| DANTE | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 13:14 | Повідомлення # 1 |
|
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Статус: Offline
| . Захід іСхід: протягом тисячоліть ці два поняття сприймаються майже як символи
протилежності, скажімо як вода й вогонь, світ і темрява, біле і чорне. Проте, незважаючи на таку тривалу історію (а протиставлення Сходу і Заходувиникло ще за часів греко-перських воєн V ст. до н. е.), науковці поки що не
змогли дати повну й вичерпну дефініцію їхніх відмінностей. В усякому разі з
цивілізаційних позицій ці поняття вже давно втратили “географічну чистоту” (для
Європи Африка (як частина Сходу) скоріше південь, а Марокко - навіть південний
захід). Проте на почуттєвому, ментальному рівні європейці завжди відчували свою
протилежність Сходу як цивілізації, а існування такої багатогалузевої науки, як
сходознавство, свідчить про визнання її існування і в академічних сферах. Що ж
таке Схід узагалі і середньовічний Схід зокрема? Зрозуміло, що час появи цивілізаційної дихотомії Схід - Захід треба шукатисаме на Заході, бо східні цивілізації зародилися значно раніше і довгий час
існували, не маючи ніяких соціокультурних антиподів. Отже, лише поява античного
суспільства (Заходу) гальванізувала цей цивілізаційний розкол. І тут проблема дещо
спрощується, бо зародження європейської цивілізації античного типу майже
одностайно відносять до реформ Солона (VI ст. до н.е.). Саме тоді з'явилася
соціальна структура, опорою якої стали: гіперболізоване панування приватної
власності, громадянське суспільство (і сам інститут громадянства, на відміну
від Сходу, де були лише піддані), ринковий характер економіки (з опорою на
вільних громадян - приватних власників), законодавство, що враховувало не лише
права, а й обов'язки громадянина тощо. Схід не переживав такої соціальної мутації, і хоча ніколи не був монолітним(його цивілізаційна мозаїчність не підлягає сумніву), але бодай в одному він
був однотипним. Традиційний Схід ніколи не знав панування приватної власності в
господарстві (хоча приватна власність існувала, але вона ніколи не була тут
основою економіки) й узагалі не знав поняття “громадянське суспільство”. Якщо в
центрі уваги в процесі розвитку європейської класичної цивілізації завжди був
індивідуум, людина, її права та свободи, обов'язки і майно, життя й честь, то
на Сході над усе стояли інтереси колективу і держави як найбільшого відомого
людству соціально організованого колективу, волю якого висловлював старший,
начальник, вождь, намісник і, нарешті, правитель як верхівка соціальної піраміди. Отже, Схід як соціокультурне поняття охоплює собою цивілізації, основамияких виступали: абсолютний примат колективних, общинних, державних інтересів
над індивідуальними, значне (а іноді й тотальне) одержавлення економічного
життя та деспотичний характер влади, джерелом існування якої були не податки,
що їх приватні власники сплачували державі для виконання нею суспільно
необхідних функцій (захист кордонів, розробка законів, підтримка порядку в
країні тощо), а рента державі як тотальному співвласнику всіх засобів
виробництва в країні. Останнє кардинально відрізняло податкову систему на
Заході від аналогічних поборів на Сході, де вони хоча й мали форму податків, а
також частково використовувалися владою для виконання аналогічних суспільно
необхідних функцій, але по суті залишилися державною власницькою рентою. Все це породило також якісні особливості соціально-майнової стратифікації всхідних суспільствах. На відміну від Заходу, де насамперед наявність власності
та її обсяг у руках конкретного індивідуума визначали його соціальний статус у
суспільстві, на Сході все було навпаки. Тут саме ступінь причетності до влади
насамперед визначав суворо регламентований (хоча й у певних межах) обсяг
доходів, які отримував індивід від засобів виробництва в країні. Лише співпричетність
до станово-владної структури (а точніше, місце в ній) визначала рівень
добробуту людини, і ті, хто намагалися вийти за межі негласно (а іноді й
гласно*Прикладом законодавчого регулювання розподілу матеріальних благ за
принципом: “кожному стільки, скільки йому належить”, може слугувати наказ
кашмірського правителя VIII ст. Лалітадітьї: “Необхідно слідкувати за тим, щоб
у селян не було зерна більше, ніж потрібно на рік, і більше волів, ніж потребує
обробка землі... Селяни не повинні купувати одяг, прикраси, вовняні покривала,
їжу, коней, жінок, житло, які личать місту”. Цит. за: Всемирная история
экономической мысли: В 6 т. М.,1987. Т. 1. С._277. Аналогічні законодавчі акти
відомі в різні часи майже всім цивілізаціям традиційного Сходу.>) визначених
для них споживацьких рамок, одразу ставилися владою на місце. Кожен на Сході
мав стільки, скільки йому належить, скільки призначено, а не скільки він
заробив. І хоча в межах різних неєвропейських цивілізацій в різні часи ця схема
працювала по-різному, але непохитність цього закону завжди брала врешті-решт
гору, що влаштовувало як “верхи” (із зрозумілих причин), так і “низи”, для
яких, по-перше, формально ніколи не закривався шлях до політичних (а значить і
майнових) верхів, а по-друге, частка належних доходів мала не лише верхню, але
й нижню межу, нижче якої влада, номінально, не зважувалася опускати простих
людей. Саме з цією метою східні володарі періодично накопичували скарбниці,
запаси продовольства й т. ін., щоб викинути на ринок або просто роздати
підданим у важкі часи епідемій, воєн, стихійних лих тощо. Все це, звичайно, гальмувало розвиток людської особистості, її ініціативита природних здібностей, і, зрештою, стало причиною глобального відставання
східних цивілізацій від Заходу. Але так було не завжди, що приводить нас до
іншої глобальної проблеми - що таке Схід середньовічний, що це за епоха в його
розвитку? На відміну від Заходу, розвиток якого мав, певною мірою, циклічний характер(від античності, через феодалізм, до капіталізму, в межах якого були повністю
відроджені й далі розвинуті згадані вище фундаментальні основи греко-римського
суспільства, частково деформовані в середньовічній Європі), розвиток
традиційного Сходу позначався скоріше лінійним характером, без кардинальних
зламів існуючих соціальних структур. Не дивно, що останнім часом дехто з
науковців навіть пропонує взагалі відмовитися від поділу східної історії на
стародавню і середньовічну, замінивши її поняттям “традиційний Схід”. Проте
історія традиційного Сходу надто тривала, щоб залишити її без будь-якої
періодизації. Крім того, Схід також розвивався (хоча й не так, як Європа), тому
ніяк не можна вмістити в один цивілізаційний етап розвитку ранні держави Шумеру
та Аккаду і Арабський халіфат, Китай епохи Чжоу і епохи Мін, Індію буддійських
часів і часів “індуїстської революції”.
|
| |
| |
Головна 
