| WARNING | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 17:32 | Повідомлення # 1 |
 Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Статус: Offline
| Епоха
тотальної державної надільної системи на Далекому Сході вже минула і відновити
її так і не вдалося, а військова верхівка й селяни, завдяки підтримці яких Вани
прийшли до влади, сподівалися на віддяку. Влада спробувала змінити ідеологію й
проголосила державною релігією в країні буддизм, на відміну від Сілла, де
однозначно домінувало конфуціанство. Але проповіді марності буття, нірвани та
ілюзорності матеріального світу не допомогли, адже податки збиралися зовсім не
ілюзорні. Все це змусило владу поступитися. В указі 976 р. йшлося вже про
типову для Сходу систему нашарованої, “листкової” земельної власності. Землю
проголосили володінням того, хто її обробляв, а на правах співвласника держава
отримувала з неї ренту-податок, не втручаючись у внутрішнє життя селянських
общин. Для забезпечення матеріального і морального комфорту чиновницької та
військової верхівки на тих же засадах узаконено систему земельних пожалувань
(чонсіква). Військова організація в Корьо також не зазнала суттєвих змін:
залишилася в силі система загальної військової повинності на основі общинної
кругової поруки, яка, з одного боку, розоряла селян, з іншого - зоставляла
армію (50 тис. вояків) непрофесійною, а тому небоєздатною. Лише буддизм, в
ідеологічному пануванні якого Вани вбачали запоруку соціальної стабільності в
країні, залишився державною релігією Корьо аж до кінця ХІV ст. (тобто протягом
усієї корьоської історії).
Реформи
зазнали невдачі, а проблеми залишилися. Швидко збільшувався чиновницький
апарат, буддійські храми, земельні володіння яких швидко зростали, отримали
податкові пільги, а кожен восьмий рік (для Кореї це стало “законом природи”)
був неврожайним. Владі хронічно не вистачало коштів і вона постійно збільшувала
податки: за перші десятиліття правління династії Ван вони зросли у два рази.
Система кругової поруки сприяла масовому розоренню селян, а грабіжницький
лихварський процент перетворював вільних селян (янінів) на безправних боржників
(нобі). В країні наростало соціальне невдоволення, проте влада вирішила не
лікувати економіку, а обеззброїти народ: 987 р. в усіх селян вилучили зброю
(якою вони володіли ще з часів Сілла) і перекували її на сільськогосподарські
знаряддя праці, але цей своєрідний засіб утілення в життя гасла “Перекувати
мечі на рала” став для землеробів символом не вільної праці, а повної
незахищеності перед свавіллям правителів. На селі набирав сили відкритий
владний деспотизм: за несплату податків селян почали шмагати, забивати в
колодки, чинити наругу над їхніми жінками, а весь шовк, оголошений владою
предметом розкоші, в селян забирали як у недостойних. Ситуацію ускладнило
деспотичне самодурство короля Ван Хьона (Хьончжона, 1009 - 1031), якому стали
замалими царські хороми. На копання ставків і будування нових палаців зігнали
тисячі селян, не звільнивши їх при цьому від податків.
На цьому тлі
зовсім по-іншому виглядають успіхи корьоської культури, за які піддані платили
високу ціну. Корьоську верхівку вирізняло фанатичне раболіпство перед
цивілізаційними досягненнями Китаю, які стали для верхів Корьо абсолютним
естетичним еталоном. Корьоська епоха - яскравий приклад того, як самобутня
культура може трансформуватися під тиском запозичених традицій, майже втратити
національне обличчя.
Відчутний
китайський вплив проглядається в архітектурі столичного королівського палацу
Манвольде (Х ст.), за канонами китайського буддизму споруджувалися в Корьо
буддійські пагоди, зокрема Хьонхвас (ХІ_ст.) та Похьонса (ХІ ст.). Явно під
впливом китайських наукових канонів перебував найвидатніший історик
середньовічної Кореї Кім Бусік (1075 - 1151) - автор славнозвісної “Історії
трьох царств” (“Самкук сагі”). Традиції китаємовного лірика Чхве Чхівона
розвивав у поезії пейзажний лірик Лі Гюбо (1169 - 1241) - творець першої в
корейській літературі поеми “Правитель Тонмьон”. Як різновид історичної науки
з'явилася в Корьо літературна проза: тогочасні прозаїки Лі Інно (1152 - 1220),
Лі Джехьон (1288 - 1367) та вже відомий Лі Гюбо збирали анекдоти, новели, нариси
на історичні теми й оформляли їх у невеликі оповіді “малих форм” (пхесоль).
Лише корьоський живопис, уявлення про який дають розписи храму Пусокса (ХІV
ст.) та кілька живописних замальовок у ванських гробницях, зберіг національну
специфіку й відчутно відрізнявся від китайського, нагадуючи більше ранні фрески
когурьоських могильників. Але найвідоміший корьоський живописець Лі Нен (ХІІ
ст.) навчався вже в Китаї.
У пошуках
коштів верхівка Корьо мобілізувала експортні можливості країни. За кордон (у
Китай, Японію, Великий Степ, Іран, Аравію) вивозили хутра, золото, срібло,
білий корейський папір, ліки, шовк, посуд й у величезних кількостях женьшень,
але імпорт майже не впливав на господарське життя і не поліпшував життєвий
рівень населення, бо його основною статтею залишалися коштовності, високоякісні
фарби, ртуть і косметика Персії, мечі Японії, музичні інструменти, декоративні
вироби, картини й книги Китаю тощо.
Парадоксально:
Корьо, держава з розваленою економікою і злиденним рівнем життя населення,
імпортувала стільки книг, що сунський Китай навіть змушений був заборонити
вивіз книг за межі “Піднебесної”, бо не встигав друкувати їх у таких масштабах.
З ХІІІ ст. в Корьо з'явилося
власне книгодрукування набірним шрифтом, а письменність стала нормою життя для
соціальних верхів. Водночас разюча диференціація доходів і рівня життя
роз'їдала країну.
Жахливим продовженням
внутрішньої кризи стало загострення міжнародної ситуації в регіоні: з 993 р. на
корейські землі почала зазіхати киданьська імперія Ляо.
Тричі Корьо пережило киданьські
навали. У 993 р. на півострів вторгнулася 800-тисячна армія Сяо Сюнміна й
спершу швидко здобула кілька перемог. Одначе, укріпившися на р. Чхончхонган,
корейська піхота зупинила агресорів, які не встигли окупувати всю країну до зими,
й з початком морозів змушені були відступити.
|
| |
| |
Головна 
