Народився у селі Дунайці (тепер Глухівського району Сумської області). В сім'ї небагатого поміщика, родовід якого бере початок з вищої гетьманської адміністрації XVII ст. 1804—1809 жив у діда в с. Полошках (нині Глухівського району), у прабабки і тітки в с. Дунаєць, з 1809 - в Сокиринцях, потім (до 1814) — в Рудівці (нині відповідно Срібнянський і Прилуцький райони Чернігівської області).
З 1814 навчався в приватній школі П. П. Білецького-Носенка, 1817—1820 — в Благородному пансіоні при Петербурзькому пед. інституті. У Петербурзі входив до кола О. С. Пушкіна, І.І. Пущина, В. К. Кюхельбекера, А. А. Дельвіга, Ф. М. Глінки, К. Ф. Рилєєва, О. О. Бестужева. З 1820 — на військ, службі. На поч. 1821 відвідав Каменку — центр зустрічей учасників Південного таємного товариства. 1824 вийшов у відставку в чині поручика, повернувся до свого маєтку на Україну, яку, за винятком поїздки 1829 до Москви, вже не залишав до кінця життя.
Навчався в пансіоні Головного педагогічного інституту у Петербурзі.
Був знайомий з декабристами (зокрема, К.Рилєєвим), Т.Шевченком, О.Пушкіним. Історичні праці
Історик, етнограф, фольклорист, поет. Народився на Сумщині, у старовинній старшинській сім’ї. Життя присвятив вивченню історії України XVII– XVIII ст. Основна наукова праця – п’ятитомна «История Малороссии» (1842–1843), в якій викладається історія України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Він одним із перших в українській романтичній поезії витворив образ народного співця («Бандурист»), став першим, хто «пов’язав мотив героїзму козацтва з політичною сучасністю України та її національно-визвольними потребами і прагненнями. Автор кількох етнографічних праць, найвідоміша з яких – «Звичаї, повір’я, кухня та напої сучасних малоросіян» (1860).
Головним джерелом для написання твору стала «Історія Русів» та праці М. і Д. Бантиш-Каменських.
Перші два томи не мають наукової цінності; 3-5 томи, які містять документальні додатки, примітки, опис джерел, списки генеральної старшини та вищого духовенства, хронологічні таблиці, зберігають певне довідкове значення.
З інших історичних розвідок найвідоміші:
Мазепа (1841)
Гетьманство Барабаша (1841)
Про перших гетьманів Малоросійських (1848)
Про козаків (1858)
Науковий інтерес становить зібрана Миколою Андрійовичем колекція документів з історії України 17-18 ст. (зберігається в Москві).
Етнографічні праці
«Збірник малоросійських пісень» (1840)
«Південноруські пісні» (1857)
«Звичаї, повір'я, кухня та напої сучасних малоросіян» (1860)
Микола Андрійович був також і невтомним збирачем і колекціонером старовинних історичних документів. За багато років ним був створений у Турівці багатющий історичний архів, до якого входили рідкісні стародруки, історичні манускрипти, гетьманські універсали, листи видатних діячів України й Росії, етнографічні записи. Майже всі документи являли собою оригінали, найстаріші з них сягали кінця 16 століття. А всього архів Маркевича налічував 12 тисяч рукописів українською, турецькою, татарською, польською, російською, французькою, німецькою, латинською, грецькою, грузинською, вірменською мовами. Майже половину з них він устиг класифікувати, описати і ввести до каталогу.
Головна 
