Дворянсько-клерикальна реакція ще більше посилилася з 1824 р., коли після смерті Людовика XVIII на престол вступив, під ім'ям Карла X, брат короля, голова ультрароялістів граф д'Артуа. У 1825 р. був проведений закон про винагороду колишніх емігрантів у сумі близько мільярда франків за конфісковані в період революції землі. Закон цей, що мав на меті зміцнити економічні позиції дворянства, породив величезне невдоволення не тільки серед селянства, але і в буржуазних колах, тим більше, що виплата винагороди дворянам повинна була видаватися за рахунок конверсії державної ренти з 5 до 3%, що безпосередньо било по інтересам буржуазії. Сильне обурення в прогресивних колах викликав відкритий союз уряду з духовенством. У тому ж, 1825 р. був прийнятий «закон про святотатство», який загрожував суворими карами (аж до страти з попередніми відсіканням кисті правої руки) за проступки проти релігії і церкви.
Опозиційний друк затаврував цей варварський закон як спробу реакціонерів відкинути Францію назад, до найпохмуріших часів середньовіччя.
У 1826 р., слідом за промисловою кризою, що почалася в 1825 р. в Англії, вибухнула й у Франції перша в її історії циклічна криза надвиробництва, що змінилася потім довгою депресією. Невдоволення буржуазії політикою уряду посилилося.
Промислова буржуазія дорікала уряду у тому, що вони піклуються лише про інтереси великих землевласників, що високі митні збори на хліб, сировину та паливо здорожують виробництво і ускладнюють збут французьких виробів на закордонних ринках. Криза погіршила становище народних мас і викликала зростання революційних настроїв. У листопаді 1827 р. в зв'язку з успіхами лібералів на нових виборах у палату депутатів у Парижі відбулися бурхливі демонстрації. У робітничих кварталах Сен-Дені і Сен-Мартен були побудовані барикади і відбулися кровопролитні сутички з поліцією і жандармерією. Умови повернення Бурбонів були сформульовані в Хартії 1814 року, підписаній Людовиком XVIII після вступу на престол. Хартія визнавала встановлену революцією громадянську рівність (ст. 1), скасування станових привілеїв дворянства і духовенства, дію Цивільного кодексу Франції 1804 року, збереження нової судово-адміністративної системи. Вона гарантувала законно набуту земельну власність. Як було сказано в статті 9, «усі види власності недоторканні, не виключаючи так званої національної».
Державна організація прийняла форму легітимної (законної) монархії. Король, особа якого вважалася недоторканною і священною, проголошувався верховним главою держави і командувачем усіма збройними силами. Він мав право оголошувати війну, укладати міжнародні договори, видавати розпорядження і укази. Відповідно до Хартії виконавча влада належала винятково королю, а законодавча влада здійснювалася спільно королем, палатою перів і палатою депутатів.
Законодавчий орган був двопалатним. Палата перів призначалася королем. Палата депутатів обиралася на п'ять років. Виборчі права мали французи старші тридцяти років, що сплачували прямий податок у розмірі трьохсот франків. Депутат повинен був досягти сорокалітнього віку і сплачувати прямий податок у розмірі тисячі франків.
Король мав право призначати на всі посади у сфері державного управління, формувати Раду міністрів. Відповідальність уряду перед законодавчим органом не була передбачена Хартією.
Бурбони провадили реакційну внутрішню політику: роздавали пенсії, посади, ордени колишнім емігрантам, повертали землі, які не були ще продані, колишнім власникам звільняли офіцерів із армії. Тому поширилися чутки, що будуть відбирати землю, отриману за часів революції.
Скориставшись такою ситуацією, Наполеон 1 березня 1815 року з загоном, що налічував тисячу чоловік, висадився на півдні Франції, а через три тижні вступив до Парижу. «Сто днів Наполеона », однак, закінчилися поразкою під Ватерлоо, його зреченням і відправкою на острів Святої Олени.
Бурбони знову повертаються у Францію, де починається розправа з діячами революції і імперії. У 1824 році вмирає Людовик XVIII. Престол посідає його брат—Карл X (граф д'Артуа). У 1825 році були видані закони, що передбачали смертну кару за святотатство та інші злочини проти церкви, про виплату емігрантам величезної грошової компенсації за втрачені землі. Було відновлено орден єзуїтів, розпущено національну гвардію. Все це викликало протести, демонстрації, маніфестації.
Однак Карл X переходить у наступ. Двадцять шостого липня 1830 року він видає серію указів (ордонансів), які відверто порушували Хартію 1814 року. Розпускалася щойно обрана палата депутатів, вдвічі була зменшена кількість її членів, ще більше звужувалося виборче право, ліквідувалася «свобода друку і зборів».
Ордонанси Карла X викликали страшенне обурення. Робітники, ремісники, дрібні службовці, студенти, колишні офіцери і солдати будують барикади, беруться до зброї. Вісімдесят тисяч чоловік взяло участь у цих подіях під гаслом «Геть Бурбонів! Хай живе Хартія!»
Липнева 1830 року революція перемагає. Карл X зрікається престолу і тікає в Англію.
Головна 
