| WARNING | Дата: П`ятниця, 31.05.2013, 11:18 | Повідомлення # 1 |
 Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Статус: Offline
| в 1370 р. добив і знищив свого
колишнього союзника в Балху. Тимур став під титулом еміра цілковитим володарем
Мавераннахру із столицею в Самарканді. Далі почалися його славетні завоювання,
успіх яким забезпечили: військовий талант полководця, суннітський фанатизм,
колосальна воєнна здобич, неймовірна жорстокість та масова підтримка абсолютної
більшості середньоазіатів, добробут котрих суттєво збільшився, бо Тимур розумно
поділився частиною ганіми з підданими (і за ці крихти “з панського столу”
самаркандці боготворили еміра, “забуваючи” про джерело цих багатств, а поет
Хатіфі співав йому дифірамби). Політичним гаслом жахливого самаркандського
еміра стала неперевершена фраза: “Весь простір населеної частини світу не
вартий того, щоб мати двох царів”2.
Першою жертвою мстивого Тимура стали Джагатаїди: їхнє царство було знищено,
караванні шляхи розорені, а купців примусили ходити через Самарканд. Потім емір
втрутився в ханські чвари в Золотій Орді, яку після поразки на Куликовому полі
від московського князя Дмитрія Донського (1380) роздирали усобиці. В 1381 р.
Тимур посадив на золотоординський трон свого “протеже” Тохтамиша.
Наступною здобиччю “Залізного Кульгавця” став роздроблений та послаблений
Іран, причому тут завоювання супроводжувалися звірствами, перед якими меркнуть
усі криваві злодіяння арабів, тюрків та монголів.
У Сабзаварі 2 тис. полонених живими замурували в міських стінах, в Ісфахані
з 70 тис. черепів знищених городян спорудили посеред міста кілька жахливих веж,
а мешканців Шираза вирізали поголовно (лише поетові Хафізу Тимур подарував
халат і відпустив).
Після трьох походів весь Іран, Хорезм і Афганістан визнали панування
Тимура.
У самий розпал війни в Ірані незалежність спробував вибороти Тохтамиш: у
1383 р. золотоординці здійснили набіг на Хорезм, а в 1385 р. захопили Тебриз,
де влаштували шалену різанину. Але колишній васал явно переоцінив свої сили:
успішні війни дали в руки Тимура незліченні багатства, і за щедру платню в його
армію десятками тисяч ішли досвідчені вояки-професіонали.
У 1392 р. Тимур вогнем і мечем пройшов Вірменію, Азербайджан та Грузію, а в
1395 р. наздогнав 90-тисячну армію Тохтамиша біля річки Терек. Виявивши
неабиякий дар полководця, Тимур розтрощив золотоординців за 3 години (!)3, а
потім, переслідуючи Тохтамиша, добив його безпосередньо в корінних степах Орди
(межиріччя Волги й Дону), розоривши “за компанію” Єлець на Русі. Тохтамиш утік
до Литви, а Тимур продовжив завоювання.
У 1398 р. страхітливого погрому зазнав Делійський султанат, звідки емір
вивіз нечувані багатства, потім Тимур відібрав у мамлюків Сирію, а потому
вдерся в межі Османської Турецької імперії.
Пихатий турецький султан Баязид І (1389 - 1402) написав Тимурові
образливого листа, в якому пообіцяв збезчестити весь гарем еміра, на що
спокійний самаркандець відповів лаконічно (“Він збожеволів”) і мобілізував у
похід армію в 150 тис. головорізів-професіоналів плюс 32 бойових слони
(індійські трофеї).
Турецькі яничари поразок раніше не знали, але військ у Баязида було не
більше 70 тис., а вишколом і жорстокою завзятістю гулями еміра не поступалися
піхотинцям султана. В битві біля Ангори (суч. Анкара) в 1402 р. армія Баязида
не витримала удару “тимурівців”. Корпус яничарів оточили й вирізали, а султан
потрапив у полон.
Тимур посадив султана в клітку й возив за собою як тварину, аж доки той не
помер, таємно добувши й прийнявши отруту. Потім “Залізний Кульгавець” за кілька
днів здобув штурмом Смірну (яку хрестоносці-йоанніти вдало захищали від турків
20 років), а коли за кілька днів до місцевої бухти прибули кораблі венеціанців
і генуезців з резервами та припасами, “тимурівці” закидали їх за допомогою
катапульт відрубаними головами “рицарів ордену Св. Йоанна”.
За 35 років свого царювання (1370 - 1405) Тимур створив шляхом кривавих завоювань
колосальну імперію від Русі до Індійського океану, від Сирії до р.Інд та
китайських кордонів, але мріяв він про світове панування й тому обрав наступною
жертвою мінський Китай.
Приводом до агресії стала надумана теза про нелегітимність мінської династії,
яка прийшла до влади, скинувши монгольську династію Юань, і Тимур, як дальній
нащадок Чінгіс-хана, взявся виправити цю “несправедливість”.
Масштаби підготовки походу не залишали “Піднебесній” жодних шансів. Тимур
зібрав та озброїв 200-тисячне військо й уже виступив у похід, мріючи стати
володарем усієї Азії, але в Отрарі “Залізного Кульгавця” вразила лихоманка, і
18 лютого 1405 р. страхітливого еміра-войовника не стало.
|
| |
| |
Головна 
