| Ekzor | Дата: Четвер, 10.06.2010, 13:47 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Дмитро́ Іва́нович Яворни́цький (Еварни́цький) (*6 листопада 1855, Сонцівка — †5 серпня 1940, Дніпропетровськ), історик, археолог, етнограф, фольклорист, лексикограф, письменник, дослідник історії українського козацтва, дійсний член НТШ (1914) й ВУАН (1929).
Дмитро Яворницький родом із села Сонцівка Дергачівського району на Харківщині, син дяка. 1881 року по закінченні історико-філологічного факультету Харківського університету Яворницький був залишений для підготови до професури, однак захоплення історією Запоріжжя викликало невдоволення університетського керівництва, і його звільнено з роботи. 1886 — 91 Яворницький викладав історію в гімназії й на педагогічних курсах у Петербурзі. Як політично неблагонадійного його 1892 вислано під нагляд поліції до Ташкенту, із забороною викладати в гімназіях. Тут він продовжував досліди у галузі історії й археології, склавши «Путеводитель по Средней Азии от Баку до Ташкента в археологическом и историческом отношениях» (1893). 1901 Яворницький захистив маґістерську дисертацію («История запорожских казаков», 2 тт.) в Казанському університеті; 1897 — 1902 працював як приват-доцент на кафедрі історії Росії Московського університету. Паралельно з педагогічною роботою Яворницький продовжував досліди над історією Запорозької Січі, організуючи археологічні розкопки на Запоріжжі та відвідуючи архіви Москви, Варшави, Києва, Соловецького монастиря й закордонні (Туреччина, Персія, Палестина).
1902 земська управа і наук. товариство м. Катеринослава запросили Я. на дир. крайового іст. музею ім. О. Поля, в якому він працював до 1932, придбавши для нього цінні рукописи, портрети іст. діячів, мист. картини, одяг запорожців, нумізматичні колекції й ін. 1920 — 33 Я. був викладачем Катеринославського Інституту нар. освіти, в якому 1925 — 29 очолював н.-д. катедру українознавства. 1925 Я. обрано чл.-кор. ВУАН. У 1927 — 32 pp. його призначено відповідальним керівником археологічного нагляду над розкопами на території будівництва Дніпрельстану.
Як археолог-дослідник запор. старовини, Яворницький написав розвідки: «Запорожская печера над Днепром» (1885), «Раскопка Кургана „Мухина гора“» (1885), «Раскопка Кургана в д. Вороной» (1885). Готуючися до археологічного з'їзду 1905, що відбувся у Катеринославі, він розкопав бл. 200 могил; завдяки його старанням створено колекцію матеріальних пам'яток — 75 000 експонатів, зв'язаних з Запоріжжям і Півднем України, які зберігаються в Дніпропетровському держ. іст. музеї. Я. досліджував старі церкви: «Церковные памятники Запорожья» (1893), «Церковное устройство у запорожских казаков» (1890), і зібрав понад 600 експонатів церк. старовини, переважно з 18 ст.
В іст. дослідах основну увагу Яворницький присвятив історії Запор. Січі, серед них: «История -запорожских казаков», т. 1 (заг. огляд території запорожців, їхнього устрою і побуту, 1892, 2 вид. 1900), т. 2 — історія до 1686 (1895), т. З — історія до 1734 (1897); «Очерки по истории запорожских казаков и Новороссийского края» (1889), «Вольности запорожских казаков» (1898), «Иван Дмитриевич Сирко, славный кошевой атаман запорожских низовых казаков» (1894). Багато матеріалів про Запоріжжя Я. зібрав і містив у «К. Ст.»: «Жизнь запорожских казаков по рассказу современника-очевидца» (1883), «Топографический очерк Запорожья» (1884), «Число и порядок Запорожских Сечей» (1884), «Остров Хортица на реке Днепре» (1886), «Архивные материалы для истории Запорожья» (1886), «Последний кошевой атаман П. И. Калнышевский» (1887); «Главнейшие моменты из истории запорожского казачества» (в «Русской Мысли», 1897), «Гетман Петр Конашевич Сагайдачный» (1913), «Кошовий отаман Осип Михайлович Гладкий» (1928), «Дніпрові пороги» (1928). Цінні фактичними даними зб. Я.: «Сборник материалов для истории запорожских казаков» (1888), «Источники для истории запорожских казаков», т. І — II (1903), «До історії Степової України» (1929). Значення Я. як історика полягає насамперед у зібранні й упорядкуванні джерельних матеріалів, бо в монографічних працях він не завжди додержувався об'єктивної методи та систематичного викладу розвитку укр. історії. Сов. історіографія закидає Я. «ідеалізацію іст. минулого України», мовляв, «він не розумів ролі клас і класової боротьби … і стояв на помилкових позиціях націоналістичної концепції про безкласовість укр. народу».
Яворницький зібрав багатий етногр. і фолкльорний матеріал; ще за студентських pp. він записав понад 1 000 пісень і бл. 500 оп.; серед праць на ці теми варті згадки: «Запорожье в остатках старины и преданиях народа», т. І — II (1888), в якому вміщено 55 малюнків і 7 планів місцевостей (деякі малюнки виконав І.,. Рєпін); «По следам запорожцев» (1898), де зафіксовано зустрічі і розмови з нащадками запорожців, подано пісні про Запоріжжя, описи ігор, нар. танців, матеріалів нар. медицини тощо; «Древнейшие обыватели Южной России» (1899), «Малороссийские народные песни, собранные в 1878 — 1905 гг.» (1906), де зібрано 830 пісень, колядок, щедрівок, веснянок, переважно записаних з голосу; «Рибальчі заводи на низу Дніпра» (1927). У 1906 — 36 Я. зібрав 2 302 пісні, з них 255 з нотами, які, однак, лишилися в рукописі.
На відтинку лексикографії Я. склав «Словник української мови» (т. І, А — К, 1920). Частину лексичного 'матеріалу, зібраного Я., використано в словнику Б. Грінченка.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
