| Ekzor | Дата: Середа, 09.06.2010, 14:00 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| На думку М. Грушевського, з усіх форм антикварної діяльності найбільш поширеною була збиральницька робота. При тому робота ця велась у різноманітних формах. Риси та особливості старосвітського побуту українського панства фіксувалися в родинних записках, щоденниках, діаріушах, кронічках, матеріалах наукових експедицій, у записках чужинців та описах подорожей теренами України. Мемуарна традиція сягала своїм корінням до пам'яток XVI—XVII ст., як-от Щоденник Федора Євлашевського, записки київського війта Балики-Божка, Діаріуш Афанасія Филиповича. У XVIII ст. мемуаристика набуває антикварного характеру. Перші мемуари XVIII ст. явилися серед освіченої верхівки української старшини. Ці пам'ятки були не лише джерелом вивчення побуту козацької старшини, а й прикметою цього побуту та культури свого часу, з такими її пріоритетами, як практицизм, здоровий глузд, людські чесноти, військові звитяги, імперська лояльність, місцевий патріотизм.
Мемуаристів XVIII ст. поєднує спільність походження з козацько-старшинської верхівки, приналежність до культурної еліти, військова та державна служба, прагнення осягнути різні боки громадського та родинного життя, повсякденні і господарчі справи, політичні події, суспільні настрої, взаємини між різними верствами українського суспільства.
Микола Ханенко (1691-1760) походив з родини гетьмана Михайла Ханенка. Здобув освіту в Київській академії, служив старшим канцеляристом у Генеральній канцелярії, знаходився у близькому оточенні гетьманів Івана Скоропадського, а пізніше Павла Полуботка. Разом з П. Полуботком їздив до Петербурга, де був ув'язнений у Петропавловській фортеці. Після повернення в Україну при гетьмані Данилі Апостолі здобув посаду полкового судді, згодом генерального бунчужного та генерального хорунжого. З 1719 р. М. Ханенко вів щоденник, де фіксував родинні і господарчі справи, ціни на продукти, повинності селян, службу козаків, психологічні настрої і побут козацької старшини, а також військові і політичні події свого часу. Щоденник генерального хорунжого Д. Дорошенко оцінював як невичерпне джерело «до характеристики громадських, економічних і культурних відносин Гетьманщини за ціле майже півстоліття»1. Щоденник М. Ханенка був надрукований О. Лазаревським у 1884 р.
Яків Андрійович Маркевич (дід автора «Записок о Малорос-сии») доводився небожем Настасії Миклашевської, яка вдруге вийшла заміж за гетьмана Івана Скоропадського. Сам Яків Андрійович був одружений з дочкою Павла Полуботка Оленою. Разом із М. Ханенком Маркович вчився в Київській академії, де став улюбленим учнем Феофана Прокоповича. Проте, незважаючи на високе породичання, великих чинів Я. Маркович так і не здобув. Займав посаду наказного полковника лубенського, брав участь у військових діях на Кавказі. У 1741 р. їздив до Петербурга вітати царицю Єлизавету. У 1768 р. одержав посаду генерального підскарбія.
«Дневньїе записки малороссийского подскарбия генерального Якова Маркевича» відрізнялися від Щоденника М. Ханенка кількістю побутових подробиць, обсягом економічних, політичних, військових, культурно-громадських та господарчих даних. Відомо, що Маркович вів щоденні нотатки про стан погоди та метеорологічні умови. Щоденник Марковича відкривається «Кроничкою» 1452-1715 рр. яку склав його тесть П. Полуботок, далі описуються події 1717-1767 рр. Перше неповне видання Щоденника Марковича було здійснене його онуком Олександром Маркевичем у Москві в 1859 р., друге - О. Лазаревським у Києві у 1893-1897 рр.
Щоденник Петра Апостола, де йдеться про події 1735-1757 рр. також багатий побутовими подробицями. Протягом довгого часу син гетьмана Данила Апостола Петро жив у Петербурзі. Тут він здобув блискучу освіту, виховувався разом із дітьми кн. О. Меншикова. Щоденник написаний французькою, окрім якої автор ще вільно володів італійською та німецькою. Щоденник П. Апостола в перекладі російською був виданий О. Лазаревським у 1895 р. на сторінках «Киевской стариньї».
Важливим джерелом вивчення адміністративного устрою Гетьманщини були діаріуші або журнали (поденні записки), які укладалися в Генеральній військовій канцелярії за часів Скоропадського і Апостола. Це були відомості офіційного характеру, що велися старшим канцеляристом за особистим дорученням гетьмана. Найбільш відомі: «Диариуш, или журнал, то єсть повседневная записка случающихся при дворе ясновельможного, его милости пана Иоанна Скоропадского, войск всепрес-ветлейшего его имп. вел. запорожских обоих сторон Днепра гет-мана, оказий и церемоний, також и в Канцелярии Войсковой отправуемьіх дел, начавшийся в 1722 году и оконченнии в том же году Войсковой Канцелярии старшим Канцеляристом Ни-колаем Ханенком» (надрукований О. Бодянським в 1858 р.); Діаріуш 1722-1723 рр., укладений канцеляристами П.Борза-ковським та Ладинським (виданий О. Лазаревським у 1896 р.) і Діаріуш, присвячений перебуванню гетьмана Д. Апостола в Москві в 1728 р. (видав М. Судієнко в 1853 р.).
Протягом ХУП-ХУШ ст. при Генеральній військовій канцелярії існував спеціальний навчальний заклад напіввійськового типу - Канцелярський курінь - для підготовки кадрів освічених урядовців в адміністративних, судових та фінансових структурах Гетьманщини. До Канцелярського куреня приймалися представники старшинської аристократії, які прослухали курс у Київській академії. Канцелярський курінь був підпорядкований генеральному писареві, а очолював його старший канцелярист. М. Ханенко, як відомо, закінчивши Київську академію, пройшов курс у Канцелярському курені, у 1722 р. він був старшим канцеляристом. До речі, старший канцелярист був першою особою при генеральному писареві.
Для вступу до Канцелярського куреня треба було знати граматику, риторику, філософію і логіку. Усі ці науки вивчалися в середньому класі риторики і вищому класі філософії в Київській академії. Після вступних іспитів канцеляристів приводили до присяги і вносили до списку військових канцеляристів. Канцеляристи жили в спеціальному курені здебільшого на державний кошт. До кола предметів, що вивчалися, входили іноземні мови, юриспруденція, камеральні (фінансово-економічні) науки, військова підготовка, а також співи і гра на музичному інструменті (скрипці, флейті, басах). Навчання поєднувалось з практикою ведення окремих справ, зокрема скарг щодо земельної власності, участю в роботі комісій, які виїздили на місця у полки і сотні. Завдяки високій освіченості та вишуканим манерам канцеляристів часто запрошували до гетьманської резиденції для участі в офіційних церемоніях і урочистостях. Військові канцеляристи були чудовими співаками, у неділю і на церковні свята вони співали в місцевій церкві1.
Таким чином, з рядів військових канцеляристів рекрутувалися вищі посадові особи Лівобережної України - дипломати, юристи, чини генеральної та полкової старшини. З когорти військових канцеляристів вийшли відомі українські інтелектуали - історики, письменники, перекладачі, мемуаристи - С. Величко, М. Ханенко, С. Лукомський, П. Борзаковський та інші.
Накопиченню матеріалів щодо вивчення господарчої діяльності, побуту і звичаїв українського народу сприяли наукові експедиції в Україну, влаштовані за ініціативою Петербурзької Академії наук. Прилучення до Росії правобережних та південних українських земель, походи російських військ на турок через Україну, все це стимулювало інтерес до географії, статистики, історії та побуту цього краю як з боку урядових імперських кіл, так і суто академічних.
Наприкінці 1760 р. Академія наук організувала Велику академічну експедицію, до планів якої входило обстеження українських земель, особливо Новоросії. Очолював експедицію відомий дослідник, академік Іоганн Антін Гільденштедт (1745— 1781). Це була справжня наукова експедиція, до складу якої увійшли окрім керівництва три студенти, художник та робітник (вибійник чучел). Про масштаб експедиції свідчить той факт, що в її розпорядженні було шість коней для перевезення експедиційного майна. Після обстеження південних провінцій Росії та Кавказу експедиція у 1774 р. прибула до України. Це була перша наукова експедиція в українські землі. Учасники її розташувалися у Кременчуці, звідки подорожували по навколишнім місцям, обстежуючи Новоросію і Слобожанщину. Збирання матеріалів провадилося різними шляхами. По-перше, власні спостереження учасників експедиції щодо особливостей українського побуту, культури, господарства. Були зроблені малюнки предметів побуту, знарядь праці, насамперед, землеробських рал, плугів, сох, серпів тощо. І. Гільденштедт сам склав анкету для збирання даних «о городах, слободах и слободках... на каких они реках имеют поселення и сколько в каждом месте жителей находится и чьи оньїя жители — войсковьіе ли госу-дарственньїе или приватних владельцев, или монастьірские подданньїе»1.
Доробком експедиції Гільденштедта були багаті етнографічні матеріали щодо характеру господарчої діяльності мешканців краю (обробка ґрунту, збирання врожаю, хліборобські знаряддя, скотарство, садівництво, рибальство, пасічництво), їхніх звичаїв та побуту (страви, оселі, духовна культура, знання). Щоденник експедиції Гільденштедта був виданий німецькою мовою після смерті автора П.Палласом: «Отісіепзіесіх, І.А. Кеізеп сіигсЬ Кивіапсі ипсі іп СаисазізсЬеп ОеЬігде. 8і-Ре£егЬиг§. 2Кс1, 1787 ипсі 1791». До речі, це видання знаходилось у бібліотеці Я. Марковича - автора «Записок о Малороссии».
Фрагменти з «Путешествия через Россию на Кавказские горьі» Гільденштедта пізніше видавалися в різноманітних українських виданнях, що характеризує їхню наукову вартість і практичну користь2.
Експедиція Гільденштедта являла собою взірець наукового обстеження українських земель і мала послідовників в академічних колах. У 1781-1782 рр. Україною подорожував природознавець, член Петербурзької Академії наук Василь Зуєв, який видав свої спостереження у книзі «Путешественньїе записи от Петербурга до Херсона в 1781 и 1782 гг.» (1787), йому також належить стаття «О бьівших промислах запорожских козаков, а найпаче рьібном», що містить дані про промисли і побут запорожців, здобуті автором під час його перебування на Запорожжі. «Записки» В. Зуєва також значилися у реєстрі бібліотеки Я. Маркевича.
Дані про побут та громадський устрій України поповнювали описи подорожей, записки мандрівників, більшість з яких була видана на початку XIX ст. Йдеться про «Путешествие в Мало-россию» (М., 1804), «Другое путешествие в Малороссию П. ТТТя-ликова» (М., 1804), «Досуги Крьімского судьи или второе путешествие в Тавриду Павла Сумарокова» (СПб., 1803-1805), «По-верхностньїе замечания по дороге от Москви до Малороссии» (М., 1806, Ч. 1-3)1.
Цікавий і такий факт: доктор медицини, англієць за походженням Матвій Гутрі, перебуваючи на російській службі, був членом Лондонського королівського товариства, а також Единбурзького і Шотландського товариства антикваріїв. Він був автором п'ятьох дисертацій, тобто розвідок, присвячених російським старожитностям, що були видані у Петербурзі французькою в 1795 р. з посвятою Катерині II. У дисертаціях М. Гутрі йдеться про старовинні обряди, поганські свята, ігри, давню музику, музичні інструменти, побут, сільські розваги. Його дружина — Марія Гутрі, що була головною наглядачкою Петербурзького інституту шляхетних дівчат, також подорожувала Україною. З цієї нагоди з'явився «Опис подорожі Марії Гутрі Тавридою чи Кримом», виданий в Лондоні в 1803 р.2 У цьому «Описі», як і в дисертаціях Матвія Гутрі, було багато цікавих даних та подробиць.
У цілому видання записок мандрівників та описів подорожей спричинилося до поширення відомостей про Україну, витвору серед читачів — представників освіченого панства — відчуття національної гідності і культурної вартості. Більш того, серед місцевих знавців та аматорів української старовини міцнішало прагнення виправити деякі хибні або перекручені свідчення, випадкові помилки, що зустрічалися в записках мандрівників, доповнити їх новими даними тощо.
Про успіхи збиральницької праці як напряму в антикварному русі аматорів української старовини, побуту та історії свідчить виникнення численних і різноманітних за змістом і характером колекцій старожитностей, книг, стародруків, предметів побуту, історичних пам'яток і документів, природничих, нумізматичних колекцій, родинних архівів і бібліотек: Г. та В. Полетик, О. Безбородька, А. Чепи, Я. Марковича, Д. Тро-щинського та ін. Ці колекції і книжкові зібрання були виразною прикметою часу і побуту української інтелігенції кінця XVIII — початку XIX ст., важливою складовою культурно-громадського і духовного відродження України.
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
