Все для історика
Понеділок, 11.12.2017, 05:09
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Російсько-українські стосунки після Полтавської битви 1709 р - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія України, 5 курс) » Російсько-українські стосунки після Полтавської битви 1709 р
Російсько-українські стосунки після Полтавської битви 1709 р
EkzorДата: Субота, 19.05.2012, 16:42 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
Політика царизму щодо автономії України за Петра І та його наступників зумовлювалась прагненням посилити російський абсолютизм і ліквідувати автономію української державни, обмежити їхні національні права. Особливо такий процес здійснювався під час Північної війни. Вже на початку XVIII ст. в Україні запроваджувався губернський адміністративний устрій. У 1708— 1709 рр. Лівобережна Україна ввійшла до складу Київської, Слобожанщина — Азовської губерній на чолі з губернаторами, яких призначав цар. Одночасно насаджувалися невластиві для України органи управління, що складалися переважно з російських чиновників. Але поділ території на полки й сотні, місцеві органи влади, військо, судочинство, фінансова система ще зберігались. Найсуттєвіших обмежень зазнавала влада гетьмана. У 1709 р. царський уряд призначив до нього свого резидента — Ізмайлова. Він мав стежити за переміщенням запорожців, контролювати зовнішньополітичну діяльність гетьмана, не дозволяти йому звільняти й призначати на посади старшину без згоди на те царя. В таємній інструкції від 27 липня резиденту наказувалося слідкувати за настроями народу, не допускати "шатості до зради", контролювати фінансову політику. Згодом він дістав право самостійно проводити слідство й суд над особами, запідозреними у відході від союзу з Росією. Одним із головних завдань резидента стало нав'язувати людям думку, що все погане робить тільки українська старшина, а російський цар є їхнім захисником. Всіляко заохочували доноси. Цар наказав перенести гетьманську резиденцію з Батурина до Глухова, ближче до російського кордону, й оточити її двома полками. За таких умов не могло бути й мови про здійснення українським гетьманатом самостійної політики в інтересах України. Та й характер у Скоропадського був м'яким і податливим, нездатним на рішучий опір. Державні справи поступово перебирали до своїх рук його найближчі родичі й, насамперед, молода дружина. Недаремно сучасники зловтішалися за спиною Скоропадського, що Настя носить булаву, а Іван — плахту. Державний організм роз'їдали корупція й зловживання.
За Скоропадського почалося призначення російських офіцерів на полковницькі посади, активне роздавання українських земель царським вельможам і одночасно перенесення в Україну панівних у Росії соціально-політичних стосунків. Дедалі частіше російський уряд використовував економічний і людський потенціал України для своєї мети. Справжнім лихом для козацтва став обов'язок брати участь у тяжких роботах далеко від батьківщини. Так, за дослідженнями В. Борисенка, 1716 р. 10 тис. козаків копали канал між Доном і Волгою під Царицином, у 1718 р. кілька тисяч їх зводили укріплення вздовж Тереку, а в 1721 р. 12 тис. українців рили Ладозький канал. Каторжні роботи, суворі природні умови, голодування, епідемії та хвороби забрали не один десяток тисяч життів українських чоловіків. Царський уряд залучав козацькі полки до участі у війні з Персією. У 1721 р. під Дербент виряджено 10 тис. козаків під командуванням миргородського полковника Данила Апостола. Наступного року під Сулак вирушило таке ж військо під проводом лубенського полковника Андрія Марковича. Подібні висилки не припинялись і в наступні роки. Людські втрати, тривалі відриви працездатних чоловіків від господарських робіт — трагедія для українського народу й свідчення про дальшу втрату Україною автономних прав.
Після перемоги в Північній війні й підписання у 1721 р. Ніштадтського миру в урядових колах Росії точилися розмови про скасування гетьманства в Україні. Поїздка до Петербурга в квітні 1722 р. лише підтвердила найгірші передбачення Скоропадського й пришвидшила його смерть. Наказним гетьманом України став чернігівський полковник Апостол (1722—1723). Російський уряд не визнав його прав і в липні 1722 р. призначив для управління Україною Малоросійську колегію (1722—1727). Головною мотивацією нововведення стала декларація захисту народу від постійних зловживань владою козацької старшини. Серйозні політичні прорахунки, карколомне збагачення правлячих кіл за рахунок нижчих верств населення стимулювали подальше втручання російського уряду у внутрішні справи України й спробу змінити її державний устрій. Такі намагання повністю відповідали політичному курсові російського уряду, спрямованому на жорстку централізацію влади в межах всієї Російської імперії. Скасування гетьманства суперечило умовам "Березневих" і всіх наступних договірних статей України з Росією, було протиправним, одностороннім актом.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (історія України, 5 курс) » Російсько-українські стосунки після Полтавської битви 1709 р
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz