| DANTE | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 12:48 | Повідомлення # 1 |
|
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Статус: Offline
| В 1540 р. проти Хумаюна відкрито збунтувався його бенгальський намісникШер-хан Сур (“Сонячний лев-хан”). Дві битви біля Біхара падишах програв і втік
до Сінду, де одружився з 14-річною дочкою місцевого воєначальника. Від цього
шлюбу в 1542 р. народився майбутній падишах-реформатор непереможний Джелал
ад-дін, який увійшов в історію під іменем Акбар (“Великий”). Шер-хан захопив у 1540 р. Делі й оголосив себе Шер-шахом. Правив віннедовго (1540 - 1545), але встиг багато зробити для відновлення державної
єдності та централізації. Опорою влади знову стали афганські войовничі роди, до
яких належала родина Сур. Прискіпливої ревізії зазнала система джагірів: права
їхніх володарів (джагірдарів) надалі перевірялися на щорічних військових
оглядах. Створення нових джагірів припинили, а решту найманого війська перевели
на жорсткий грошовий оклад. Стабільними, але диференційованими залежно від якості
грунтів стали за правління Шер-шаха податки. Щонайменші непокора або прояви
сепаратизму нещадно придушувалися владою. Відчувши силу, Шер-шах спробував розширити кордони імперії, але при облозіраджпутської фортеці Каланджар енергійний “Лев-шах” безглуздо загинув від
вибуху власного складу боєприпасів, куди потрапило рикошетом ядро після
невдалого залпу його ж артилерії. Пишне поховання Шер-шаха завершилося
спорудженням восьмикутного красеня-мавзолею павільйонного типу в Сасарамі, але
з шахом померла і єдність афганської військової знаті. 10 років за владу над
Ганзькою долиною билися чотири претенденти, чим скористався Хумаюн, точніше,
його енергійний полководець туркмен Бейрам-хан. Хумаюн знайшов притулок у сефевідського шаха Тахмаспа в Персії, але грошейсин Бабура не мав, тому почував себе дуже принижено. Коли до нього дійшли
звістки про смути в Індії, цей безвольний наркоман не наважився боротися за
повернення престолу, але Бейрам-хан звернувся до всіх, хто мріє про славу й
багатство, із закликом вступати в армію моголів. Різноплемінне військо
головорізів-авантюристів зібралося досить швидко (туди входили тюрки, перси,
узбеки, туркмени, афганці), й хоча платити падишах не міг, усім їм обіцяли
казкову здобич в Індії. В 1555 р. ця багатотисячна банда рушила в похід. У тому
ж році вона здобула Делі, але Хумаюнові довго правити не судилося: накурившися
чергового разу опіуму, він упав з мармурових сходинок і розбився на смерть. У
центрі Делі йому побудували оригінальну купольну усипальню, а на престол сів
13-річний Джелал ад-дін Акбар. Регентом при ньому (тобто реальним владикою)
став Бейрам-хан. Основним супротивником моголів, як і раніше, були індійські афганці, якихочолив воєначальник одного із Сурів - ісламізований індус Хему. Вирішальна
битва 1556 р. на історичному Паніпатському полі почалася для Хему успішно, але
в розпалі двобою йому в око потрапила випадкова стріла, від якої Хему впав зі
свого командирського слона. Побачивши, що полководець упав, його армія миттєво
розбіглася, бо більшість вояків становили найманці (а якщо немає командира -
хто платитиме за службу?) - й моголи знову перемогли.
|
| |
| |
Головна 
