| Ekzor | Дата: Середа, 09.06.2010, 13:27 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Серед дослідників минулого науки існує думка, що історіографія як дисципліна починає кристалізуватися в Росії з другої половини XIX ст.3 Про це свідчить практика викладання курсів російської історіографії у багатьох уніисрситетах Росії (Петербурзькому - К. Бестужев-Рюмін, Мос-і .омському - В. Ключевський, Варшавському - Д. Цвєтаєв, Хар-іс і вському - Д. Багалій, Київському - В. Іконніков), поява спец-ілльних досліджень і монографій з історіографії, а також перші і-1іроби розробки її історії та теорії1. Словом, на зламі XIX-X X ст. історіографія представляє досить потужний культурний 11 ласт, що визначає специфіку російської наукової думки в ціло-му та історичної науки зокрема. Справа в тому, що процес дисциплінарного становлення історіографії хронологічно співпав з методологічною кризою історичної науки. Період крили в науці пов'язаний із загостренням рефлексивних процесів, іміною стилів мислення, пошуком нових засобів історичного дослідження.
Жовтнева революція та інспіровані нею подальші зміни в організації історичної науки у нашій країні призвели до руйнації культурної і наукової вітчизняної традиції. Історики-мар-ксисти першої генерації сприймали історіографію як засіб ви-і? риття і критики застарілих ідей та концепцій дворянсько-буржуазних істориків2 . Позбуваючись революційного романтизму и середині 1930-х років радянська історична наука вимушена була звернутися до багажу дореволюційної історіографії. Утворення марксистської концепції історії СРСР насправді означало спробу поєднати державницьку схему російської історії з класовим підходом3. З огляду на це, варто було переосмислити надбання дореволюційної історичної науки, що і було блискуче зроблено М. Рубінштейном, який упорядкував перший марксистський курс російської історіографії4.
Використовуючи праці П. Мілюкова, В. Іконнікова, ІС. Бестужева-Рюміна, М. Кояловича, М. Рубінштейн зробив скробу з'ясувати російський історіографічний процес з точки :юру боротьби ідейних напрямів у науці на шляху до матеріалістичного розуміння історії. Певний інтерес становить сам«феномен Рубінштейна», який демонструє безумовну привабливість історіографії для критично мислячих радянських істориків. Саме через історіографію відбувався процес прилучення їх до російської дореволюційної та світової історичної думки, що врешті-решт сприятиме підвищенню авторитету радянської історичної науки.
В1960 - 1970-хроках відбувається ніби «друге народження» історіографії - наукової дисципліни. На початку 60-х років у період першого «інтелектуального ренесансу» (А. Гуревич) у радянській історичній науці пройшли жваві дискусії щодо «періодизації історії радянської історичної науки», «предмета та змісту університетського курсу історіографії історії СРСР»1. Йшов інтенсивний процес формування методологічного апарату історіографії. У цей період з'являються роботи з історії історіографії В. Іллерицького, В. Шевцова, Р. Киреєвої2. До речі, перші спеціальні розвідки з історії російської, а також української історіографії зустрічаються у 2 і 3 томах академічних «Нарисів історії історичної науки в СРСР», авторами яких були В. Іллерицький, В. Дядиченко та Л. Коваленко.
На цей період припадає і організаційне оформлення дисципліни історіографії. Ще у 1946 р. при Відділенні історії АН СРСР створено Комісію з історії історичної науки, метою якої була розробка концепції вітчизняної історіографії та підготовка до друку багатотомних нарисів з історії історичної науки в СРСР. Згодом єдиний координаційний центр історіографічних дослі-і .кічі ь - Наукова рада з історії історичної науки при Відділенні н торії при АН СРСР на чолі з академіком М. Нечкіною, пізніше . ікадемікомі. Ковальченком. 31965 р. за ініціативою М. Нечкі-ної започатковано видання історіографічного щорічника «Історія та історики». Регулярно проводяться «Історіографічні сере-ііі», численні конференції різних рангів з історії історичної наук її. Про дисциплінарний статус історіографії свідчить зростаю-мий потік дисертацій заданою спеціальністю. Наприклад, протягом 1974-1978 рр. були захищені 131 кандидатська та 3 докторські дисертації з історіографії1.
З кінця 1960 - початку 70-х років історіографія стає нормані ивною навчальною дисципліною, що викладалася за типовою 111 юграмою Мінвузу СРСР. У багатьох університетах були ство-ікміі кафедри історіографії та джерелознавства, зокрема у Дніпропетровському університеті така кафедра заснована у І972році.
У свідомості радянських істориків цієї доби кристалізується розуміння структури історіографії: провідне місце посідали теорія та методологія історії історичної науки, як складові сприймалися проблемна історіографія та критика «буржуазних фальсифікацій» історії.
Впадає в око, що радянські історики оцінювали ситуацію з історіографією як процес піднесення радянської історичної науки, виявлення її найвищих досягнень. Лише постфактум цю ситуацію можна визначити як вияв внутрішньої кризи історичного пізнання того періоду. У структурах радянської історичної науки історіографія, подібно до кризової ситуації на зламі ХІХ-ХХ ст., набуває високого статусу і стає престижною сферою. Чим взагалі пояснюється особлива роль та місце історіо
графії у системі вітчизняної історичної науки?
Соціально-психологічні причини цього феномена пов'язані І особливостями національної свідомості. Проміжне, маргіналь-11 о становище Росії між Сходом і Заходом ускладнювало процес класної ідентифікації у порівнянні з народами Західної Євро-11 и. Шукання свого особливого місця у світі привело до форму-нання рефлексивної складової як ментальної риси російського та ціонального характеру.
Привертають увагу і соціокультурні передумови виникнення феномена історіографії. Для гумапітаристики властивий «ефект інтелектуального конформізму», що на практиці означає перехід критично мислячих науковців у сферу « чистої* теорії'. Наслідком цього ефекту став розквіт зовні деідеологізованих галузей гуманітарного знання культурології, семіотики, психолінгвістики, історії естетики. Знаковими постатями цього інтелектуального руху стали А/. Вахтін.О. Лосєв, Ю. Лотман. Па ґрунті історичної науки «ефект інтелектуального конформізму» пов'язаний з оформленням спеціальної дисципліни - історіографії. Історична наука цісї доби відчувала гостру неминучість поновлення наукового апарату, мови науки. Це був єдиний засіб подолання інтелектуальної ізольованості від світової історичної науки, позбавлення наукового провінціалізму. Процес оновлення мови радянської історичної науки відбувався через такі порівняно нейтральні галузі, як наукознавство, соціологія та історія науки, через засвоєння ідей відомих філософів та істориків науки. Першим до наукознавства та загальної історії науки звернувся А. Сихаров.
Інший шлях" оволодіння понятійним апаратом сучасної історичної науки був пов'язаний з критикою та популяризацією здобутків західної історіографії, наприклад, ідей школи «Анналів» у роботах А. Гуревича та Ю. Афанасьсои2.
Методологічна функція історіографії пов'язана з розбудовою нового знання, утворенням нормативів діяльності історика, визначенням механізмів і тенденцій процесу розвитку і стоїш чаої'О пізнання.
Історіографія зберігає і свою первісну допоміжну функцію щодо вивчення конкретних історичних проблем, передбачає дослідження цісї проблеми у контексті відповідного їй етапу історичної науки.
Історіографія виконує й важливу світоглядну функцію. Ус-нідомлення минулого науки має вплив на стиль мислення історика, критичне ставлення до історіографічної спадщини. Історія науки дозволяє творчо мислячому історику вільно орієнтуватися в нинішній історіографічній ситуації, зміст якої становить криза історичного пізнання. Криза ця мас два ріпні: перший ототожнюється з кризою марксистської парадигми історичного знання, другий-із загальною тенденцією розвитку сучасного історичного пізнання, що означає переорієнтацію істориків з проблем історичного буття до проблеми історичної гносеології, пошуків нових методів історичного дослідження.
За сучасних умов соціально-психологічної та ідейної дестабілізації наукового соціуму історіографія відіграє роль інтег раціііного чинника, підтримуючи відповідний рівень знання, зберігаючи та доповнюючи методологічний апарат сучасної історичної науки. У межах пострадянського наукового простору історіографія є засобом утримання позитивного досвіду, збагачення його новітніми досягненнями.
Історіографії належить і важлива дидактична функція. У Росії та Україні історично склалося так, що освіта часто передувала науковим дослідженням. Більша частина знань засвоювалася у готовому вигляді у процесі навчання, що зумовлювало необхідність їх інтерпретації. Звідси інтегруюча роль історіографічного циклу дисциплін, який разом із джерелознавчим блоком завершує фахову підготовку студента-історика
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
