(1819-1897)
Український письменник, поет, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець.
ародився 7 серпня (26 липня за старим стилем) 1819 року в містечку Воронежі колишнього Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер — Шосткинський район Сумської області).
Був дитиною від другого шлюбу заможного хлібороба Олександра Андрійовича і дочки козацького сотника Івана Гладкого — Катерини. На хуторі під Воронежем хлопчик змалечку наслухався різних казок, переказів, легенд, особливо народних пісень, які наспівувала йому мати. Була в нього і «духовна мати» — сусідка по хуторах Уляна Терентіївна Мужиловська, що навернула його до книжної мудрості і наполягла на навчанні в Новгород-Сіверській гімназії. Про свої перші свідомі роки життя і навчання Панько Куліш розкаже в повістях «История Ульяны Терентьевны» (1852 р.), «Феклуша» (1856 р.) і «Яков Яковлевич» (1852 р.). Та першим його літературним твором була оповідка «Циган», яку він витворив із почутої від матері народної казки. З кінця 30-х років Куліш — слухач лекцій у Київському університеті.
Згодом Куліш працює в Києві, у Рівному, а коли журнал «Современник» починає друкувати в 1845 році перші розділи його славетного роману «Чорна рада», ректор Петербурзького університету П.Плетньов (він і редактор «Современника») запрошує його до столиці на посаду старшого вчителя гімназії і лектора російської мови для іноземних слухачів університету.
Недовго тривала щаслива подорож. У Варшаві Куліша як члена Кирило-Мефодіївського товариства заарештовують і повертають до Петербурга, де добрих три місяці допитують у третьому відділі, але довести його приналежність до таємної антикріпосницької організації не можуть. Знайомство на Полтавщині (де Куліш хотів придбати власний хутір) із матір'ю Гоголя спонукало його до підготовки шеститомного зібрання творів і листів Миколи Гоголя. Та найбільшим своїм творчим успіхом Пантелеймон Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси». З'явилися вони в Петербурзі в 1856 – 1857 роках у двох томах і викликали подив та захоплення. «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою не тому, що в них є моє, а тому, що передаю світові пам'ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», — так писав він в одному із листів до С. Аксакова.
Збірка була написана «кулішівкою» — придуманим Кулішем першим українським фонетичним правописом, який згодом прислужився і для друку «Кобзаря» 1860 року, і для журналу «Основа». Творчо багатим і успішним був для П. Куліша 1857 рік. Виходить «Чорна рада», український буквар і читанка — «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував, відкривається власна друкарня.
Тому приступає до написання «Історичних оповідань» — своєрідних науково-популярних нарисів із історії України — «Хмельнищина» і «Виговщина». З'являються вони в 1861 році в «Основі».
а з 1873 — у Петербурзі на посаді редактора «Журнала Министерства путей сообщения», він готує тритомне дослідження «История воссоединения Руси», в якому прагне документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворчу місію польської шляхти, ополяченого українського панства і російського царизму на Україні.
Що й казати, П. Куліш був одним із перших, хто доходив до першоджерел, хто відходив від ідеалізованих стереотипів сприйняття історичного минулого, хоча й сам, як відзначалося, не раз потрапляв у полон історичних схем і домінантних в польській історіографії концепцій. На жаль, об'єктивної, науково аргументованої оцінки радянськими істориками його наукових і науково-популярних праць у нас на сьогодні нема. Надто однозначно, категорично негативно (і то однією-двома фразами) оцінюються «Повесть об украинском народе» (опублікована в 1846 році на сторінках журналу «Звездочка»), «Повесть о Южной Руси» («Народное чтение», 1859 — 1860), «Історія України од найдавніших часів», написана по-українськи, щоб довести правомірність викладання історичної науки рідною мовою. На увагу заслуговують наукова праця «Перший період козацтва до ворогування з ляхами» («Правда», 1868), покладена в основу «Истории воссоединения Руси», тритомне видання «Отпадение Малороссии от Польши », в якому, до речі, Куліш і виніс однозначно категоричний присуд козацтву, піддав критиці діяльність Б. Хмельницького, вдався до полемічних випадів на адресу М. Драгоманова, і, як уже зазначалось, гострої оцінки музи Шевченка (хоча П. Куліш з часом і розкаювався в деяких своїх гріхах, зокрема, в бажанні догодити самодержавству в образливій для пам'яті Кобзаря формі суб'єктивних суджень, які він згодом назвав «плодом болезненной раздражительности»), проте це була чи не перша серйозна спроба розглянути історичне минуле України з позицій наукової об'єктивності, передусім з урахуванням соціально-економічних, релігійних факторів тощо.
Головна 
