Сучасна архівна наука і освіта в Україні - Форум
Все для історика
Понеділок, 01.09.2014, 13:13
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Сучасна архівна наука і освіта в Україні - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія архівних установ України » Сучасна архівна наука і освіта в Україні
Сучасна архівна наука і освіта в Україні
EkzorДата: Вівторок, 17.01.2012, 18:35 | Повідомлення # 1
Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Репутація: 3
Статус: Offline
ВІДНОВЛЕННЯМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ України, роз¬гортанням національно-культурного відродження, демократизацією архівної системи, інтеграцією в світове співтовариство пов'язаний початок Нового етапу розвитку архівознавства. Характерними ри-ами архівної науки 1991-2001 рр. стали об'єктивність, неупере¬дженість, актуалізація замовчуваних раніше проблем, створення но¬вих наукових установ, відновлення і поглиблення міжнародних зв'язків у галузі архівної справи, заснування спеціальних архіво¬знавчих видань як каналів передавання фахової інформації.
Впродовж 1990-х рр. в українській історичній науці усталився підхід до архівознавства як "комплексної системи знань, що вивчає теорію, історію, практику архівної справи, її правові та економічні засади"11, викристалізувалися погляди на його предмет та об'єкт, удосконалювалася структура архівної науки, її понятійний апарат. Актуалізувалося застосування характерного для архівної науки 1920-1930-х рр. терміна "архівістика" в значенні "архівознавство та архівна справа в їх єдності"12. Звернення до замовчуваного пози-тивного досвіду української архівістики доби тоталітаризму, спро¬би його критичного аналізу і об'єктивної оцінки - характерна риса історіографічної ситуації кінця XX ст у архівознавстві. Водночас поступово апробувалися нові погляди й залучалися до наукового обігу нові поняття; відбувалося філософське осмислення нових явищ в суспільному розвитку та історичному знанні. Належна ува¬га приділялася розширенню і удосконаленню багатоаспектних зв'яз¬ків архівознавства з іншими дисциплінами, які складають його ме-тодологічну базу (філософія, історія); близькі до нього за завдан¬нями і предметом дослідження (бібліотекознавство, музеєзнавство, інформатика), загальною гуманітарною спрямованістю (соціологія), комплексністю завдань, спрямованих на вирішення однієї пробле¬ми (природознавчі дослідження, економіка).
Важливого значення в 1990-х рр. набуло розроблення теорії ар¬хівознавства -дослідження загальних законів структури і розвитку архівної справи, історії архівного будівництва. Для забезпечення поступу теорії архівознавства особливе значення мало визначення пріоритетних напрямів досліджень, удосконалення методів архіво¬знавства, осучаснення понятійного апарату та термінологічного інструментарію, розроблення історіографії архівознавства, створен¬ня спеціальної наукової установи.
Потреба суспільства і держави в історико-архівознавчих, дже¬релознавчих та археографічних дослідженнях, прийняття Закону України "Про Національний архівний фонд та архівні установи" (1993), реформування мережі архівних установ актуалізували необ-хідність створення для задоволення цих потреб спеціальних науко¬вих інституцій як в системі Національної академії наук, так і в системі Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України.
На початку 1990-х рр. було створено Інститут української архе¬ографії НАН України (згодом - Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського), Інститут архівознавства та Інститут рукопису при Центральній науковій бібліотеці НАН України (згодом - Національна бібліотека України імені В. Вернад-ського)13. Ці наукові установи були покликані забезпечити розви¬ток археографії, джерелознавства, кодикології, кодикографії, дипло¬матики, документознавства, окремих методичних і практичних ас¬пектів архівної справи через науково-дослідну та інформаційну діяльність у цій галузі. Першочерговим завданням, зокрема Інсти¬туту української археографії та джерелознавства імені М. Грушев¬ського як профільної джерелознавчої установи, стала "підготовка до публікації архівних матеріалів, а також науково-інформаційних видань про ті численні зібрання джерел, які ще ніколи не були в науковому обігу, або ж видавалися частково"14. Спільно з іншими академічними інститутами, вузами, спорідненими профільними ус¬тановами ІУАД розробив і почав реалізовувати широкий план ство¬рення фундаментальної джерельної бази для розвитку гуманітар¬них наук. Учені інституту вирішували питання, пов'язані з пошуко¬вою і науково-методичною роботою, спрямованою на виявлення та підготовку до друку джерел, що містять інформацію про ті періоди й етапи історії, які в попередні часи або свідомо замовчувалися, або висвітлювалися спотворено. Непересічну роль у висвітленні історичних діянь українського козацтва як унікального явища все¬світньої історії відіграє розпочате інститутом у співпраці з Держко-мархівом України видання корпусу документів Архіву Коша Нової Запорозької Січі, два томи якого побачили світ наприкінці XX ст. Суттєве значення для архівної справи мав також розроблений ака¬демічними інститутами спільно з Головархівом і прийнятий 1992 р. Державним комітетом України з питань науки і технологій комп¬лекс проектів, об'єднаних в програму "Книжкова спадщина Украї¬ни: створення бібліографічного та археографічного реєстру і сис¬теми збереження й загальнодоступності". Одним із напрямів про¬грами ("Архівна та рукописна Україніка: Національна зведена система документальної інформації"") стало створення бази даних і комплексу документальних публікацій Україніки. В ході розроб¬лення основних положень програми були вироблені методологічні принципи і методичні прийоми, активно застосовувані в роботі ар¬хівних установ. Співробітники цих інститутів - автори проектів: доктори історичних наук Г. Боряк, Л. Дубровіна, В. Ульяновський та ін. зробили значний особистий внесок у розвиток історії та теорії спеціальних історичних дисциплін15.
Важливою віхою у розвитку архівознавства стало створення при Головархіві Українського науково-дослідного інституту архівної справи та документознавства (1994). Наукова діяльність УНДІАСД спрямовувалася на розроблення пріоритетних проблем вітчизняно¬го архівознавства, документознавства, методики архівістики. До на¬укових завдань, поставлених перед інститутом, належало створен¬ня концепцій і прогнозування розвитку архівної справи та докумен-таційного забезпечення управління в умовах інформатизації суспільства, дослідження правових аспектів роботи з документами НАФ, організація і проведення робіт з науково-технічної інформації тощо. Серед пріоритетних напрямів досліджень інституту: істори-ко-архівознавчі, біографічні, термінознавчі, хіміко-біологічні, тео¬рія та технологія формування НАФ, документознавство та діловод¬ство; інформатизація архівної справи. Необхідність серйозних дос¬ліджень історичного досвіду в архівній справі, глибокого аналізу здобутків і прорахунків попередників зумовили розроблення в УНДІАСД проблем історії архівної науки і освіти, вивчення й ана¬лізу наукової спадщини видатних архівістів. Підвищений інтерес до історико-архівознавчих досліджень пояснюється його аксіологі-чним значенням, активним впливом на формування історичної па¬м'яті народу. Співробітниками УНДІАСД розроблено концепції: комп'ютеризації архівної справи (керівник колективу розробників Л. Дубровіна), підготовки та післядипломної освіти кадрів для архів-них установ (керівник колективу розробників І. Матяш), захисту на¬ціональних інтересів у галузі архівної справи (П. Скрицька, К. Но-вохатський). Впродовж 6 років існування інституту побачили світ підручник для студентів вищих навчальних закладів "Архівознав-ство" (1998), біобібліографічний довідник "Українські архівісти" (1998), монографії В. Шандри "Київське генерал-губернаторство (1832-1914): історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформаційний потенціал" (1999), "Малоросійське генерал-губернаторство 1802-1856" (2001); І. Матяш "Українська архівна періодика: історія: бібліографія, бібліометрія"( 1999), "Архівна на¬ука і освіта в Україні 1920-1930-х років" (2000), "Особа в українській архівістиці" (2001). Першим результатом досліджень українських архівістів у галузі архівної термінології стала колективна праця, здійснена під керівництвом К. Новохатського - термінологічний тлу¬мачний нормативний словник "Архівістика" (1998), а узагальнюючою працею з документознавства - монографія С. Кулешова "Доку-ментознавство: теоретичні основи" (2000).
Важливе значення для практичної діяльності архівних установ мають теоретичні дослідження механізму старіння документів, ек¬спериментальні досліди з метою з'ясування процесу старіння доку¬ментів на різних носіях і визначення методів подовження строків їх зберігання; удосконалення методів консервації і реставрації до¬кументів, нейтралізації кислотності паперу, поновлення згасаючих текстів; розроблення засобів та способів захисту документів від біо-пошкоджень. Вирішенню прикладних проблем архівної справи сприяли дослідження з теорії і методики експертизи цінності доку¬ментів, комплектування державних архівів фондами особового по¬ходження, класифікації документної інформації, інформатизації архівної справи.
Для поширення наукових ідей в царині архівної справи, оприлюд¬нення результатів наукових досліджень в галузі теорії та методики архівознавства, документознавства, спеціальних історичних дис¬циплін, публікації архівних документів 1996 р. поряд із галузевим науково-практичним журналом "Архіви України" було засновано науковий щорічник УНДІАСД "Студії з архівної справи та доку¬ментознавства", археографічний щорічник "Пам'ятки" (1998), серійні видання "Історія архівної справи: спогади, дослідження, джерела" та "Архівні та бібліографічні джерела української істо¬ричної думки" (1998), міжвідомчий збірник наукових праць "Архі¬вознавство. Археографія. Джерелознавство" (1999), спів-засновниками якого стали Інститут історії України та Інститут української археографії та джерелознавства імені М. Грушевського НАН України, Інститути архівознавства та рукопису НБУВ, кафед¬ра архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Київ¬ського національного університету імені Тараса Шевченка та кафед¬ра архівознавства Київського національного університету культури і мистецтв.
Не менш цікаві для архівістів спеціальні видання Інституту ру¬копису НБУ В: "Рукописна та книжкова спадщина України: Архео¬графічні дослідження унікальних архівних та бібліотечних фондів" (1993); Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАНУ: "Археографічний щорічник" (1992), "ІЛсгаіпіса: архівні студії" (1997); Спілки архівістів України "Архі¬віст: Вісник САУ" (1999). Сучасним періодичним і продовжуваним виданням, присвяченим питанням архівознавства та інших спе¬ціальних історичних дисциплін, притаманні актуальність про¬блематики, дискутивність, об'єктивність оцінок і суджень. Вони орієнтовані на вирішення пріоритетних питань теорії і методики та відродження кращих традицій української архівної періодики.
В другій половині 1990-х рр. відчутно активізувалася науково-дослідна робота в галузі архівної справи в регіонах. Центральні дер¬жавні архіви і місцеві архівні установи як галузеві і регіональні науково-методичні центри з питань архівної справи брали активну участь у підготовці Української архівної енциклопедії, створенні документального літопису історії архівної справи, біографічних дослідженнях та ін.; у впровадженні результатів наукових дослі¬джень, вивченні передового досвіду, проводили наукові конференції й семінари, займалися серйозною публікаторською діяльністю. Окремі державні архіви створили свої наукові друковані органи або стали співзасновниками періодичних видань. Це альманах "Кон¬станти" (Херсон), журнал "Крьімский архив" (Сімферополь), інфор¬маційний вісник "Архівіст" (Суми), "Трудьі Государственного ар-хива Одесской области" (Одеса) та ін.
Істотним чинником поступу архівознавчої думки другої поло¬вини 1990-х рр. були міжнародні та всеукраїнські конференції. їх проводили, як правило, Державний комітет архівів України, УНДІАСД, Спілка архівістів України. Активність у науково-організаційній ро¬боті в галузі архівістики виявляли Національна бібліотека України імені В. Вернадського, Інститут української археографії та джере¬лознавства імені М. Грушевського НАН України, Київський націо¬нальний університет імені Тараса Шевченка, Київський національ¬ний університет культури і мистецтв.
Так, наукові аспекти здійснення архівної реформи з метою виве¬дення архівної справи на рівень сучасних вимог, шляхи подальшого вдосконалення управління архівною справою в Україні, проблеми галузевої належності архівів і статусу їхніх працівників, перспек¬тиви науково-публікаторської діяльності архівних установ, проблеми забезпечення збереженості архівних документів, а також питання про стан науково-дослідної і методичної роботи архівних установ обговорювалися на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми розвитку архівної справи в Україні" (15-16 березня р.). У ході архівознавчої конференції "Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи" (19-20 листопада
р.) розглядалися актуальні питання архівного будівництва,
шляхи розвитку архівознавства як науки у незалежній Україні, про¬блеми викладання архівознавчих дисциплін. Наукова конференція ''Архівна та бібліотечна справа в Україні доби визвольних змагань" (28-29 жовтня 1997 р.) присвячувалася 80-літтю створення Бібліо¬течно-архівного відділу й продемонструвала генетичну спорід¬неність, спільність історичного минулого, ідентичність багатьох фахових проблем архівної та бібліотечної справи. Проблемі забез¬печення збереженості архівних документів присвячувалася Міжна¬родна наукова конференція "Національна архівна спадщина: про¬блеми збереження" (2-5 листопада 1999 р.). На ній розглядалися питання історії природознавчих досліджень в Україні, технології реставрації документів, захисту документів від біопошкоджень, технічного оснащення архівів, професійної підготовки реставра¬торів. Ширшому залученню молоді до розроблення пріоритетних тем архівознавства, вивчення історії архівної справи, розширення діапазону використання архівної інформації сприяла наукова кон¬ференція молодих дослідників "Архів і особа" (21-22 вересня 1999 р.), де обговорювалося бачення молоддю перспектив розвит¬ку архівістики, персонального внеску українських учених в істо¬ричну науку, проблем дослідження документів особового походжен¬ня як важливої складової джерельної бази історії України тощо.
Підвищенню рівня наукових досліджень у галузі архівної спра¬ви сприяло удосконалення роботи галузевої служби науково-тех¬нічної інформації, покликаної забезпечити інформаційне обслу¬говування всіх напрямів діяльності архівних установ, проводити до¬слідження з проблем науково-технічної інформації з питань архівної справи і документознавства, впроваджувати нові технології інфор¬маційної роботи в архівних установах. Від 1999 р. функції Галузе¬вої служби НТІ виконував науково-інформаційний відділ УНДІАСД, у складі якого створено спеціальний сектор з Довідково-інформацій¬ним фондом.
Моральним і матеріальним стимулом для архівістів-дослідни-ків стало заснування 2000 р. галузевої премії імені Василя Вере-тенникова за кращі наукові дослідження у галузі архівної справи та документознавства. Першими її лауреатами стали авторський ко¬лектив підручника "Архівознавство" (1998) та полтавський архі¬віст Т. Пустовіт.
В цілому розвиток українського архівознавства в 1991-2001 рр. характеризується значними якісними змінами і суттєвими резуль¬татами. Тісна співпраця архівних установ з українськими і зарубіж¬ними вищими навчальними закладами, академічними інститутами. яскраво виражені інтеграційні тенденції в їхній діяльності, розроб¬лення актуальних питань архівної науки і практики, впровадження нових технологій забезпечили позитивну перспективу життєдіяль¬ності галузі в XXI столітті.


http://vkontakte.ru/id18182352
 
Форум » Навчання » Історія архівних установ України » Сучасна архівна наука і освіта в Україні
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz