Громадянська війна в сша та реконструкція - Форум
Все для історика
Вівторок, 06.12.2016, 20:51
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Громадянська війна в сша та реконструкція - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (всесвітня історія, 4 курс) » Громадянська війна в сша та реконструкція
Громадянська війна в сша та реконструкція
WARNINGДата: Четвер, 06.06.2013, 12:57 | Повідомлення # 1
Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Репутація: 1
Статус: Offline
У середині XIX ст. США, що складалися із 31 штату, були прикладом перемоги демократії та швидкого матеріального прогресу: невпинно зростала промисловість на Сході, міцніло сільське господарство на Заході й Півдні, золоті копальні Каліфорнії постачали золото для торгівлі, країна вкрилася мережею залізниць, шосе та пароплавних шляхів сполучень.

Прискореному прогресу і гармонії американського суспільства загрожувала небезпека територіального конфлікту. Нова Англія та середні Атлантичні штати були головними центрами промисловості та торгівлі. Тут вироблялися текстильна продукція, деревина, машини й механізми, одяг, шкіра, вироби із шерсті тощо, а також розташовувалися головні торговельні центри. Джерелом багатства Півдня були бавовна, цукор, тютюн, рис. Сільськогосподарський Захід із безмежними преріями перетворився на головного виробника й експортера пшениці та м'яса.

Конфлікт між Північчю та Півднем наростав. Південні плантатори звинувачували північних бізнесменів і підприємців у тому, що завдяки торгівлі бавовною, яку вони здійснювали, зміцнюється економіка північно-східних штатів, а їх звинувачували у тому, що причиною промислового занепаду Півдня є рабство. Темношкірі раби південних штатів становили половину їх населення, а в інших штатах - лише незначну частку. Захисники рабства заявляли, що відносини між рабовласниками та рабами гуманніші, ніж між підприємцями та робітниками. До 1830 р. плантаціями управляли безпосередньо рабовласники, що сприяло їхнім близьким патріархальним відносинам з рабами. Однак з переходом до великомасштабного бавовняного виробництва південні плантатори припинили безпосередньо наглядати за рабами і стали наймати професійних наглядачів. Термін їхньої роботи та платня залежали від виконаної рабами роботи. Було чимало випадків знущання над рабами. Після того як у 1808 р. заборонили ввозити до США рабів з Африки, їх розводили як худобу, продавали, руйнуючи сім'ї. Однак найбільше обурювало противників рабства порушення головного права кожної людини на свободу.

Приєднання нових територій та колонізація Заходу спричинили масову міграцію населення і загострили проблему рабства в американському суспільстві. Колонізаційний рух здійснювався двома шляхами - з Півдня та Півночі. Південні плантатори наполягали на тому, щоб на нові території поширювалося право на використання невільничої праці. Конституції північних штатів забороняли рабство й виступали проти закріплення його поширення законодавством. Отже, рабство стало загальнонаціональною проблемою. Конфлікт удалося загасити у 1820 р., коли сторони домовилися, що територію на захід від ріки Міссісіпі буде поділено на південну частину, де залишалося рабство, і північну, де воно заборонялося.

Цей компроміс не зняв проблеми рабства на політичному рівні, оскільки в американському суспільстві вона була болючою з морального погляду і спричинила виникнення аболіціоністського руху. Рух за звільнення рабів набув бойового, агресивного, безкомпромісного характеру і здобував дедалі більше прихильників серед жителів північних штатів.

У середині століття проблема рабства знову постала на політичному рівні й спричинила гострі дебати в Конгресі та суспільстві. Цього разу в центрі уваги опинилися захоплені у Мексики землі - Нью-Мексико, Юта і Каліфорнія. Вони швидко заселялися, особливо Каліфорнія, де були знайдені поклади золота (тільки у 1849 р. сюди прибули 80 тис. емігрантів). Законодавче оформлення нових адміністративних одиниць - штатів - вимагало вирішення питання про їхній характер. Оскільки серед колоністів переважали вихідці з південних штатів, вони оголосили їх рабовласницькими. Противники рабства це заперечували, посилаючись на законодавчі акти 1787 р. про заборону поширення рабства на північний захід. Рабовласники запропонували передати вирішення проблеми колоністам, які самі мали визначити характер нових штатів.

Проблема була знята новим компромісом 1850 р., в основі якого лежав план сенатора Г. Клея. У штаті Каліфорнія було заборонено рабство, у штатах Нью-Мексико та Юта рабство не заборонялося, але його поширення обмежувалося. Компенсацією рабовласникам Півдня став новий закон про рабів-утікачів, що дозволяв ловити втікачів на території всієї країни. Закон обурив жителів північних штатів, які замість обіцяної грошової винагороди за втікачів почали ефективніше їм допомагати.

У 1854 р. знову спалахнув конфлікт серед законодавців щодо питання поширення рабства на території Канзасу і Небраски. За законом 1850 р. на ці території рабство не мало поширюватися. Південні плантатори-рабовласники докладали всіх зусиль, щоб під час утворення штату Канзас було дозволено рабство. Проблему спробував вирішити сенатор від штата Іллінойс С. Дуглас, який запропонував проект, що дозволяв поширювати рабство на ці території, а характер нових адміністративних утворень мали визначати самі поселенці.


Законодавці з Півдня підтримали законопроект Дугласа і його було прийнято. Посилаючись на принцип "народного волевиявлення", можна було узаконити рабство на всій території країни. Рішення законодавців натрапило на шалену критику жителів північних штатів, які у 1856 р. під час передвиборчої кампанії Дугласа в Чикаго влаштували йому справжню обструкцію. Закон Дугласа не тільки поглибив розкол між Північчю та Півднем, а й призвів до кривавих сутичок між прихильниками і противниками рабства в штаті Канзас.

Ситуацію в країні загострила "справа Дреда Скота" - раба зі штата Міссурі, який протягом 20 років жив зі своїм господарем у вільних штатах Іллінойс і Вісконсин. Після повернення на рабовласницький Південь Скот подав до суду прохання про звільнення від рабства, оскільки він довгий час жив у вільних штатах. Верховний суд визнав, що Скот втратив права вільного, оскільки добровільно повернувся до штату, де було узаконено рабство. Водночас Верховний суд констатував, що Конгрес не може скасовувати рабство в штатах, де воно узаконене на основі принципу "народного волевиявлення".

Рішення Верховного суду здійняло на Півночі шалену хвилю протестів. Деякі лідери аболіціоністського руху зрозуміли, що віднині боротися за скасування рабства законними шляхами неможливо і вдалися до екстремістських методів. У жовтні 1859 р. Дж. Браун підняв повстання рабів у Західній Віргінії. Разом із декількома прихильниками він захопив армійський арсенал зі зброєю, однак незабаром був заарештований і повішений за рішенням суду. Акція Брауна свідчила про наростання аболіціоністського руху та його бойовий характер. Більшість громадян Сполучених Штатів розцінили дії Брауна як замах на громадський порядок і демократичні методи вирішення нагальних суспільних проблем.

Усе більше прихильників здобувала Республіканська партія, яка виступала проти рабства й гуртувала навколо себе всіх незадоволених. Незабаром лідером республіканців став А. Лінкольн.

Авраам Лінкольн (1809-1865)- громадський і політичний діяч, президент США (1861 -1865), який увійшов в історію як людина, що змогла запобігти розпаду США та ліквідувати рабство. У 1834р. був обраний до законодавчих зборів штату Іллінойс, де пройшов першу школу політичної діяльності. У1836 р. отримав адвокатську практику в м. Спрінгфільд. У1847р. був обраний до палати представників Конгресу США, де виступав проти агресивної зовнішньої політики уряду президента Полка. У середині 50-х років приєднався до Республіканської партії, від якої був висунутий кандидатом у президенти й обраний ним 6 листопада 1860 р. Як непримиренний противник рабства очолив війну північних штатів проти рабовласницького Півдня за збереження єдності США. Автор закону про гомстеди та Прокламації про звільнення темношкірих рабів. 8 листопада 1864р. обраний президентом США на другий термін. Загинув від рук убивці 15 квітня 1865р.

Лінкольн був противником рабства. "Я ненавиджу рабство, тому, що рабство само по собі жахливо несправедливе", - говорив Лінкольн. У1854 р. у промові в м. Пеорія (Іллінойс) він закликав до поступового знищення рабства. Однак ще страшнішим за поширення рабства він вважав розпад країни.

На президентських виборах 6 листопада 1860 р. Лінкольна обрали президентом США. Як тільки підсумки виборів стали відомими, штат Південна Кароліна заявив про вихід із союзу і про припинення існування держави "Сполучені Штати Америки". Інші південні штати зробили те саме і 4 лютого 1861 р. сформували Конфедеративні Штати Америки зі столицею в Річмонді. Президентом обрали Джефферсона Девіса.

4 березня 1861 р. президент Лінкольн склав присягу і у вступній промові відмовився визнати розкол країни, розцінивши дії південних штатів як "юридично неправомірні" і закликав до відновлення попередніх обов'язків щодо союзу. Однак рабовласники Півдня не почули закликів президента і 12 квітня 1861 р. напали на федеральний форт Самстер у бухті Чарльстон (Південна Кароліна). Нечисленний гарнізон склав зброю і спустив прапор США. Через два дня Лінкольн оголосив Конфедеративні Штати в стані заколоту і закликав громадян захистити єдність країни. До лав армії записалося 75 тис. добровольців. Це стало початком Громадянської війни 1861-1865 рр.

Агресивні кола Півдня мріяли про перетворення США на єдину рабовласницьку державу. Водночас їх влаштовувало і створення самостійної держави. Правлячі кола Півночі виступали проти рабства і не бажали відокремлення Півдня, який міг стати потенційною загрозою союзу. Кожна сторона вступила у війну зі сподіваннями на перемогу, однак матеріальні та людські ресурси були на боці Півночі, яка складалася з 23 штатів з населенням у 22 млн осіб. На боці Конфедерації виступило 11 штатів з населенням 9 млн осіб. На Півночі були зосереджені підприємства з виробництва зброї та боєприпасів, одягу, значні запаси продовольства. Розгалужена мережа залізниць давала змогу швидко переміщувати війська, підвозити резерви і боєприпаси. Південь міг розраховувати лише на великий офіцерський корпус, значні запаси зброї та почуття ненависті до чужаків-"янкі" (жителів Півночі).

Північ не була готовою до війни. Більшість офіцерів регулярної армії перейшла на бік Конфедерації, тому довелося терміново формувати армію, набираючи добровольців. Противники війни були і в державному апараті, які завдавали всілякої шкоди організаційним заходам адміністрації Лінкольна. Стратегічний план уряду передбачав оточення армії Конфедерації на широкому фронті, що могло бути здійснено лише величезною армією, якої Північ не мала.

Бойові дії розгорталися зі змінним успіхом. У1862 р. в долині ріки Міссісіпі федеральні війська генерала У. Гранта та флот захопили важливий порт Новий Орлеан і розрізали армію Конфедерації навпіл. Однак цей успіх було зведено нанівець поразками у Віргінії, де війська Півночі безуспішно намагалися захопити столицю Конфедерації Річмонд, яка вдало захищалася під командуванням талановитих генералів Р. Лі та Т. Джексона. У кривавій битві 25 червня - 1 липня війська Півночі зазнали поразки й мусили відступити.

Президент Лінкольн розгорнув активну діяльність, спрямовану на організацію армії, наведення порядку в тилу та залучення до боротьби нових верств населення країни. У травні 1862 р. він видав закон про гомстпеди (садиба, ділянка), який давав право будь-якому громадянину країни, що не брав участі у боротьбі проти США, за символічну плату в 10 дол. отримати ділянку землі 64 га під ферму на вільних землях, яка через декілька років безплатно переходила у його власність. 1 січня 1863 р. Лінкольн оголосив Прокламацію про звільнення чорношкірих рабів південних штатів і закликав їх взяти участь у війні на боці Півночі. Таким чином, ліквідація рабства проголошувалася метою війни водночас зі збереженням цілісності США.

Однак початок 1863 р. був невдалим для армій Півночі. Навесні південні війська під командуванням генерала Лі завдали нищівної поразки федеративним військам у битві поблизу Чансел-лорсвілля. Проте жодна з перемог Конфедерації не була вирішальною. Північ знову збирала війська та кидала їх у бій. Вирішальним для війни стало літо 1863 р. У липні армія генерала Лі зазнала поразки у триденній битві поблизу Геттисбурга (Пенсільванія) й мусили відступити до річки Потомак. Того ж місяця армія генерала Гранта розгромила війська Конфедерації у м. Віксбургу на р. Міссісіпі.

Людські та матеріальні ресурси Півдня вичерпувалися. Морська блокада південних штатів федеральним флотом виявилася ефективною і війська Конфедерації відчували гостру потребу в зброї, боєприпасах, продовольстві тощо. Північні штати розвивалися динамічно - фабрики і заводи працювали на повну потужність, сільське господарство експортувало зерно в Європу, а людські ресурси поповнювалися за рахунок еміграції.

Навесні 1864 р. війська Півночі почали великомасштабний наступ на територію Джорджії. Армія генерала У. Шермана захопила промисловий центр Півдня м. Атланту й здійснила свій знаменитий "рейд до моря", вийшовши на узбережжя Атлантичного океану. Генерал Грант наприкінці року оточив Річмонд. У лютому 1865 р. здалася Колумбія - столиця штату Південна Кароліна, а флот федерації без бою взяв Чарльстон. 2 квітня здався гарнізон Річмонда, а через тиждень - останній оплот Конфедерації - м. Аппоматтокс (Віргінія). Так завершилася Громадянська війна в США, в якій загинуло понад 600 тис. осіб.

Після перемоги зріс авторитет А. Лінкольна, якого в листопаді 1864 р. обрали президентом на другий термін. Головною його метою було відновлення США на основі рівноправності всіх штатів федерації, а тому президент закликав до милосердя й великодушності до переможених. Однак 14 квітня 1865 р., коли країна святкувала завершення братовбивчої війни, у Вашингтоні в театрі Форда фанатичний маніяк - актор Дж. Бутс - вчинив замах на президента, вистріливши йому в голову. Після цього вбивця вигукнув: "Так гинуть тирани. Південь відомщений!" Президент помер наступного дня, а вбивцю було затримано через декілька днів у сільській місцевості у Віргінії.

Напередодні смерті Лінкольн оголосив свій план Реконструкції - відновлення діяльності союзу на принципі рівних прав, проведення політичних та соціально-економічних перетворень на Півдні. Він вважав, що переважна більшість жителів південних штатів ніколи юридично не виходила із союзу, а була введена в оману окремими нелояльними до федерації людьми. Отже, війну спричинили ці люди, а тому урядові США доведеться мати справу саме з ними, а не зі штатами в цілому. Таким чином, якщо 10 % жителів південних штатів сформують власні адміністративні органи, лояльні до федерального уряду та президента, підтвердять верховенство Конституції США, то вони будуть визнані федеральним урядом. Справді, ще до закінчення війни нові уряди були створені у Віргінії, Теннессі, Арканзасі, Луїзіані.

Програма президента натрапила на потужний опір у Конгресі США. Окремі політичні діячі, зокрема лідер Республіканської партії в палаті представників Т. Стівенсон, закликали позбавити південних плантаторів, активних учасників війни, громадянських прав.

Після смерті Лінкольна його програму повинен був упровадити в життя віце-президент Б. Джонсон, який не мав такого авторитету, як попередник. У травні 1865 р. було видано указ про амністію, який повернув південним плантаторам громадянські та політичні права, їхню власність без рабів. У грудні 1865 р. Конгрес ратифікував 13-ту поправку до Конституції США, яка забороняла рабство на території країни. До кінця року в південних штатах було проведено вибори місцевої адміністрації, а також процес ратифікації 13-ї поправки. Однак відновлення політичного статусу штатів мало завершитися обранням їхніх представників до федерального законодавчого органу. Як і слід було чекати, серед новообраних законодавців було багато колишніх активних учасників війни на боці Півдня. Радикально налаштовані конгресмени на чолі зі Стівенсоном не допустили новоприбулих до залу засідань і запропонували виробити новий проект Реконструкції Півдня. Він був розроблений через декілька місяців і значно відрізнявся від проекту Лінкольна.

Головним у ньому була 14-та поправка до Конституції США, яка забороняла колишнім лідерам Конфедерації обіймати відповідальні посади й урівнювала темношкірих у правах з білими: "Всі особи, які народжені або натуралізовані в Сполучених Штатах і підкоряються їх юрисдикції, є громадянами Сполучених Штатів і штатів, у яких вони проживають". Практично всі південні штати за винятком Теннессі відмовилися ратифікувати цю поправку. Це було зумовлено тим, що в багатьох південних штатах приймалися окремі закони, які обмежували права темношкірого населення, зокрема права власності на землю, свободу переміщення тощо.

Напружена політична ситуація могла спричинити нову громадянську війну. Деякі політичні лідери на Півночі заявляли про необхідність захистити права темношкірого населення. У 1867 р. Конгрес США всупереч волі адміністрації південних штатів поділив їх на п'ять округів і запровадив воєнний стан. Так Конгрес сподівався змусити штати прийняти 14-ту поправку і надати темношкірому населенню виборчі права. її ратифікували наступного року. Через рік Конгрес прийняв 15-ту поправку до Конституції США, яка передбачала, що виборчі права громадянина США не можуть бути обмежені кольором шкіри, расою або колишнім рабським станом. У 1870 р. цю поправку ратифікували південні штати. Тим самим політична частина Реконструкції завершилася.

У питанні економіки на південні штати було поширено закон 1862 р. про гомстеди, хоча переважна більшість темношкірого населення власниками землі не стали. Фермерське господарство сімейного типу розвивалося за рахунок переселення сюди вихідців із північних штатів. Революційного переділу власності не було, хоча частину великих плантацій дробили й розпродували за борги. Деякі плантації перейшли до нових власників. Темношкірі працювали на плантаціях, але тепер уже в ролі батраків або орендарів. Колишні плантатори-рабовласники перетворювалися на буржуазних підприємців та комерсантів, пристосовувалися до нових умов господарювання. На початку 70-х років XIX ст. відмінність між північними та південними штатами за характером капіталістичної економіки поступово зникала і Реконструкція завершилася.

Головним підсумком Громадянської війни в США стали ліквідація рабства і перетворення південних штатів на демократичні адміністративні одиниці, які за політичним устроєм не відрізнялися від інших суб'єктів федерації. Водночас остаточне зрівняння темношкірого населення в політичних правах не було завершене і цей процес тривав до другої половини XX ст.

Після завершення громадянської війни перед країною постала проблема реконструкції — відновлення державної єдності і перебудови життя Півдня.

Першим кроком на цьому шляху було повне та безповоротне скасування рабства. У лютому 1865 р. конгрес прийняв 13-ту поправку до Конституції США, яка забороняла рабство на всій території країни. Але чекали свого вирішення інші проблеми: умови допущення колишніх штатів конфедерації до союзу, статус колишніх рабовласників і рабів, організація влади на Півдні та ін.

У правлячих колах США щодо цього питання єдиної думки не було. Після смерті Лінкольна розбіжності між президентом (ним став Ендрю Джоне, колишній віце-президент) і конгресом у вирішенні цих питань загострилися. Е. Джоне зайняв позицію умиротворення. У травні 1865 р. він видав указ про амністію, що відновлював плантаторів у громадянських, політичних і правах власності (крім права мати рабів). Плантатори Півдня сприйняли цей указ як слабкість. Вони почали повертати свої плантації та примушувати колишніх рабів знову працювати на себе, до того ж створили розгалужену терористичну організацію ку-клукс-клан, яка розправлялась із непокірними неграми і тими білими, котрі їм співчували. Набув поширення суд Лінча — кара на горло без суду і слідства. Відновивши свою владу, плантатори проводили через законодавчі зібрання штатів «чорні кодекси» — закони, що забороняли колишнім рабам мати власність, позбавляли їх свободи пересування, слова, зборів, права брати шлюб з білими і т. ін. Виникла загроза нової громадянської війни між плантаторами і колишніми рабами. Ситуація загострилася після виборів до конгресу США у грудні 1865 р. депутатів від південних штатів. Серед новообраних було чимало колишніх лідерів конфедерації. Радикально налаштовані члени конгресу домоглися рішення не допустити цих депутатів до зали засідань і передати справи проведення реконструкції конгресові. У липні 1866 р. конгрес прийняв 14-ту поправку до Конституції США, згідно з якою колишні лідери конфедерації позбавлялися права посідати державні посади, а негри зрівнювались у правах з білими. Заборонялися «чорні кодекси».

Одержавши на виборах до конгресу перемогу, республіканці вдалися до радикальної реконструкції. У 1867 р. на Півдні було введено воєнний стан, скасовано колишні конституції штатів. Завдяки таким рішучим діям у 1868 р. штати Півдня ратифікували 14-ту поправку до Конституції США.

Радикальна реконструкція — це примусова демократизація життя на Півдні США з допомогою армії, але без розв'язання терору і встановлення диктатури.

На нових президентських виборах переміг колишній головнокомандувач армії Півночі генерал У. Ґрант. За його президентства помітно зросла підприємницька активність. Бурхливий розвиток ринкових відносин сприяв поступовій ліквідації відмінностей між Півднем і Північчю. Колишні плантатори та їхні раби пристосовувалися до нових умов господарювання. Поетапна радикальна реконструкція досягла мети. У 1877 р. з Півдня було виведено федеральні війська і тим самим ліквідовано останні елементи надзвичайного стану.

За період реконструкції сталися значні зміни у партійній системі США. Демократична партія завдяки входженню до її лав фермерів і підприємців репрезентувала не тільки інтереси колишніх плантаторів. Демократи з кожними виборами набирали ваги у конгресі. Республіканська партія трансформувалась у партію, що відображала інтереси великих підприємців, промисловців та банкірів, і втратила свій радикальний дух.

Риску під трагічним періодом історії США підвели президентські вибори 1876 p., на яких представник демократичної партії здобув більшість голосів. Але результати виборів було переглянуто, і президентом став кандидат республіканської партії Р. Хейс. Це стало наслідком закулісної змови між лідерами партій про припинення реконструкції та виведення військ.

Громадянська війна і реконструкція складають єдиний період в історії США. Оцінки істориками цих подій різні: одні порівнюють їх із буржуазно-демократичною революцією та називають другою американською революцією; інші розглядають це як боротьбу між двома формами власності та організації праці.
Назад Зміст
 
Форум » Навчання » Державний екзамен з історії (всесвітня історія, 4 курс) » Громадянська війна в сша та реконструкція
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz