| WARNING | Дата: Четвер, 06.06.2013, 11:45 | Повідомлення # 1 |
 Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Статус: Offline
| 2. Болгарія
Новоутворена Болгарська держава стала конституційною монархією з найдемократичнішою на той час конституцією. На трон зійшов принц Фердинанд із німецької династії Кобургів. Було ліквідовано поміщицьке землеволодіння і феодальні пережитки. Провідне становище у промисловості посів німецький та австрійський капітал. Згодом відбулося об'єднання Північної та Центральної Болгарії. У 1908 р. країну було проголошено царством.
У 1900-1910 pp. Болгарія переживала економічне піднесення. Вартість випущеної продукції зросла втричі. Кількість великих підприємств збільшилася з 283 до 537.
3. Сербія
Основу економіки Сербії становило сільське господарство, в якому було зайнято 80% населення. Промисловість була розвинена слабо і до того ж контролювалась австрійським капіталом. На початку століття в країні існував проавстрійський деспотичний режим короля Александра Обреновича. Чинність конституції було припинено, парламент розігнано. Почався перегляд ліберальних законів про політичні партії, політичні свободи тощо. Усе це, а також одруження короля з жінкою сумнівної репутації призвело до перевороту, здійсненого патріотично налаштованими офіцерами у травні 1903 р.
Престол дістав Петар І (1903-1921 pp.) з династії Карагеоргієвичів, який очолював країну в найвідповідальніші періоди історії Сербії, а саме під час Балканських війн, Першої світової війни, утворення Югославії.
Доступившись до влади, новий король почав проводити протекціоністську політику, яка сприяла формуванню власної промисловості й національної буржуазії, а в зовнішній політиці - орієнтуватися на Росію..
Новий курс викликав напруженість у відносинах з Австро - Угорщиною. У 1906 р, між двома країнами розпочалася "митна війна", яка завершилася перемогою Сербії та укладенням рівноправної торговельної угоди. У 1908 р. Сербія та Австро-Угорщина опинилися на межі війни через анексію Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини. Лише те, що Росія тоді не змогла б надати допомогу, змусило Сербію утриматися від розгортання бойових дій.
Боснійська криза прискорила створення союзу у 1912 р. між Сербією, Болгарією, Грецією та Чорногорією, спрямованого проти Туреччини.
4. Чорногорія
У цій незалежній балканській державі була абсолютна монархія. Правив там князь Петро ІІ Негош (1860-1918). Чорногорія вважалася найвідсталішою країною Європи, де ще лишалися патріархальні відносини. Незначна промисловість перебувала в руках італійського та австрійського капіталу. Державний бюджет формувався на основі російських субсидій.
На початку століття через відверте невдоволення родової (племінної) знаті князь був змушений вдатися до реформ.
Наприкінці 1905 р. було скликано скупщину, що прийняла конституцію, згідно з якою в Чорногорії встановлювалася спадкова монархія. Вся влада зосередилася в руках князя. Скупщина стала дорадчим органом. У 1908 р. Чорногорія анулювала статті Берлінського трактату про нагляд Австро-Угорщини над Чорногорським узбережжям Адріатичного моря. Чорногорія була найнадійнішим союзником Сербії. У 1910 р. Чорногорію проголосили королівством.
5. Македонія
її територія, заселена слов'янами, була єдиною, яка повністю залежала від Туреччини. Населення Македонії не мало чітко вираженої національної свідомості {за мовою та культурою близьке до болгар, хоча на той час уже почало усвідомлювати свою самобутність і вважати себе македонцями).
Характерною рисою життя Македонії початку XX ст. стала масова еміграція.
Більшість населення становили селяни, але вся земля належала турецьким землевласникам.
У 1893 р. було створено Внутрішню македонську революційну організацію (ВМРО), яка виступала за автономію в складі Туреччини. У статуті організації, прийнятому 1896 p., проголошувався принцип: "Македонія - для македонців"; визначалася мета боротьби: повстанням домогтися автономії в рамках гіпотетичної балканської федерації. Згодом ВМРО стала називатися Внутрішньою македонсько - однинською революційною організацією (ВМОРО).
У січні 1903 р. проболгарськї діячі ВМОРО ініціювали підготовку повстання, яке мало б привернути увагу світової громадськості до цього регіону і в такий спосіб інтернаціоналізувати конфлікт на Балканах.
У червні 1903 р. повсталі оволоділи м. Крушево і проголосили республіку. Восени турецькі війська придушили повстання. Проте воно привернуло увагу громадськості Європи до проблем Македонії.
У 1908 р. у ВМОРО стався розкол. Частина членів підтримала молодотурецьку революцію, сподіваючись на те, що Туреччина надасть Македонії автономію. інші утворили клуби, які орієнтувалися на Болгарію, Сербію, Грецію.
6. Словенія
Входячи до складу Австро-Угорщини, за рівнем економічного розвитку словенські землі були найбільш розвиненими з- поміж слов'янських земель. У політичному аспекті словенські землі були роздроблені, позбавлені політичної автономії та піддавались онімеченню. Скрізь створювались австрійські школи і клуби. Під загрозою опинилося саме існування словенської нації.
На початку XX ст. захисником самобутності словенців стала церква. Ще 1894 р. було створено Католицьку національну партію (з 1905 р. - Словенська народна партія).
7. Хорватія
Після реорганізації Австрійської імперії землі, заселені хорватами, було переділено між Австрією та Угорщиною.
У 1868 р. за хорватсько-угорською угодою Хорватія і Словенія здобули політичну автономію (на землі хорватів у складі австрійської корони це не поширювалося). Серби, які жили на
цій території, користувалися культури о-церковною автономією. У 1905 р. утворилася Хорвато-Сербська коаліція, яка стала провідною політичною силою в боротьбі за об'єднання слов'янських земель і розширення автономних прав. Впливовою силою була Хорватська народна селянська партія, заснована 1903 р. братами Радичами. Вона виступала за об'єднання південнослов'янських народів під зверхністю Хорватії та аграрну реформу. Національні домагання хорватів були настільки сильними, що в 1912 р. уряд був змушений розпустити парламент краю.
8. Чехія
Чехія була найрозвиненішою частиною Австро-Угорської монархії. її промисловість виробляла 90% загальноімперської продукції металургії та машинобудування, 50% тканин.
Будучи промислово могутніми, 10 млн чехів, які жили на своїй землі, залишалися політично безправними. Тому тут розгорнувся масовий рух, що підтримувався майже всіма чеськими політичними партіями (національною, младочеською, націонал - соціальною, аграрною тощо), за перетворення двоєдиної монархії у триєдину. Наприкінці ХІХ ст. було досягнено вагомих здобутків: 1880 р. встановлено рівноправ'я німецької та чеської мов на Чеських землях, у 1882 р. Празький університет було переділено на два - німецький і чеський, а 1897 р. остаточно зрівняно в правах чеську та німецьку мови. Крім того, діяла мережа культурно-освітніх та військово-спортивних установ.
9. Словаччина
Словаччина була найвідсталішою частиною імперії Габсбургів. Вона входила до складу Угорського королівства. На неї припадало лише 19% загального обсягу угорської промисловості. В сільському господарстві переважали поміщицькі володіння, що здебільшого належали угорцям. Словацькі ж селяни потерпали від безземелля. Це зумовлювало масову еміграцію населення, в основному до США й Канади.
Народ Словаччини був позбавлений усіх політичних прав. Єдина впливова політична організація - Словацька національна партія змушена була відмовитися навіть від свого гасла автономії в складі Угорського королівства.
10. Боснія та Герцеговина
Окупована 1878 р. Австро-Угорщиною, Боснія та Герцеговина до 1908 р. формально зберігала турецьку юрисдикцію. Окупація мала і позитивні аспекти: Боснію та Герцеговину було втягнено у сферу товарно-грошових відносин. Тут почала розвиватися промисловість.
Щоби зміцнити своє становище на поневолених землях, австрійський уряд діяв за принципом "поділяй і володарюй". Із трьох груп населення - хорватів, мусульман, сербів - австрійці надавали переваги та всілякі привілеї першим. Така політика зумовила масовий рух православних (сербів) і мусульман (босняків) за церковно-шкільну автономію.
Австрійський уряд змушений був піти на поступки і 1905 р. задовольнив вимоги православних, а 1909 р. - мусульман.
У 1908 р. Австро-Угорська монархія наважилася на анексію Боснії та Герцеговини. У 1909 р. за незначну платню Туреччина визнала цей акт. У Боснії та Герцеговині було введено конституцію.
11. Формування Балканського союзу
На початку XX ст. - на Балканах зіткнулися інтереси держав, переділених на два військово-політичні блоки. Основними суперниками в цьому регіоні були, з одного боку, Росія, з іншого - Австро-Угорщина та Німеччина. Росія прагнула створити союз Балканських держав, вбачаючи в ньому запоруку успішної боротьби за свою гегемонію на Балканах. Тогочасне міжнародне становище сприяло планам Росії. Після молодотурецької революції 1908 p., а надто після поразки Туреччини у війні проти Італії за володіння Лівією (1911-1912 pp.), Росія та правлячі кола балканських держав вважали ситуацію, то склалася, сприятливою для розподілу європейських володінь Османської імперії. Щоправда, становище ускладнювалося взаємними протиріччями між Балканськими державами. Напередодні війни проти Туреччини між Балканськими державами відбулися тривалі дипломатичні переговори про створення військово-політичного союзу. Ще у квітні 1911 р. сербський уряд запропонував Болгарії укласти угоду про розподіл сфер впливу в Македонії. Ця пропозиція успіху не мала, позаяк Болгарія претендувала на всю Македонію.
У жовтні переговори відновились, і 29 лютого 1912 р. було укладено болгарсько-сербську угоду про дружбу і союз, яка мала таємний додаток. Договір підтверджував взаємні гаранти державної незалежності й територіальної цілісності Сербії та Болгарії, надання допомоги в разі іноземної агресії або війни проти Туреччини. У таємному додатку закріплювався територіальний розподіл тогочасних турецьких володінь. До Сербії відходили частина Македонії та Північна Албанія з виходом до Адріатичного моря. Болгарії дісталася більша частина Македонії та Фракії. Долю північно-східної частини Македонії мав вирішити російський цар.
Болгарсько-сербський військово-політичний союз був доповнений угодою з Грецією та Чорногорією. Болгарсько-грецькі переговори велися за участю Англії та завершилися підписанням у травні 1912 р. договору. Але кордонів Македонії визначено не було.
Восени 1912 р. формування Балканського союзу завершилося. Залишалося знайти привід для початку війни.
12. Перша Балканська війна
Улітку 1912 р. на території Албанії вибухнуло повстання; його жорстоко придушили турецькі війська. Це прискорило оголошення війни Туреччині.
Бойові дії почались у жовтні 1912 р. Болгарська армія розгорнула успішний наступ у Східній Фракії та в напрямку на Стамбул (Константинополь). Турецькі війська відійшли на заздалегідь підготовлені позиції Чаталжа за 40 км від Константинополя.
Сербська армія вступила до Скопле (найбільше місто Македонії) та через Албанію вийшла до Адріатичного моря. Це занепокоїло Австро-Угорщину, яка зосередила свої війська на кордоні з Сербією.
Греція захопила м. Салоніки. Військо Чорногорії оточило фортецю Скадар (Шкодер).
У листопаді 19І2 р. Туреччина запросила перемир'я. Болгарський цар Фердинанд цю пропозицію відхилив. Болгарська армія почала штурм укріплень Чаталжа, але невдало. Це змусило сторони сісти за стіл переговорів у Лондоні. У них узяли участь представники великих держав, які фактично й вирішували балканське питання.
Поки його обговорювали дипломати, у Туреччині в січні 1913 р. стався державний переворот Новий турецький уряд, підбурюваний Німеччиною та Австро-Угорщиною, ухвалив рішення про продовження війни. Але в березні 1913 р. турецькі війська зазнали поразки. Болгари захопили фортецю Адріанополь.
Туреччина знову запросила перемир'я, яке було укладено у квітні 1913 р.
Під час переговорів розгорілася гостра дискусія між Болгарією, з одного боку, і Сербією та Грецією - з іншого. Приводом до цього стала проблема розподілу територій у Македонії. Справа дійшла до того, що болгарський цар Фердинанд дав згоду на ведення переговорів про створення болгарсько-турецького союзу
Нарешті, у травні 1913 р. сторони підписали Лондонський мирний договір, за яким Туреччина поступалася своїми володіннями на захід від лінії Мідія - Енос і деякими островами в Егейському морі. Розподіл відвойованих територій мав відбутися перегодом.
13. Друга Ватіканська війна
Після укладення Лондонського мирного договору розбіжності між Болгарією, Сербією та Грецією набули виняткової гостроти. Німеччина та Австро-Угорщина докладали значних зусиль, щоби посилити ці протиріччя. Головною їх метою був розвал проросійського Балканського союзу. Зрештою, Так і сталося. У травні 1913 р. було укладено таємний сербсько-грецький союз, спрямований проти Болгарії. Сербія та Греція домовилися між собою про поділ Македонії.
У червні 1913 р. болгарські війська напали на своїх колишніх союзників. Почалася друга Балканська війна. Сербська армія зупинила болгар і перейшла в наступ. Грецька армія також вела успішні бойові дії в Егейській Македонії. Війну Болгарії оголосила й Чорногорія. Болгари були змушені відійти до старого кордону. Відтак на Болгарію напала Румунія, яка претендувала на Південну Добруджу, а також Туреччина, яка знову захопила Східну Фракію з Адріанополем.
Болгарський уряд запросив миру, що був підписаний ЇО серпня у Бухаресті. Згідно з договором західна й центральна частини Македонії відійшли до Сербії, південна (Егейська) - до Греції, Добруджа - до Румунії, а Східна Фракія - до Туреччини. У складі Болгарії залишилася частина Македонії (Пиринська).
Унаслідок Балканських війн кардинально змінилося становище на Балканському півострові. Туреччина, позбувшись усіх своїх європейських володінь, втратила значення як європейська держава. Терени й населення Сербії та Чорногорії зросли майже вдвічі. Македонію переділили на три частини. З'явилася нова держава Албанія (1912 p.), що позбавило Сербію можливості мати вихід до Адріатичного моря. Крім Туреччини, найбільше постраждала Болгарія. Це підштовхнуло її до союзу з Німеччиною. Тим часом Сербія потрапила в залежність від Антанти, що відразу загострило її відносини з Австро-Угорщиною.
Отже, Балканські війни не вирішили пекучих проблем. Атмосфера ворожнечі та втрачених надій стала приводом до нових дипломатичних інтриг, що перетворило Балкани на "пороховий льох" Європи, який вибухнув 1914 р.
|
| |
| |
Головна 
