Все для історика
П`ятниця, 18.08.2017, 00:31
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна політ. віротерпимості у держ. Фатімідів за халіф. Захіра - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » політ. віротерпимості у держ. Фатімідів за халіф. Захіра
політ. віротерпимості у держ. Фатімідів за халіф. Захіра
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 13:30 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
Ще в другійполовині ІХ ст., скориставшися глобальним послабленням Багдадського халіфату,
фактично незалежним володарем Єгипту стала тюркська династія Тулунідів (868 -
905), яку заснував генерал-гулям Ахмед ібн Тулун (868 - 884). На початку Х ст.
Аббасидам пощастило ненадовго повернути собі пряме управління над Єгиптом,
еміром якого призначили ферганського іхшида (“князя”), але в 935 р. іхшид Мухаммед
ібн Тугидж (935 - 946) знову здобув фактичну незалежність від Багдада,
спираючися на колосальну армію (понад 400 тис. вояків, з них 8 тис.
рабів-гвардійців).Мухаммедібн Тугидж показав себе енергійним, норовливим та примхливим володарем,
славився як меценат і релігійно терпимий мусульманин, полюбляв філософські
диспути, підтримував поетів і архітекторів. Але його спадкоємець (Абу Хасан
Алі) виявився психічно недоумкуватим. Всесильним регентом при дворі Іхшидидів
став темношкірий раб-абіссінець, євнух (!) Кафур (946 - 968), якого Мухаммед
свого часу купив за 10 динарів.Спираючисяна колосальне військо, Кафур включив до складу держави Іхшидидів (крім Єгипту)
Сирію з Дамаском і Хіджаз, розбив Буїда Сайфа ад-Даулу. При його дворі певний
час жив і творив поет аль-Мутанаббі (? - 965), двір купався в розкошах (на що
витрачали 0,5 млн золотих динарів на рік), але марнотратство знекровлювало
єгипетське господарство, ремство наростало навіть серед покірних коптів
(нащадків давніх єгиптян), а серед арабів ширилося невдоволення тим, що
державою керує темношкірий євнух. Кафур, шукаючи засобів для зміцнення власної
диктатури, звернувся до методів багдадських халіфів - масово розширяв рабську
гвардію. В Єгипті рабів-гвардійців стали називати мамлюками (“підвладні, раби”).
Проте після смерті в 968 р. Кафура ніщо вже не могло врятувати приречену
іхшидидську династію, коли в Єгипет вдерлись армії Фатімідів.Засновникомдинастії Фатімідів став ісламізований перський єврей-ісмаїліт, один з лідерів
ісмаїлітської общини Убейдаллах, який на початку Х ст. очолив ісмаїлітську
пропаганду серед берберів Північної Африки. Свій фантастичний родовід він вивів
від Фатіми (дочки Пророка) та її чоловіка Алі (четвертого халіфа) через імама
Джафара ас-Садика, але бербери, невдоволені тим, що араби презирливо ставляться
до них як до мусульман “другого сорту”, не стали перевіряти цю брехливу
генеалогію, а з радістю виступили проти чорнопрапорних арабо-аббасидських
військ під білими фатімідськими прапорами. В 905 р. небезпечного проповідника заарештувала
халіфська служба безпеки, але антиарабські настрої серед берберів далися
взнаки: в 909 р. Убейдаллаха звільнили, а в 910 р., захопивши Туніс, він
оголосив себе аль-Махді (месією, що прийшов установити царство справедливості
на Землі), імамом і халіфом. Аббасиди остаточно втратили Північну Африку, де
запанував ісмаїлітський “антихаліфат” Фатімідів (910 - 1171), основну бойову
силу якого спочатку становили берберські племена Кітама й Санхаджа.У 914р. Фатіміди пограбували Александрію, у 916 р. окупували Сицилію. Сили Аббасидів
скували кармати (союзники й формально сектантські єдиновірці ісмаїлітів), тому
після смерті Кафура прогнилий іхшидидський режим упав майже без опору.У 969 р. фатімідська армія, очолена генералом Джаухаром (колишнім рабом, поводиремякому символічно служив чорний пес), захопила Єгипет. Фатімідський халіф Муизз
(953 - 975) перетворився на владику всієї Північної Африки, а столицею
ісмаїлітського халіфату став Каїр (аль-Кахіра - “Місто перемоги”). За наступні
десятиліття ісмаїліти захопили Палестину, частково Сирію, а на початку ХІ_ст.
встановили своє панування в Ємені. Розливи Нілу забезпечили державі
сільськогосподарське процвітання, а митні збори з купців, що плавали між
Червоним і Середземним морями через прототип Суецького каналу, гарантували
фінансову стабільність. До цього треба додати вмілу релігійну пропаганду, міць
і гроші ісмаїлітської секти та занепад авторитету Аббасидських халіфів, яких
Фатіміди закликали знищити як узурпаторів. Голос незгоди з владними претензіями
“білих” ісмаїлітів спробували подати Аліди, але їх примусили замовчати наймані
фатімідські вбивці або терор карматів.Панівноюідеологією в державі Фатімідів проголосили ісмаїлізм, проте сунніти,
шиїти-імаміти, християни та іудеї зберегли право сповідувати власні культи.
Релігійна віротерпимість, галаслива пропаганда месіанської ролі династії,
економічна стабільність, агресивна і вдала зовнішня політика (періодично
під вплив Фатімідів потрапляла навіть Мекка!) - все це забезпечило зростання
фатімідської могутності й авторитету в ісламському світі (особливо на тлі
безсилих Аббасидів). Розквіт ісмаїлітського халіфату припав на правління
халіфа аль-Азіза (975 - 996), мати якого була рабинею-християнкою (в гаремі
халіфа Муизза), а його першим міністром став талановитий адміністратор і
фінансист ісламізований єврей ібн-Кілліс (який прославився ще й тим, що мав у
гаремі 800 жінок). Гордістю фатімідської науки були знаменитий астроном
Алі ібн Юсуф (? - 1009) та славетний математик і фізик-оптик Алі аль-Хасан ібн
аль-Хайсам (європ. Альхазен, 965 - 1039). Халіф аль-Азіз славився як меценат і
книголюб, писав непогані вірші, а при пишній мечеті аль-Азхар (972 р.) у
Каїрі заснував свій “Дар аль-Хикма” (“Будинок знань”) - ісмаїлітський
університет з бібліотекою (600 тис. томів) і одночасно центр антиаббасидської
пропаганди на противагу багдадському “Дому знань”. Аль-Азіз замахнувся на
всеісламське панування і навіть наказав спорудити золоту клітку, де збирався
тримати Аббасидів, коли ті впадуть під тиском “білопрапорних” військ.Протенавіть в умовах економічного піднесення, політичної стабільності та військових
успіхів східна система розподілу матеріальних благ (“кожному стільки, скільки
йому належить за рангом, а не скільки він заробив”) тримала абсолютну більшість
фатімідських підданих у вкрай приниженому матеріальному становищі. Єгипет
масово експортував зерно, шовкові, бавовняні й лляні тканини, скляні, шкіряні й
керамічні вироби та папір. Фатімідам належала транзитна монополія в
євро-індійській торгівлі, але це не гарантувало народові добробут. Шалені гроші
витрачалися на двір, армію, поетів і музикантів, науку та дорогі
пропагандистські кампанії, а простолюд жив у злиднях. Навіть бербери перестали
підтримувати Фатімідів, бо прихід нових володарів, що принесли великі релігійні
сподівання, не поліпшив життя цих людей. Тому дедалі більше ставало в армії
мамлюків - рабів-гвардійців на кшталт багдадських гулямів (переважно з тюрків,
слов'ян та чорношкірих суданців). Усе це ініціювало внутрішні конфлікти,
сприяло послабленню фатімідської могутності і врешті-решт спричинило занепад
династії, який прискорив психічно хворий, кривавий, жорстокий та підступний
халіф аль-Хакім (996 - 1021) - син аль-Азіза, що став халіфом 11 років. У
халіфаті Фатімідів настали жахливі роки терористичної тоталітарної
ісмаїлітської диктатури теократичного типу.Відбатька аль-Хакім успадкував великі блакитні очі (які з точки зору арабів
свідчили про сатанинське нутро людини), а “зовнішністю і вдачею нагадував
ящірку”1. Протягом свого халіфства аль-Хакім знищив по черзі трьох власних
прем'єрів, а під тиском крайніх фанатиків-ісмаїлітів на чолі з персом-філософом
Мухаммедом ад-Даразі (? - 1019) перетворив “Дар аль-Хикма” на тотальний центр
закордонної профатімідської пропаганди та розпочав репресії проти іновірців.
Відкинувши традиції віротерпимості, підданим-християнам наказали пришити на
одяг хрести, іудеям - бубонці, суннітів зобов'язали спати вдень і торгувати
вночі, а їхнім жінкам заборонили виходити з будинків. У 1004 р. безумний халіф
наказав знищити в Каїрі всіх собак, заборонив споживати й продавати пиво, вино,
мед, виноград і рибу без луски. В халіфаті зруйнували 30 тис. християнських
церков і синагог, повирубували фруктові сади й виноградники, а 5 тис. банок
меду вилили в Ніл. Жінкам заборонили носити взуття і т.д. Народ повстав проти
сатрапа, але бунт потопив у крові непереможний фатімідський генерал Фадл, якому
“вдячний” аль-Хакім відрубав після перемоги голову. Нарешті в 1020 р. аль-Хакім
оголосив себе махді (кінцевим уособленням божества), що наділений правом
забирати життя та дарувати смерть, бо він успадкував душу Адама і є
Творцем Всесвіту. Іронія долі полягала в тому, що халіф-безумець славився як
меценат і поет, славетний астроном аль-Юнус присвятив йому свої знамениті
астрономічні таблиці. Аль-Хакім знався в математиці й астрономії, а Каїр у роки
його правління прикрасила чудова мечеть (“мечеть аль-Хакіма”), але улюбленим
заняттям “живого бога” стало купити на ринку красиву дитину, погратися з нею
вдень, а ввечері неспішно розрізати малюка живцем на шматки, після чого сісти
на віслюка на кличку аль-Камр (“Місяць”) та в самотині їздити нічним Каїром. У
1021 р. під час такої прогулянки халіф таємниче зник, тіла його не знайшли, та
коли витягли з колодязя закривавлений одяг аль-Хакіма, його сина Захіра
проголосили наступним халіфом.Найімовірніше,аль-Хакіма вбили. Щоправда, найближчі прибічники дали його зникненню містичне
пояснення й заявили, що чекатимуть повернення аль-Хакіма як месії. Проте
більшість фатімідських підданих (навіть серед ісмаїлітів) була сита безглуздими
соціальними експериментами, що змусило “крайніх” ісмаїлітів шукати порятунку в
горах Лівану, де вони стали зватися друзи (від імені ад-Даразі, який хоч і
помер ще в 1019_р., але був ініціатором багатьох хакімових “нововведень”).
Друзи й досі живуть замкнено в горах Лівану, вірять у безліч таємниць, якими
володіють виключно керівники секти, не визнають харчових заборон ісламу й
чекають на свого месію аль-Хакіма.Наступнийхаліф Захір (1021 - 1036) повернувся до політики віротерпимості, але це вже не
могло припинити процес внутрішнього розвалу. Дедалі більше влади в халіфаті
захоплювали мамлюки, й за правління аль-Мустансіра (1036 - 1094) фатімідські
халіфи, як і свого часу Аббасиди в Багдаді, перетворилися на безсилих політичних
маріонеток гвардійської верхівки. Аль-Мустансір спробував розколоти мамлюків і
наказав купувати однакову кількість рабів-негрів (із Судану) і рабів-тюрків
(тюрків, слов'ян, угро-фінів тощо) та збільшити кількість найманців з арабів і
берберів. Проте почалися криваві генеральські чвари, які переросли в 1062 р. у
справжню внутрішню війну. Перемогу в кривавій різанині здобули тюрки, які
вирізали конкурентів, пограбували державну скарбницю і на радощах спалили
Каїрську бібліотеку. В країні настав семирічний неврожай, її охопили голод,
епідемія чуми, м'ясо кішок і собак коштувало в Каїрі дорожче за перлини,
канібалізм перетворився на повсюдне явище. Від влади Фатімідів звільнились
Алжир і Туніс, відпали бербери, Сицилію захопили хижі нормани, а в Сирію
вдерлися тюрки-сельджуки (сунніти). Мекка та Медина знову визнали релігійний
сюзеренітет Аббасидів.За цих обставин владу в державі захопив мамлюцький
генерал Бадр аль-Джамалі (вірмен за національністю), який раніше очолював
фатімідську армію в Сирії. В 1073 р. він запросив увесь мамлюцький генералітет
на банкет, де вирізав усіх за одну ніч, а потім жахливими репресіями поновив
дисципліну й покірність серед тюркських гвардійців.Аль-Мустансірнадав Бадру титули головкома армії, візира та хатіба (другого після халіфа релігійного
авторитету ісмаїлізму). Бадр (а потім його син Шаханшах) став неподільним
хазяїном халіфату, що ж до Фатімідів, то їм залишили тільки релігійний статус
ісмаїлітського халіфа. Ситуація напрочуд нагадувала відносини Аббасидів з
Буїдами та Сельджукідами в Багдаді. Опір спробував чинити спадкоємець
престолу, старший син халіфа Нізар, але Бадр аль-Джамалі швидко показав, хто є
справжнім хазяїном у державі. За його наказом у 1090 р. Нізара знищили, а
спадкоємцем престолу заляканий аль-Мустансір призначив іншого сина - млявого
Мусталі.Господарствопоступово стабілізувалося, в Єгипті почали збирати по два врожаї на рік (узимку
вирощували пшеницю, ячмінь, боби, горох, сочевицю, цибулю, часник, конюшину та
льон; улітку - дині, цукрову тростину, кунжут, бавовник, індиго, квасолю,
баклажани, чорну редьку, ріпу, салат та капусту). В країні знову поширився
виноград, фінікові пальми, апельсини, лимони, інші плодові культури. Доходи
держави зросли в півтора раза, а Каїр оточили новими міцними мурами. Єгипетські
ткачі, миловари, паперовиробники, цукровари, склороби славилися на весь світ, а
в столичному Каїрі з'явилися 14-поверхові (!) будинки. Співцем фатімідської
могутності й державності, завзятим пропагандистом ісмаїлізму й фанатичним
ворогом Аббасидів став великий перський поет Абу Муні Насір Хосров (1004 -
1072).Та,попри успіхи, не всі погодилися з переворотом, що породило новий розкол в
ісмаїлітському русі. Прибічники ідей Нізара (нізаритів), тобто ісмаїлітів,
невдоволених безвладним статусом фатімідських халіфів, очолив ще один кривавий
політик середньовіччя - син перського селянина Хасан ас-Сабах (аль-Хасан ібн
ас-Сабах родом з Рея - суч. Тегеран, 1055 - 1124).
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » політ. віротерпимості у держ. Фатімідів за халіф. Захіра
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz