Сьтоку Тайсі І Нака Ое – видатні реформатори Японії - Форум
Все для історика
Неділя, 04.12.2016, 00:48
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Сьтоку Тайсі І Нака Ое – видатні реформатори Японії - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Сьтоку Тайсі І Нака Ое – видатні реформатори Японії
Сьтоку Тайсі І Нака Ое – видатні реформатори Японії
WARNINGДата: П`ятниця, 31.05.2013, 17:51 | Повідомлення # 1
Курінний отаман
Група: Користувачі
Повідомлень: 128
Репутація: 1
Статус: Offline
Розпочалася відкрита релігійно-політична війна
просінтоїстських аристократів Накатомі - Мононобе з пробуддійськи орієнтованими
неродовитими служаками Сога. Її фіналом стала “битва сьомого місяця” 587 р., в
якій вояки Сога Умако розгромили дружини Мононобе, а їхнього лідера (Мононобе
Морія) знищили разом з усією родиною. На відзначення цієї події переможці
збудували два буддійські храми, а на царський престол зійшов Судзюн (політичний
протеже Сога), який активно почав насаджувати в країні буддизм. Фактично Сога
узурпували всю владу в країні.

 Політичне диктаторство Сога, які відтіснили від
реальної влади не тільки інші роди, а й клан царів, тривало в Японії з 587 до
645 р. Створивши для себе державну посаду легітимного “управителя” (сумерагі)
країни при безвладному оокімі, Сога, з метою стабілізації свого статусу
спочатку ввели правило, щоб тенсі брали собі дружин тільки з родини Сога. В 592
р. Умако вбив царя Судзюна й посадив на престол свою небогу Суйко - вдову
попереднього царя Бідацу. Влада Сога стала безмежною, а з нею ширилася
буддизація країни, причому оокімі спочатку свідомо підтримували таку
ідеологічну еволюцію, оскільки вона обмежувала політичні апетити родової
аристократії. Одначе з часом буддизація суспільства вдарила по самій царській
владі, принижуючи авторитет оокімі як глави сінтоїстського жрецтва. Шоковою
подією стало також зведення на трон жінки, бо в попередніх офіційних літописах
не зареєстровано жодного випадку жіночого царювання.

 Компромісом стало призначення у 593 р. на посаду
спадкоємця царевича Умаядо, який увійшов в історію під своїм посмертним ім'ям
Сьотоку Тайсі (“Принц Сьотоку”, 574 - 622). Аристократію влаштовувало його
божественне походження, Сога - прихильне ставлення до буддизму, а державу -
неординарний талант політика та реформатора.

 Образ царевича Сьотоку (“Свята доброчинність”)
пообростав легендами ще за його життя. Середньовічні мислителі одностайно
називали його опорою японського буддизму і навіть бодхісаттвою. Школа
“національних наук” (кокугаку) ХVІI - ХVIІI ст. інтерпретувала його
життєдіяльність як “антиприклад” - за відданість іноземному буддизму замість
національного сінто, а після “Реставрації Мейдзі” (1867 р.) принца, навпаки,
визнали “творцем японського державного організму”. Крім того, всі дорослі
японці знають його зовнішній канонічний вигляд, бо до 1984 р. портрет Сьотоку
Тайсі красувався на грошовій банкноті вартістю в 10 тис. єн.

 Його батьком був цар Йомей (585 - 587), матір'ю -
племінниця Сога Умако, а народився принц у стійлі, звідки пішло його ім'я
Умаядо - “Конюшня”. (Ісус Христос теж народився в яслах, і це породило легенду,
що тут не обійшлося без впливу християнства, хоча перші дані про послідовників
Христа (несторіан) в Японії припадають на 635 р.) Хроніки стверджують, що з
самого народження Сьотоку вмів розмовляти й передбачати майбутнє. Така людина у
20-річному віці стала спадкоємцем престолу в Ямато.

  Реформи Сьотоку перевернули життя країни, заклали
підвалини повнокровної японської державності, зробили її авторитетною силою на
Далекому Сході. Зразком реформаторові послужив політичний устрій Китаю, який у
цей період вийшов із 300-річної кризи, відродившись в єдиній імперії Суй. У 603
р. принц, за китайським зразком, увів чиновницькі ранги. В 604 р. власті
обнародували “Закон 17 статей” - своєрідну Конституцію країни, базою якої стали
принципи буддизму й конфуціанства. В тому ж році запроваджено китайський
60-річний тваринний календар. Розбудова держави вимагала кваліфікованих кадрів,
і в 607 р. до Китаю відправили на навчання групу учнів, які після повернення
взяли активну участь у “китаїзації” японського суспільства.

 Японці вперше зафіксували сонячне й місячне
затемнення, а для орієнтування стали використовувати Полярну зірку. При дворі
почали вестися хроніки китайською мовою - “Теннокі” (“Літопис царів”) і
“Кокукі” (“Літопис держави”). Японці навчилися виготовляти кольорові фарби, а в
610 р. вперше отримали високоякісний (з додаванням крохмалю) папір, почалася
активна розробка копалин срібла, міді, олова, вугілля, нафти (останню
використовували як паливо і в лікувальних цілях).

 З метою досягнення рівноправного статусу з сусідами
змінили титулатуру японського царя: замість оокімі або тенсі (“Син Неба”) він
став називатися тенно (“Небесний монарх”), що традиційно перекладається
європейцями терміном “імператор”. Сама держава дістала нове ім'я: замість Ямато
- назви родоплемінного союзу - країну відтепер проголосили Ніппон або Ніхон
(“Корінь Сонця”), звідки пішла європейська назва “Японія”.

 Найменування Ніхон, можливо, теж є калькою з
самоназви Китайської імперії Тянь Ся (“Піднебесна”), бо ієрогліфи, з яких
складаються ці назви, близькі за змістом: 

 ні - “день”, “сонце”; тянь - “небо”, “день”;

 хон - “корінь”, “основа”; ся - “фундамент”,
“основа”, “під”; а словосполучення ама-но сіта (“Піднебесна” японською мовою)
японці також широко використовували для поетичної назви своєї країни.

 Одначе внутрішньополітична ситуація в країні не
була безхмарною. Наростав конфлікт двовладдя (тенно й сумерагі), і після смерті
Сьотоку Тайсі (622 р.) Сога спробували повалити імператорську династію й самим
зійти на престол, але заколот провалився. Влада Сога похитнулась, чому
“посприяли” воєнно-політичні негаразди в Кореї (куди втрутився Китай) і жахлива
чума 624 р., яка спустошила весь південний захід “Країни Вранішнього Сонця”. До
них додалися неврожай та голод 626 р. (люди їли траву, трупи вкрили поля, а на
дорогах хазяйнували банди розбійників). Цим вирішив скористатися син Сьотоку
Тайсі царевич Ямасіро Ое, який, після ретельної підготовки, в 628 - 629_рр.
очолив збройний виступ проти засилля Сога в політиці, але був розбитий і загинув.

 Могутність Сога досягла апогею. На імператорський
зразок вони назвали свій мавзолей місасагі, палац - мікадо, а дітей - міко.
Ослаблені аристократичні клани перестали існувати як самостійна політична сила.
Єдиним родовитим кланом, який зберіг поряд із тенно свою могутність, був рід
сінтоїстських жерців Накатомі. Тільки вони могли підтримати імператора,
внаслідок чого склався їхній політичний союз, спрямований проти Сога. Фіналом
протистояння став переворот Тайка 645 р.

 Переворот Тайка. Нарська монархія. Проімператорську
змову очолили Накатомі Камако й царевич Нака Ое. Обидва здобули освіту в
китайському дусі й мріяли в такому ж ключі перебудувати державний устрій
Японії. Чутки про змову дійшли до Сога, і їхні керівники Емісі та Ірука стали
дуже обережними, але на допомогу проімператорській партії прийшов дипломатичний
етикет. 14 липня 645 р. при дворі відбувся офіційний прийом послів із Пекче, на
який Сога Ірука прийшов, звичайно, без зброї та охорони і був тут же убитий
заколотниками. Одразу після знищення ворожого лідера змовники оточили палац
Сога, захисники якого, очолені літнім Сога Емісі, не маючи шансів відбитися,
спалили себе, щоб не потрапити в полон. З ними згорів державний архів із
найдавнішими японськими хроніками. В історії Японії відкрилася нова сторінка.
Внаслідок перевороту 645 р. владу в країні захопив безпосередньо імператорський
рід, а на престол зійшов новий тенно - найстаріший представник династії старець
Котоку (645 - 654). Рік його воцаріння дістав назву перший рік Тайка (“Великих
реформ”), а сама подія увійшла в історію під назвою переворот Тайка.

 Усіх прихильників Сога знищили. На чолі держави
відтепер став безпосередньо імператор, який через рік (646_р.) видав знаменитий
“Маніфест про реформи”, що символізував епохальні зміни в японському
суспільстві. Маніфест передбачав ліквідацію усіх рабських і напіврабських
залежностей, за що власникам сплатили компенсацію тканинами; ліквідацію старого
родового управління і створення централізованої владної адміністративної
системи; ліквідацію усіх приватних та родових земельних володінь, їх
одержавлення і створення на базі казенних земель державної надільної системи за
китайським зразком (котікомін). Для утримання чиновників, кількість яких в
одній лише столиці часом сягала 10 тис., та членів імператорської родини ввели
систему земельних пожалувань, без права власності на землю й працюючих на ній
селян.

 “Маніфест Тайка” лише започаткував “Великі
реформи”. Для їхнього дальшого розвитку було прийнято цілу низку
державно-правових актів. Проведено кодифікацію сімейного права.

 Раніше шлюб у Японії залишався досить вільним, під
час свята врожаю влаштовувалися оргії, а в деяких районах існував звичай, коли
японки молилися богам, начепивши на себе сковорідки, кількість яких відповідала
кількості чоловіків, <%-2>котрі пізнали їх. Тепер “право для
чоловіків  і жінок” запроваджувалося
юридично. Сім'я стала жорстко патріархальною, а для жінок своєрідною
компенсацією за втрачені вільності міг слугувати хіба що детально розроблений
поетами канон жіночої краси.

 Важливим заходом тенно стало призначення 12 вищих
буддійських ієрархів, що свідчило про встановлення повного контролю династії
над буддійською церквою. Водночас за імператором зберігався статус
першосвященика сінтоїзму.

 Для керівництва країною створено централізований,
надзвичайно розгалужений бюрократичний апарат, в якому всі чиновники були
державними й призначалися особисто імператором. Важливе значення мало також
здійснення повного перепису земель і населення та проведення військової
реформи. Армія формувалася на основі загальної військової повинності, яку
спочатку виконував кожен четвертий, а з 701 р. кожен третій японець-селянин.
Озброювався, годувався та викликався на службу призовник за власний кошт, тому
військова повинність була надзвичайно обтяжливою, а боєздатність такої армії -
жалюгідно малою.

 Нака Ое проголосили спадкоємцем престолу, та
найпочеснішу нагороду здобув інший керівник заколоту - Накатомі Камако. Він
дістав у 666 р. нове прізвище Фудзівара та нове ім'я Каматарі, заснувавши новий
клан Фудзівара, який пізніше залишив вагомий слід в історії японської
середньовічної культури.

 А коли Нака Ое став імператором (під іменем Тендзі,
668 - 671), він подарував бойовому другові найдорожче - свою коханку-фаворитку,
красуню Кагамі, яка стала дружиною Фудзівара Каматарі.

 Результати реформаційних нововведень юридично
оформив і закріпив кодекс законів Тайхорьо (702 р.), що відкрив у “Країні
Вранішнього Сонця” епоху “правової держави” (ріцурьо кокка - термін із
тогочасної Японії), тобто системи, де закони стали обов'язковими й для
підданих, і, що найважливіше, - навіть для імператорів, укази яких не могли
суперечити легітимним настановам кодексу.

 Так, на рубежі VІІ - VIІІ ст. на самому сході Азії
остаточно склалася міцна держава, що базувалася на принципах правової
державності, командно-адміністративної планової економіки, з 8,5-мільйонним
населенням і регулярною армією.

 Бурхливим було культурне й наукове життя тогочасної
Японії. У 671 р. в країні з'явилася державна служба часу, в 675 р. в тодішній столиці
Асука збудовано першу обсерваторію. Гордістю країни була Нара - перша постійна
столиця (710 - 794) і, власне кажучи, перше справжнє місто на островах, яке
дало назву і стало символом імператорської Японії (Нарська монархія). Населення
Нари сягало 200_тис. чол. Вона була чітко спланована на зразок танської столиці
Чан'ань.

 Прославили столицю найбільший в країні буддійський
храм Тодайдзі, який будували 2,2 млн (!) робітників, і найбільша у світі
металева статуя Будди Дайбуцу (32
м заввишки і вагою 380 т), виготовлена в 743 - 752 рр.
групою майстрів на чолі з Куні Кімімаро.

 Особливе значення мало створення початкової
японської писемності на базі китайських ієрогліфів, що їх використовували
фонетично як силабеми.

 Завдяки цій писемності було завершено у 712 р.
написання японською мовою найдавнішої з тих, що збереглися, місцевої
літописно-міфологічної хроніки “Кодзікі” (“Записи про справи давнини”), а в 759
р. видано “Ман'йосю” (“Збірка 10 тисяч листів”)3 - першу антологію японської
поезії, шедевр світової культури. Вона складалася з 4,5 тис. фольклорних і
авторських (майже 500 авторів) віршів-пісень жанру танка (п'ятивірш), седока
(шестивірш) та нагаута (“довга пісня”). Серед авторів “Ман'йосю” найвідоміші:
перший великий поет Японії, одописець імператора, лірик Какіномото Хітомаро
(VІІ - VІІI ст.); співець природи Ямабе Акахіто, буддійський поет-філософ Отомо
Табіто (665 - 731); творець біографічного віршування поет-громадянин Яманое
Окура (659 - 733); унікальний любовний лірик Отомо Якамоті (718 - 783). Від
імені поетичної збірки китаєзована японська писемність, якою її зафіксували,
дістала назву ман'йогани.

 Слідом, уже китайською мовою, складено етнографічні
“Фудокі” (“Записи звичаїв та земель”), хроніку “Ніхон сьокі” (“Аннали Японії”)
та японську поетичну антологію китайською мовою “Кайфусо”.

 Активізувалася японська зовнішня політика.
Експансія Японії розгорталася у двох напрямах. Перший із них - просування своїх
кордонів на північ, за рахунок земель айнів.

 У 658 р. флотоводець Абе Хірафу першим серед
японців досяг північного краю Хонсю, що стало для “Країни Вранішнього Сонця”
епохальним географічним відкриттям. Пізніше буддійський монах Гьогі Босацу (670
- 749) створив першу загальну карту Японських островів. Однак спроба того ж Абе
Хірафу розвинути успіх у 660 р. виявилася невдалою. Оточені айни повбивали
своїх жінок і дітей, а потім зробили пере (розпороли собі животи). Шоковані
японці відступили, а 780 р., після кількох повстань, почалася справжня
айнсько-японська війна. Імператор Конін (770 - 781) кинув у бій 52-тисячне
військо на чолі з легендарним полководцем Фудзівара Огуромаро, але придушити
визвольне айнське повстання японці змогли лише в 794 р.

 Іншим регіоном “життєвих інтересів” Японії стала
Корея, але туди втрутився танський Китай, армія якого у 660_р. розгромила
японського союзника - державу Пекче.

 Після того, як на острови прибув син пекчеського
правителя принц Пхун, який благав допомоги його країні, японська імператриця
Саймей (655 - 661) сама очолила похід. Він закінчився повною поразкою. Саймей
померла в дорозі (на 68-му році життя), а японський флот у 662 р. Тани пустили
на дно, знищивши на р. Пеккан 400 кораблів і 32 тис. вояків. Залякані японці у
664 р. відправили до Китаю послів із подарунками й пропозиціями “вічної
дружби”, а після об'єднання Кореї у 670-х роках під владою Сілла почали
“дружити” і з нею.

 Реформи Тайка (введення надільної системи,
кодифікація законів, формування професійного централізованого бюрократичного
апарату, плановий характер економіки та суспільства в цілому) перетворили
Японію на початку VІІI ст. на “цивілізовану країну” китайського зразка й одну з
наймогутніших держав Далекого Сходу. Одначе реальне життя завжди багатше
найідеальнішої схеми, тому японський експеримент щодо побудованого на науковій
основі планового суспільства був приречений (так само як і в Китаї чи Кореї).

 Японія завжди відчувала дефіцит родючих земель, а
“науково обгрунтована” система, коли кожній селянській родині чиновники давали
вказівки про час і навіть місця садіння певних культур та їхній сівообмін,
запланований урожай, відповідну кількість податків, у контексті з рентою
тканинами, ликом паперового тутовника, натуральними фарбами, коноплями та
різними кустарними виробами (для жінок), та відробітковою й військовою
повинностями (для чоловіків), не сприяли інтенсивному освоєнню нових земель.
Вирубування лісів, корчування пнів і створення рільничих терас у горах вимагали
від селянина неабияких зусиль, але охочих до каторжної праці на не своїй землі
було вкрай мало, а без цього зростаюче населення опинилося перед загрозою
голоду, бо його збільшення звело нанівець легітимні нормативи земельних
сімейних ділянок, через нестачу придатних для обробки земельних угідь.
Командно-адміністративне одержавлене планове господарство опинилося в глибокій
кризі. Потрібні були реформи, а політика насильницького поселення селян на
державних землях, покритих гірськими лісами, результатів не дала. Палична
дисципліна в господарстві завжди неефективна, тому в 743 р. видано історичний
указ: піднята цілина оголошувалася приватною власністю того, хто її обробив -
сьоеном. Це зламало монополію держави на земельну власність. Піддані так
активно відгукнулися на можливість отримати землю у власність, що влада почала
всіляко обмежувати та гальмувати цей процес, але припинити його стало
неможливим.

 Іншим чинником розвалу тотальної державної
власності на землю були протизаконні дії місцевих чиновників, які за хабар або
для самих себе переоформляли оброблені ділянки як покинуті й занедбані
(перелогові землі), потім фіксували <%-2>на папері фіктивне реосвоєння й,
нарешті, оформляли  приватизацію. Проте
сума податків із кожної провінції жорстко фіксувалася державою, й у разі
зменшення кількості державних земель (на користь сьоенів) влада компенсувала
нестачу, збільшуючи побори з тих, хто залишався в межах котікомін. Подвійний
податковий тягар штовхав селян на відкриту втечу від державної юрисдикції і
масовий перехід під покровительство хонка (“опікунів”). Надільна система, а з
нею жорстко централізована планова економіка зазнали краху.

 Кардинальні суспільно-господарські перетворення
призвели до змін у політичному ладі. Наділені пільгами, як відроджувачі
імператорського правління, Фудзівара, скориставшися розвалом надільної системи,
захопили найбільші земельні ділянки, а потім прибрали до рук й управлінську
владу. Ставши найвпливовішим після тенно кланом, вони контролювали ключові
посади міністрів та радників і підтримували (започатковані ще за часів
Накатомі) тісні зв'язки з сінтоїстськими храмами.

 Ситуацію ускладнила буддійська загроза. Захопивши
значні земельні ділянки під час “приватизації-сьоенізації”, храми Будди знову
здобули незалежність від держави, створили власні господарства та потужні
військові загони воєнізованих монахів, і взяли курс на перетворення Японії на буддійську
теократичну державу. Протистояння виявилося нелегким, і тенно звернулися до
Фудзівара, як природних союзників у боротьбі з буддійською небезпекою. У 729 р.
Фудзівара, як свого часу Сога, зобов'язали імператорів брати собі
дружин-імператриць виключно з їхньої (фудзіварівської) сімейної групи.

 Фатальну роль в історії Японії ледве не зіграло
мінливе жіноче серце. На початку 50-х років VІІI ст. серед придворних
буддійських монахів з'явився Докьо (? - 773), який мав “сильний і самовпевнений
характер”. Після раптової смерті імператора Сьому (724 - 749) престол обіймала
його дочка Кокен (749 - 758), бо в імператорській родині не залишилось осіб
чоловічої статі. Одначе в процесі її десятирічного царювання такий претендент
з'явився - малолітній племінник Дзюннін, який зійшов на престол (758 - 764),
заручившись підтримкою регента Фудзівара Накамаро.

Імператриця, звичайно ж, не хотіла віддавати владу,
і з горя тяжко захворіла, але Докьо, який славився мистецтвом лікування,
вдихнув у Кокен нові сили.

У 762 р. Кокен розпочала війну за владу. Дворічна
бійня завершилася розгромом дружин Накамаро, регента стратили, а нещасного
Дзюнніна заслали в глуху провінцію, де він “несподівано” помер. Кокен знову
стала імператрицею, під новим тронним іменем Сьотоку (764 - 770), а в Японії
настав “золотий вік” фаворитів, серед яких, завдяки успішним сеансам терапії,
виділився Докьо. Після перевороту 764 р. він “ділив з імператрицею одну подушку
і керував Піднебесною”4. Докьо став першим монахом, якого призначили головним
міністром, а Сьотоку прийняла постриг буддійської послушниці (!). Ніколи ще
мрії про буддійсько-теократичну державність не були такими реальними:
залишалося тільки скинути імператрицю й посадити на престол Докьо. Але країна
вже й так жила мов на вулкані. Економіку підірвали недороди, викликані
почергово то засухами, то зливами. У 50 разів (!) зросли ціни на рис, а
приватизація призвела до загрозливої диференціації доходів. Знову відродилося
кабальне рабство, куди розорені дотла люди потрапляли цілими сім'ями. Дійшло до
того, що кількість рабів сягнула 10 - 15 % загальної кількості населення.

 

 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Сьтоку Тайсі І Нака Ое – видатні реформатори Японії
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz