади – філософські трактати у віршах та прозі, змістом яких є роздуми про природу, богів, людину. Ці книги складають канон індуїстської релігії або індуїзму. Вже тоді людина намагалася розкрити таємниці світобудови, причини виникнення світу, появи життя на землі. Згодом в індуїзмі формуються взаємозалежні й взаємодоповнюючі культи богів Брахми, Вішну та Шиви. Складається триєдність, яка сприймається як вищий прояв єдиного божества. Брахма вважався творцем світу, він встановив на землі соціальні закони та поділив людей на на чотири основні касти – варни .Особливо важливим стає вчення про аваторів Вішну, який час від часу з’являється серед людей, прибравшись чийогось вигляду. У VI ст до н.е. практично одночасно виникають дві великі релігійно-філософські течії: на півдні це джайнізм (засновник – Вардхамана Магавіра), а на півночі – буддизм (засновник – Сідхартха Гаутама). Буддизм став однією з перших світових релігій, і навчав чотирьом благородним істинам. Найдавніші пам’ятки архітектури та мистецтва Давньої Індії було створено в епоху Хараппської цивілізації. У міжчассі цих двох індійських культур для будівництва використовувалося переважно дерево. З початку нової ери у будівництві активно використовують камінь. У цей час індійці споруджують печерні комплекси, храми, ступи – кам’яні будови. Найвідоміші з них є споруди у Карлі та Еллорі.
Культура Давнього Китаю є однією з найдавніших і найоригінальніших культур стародавнього світу. Культурну історію Давнього Китаю визначають від кінця ІІІ – початку ІІ тис. до н.е., коли в басейні річки Хуанхе виникли перші землеробські культури, і до 220 р. н.е., коли відбувся занепад імперії Хань. У сиву давнину в кожної китайської общини були свої боги. Велику роль відігравали культ предків і обожнення сил природи. Стійким був культ священних гір, який супроводжувався людськими жертвами. З VI ст до н.е. у Китаї починають формуватися перші релігійно-філософські течії: даосизм (засновник Лао-Цзи), конфуціанство (засновник Конфуцій), пізніше на конфуціанстві формується моїзм (засновник Мо-Цзи). За часів імперії Хань настає розквіт культури Давнього Китаю. Було винайдено компас. Видатний вчений Чжан Хен (78-139 рр.) сконструював прототип сейсмографа, створив небесний глобус, розробив теорію необмеженості Всесвіту в часі та просторі. Китайські вчені уточнили значення числа π, спорудили двигуни, де використовувалася сила вільно спадаючої води.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
