Все для історика
Середа, 22.11.2017, 09:52
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Методологія курсу історіографія - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історіографія історії України(екзамен) » Методологія курсу історіографія
Методологія курсу історіографія
DANTEДата: Неділя, 26.05.2013, 18:09 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
Спеціальне призначення   історіографії   зумовлюється не  лише  її  особливим   місцем  й  завданнями  у   структурі історич -  ної  науки, а  й  тим , що  вона   найповніше  концентрує   у  своєму арсеналі  методологічні   засади ,  теоретичні  узагальнення   і  прак -тичний  досвід   історичного  дослідження.  Водночас   сама  історіо -графія  послуговується  науковою  методологією ,  має свої   теоре-тичні засади  івідповідний понятійно-термінологічний апарат . Нагадаємо,  що  термін « методологія»  грецького  походження і  складається  з двох   слів :  теікосіоз -  шлях  дослідження, теорія  і  способи  пізнання  та   Іодоз - учення ,  наука, тобто,  дослівно , методологія -  це   наука пізнання ,  вчення   про його   методи.  Су-часна методологія  ґрунтується  на   загальній теорії   наукового пізнання   та   здобутках дослідницького   досвіду  і  виступає   як  синтез   теорії   і  практики   наукового  дослідження. У   науковій  літературі дедалі   частіше  застосовується   поняття «методо-логічний   інструментарій   історика ». Що  означає це   поняття  і  якою мірою воно стосується  історіографії ? Методологічний інструментарій   історіографа  - це   систе -ма  принципів ( правил),  методів,  прийомів , способів   і   засобів історіографічного  пізнання .  Методологічний  інструментарій  можна  розглядати   як   органічно цілісний   і  взаємообумовлений  комплекс  трьохосновних  компонентів: а)  принципи (правила)  дослідження;  б)  методи ( прийоми,  способи)  пізнання ; в)  засоби  ( спеціальні  або   допоміжні )  дослідження : орг техніка, комунікаційні  та   інформаційні   технології , обчислю  вальна   техніка  тощо.  Розглянемо стисло  кожен  із перелічених компонентів мето-дологічного інструментарію історіографа .  Пріоритетними єме-

тодологічні принципи,  які  складають  основу  або   фундамент дослідження . Під  принципами  розуміють  емпірично   вироб -лені ,  науково  осмислені і   усталені   практикою  найважливіші правила  пізнання,  дотримання  яких  закладає   гарантії   глибокого вивчення  і  об' єктивного висвітлення того чи  іншого  процесу, явища ,  події.  Інколи  роздаються  голоси ,  ніби  визнання методологічних принципів ,  дотримання  правил наукового  пізнання  є   пережитком  тоталітаризму ,  даниною  маркси-стській парадигмі історичної науки.  При  цьому замовчується ,  що більшість  з  існуючих правил  наукового  дослідження були опрацьовані задовго  до  появи  марксизму ,  що  комуністична система взяла частину з них на  своє  озброєння, ідеологізувала їх , насаджувала матеріалістичне   розуміння  історії , партійно -класовий  підхід,  що й   перетворило   історичну  науку   в   ідео -логічну служницю тоталітарного  режиму.  Найважливішими правилами   історіографічного   досліджен-ня   є  принципи  історизму ,  системності ,  об 'єктивності ,  всебіч -ності, наступності  ( спадкоємності).  Хоч перелік  цих   правил можна   розширити,  але, як   засвідчує  практика , дотримання навіть   цих   принципів страхує  дослідника   від помилок   і  прора-хунків .  Усі  ці  правила  виведено   з багаторічної  дослідницької практики ,  з  набутого  досвіду  наукових   шкіл  Європи.  Більшість з них  сповідувалипровідні  українські історики . Що  означає  в історіографії   принцип  історизму ?  Це універ -сальне   правило   будь- якого наукового  пізнання ,  однак  в  історіографії воно   має  певну специфіку,  зумовлену  особливістю генези  історичних   знань.  Історизм  вимагає  від  історіографа послідовно  дотримуватись конкретно-історичного підходу  до  аналізу зародження  і   розвитку  історичної   думки ,  враховувати умови ,  у   яких  жив   і   творив  той   чи  інший  історик,  у   яких  фор -мувались  його  погляди, видавались  праці. Візьмемо   для  прикладу  появу « Історії   Русів»,  автор ( можли -во ,  автори )  якої  обстоював  право  кожного  народу ,  в  т. ч.  й  ук -раїнського ,  на   самостійний державно- політичний  розвиток   і  що  не   вкладалось  в  імперську  ідеологію царизму.  Встановлено, що  твір   був написаний  наприкінці  XVIII - на   початку XIX  ст ., тобто  після  знищення Запорозької  Січі   і  ліквідації  Гетьман-щини.  Протестна  ідея  «Історії   Русів», яка  протягом кількох десятиріч поширювалась  нелегально   в рукописних  варіантах, засвідчувала  реакцію   провідної  верстви українського   су -спільства  на   колонізаторську  політику  Росії.  Історія   україн -ського   козацтва   розглядалась   у   творі  як  продовження   княжих традицій   русів,  а  акцент   на   героїці  Національно- визвольної  війни українського  народу   під проводом  Б.  Хмельницького,  на  козацько -полковому  устрої   України  дає підстави   стверджува -ти ,  що  в   суспільній  свідомості   українців  залишалась  нескоре-ною   ідея   національного  визволення . Зрозумілим   стає   інтерес до  твору,  який  виявляли   Т.  Шевченко, Є.  Гребінка ,  М. Гоголь , М.  Костомаров  та   ін.,  а також   його   вплив  на   подальший   розви-ток української історичної  думки . Історизм  передбачає   конкретність   вивчення історіогра -фічного  процесу,  аналіз  конкретної   ситуації ,  характерної для розвитку  історичних   знань,  диктує  необхідність  його   аналізу в зв ' язку   з   іншими  процесами :  політичними ,  філософськими , релігійними  і   т.  д.  Дослідити  будь - яке явище   в  історіографії   з  позицій історизму  означає  з 'ясувати, коли  і   за  яких   обставин  воно  виникло ,  які основні  етапи  в своєму   розвитку   пройшло  і  чим  стало тепер. Оскільки  сама  історична  наука  має  системний  характер , вивчення  її   розвитку  можливе   за   умов дотримання  принципу системності .  Ще на   початку XIX  ст .  позитивістська історіо -софія обґрунтувала  багатофакторність історичного  процесу , вплив   багатьох   чинників  на   події,  явища , факти.  На  розвитку історичної  думки   позначається   теж  немало  факторів ,  у   т.  ч . й  розвиток  суміжнихзнань:  політологічних,  економічних , прав -ничих , філософських  тощо.  Часто приріст  нових   знань  дося -гається  лише  на межі  з   іншими  науками ,  в   результаті  їх  взаємодії .  Пізнатиці  процеси можна  лише на основі  системного  підходу, послідовного   дотримання  правила  системності,  яке орієнтує   на   комплексне розуміння  історичних   знань  про  Україну і  зарубіжнікраїни ,  їх  політичний , економічний ,  куль -турний, військовий   розвиток .  Принцип   системності спонукає  історіографа враховувати здобутки істориків  не  лише матери -кової  України ,  а  й   української  діаспори, забезпечити   зріз  цілісності української історичної  думки . Загальним  і    обов' язковим   правилом історіографічного дослідження  є   принцип   об' єктивності,  який вимагає  макси-мальної виваженості в оцінках кожного  історіографічного  явища , співставлення різних  точок зору  на нього.  Зазвичай  у кожному  дослідженні взаємодіють  дві  сторони : дослідник,  тобто  суб ' єкт, і   об' єкт  вивчення, при   цьому   домінуюча  роль  належить суб'єктивному фактору,  що робить  неможливим досягнути абсолютної   об'єктивності .  Однак   це  зовсім   не   означає, що історіограф  не   повинен  прагнути  до максимальної  об' єктив-ності,  а   це значною   мірою   залежить від  того,  наскільки об'єктивно здійснено відбір історіографічних джерел,  їх  аналіз та  інтерпретацію. Важливе значення  в історіографії  має принцип всебічності , який  органічно   пов ' язаний з   принципами   системності  та  об' єктивності . До  історіографічного   процесу , до  будь- якого явища  в розвитку  історичної думки  необхідно підходити все-сторонньо, аналізувати  його  з усіх боків.  Дослідник,  який вивчає феномен української  історичної  думки , повинен виявити і дослідити  всі  джерела , що  містять  відомості про   її   розвиток , простежити всі напрями , течії ,  наукові школи ,  персоніфікувати  внесок  кожного  історика в розвиток  науки.  Всебічність пе -редбачає врахування  впливу  на продукування  історичних знань  не   тільки  внутрішніх  чинників ,  а  й  зовнішніх.  Неодмінною умовою  успіху   історіографа   є  дотримання принципу  наступності  ( спадкоємності)  наукового  пізнання , який  застерігає  від однобічності   і   суб 'єктивізму,  забезпечує максимальне наближення  історіографічного   дослідження до тенденцій розвитку   самої  історичної  науки.  Правило  наступ -ності  або   спадкоємності  віддзеркалює  логіку   розвитку   знань, за   якою  нове  знання   продовжує  або замінює  старе.  Наступність у  розвитку   історичної  науки  є  неодмінною його   рисою ,  що відбиває  здатність   нових   генерацій істориків   продовжувати дискурси  попередніх   поколінь ,  збагачувати і   примножувати наукові  традиції.  Кожен  новий   етап   розвитку  української   істо -ричної   думки   спирається  на   досягнення   попередніх  етапів ,  на  критичне   їх   переосмислення ,  виступає  логічним   продовжен -ням , поглибленням  вивчення  як  окремих   проблем ,  так й  історії   в  цілому . Наступність  виступає   однією  із   закономірно-стей   розвитку   історичної  науки ,  пізнання   якої  дозволяє  історіографу  виявити   провідні   його  тенденції,  встановити  співвідношення  старих   і   нових  знань,  реальну  величину їх  примноження . Саме  у   такий спосіб   реалізується  прогностична функція  історіографії,  спрямована  на  подальші  дослідження, окреслення   проблем,  тем , питань ,  які  варті вивчення .  Варто  зазначити,  що порушення   або  ігнорування навіть   од-ного   з  зазначених  методологічних   принципів  неминуче нега -тивно позначиться  на   повноті і  достовірності   історіографічного  дослідження.

Другий  компонент   методологічного   інструментарію   історіо -графа  охоплює   комплекс   основних  дослідницьких  методів,  се -ред  яких   чільне  місце  займають  методи історіографічного  аналізу,  синтезу,  системно -структурного   і проблемного  підхо-ду,  логічний,  історико -хронологічний,  історико -ситуаційний, порівняльний , ретроспективний,  біографічний,  методи типо-логізації , класифікації,  періодизації,  наукометрії та   ін .  Пізнати  витоки ,  основні етапи  розвитку   історичної  науки, виокремити внесок   до  неї істориків   різних   поколінь , наукових  осередків  можна   лише шляхом  історіографічного  аналізу. Аналіз  -це   розчленування  об' єкта  пізнання   на   відповідні елементи   з  метою  поглибленого   вивчення   кожного  з  них .  Цей метод  включає   проведення  цілого   комплексу   наукових  проце-дур , спрямованих   на   з'ясування  автентичності   і   достовірності  історіографічних джерел,  встановлення   їх  авторства,  мотивів  і обставин  створення  кожної   історичної  праці.  З  урахуванням результатів аналізу  кожного   елемента об' єкта   пізнання  здійснюється   синтез,  тобто поєднання  одержаної  інформації , реконструкція  на  цій основі   історіографічного  процесу  чи конкретної   ситуації ,  формування цілісного  знання   про  ук -раїнську  історичну  науку.  Аналіз  і   синтез  - це   взаємозв 'язані, взаємообумовлені  методи  наукового  пізнання , які  мають  універсальний характер для історіографії . Важливе  місце  в   інструментарії   історіографа   займають історико- хронологічний  та  історико- ситуаційний   методи.Вони  дозволяють  проникнути  в   причини   того  чи  іншого історіографічного явища ,  факту,  з'ясувати особливості кожного  етапу  розвитку  історичної  науки,  вияснити   вплив  конкретно-історичної  ситуаціїна  історичний  процес . Історичні методи дають   змогу   сприймати  появу  нових   знань , течій,  поглядів   у  часі   і   просторі , зіставляти   локальні   або  регіональні  явища   з  загальним  історіографічним   процесом.  Великі  можливості для історіографа   відкриває  метод  типологізації   історичних  напрямів , наукових  шкіл,  течій, порівняльного  аналізу  науко-вих   праць.  Тільки   шляхом порівняння  старої   і  нової  науки , співставлення поглядів   різних   істориків , наукових  напрямів , течій,  шкіл,  монографічних   досліджень можна   встановити реальний  приріст   наукових    знань ,  виявити    новизну    та  оригінальність у трактуванні тих  чи інших  проблем . Українська  історіографія  -  це  наука,  насамперед,  про  людей  - видатних мислителів ,  учених,  провідних істориків  і сама  вона  створюється людьми.  Осьчому серед дослідницьких методів чільне  місце  посідає  біографічний   метод .  Він дозволяє  персоніфікувати  розвиток  історичної   думки ,  простежити життєвий  і   творчий  шлях  кожного   історика , окреслити   його  внесок   у  примноження  знань .  Біографічний   метод  застерігає від  механічного  описування життя  історика ,  орієнтуючи на  з ' ясування його  співвідношення  з  суспільними   процесами , аналіз  структури  всього   життєвого шляху ,  виявлення   найха-рактерніших рис всього покоління інтелектуалів певної  епохи . Цей   метод  передбачає  важливі   дослідницькі   процедури  з  джерелами  особовогопоходження:  автобіографіями ,  щоденни -ками,  листами ,  спогадами , відкриває  реальну  можливість ре -конструювати життєвий  шлях  і  внутрішній   світ   як  окремого історика ,  так  і  певного  наукового  осередку , встановити   тип  ученого   як   особистості, виявити   його  причинно- наслідкові  зв 'язки  всоціокультурному  і  науковому середовищі . Не вдаючись  до  характеристики   інших  методів,  обмежимось думкою про те ,  що їх вибір всеціло залежить  відтеми,  мети  і  дослідницьких завдань,  а   оптимальні  результати   досягаються внаслідок комплексного використання  всіх  методів. 

 Нарешті,  третій  компонент  методологічного  інструмен -тарію історіографа   представлений  допоміжними , або  спеціаль -ними, засобами   наукового  пізнання .  Йдеться, насамперед ,  про новітні  інформаційно- комунікаційні  технології,  персональні комп' ютери, оргтехніку ,  які  дозволяють максимально   інтен-сифікувати  дослідницьку   роботу ,  підвищити  її   ефективність . Сучасні  інформаційно- обчислювальні  прилади   дають  змогу  застосувати  математичні  моделі  для  аналізу  історіографічних процесів ,  для  використання  статистичних   і  метричних методів дослідження.  Особливо  важлива  роль  інформаційних  технологій   в роботі   з історіографічними  джерелами .  Наукові  бібліотеки,  центральні державні   архіви,  музеї створюють   електронну   систему науко-во -довідкової інформації   про  наявні  бібліотечні ,  музейні  та  архівні   фонди ,  що полегшує  роботу   дослідника  на   етапі  пошу-ку   джерел.  Слід  також   зазначити, що  великий   пласт історіо -графічної джерельної   інформації   можна  почерпнути  за   допо-могою   системи   Іпіегпеі. Вона  створює   сприятливі  умови   для міжнародного співробітництва   істориків ,  для оперативного  обміну  інформацією  електронною поштою. Отже,  опанування   історіографами   сучасним  методологічним  інструментарієм  є  важливою  умовою проведення   історіогра-фічних дискурсів,  підвищення  наукового рівня  праць  і  їх  суспільного значення . До  теоретико-методологічних   проблем   історіографії   від-носиться  опрацювання   та   раціональне застосування   її   по-нятійно- термінологічного  апарату.  Кожен ,  хто прилучається  до  історіографії,  повинен,  насамперед , опанувати  її   понятійно-категоріальний апарат   у  його  сучасному   розумінні.  Йдеться як  про  переосмислення  традиційних  понять  історіографії ,  так  і  про  впровадження  нових  категорій, які  побутують   у  світовій науці.  Найбільш  вживаними  в   історіографії ,  в   т.  ч . в   україн -ській,  є  такі  поняття,  як  « історіографічний  процес », « історіо -графічна   ситуація »,« історіографічнийфакт», « історіографічне явище »  та ін .


Повідомлення відредагував DANTE - Неділя, 26.05.2013, 18:10
 
Форум » Навчання » Історіографія історії України(екзамен) » Методологія курсу історіографія
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz