DANTE | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:48 | Повідомлення # 1 |
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Статус: Offline
| В 1540 р. проти Хумаюна відкрито збунтувався його бенгальський намісникШер-хан Сур (“Сонячний лев-хан”). Дві битви біля Біхара падишах програв і втік до Сінду, де одружився з 14-річною дочкою місцевого воєначальника. Від цього шлюбу в 1542 р. народився майбутній падишах-реформатор непереможний Джелал ад-дін, який увійшов в історію під іменем Акбар (“Великий”). Шер-хан захопив у 1540 р. Делі й оголосив себе Шер-шахом. Правив віннедовго (1540 - 1545), але встиг багато зробити для відновлення державної єдності та централізації. Опорою влади знову стали афганські войовничі роди, до яких належала родина Сур. Прискіпливої ревізії зазнала система джагірів: права їхніх володарів (джагірдарів) надалі перевірялися на щорічних військових оглядах. Створення нових джагірів припинили, а решту найманого війська перевели на жорсткий грошовий оклад. Стабільними, але диференційованими залежно від якості грунтів стали за правління Шер-шаха податки. Щонайменші непокора або прояви сепаратизму нещадно придушувалися владою. Відчувши силу, Шер-шах спробував розширити кордони імперії, але при облозіраджпутської фортеці Каланджар енергійний “Лев-шах” безглуздо загинув від вибуху власного складу боєприпасів, куди потрапило рикошетом ядро після невдалого залпу його ж артилерії. Пишне поховання Шер-шаха завершилося спорудженням восьмикутного красеня-мавзолею павільйонного типу в Сасарамі, але з шахом померла і єдність афганської військової знаті. 10 років за владу над Ганзькою долиною билися чотири претенденти, чим скористався Хумаюн, точніше, його енергійний полководець туркмен Бейрам-хан. Хумаюн знайшов притулок у сефевідського шаха Тахмаспа в Персії, але грошейсин Бабура не мав, тому почував себе дуже принижено. Коли до нього дійшли звістки про смути в Індії, цей безвольний наркоман не наважився боротися за повернення престолу, але Бейрам-хан звернувся до всіх, хто мріє про славу й багатство, із закликом вступати в армію моголів. Різноплемінне військо головорізів-авантюристів зібралося досить швидко (туди входили тюрки, перси, узбеки, туркмени, афганці), й хоча платити падишах не міг, усім їм обіцяли казкову здобич в Індії. В 1555 р. ця багатотисячна банда рушила в похід. У тому ж році вона здобула Делі, але Хумаюнові довго правити не судилося: накурившися чергового разу опіуму, він упав з мармурових сходинок і розбився на смерть. У центрі Делі йому побудували оригінальну купольну усипальню, а на престол сів 13-річний Джелал ад-дін Акбар. Регентом при ньому (тобто реальним владикою) став Бейрам-хан. Основним супротивником моголів, як і раніше, були індійські афганці, якихочолив воєначальник одного із Сурів - ісламізований індус Хему. Вирішальна битва 1556 р. на історичному Паніпатському полі почалася для Хему успішно, але в розпалі двобою йому в око потрапила випадкова стріла, від якої Хему впав зі свого командирського слона. Побачивши, що полководець упав, його армія миттєво розбіглася, бо більшість вояків становили найманці (а якщо немає командира - хто платитиме за службу?) - й моголи знову перемогли.
|
|
| |