Все для історика
Субота, 16.12.2017, 19:22
Вітаю Вас Раб | RSS
 
Головна Особливості Розвитку Кореї в епоху Чосон - ФорумРеєстраціяВхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS ]
Сторінка 1 з 11
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Особливості Розвитку Кореї в епоху Чосон
Особливості Розвитку Кореї в епоху Чосон
DANTEДата: П`ятниця, 31.05.2013, 13:16 | Повідомлення # 1
Ремісник
Група: Користувачі
Повідомлень: 56
Репутація: 1
Статус: Offline
.. Корея наприкінці ХІІІ - на початку ХІV ст. являла собою суспільствопротиріч і контрастів. Виборовши незалежність у нелегких битвах з монголами,
“червоними пов'язками” і вако, країна лежала в руїнах, але культура давала
людям надіюВийшла в світ унікальна енциклопедія “Велика збірка буддійських священнихписань” (6780 томів), видана ксилографічним методом (на вирізку ксилографічних
блоків мобілізували населення двох провінцій). В історичній науці зажили слави
Іль Йоном (ХІІІ - ХІV ст.) та Лі Синхю - автор віршованого літопису корьоського
правлячого дому. Поширилося книгодрукування набірним шрифтом, а в ремеслі
з'явилася нова технологія виготовлення унікального блакитного фарфору. З 1364
р. в Кореї почали культивувати бавовник. Країна переживала значне моральне піднесення, яке нова династія Лі спробувалавикористати для відродження державної могутності. Буддизм як пануюча релігія так і не став для Корьо ідеологією стабільностій процвітання, тому Лі повернулися до випробуваних конфуціанських доктрин, чим
здобули повне розуміння й підтримку могутньої Мінської імперії. На
китайсько-конфуціанських принципах чжусіанства реорганізовано державний апарат,
а 1390 р. влада провела загальну перереєстрацію усіх оброблюваних земель, що
дало можливість навести порядок в оподаткуванні та стабілізувати бюджет.
Остаточну “китаїзацію” пережила корейська культура, чому сприяло відкриття у
1392 р. “Академії живопису” (Тохваго), де талановитих корейців навчали
“правильно” розписувати сувої (за зразковими канонами китайських майстрів).
Значні кошти Лі виділили на реорганізацію корейського війська, на озброєнні
якого на початку ХV ст. з'явилася вогнепальна зброя. Посилення збройних сил дало можливість Чосону успішніше боротися зяпонськими піратами, набіги яких заважали нормальному розвиткові корейської
економіки. У 1419 р. чосонський флот (200 кораблів, 20 тис. вояків) на чолі з
Лі Чонму провів першу успішну масштабну операцію проти вако, розгромивши їхні
бази на острові Цусіма. Було знищено понад сотню піратських кораблів, після
чого ВМС Кореї довели до 800 бойових одиниць, і набіги “морських розбійників”
майже припинилися. Вдалі зовнішньополітичні акції забезпечили спокій на кордонах і підвищилиавторитет влади серед усіх верств суспільства, що дало можливість Лі розпочати
кардинальну перебудову внутрішнього життя країни. Утвердження нових порядків
було пов'язане насамперед з правлінням третього вана з династії Лі - Тхечжона
(сина Лі Сонгьо), який після ряду вбивств і завдяки перевороту прийшов до влади
у 1400_р. Основною проблемою залишалося нерозв'язане аграрне питання. “У руках
знаті опинилася колосальна кількість земель, а в тих, хто колись брав участь у
сотнях битв і здобув собі славу, немає жодного му (одиниця виміру площі) для
того, щоб існувати, немає клаптика землі, щоб можна було встромити хоча б шило,
щоб можна було прогодувати батьків, дружину, дітей... Що ж спонукатиме їх бути
вірними та відданими, прагнути військових подвигів, оберігати країну від навал
чужинців?”4 Землі бракувало і селянам, і “служилим людям”, зате її мали аж
надміру чиновницька верхівка, генералітет, а особливо - буддійські храми, які
до того ж не платили податків. Використовуючи фундаментальний принцип будь-якої державно-господарськоїструктури східного типу, згідно з яким влада завжди залишалася співвласником
усіх земель, Тхечжон провів кардинальний перерозподіл земель, націоналізувавши
майже всі храмові володіння. З верхівкою армії та бюрократії династія вирішила
не сваритися, але й секуляризованих земель (десятки тисяч кьолів*Кьоль -
своєрідна одиниця виміру площі земельних угідь, з якої збирали в середньому 1
сок (160 кг) зерна. Отже,розмір кьоля залежав від якості землі.>) вистачило, щоб зняти гостроту
аграрної кризи (земельні ділянки роздали виробникам) і водночас кардинально
змінити фінансовий стан країни, бо з колишніх храмових земель до державного
бюджету тепер справно надходили податки. Господарство швидко ставало на ноги, і
невдовзі напівголодна в минулому країна почала експортувати продовольство,
насамперед до Японії. В країні було відроджено абсолютно підконтрольний вану централізованийапарат бюрократії, відновлено систему державних екзаменів (давалося взнаки
впровадження неоконфуціанства як державної ідеологічної доктрини) і введено три
наукові ступені, які давали право на відповідний посадовий ранг. Збільшення кількості платників податків дало можливість владі знизитипроцентну податкову ставку, що сприяло динамічнішому розвитку репродуктивних
процесів на селі. Суттєво скоротилися корупція та лихварство - вічні прокляття
корьоського суспільства. Структурно змінився й корейський експорт; до старих
товарів додалися книги власного виробництва, продовольство, тканини та ліки
(окрім традиційного женьшеню). Отже, замість сировини Чосон почав вивозити в
чимраз більшій кількості високотехнологічні товари. А імпортували тепер мідь,
сірку (для виробництва власного пороху), фарби, коштовні ювелірні вироби, твори
мистецтва. Звичайно, державне втручання заважало вільному розвиткові торгівлі й
ремесел, але вже склалася система постійних ринків (чансі), а зерно непогано
виконувало функцію внутрішньої грошової одиниці. Тхечжон помер у 1418 р., залишивши своєму наступнику Сечжону (1419 - 1450)державу зі стабільно працюючою економікою, що значно полегшило проведення
подальших реформ. Особливу увагу влада приділяла поліпшенню іригаційної системи та поширеннюнайновіших агрономічних знань (у 1429 р. Чон Чхо завершив створення
агротехнічної енциклопедії “Книги про ведення сільського господарства”), втроє
збільшилися посівні площі (насамперед за рахунок спустошених раніше
північно-східних районів). У землеробстві культивувалися нові врожайні сорти
проса, озимої пшениці, збільшилися посіви технічних культур (бавовнику,
конопель, паперового дерева, рамі, тутового дерева), а в рисівництві з'явилася
нова технологія висадки розсади, що дало можливість поширити географію цієї
культури на холодні північні райони країни. На “наукову базу” переведено
сівозміну (за цим слідкували спеціальні агрономи-чиновники). Податки
скоротилися до 10 % урожаю, але загальний прогрес виробництва сприяв підвищенню
державних податкових доходів до нечуваної цифри - 2 млн соків (320 тис. т)
зерна на рік, що значно перевищувало потреби. Були створені колосальні державні
зернові резерви, що дало можливість регулювати податковий прес на випадок воєн
чи стихійних лих та неврожаїв. Лише армійська система, оперта на загальну
військову повинність, не зазнала суттєвих змін, але великих воєн Чосон спочатку
не вів. Динамічно розвивалися наука та культура, чому сприяло створення нової, дужезручної для корейської мови системи письма - онмун або чоним (“правильні
звуки”).   Замість надзвичайно складної системи іду, в якій для запису текстіввикористовували фонетичне звучання китайських ієрогліфів, король Сечжон наказав
розробити нове письмо. Створена у 1444 р. з цією метою спеціальна комісія
використала в своїй роботі досягнення індійського (деванагарі), тибетського,
монгольського (квадратного), уйгурського та японського алфавітів, а також
врахувала китайську філософську теорію п'яти першоелементів, концепцію Інь-Ян
тощо. З 1446 р. алфавіт чоним, у якому налічувалося 28 знаків, був
запроваджений в життя, а король Сечжон додав до свого імені епітети “Великий”
та “Освічений”. У королівській постанові з цього приводу говорилося: “Я заново
створив 28 знаків. Бажаю лише, щоб усім людям було легко оволодіти ними та
зручно користуватися кожного дня. Тепер навіть темний мужик чи баба зможуть
легко все зрозуміти, й тоді неодмінно з'являться і вірні чиновники, і шанобливі
сини, і доброчесні жінки...”5 На відміну від сучасної корейської писемності (в якій налічується 40 графемі пишуть, переважно, фонетично), суто фонетична писемність у Чосоні не
прижилася, й тому користувалися письмом змішаним: повнозначні частини слова
писалися ієрогліфом, а службові слова та граматичні показники - корейськими буквами. Запровадження зручної національної писемності створило сприятливі умови длябурхливого культурного розвитку країни. В кожній провінції відкрито буддійські
або конфуціанські школи, кількість яких у ХVІ ст. перевалила за дві сотні.
Зростала мережа бібліотек, серед яких найбільшої слави зажили три вузівські та
найбільша Центральна двірцева бібліотека Хан'яну, де зберігалося понад 100 тис.
книг. Одним із всесвітньовідомих шедеврів архітектури вважається столичний
королівський палац Кьонбоккун, у якому за правління Сечжона встановлено перший
в Кореї водяний годинник. Дах палацу підтримували 48 гранітних колон (по 5 м заввишки), всі будівліприкрашала витончена різьба. Центром ансамблю був тронний зал, склепіння якого
підтримували 16 колон із коштовного червоного дерева. Славетними живописцями
епохи були пейзажисти Кан Хіан (1419 - 1466) та Лі Ам (1498 - ?). Активно розвивалася кореємовна література. В поезії з'явилися нові жанри:тривірш сіджо й велика поема каса, майстром яких став видатний політик того часу
Чон Чхоль (1537 - 1594). Поряд із поезією розвивалася сюжетна проза, в жанрі
якої зажили слави сатирик та фантаст Кім Сісип (1435 - 1493), алегорист Лім Дже
(1549 - 1587) та соціальний утопіст Хо Гюн (1569 - 1618), автор “Повісті про
Хон Гільдона”. У ХV ст. вийшли в світ кілька фундаментальних історичних праць, серед якихвиділяються колективні “Корьоса” (“Історія Корьо”) та “Тонгук тхонгам”
(“Загальний огляд історії Кореї”). Вершиною класичної корейської географії
вважається творчість Лян Сончжи (ХV ст.) - автора унікальної докладної карти
всіх провінцій країни, а основою державного правопорядку став кодекс законів
“Кьонгук течжон” (“Великий звід для керівництва державою”, 1469 р.).   Період ХV - ХVІ ст. характеризувався значним економічним та культурнимпіднесенням країни, і лише державно-бюрократичні перепони дещо стримували
динамічний розвиток продуктивних сил суспільства. (Зокрема, знову заборонили
виїзд за кордон купцям, що аж ніяк не сприяло підвищенню конкурентоспроможності
корейських товарів.) Затьмарювали загальну атмосферу в державі й чвари на
“політичному Олімпі”, й саме вони наприкінці правління сьомого вана династії Лі
Сечжо (1450 - 1468) стали першими провісниками майбутніх катаклізмів. Кожному політологу, як правило, притаманне почуття здорового скепсису щододій реальних політиків. У тогочасній Кореї роль політологів виконували
науковці-конфуціанці, центральним осередком яких стала придворна чиновницька
Академія. Сечжо прийшов до влади завдяки перевороту, скинувши й ув'язнивши
свого попередника Танчжона. Нелегітимність влади глибоко вразила
схоластів-науковців, які почали невміло організовувати антидержавний заколот з
метою повернути на трон “законного Танчжона”. Одначе “управління розслідувань”
не даремно їло свій хліб. Змовників заарештували, Академію ж закрили, після
чого Сечжо розлюбив конфуціанство й сприяв новому відродженню буддійського
впливу в країні. Храмам Будди повернули землі й податкові пільги, а для
освячення влади збудували новий монастир Вонгакса, який приголомшував своїми масштабами.
Кількість вакансій для буддійських монахів була збільшена на 100 тис. Податкові пільги та грандіозне будівництво розорили державну скарбницю, ітоді Сечжо наказав зібрати з підданих податки на три роки наперед. Селяни
змушені були віддавати державі майже половину зібраного врожаю, що в тогочасних
корейських умовах викликало масовий голод. У 1467 р. в країні вибухнув
грандіозний селянський бунт, який очолив Лі Сіе.   Смерть Сечжо (1468 р.) дещо зменшила напруження в суспільстві, але коли довлади прийшов у 1498 р. принц Йонсангун, політика знову знекровила економіку. Йонсангун почав правління з чергової різанини конфуціанських науковців,кровопускання яким принц-сатрап влаштовував і надалі. Для перебудови
королівських резиденцій диктатор зігнав тисячі селян, щоденно влаштовував дикі
оргії. Державні фінанси вичерпались до краю, але винахідливий принц придумав
нові податки, здійснив масові репресії проти надуманих змовників і конфіскував
їхнє майно. Тільки коли Йонсангун наказав зруйнувати навколо столиці всі
житлові будівлі, щоб звільнити цю територію для королівського полювання, його
скинули, замінивши королем Чунчжоном, але кривавий маятник репресій і ворожнечі
не так просто було зупинити. Державні фінанси залишалися в жалюгідному стані, тому шалені податки ніхтоне скасував. У 1519 і 1545 рр. влада ще двічі, “для профілактики”, здійснювала
масове знищення конфуціанських науковців, після чого політична верхівка
розкололася на проконфуціанську, східну (тонін) і пробуддійську, західну
(соїн). Таким чином, смути продовжувались уже в “організованому вигляді” - із
двірцевими інтригами, гаремними таємницями, зрадами і вбивствами. До податків
додалися реквізиції, в провінції та центральному апараті процвітала шалена
корупція, продажність і хабарництво, а влада, щоб зберегти свій матеріальний
добробут, замінила військову службу ще одним податком. Країна залишилася без
війська (зберегли лише гвардію й таємну поліцію). “Народ настільки виснажений,
що сил у нього не більше, ніж у лежачих мерців, а дух його такий слабкий, що
важко підтримувати його навіть у мирні дні... Якщо все залишиться як є - країна
загине”, - писав конфуціанець Лі І наприкінці ХVІ ст.6 Корею заполонили масовий
бандитизм і злочинність. Жахливим фіналом кризи стала іноземна навала, яку організував
японський військовий диктатор Тойотомі Хідейосі. Агресія розпочалась у квітні 1592 р. успішним десантуванням японськихекспедиційних сил (160 тис. вояків, до 1000 кораблів та човнів) у порту Пусан
на півдні півострова. Вирізавши розпорошені корейські гарнізони, які абсолютно
не чекали вторгнення, японські армії за півмісяця пройшли переможним маршем
половину Кореї і 3 травня захопили столицю країни Хан'ян (сучасний Сеул). Ван
Сончжо з усіма міністрами втік до Пхеньяна, але в середині червня впав і
Пхеньян, а корейські правителі перебралися до міста Йиджу на самому кордоні з
Китаєм. Здеморалізована корейська армія невдовзі була розбита. Японські самураї(воїни-професіонали) явно переважали корейських ополченців виучкою та
озброєнням, одначе інтервенти недооцінили бойовий потенціал півострівної
держави, яка володіла чи не найкращим на Далекому Сході флотом. Він значно
перевершував японський і за кількістю бойових одиниць (у японців переважали
транспортні кораблі), і за виучкою матросів, але найнеприємнішим сюрпризом для
агресора стала секретна корейська зброя - кобуксон (“черепаха”) - кораблі
обшиті листами заліза, перші в світовій історії панцерники. Національним героєм
визвольної війни корейського народу проти японських інтервентів став адмірал Лі
Сунсін (1545 - 1598). Лі Сунсін народився в сім'ї дрібного чиновника. Блискуче закінчив у 1576 р.королівське військове училище, проявив неабиякі здібності флотоводця, і з 1591
р. обіймав посаду командувача флоту лівого крила (одного з двох флотів Чосону).
Він першим зрозумів переваги панцерників і розробив тактику їхнього
використання. Стандартний кобуксон обшивався залізом, мав гострі залізні тарани на всіхбортах і 14 гармат (чхонтонів), вирізнявся коротким, але широким корпусом, що
гарантувало високу маневреність корабля. З початком вторгнення Лі Сунсін організував флотські господарства на селі,чим забезпечив морякам стабільне харчування, а для відливання мідних та
бронзових гармат конфіскував у населення весь металевий посуд. Термінові заходи
зберегли автономну боєздатність флоту в умовах повної втрати централізованих
джерел постачання.  Корейські ВМС також були захопленізненацька, але вже через кілька тижнів після трагічного початку війни флот
активізував свої дії. За перші три місяці боїв флотилія Лі Сунсіна потопила
майже 300 японських кораблів і захопила контроль над Корейською протокою. У
загарбників відбили Пусан, позбавивши їх можливості постачання експедиційних
сил із території Японії. Успіхи флоту повернули корейцям упевненість у власних
силах. Активізувалася корейська дипломатія. Номінально Чосон вважався васаломМінської імперії. В період миру й спокою про це на півостові майже не
згадували, та коли країну окупували інтервенти, корейці звернулися до
“сюзерена” за допомогою, і китайський “Син Неба” Чжу Цзюнь (Шень-цзун) не
відмовив, задоволений можливістю зайвий раз продемонструвати міць імперії та
підтвердити її статус “великої держави”. Стурбовані “зухвалістю східних варварів”, Міни відправили на японськийфронт 50-тисячну армію на чолі з Лі Жусунем, яка разом із рештками корейських
сил зупинила агресора й наприкінці 1592 р. відбила Пхеньян. У тилу ворога
спалахнула народна стихійна партизанська війна ийбьон (“Армії справедливості”). Японці розв'язали на півострові масовий терор, про ганебність якого вічнонагадуватимуть 40 тис. відрізаних у страчених корейців вух (їх привезли до
“Країни Вранішнього Сонця” як трофеї і зарили в Кіото, назвавши це місце
“Мімідзука” (“Могилою вух”). Окупанти знищували не лише людей, а й культуру -
зокрема, зрівняли з землею місто Кьонджу (колишню столицю Сілла), попаливши
його безцінні архітектурні та образотворчі пам'ятки, але тактика “випаленої
землі” не дала бажаних для самураїв результатів. Відрізані від Японії корейським флотом, у ворожому оточенні народнихмесників, залишившись без боєприпасів і продовольства, інтервенти почали
втрачати завойовані території і терпіти поразки, а з ними занепав бойовий дух.
Здавалося, що агресія захлинулася, але двірцеві чвари при чосонському дворі
мало не врятували японців. Придворну камарилью налякав зростаючий авторитет Лі Сунсіна. Результатомстав донос на адмірала, поданий вану інтриганом Кім Инсоном. У 1597 р. Лі
Сунсіна змістили з посади командувача флотом “за боягузтво та невиконання
наказів” і засудили до страти, милостиво розжалувавши потім у матроси, а флот
очолив бездарний Вон Гюн. Наслідком кадрових змін стала катастрофа червня 1597
р., коли японці пустили на дно весь корейський флот (залишилося 12 бойових
одиниць) разом із його безталанним адміралом. Захопивши контроль над морем,
агресори перекинули на півострів свіжі підкріплення (140 тис. вояків). Корейський двір одразу схаменувся і повернув Лі Сунсіну всі посади таповноваження. Підтримали сусіда й китайці, збільшивши свій допоміжний корпус до
140 тис. бійців, але долю війни можна було вирішити лише на морі. Генеральна битва флотів відбулася в листопаді 1598 р. в бухті Норянчжин.Корейська ескадра Лі Сунсіна (12 кораблів), підтримана китайською флотилією (5
тис. матросів), завдала інтервентам нищівного удару. Японці втратили 200
кораблів (із 300), 10 тис. матросів й останні надії на успішне завершення
війни. В розпалі битви Лі Сунсін загинув. Шануючи пам'ять свого національного героя, КНДР запровадила “орден ЛіСунсіна”, яким нагороджують найвидатніших флотоводців республіки. Після Норянчжинської катастрофи становище японської експедиційної арміїстало критичним, і в цей момент до Кореї надійшла звістка про смерть ініціатора
вторгнення Тойотомі Хідейосі (він помер 18 серпня). Продовження бойових дій
стало для інтервентів неможливим і непотрібним, тому їхній командувач Конісі
Юкінага підписав перемир'я з Чосоном і покинув півострів разом з уцілілими
самураями. Семирічна визвольна війна (1592 - 1598) корейського народу проти японськихагресорів завершилася повною перемогою. Чосон відстояв свою незалежність, але
ціна перемоги виявилася непомірно високою. На 15 % скоротилося населення Кореї, а кількість оброблюваних земельзменшилася втроє, що викликало масовий голод і неспроможність виробників
сплачувати податки. Протягом війни були втрачені всі державні запаси
продовольства, вирізана майже вся худоба. Іригаційна система була повністю
зруйнована, а більшість знарядь праці переплавлено на зброю. Країну
знекровлювали епідемії. Голодували навіть чиновники, що для далекосхідного
регіону завжди означало цілковитий розвал. “Скрізь лежали трупи, але не було
кому їх поховати. Батьки мусили продавати своїх дітей, а чоловіки - дружин.
Багато лиха завдавали війни нашій країні, але ніколи ще її становище не було
таким жахливим, як тепер”7. У країні розквітнули лихварства й кабала, в яку
потрапила абсолютна більшість селян, а Сончжо, якому бракувало грошей для
відбудови королівських резиденцій та гробниць предків, обклав підданих
додатковими надзвичайними податками й позганяв тисячі селян та ремісників на
реставраційні роботи. Така політика позбавляла можливості відбудувати господарство, але це небентежило правлячу верхівку. Вона з посиленим ентузіазмом поринула у двірцеві
інтриги. Якщо до війни за владу гризлися дві кліки, то тепер їх стало чотири
(“західна”, “південна” та дві “північні” - “велика” й “маленька”). До всіх бід
додався моральний розклад верхів: політику стали визначати результати
ворожіння, шаманські ритуали чи примхи розпусних наложниць. Після смерті Сончжо (1608 р.) на престол зійшов принц Кванхегун (ставленик“великих північних”), але його курс на тісний союз із Мінами, спрямований проти
молодої маньчжурської держави, призвів до війни 1618 р., в якій степняки
вирізали 30-тисячне чосонське військо. Зовнішньополітичним провалом скористалися “західні” (сьоїн): у 1623 р. вонискинули Кванхегуна й проголосили ваном Інчжо. Але не минуло й року, як
“західні” перегризлися між собою, і місце Інчжо посів Хинангун. Незважаючи на скрутні обставини, розвиток культури не припинився. У країніпродовжували творити видатні поети (Юн Сондо (1587 - 1671) і Пак Інно (1561 -
1642)), талановиті живописці - Лі Чін (1580 - ?), Лі Чон (1541 - ?) та Чо Сок
(1595 - ?). Поряд із фарфоровим виробництвом світової слави зажили вироби з корейського
селадону. Самобутні філософи Лі Сукван (1563 - 1628) та Хан Пеккьон (1552 -
1615) пропагували в країні “європейський підхід до знань”, дотримуючись
радикальної концепції сірхак (“За реальні науки”), тому свої твори вони
підписували псевдонімами (Чібон та Куам). Спочатку через Китай, а потім і прямо
Чосон познайомився з європейцями та їхніми цивілізаційними досягненнями.
Голландці стали працювати в Кореї як військові та морські радники, в країні
з'явилися католицькі місіонери. Вичерпавши ресурси для розвитку, Схід шукав нові шляхи, намагаючись творчосинтезувати європейські технології з досвідом своїх предків, але всім цим
експериментам на півострові прийшов край після двох маньчжурських вторгнень. Маньчжури здавна виявляли інтерес до корейських справ. Ще під час японськоїагресії 1592 - 1598 рр. маньчжурський хан Нурхаци запропонував допомогу Чосону
для боротьби з інтервентами, але Лі віддали перевагу Мінам. Продовженням
промінської (а це означало - антиманьчжурської) орієнтації Кореї стала участь
чосонських військ у катастрофічній для них антиманьчжурській воєнній експедиції
1618 р. Відповіддю на цю необачну політику була маньчжурська агресія. У 1625 р. загинув Нурхаци, але його наступники не стали миролюбнішими, й1627 р. 30-тисячне маньчжурське військо вдерлося на півострів. Для Кореї
настали “чорні дні”. Вади східної державно-економічної структури, потенціал
якої на Далекому Сході вичерпався навіть у великому Китаї (не кажучи вже про
Чосон), доповнювалися наслідками руйнівних воєн і боротьби політичних клік. За
кілька днів маньчжури захопили Пхеньян. Ван Інчжо втік, як колись Чхве від
монголів, на острів Канхвадо. Лише завдяки тому, що основні сили маньчжурів
воювали з Мінами, інтервенти запропонували Чосону перемир'я, головною умовою
якого став розрив васально-союзницьких зв'язків Кореї з Китаєм. У ще більших масштабах навала повторилася в 1636 р.: похід 100-тисячноїармії очолив особисто імператор маньчжурської династії Цин Абахай (Тай-цзун).
Корейське військо потрапило в оточення, на початку 1637 р. Цини захопили
Канхвадо, а корейський ван здався ворогові. Чосон був проголошений васалом
маньчжурської імперії, півострів окупований, а після падіння у 1644 р. імперії
Мін у Китаї будь-який антиманьчжурський опір у Кореї припинився. “Країна Вранішньої
Свіжості” змирилася зі своєю долею. Останнім підтвердженням неспроможності нормального подальшого розвиткукорейської економіки, культури, державності в межах традиційних східних
цивілізаційних принципів стала самоізоляція країни у 1637 р. За королівським
указом під страхом смерті всім корейцям заборонялися виїзд за кордон і будь-які
контакти з іноземцями. Всі порушники закону з числа підданих підлягали страті,
а іноземцям, які наважувалися порушити цю заборону, загрожувала або безжалісна
смерть, або довічне ув'язнення, яке було не краще за смерть. Усіх мешканців
приморських територій переселили у внутрішні райони півострова, а кораблі, які
могли плавати в інші країни, демонтували. Лише з Японією торгівля
продовжувалася, щоправда, в мізерних масштабах (продавали женьшень,
продовольство й тканини; купували мідь, олово, сірку, фарби, прянощі та фарфор)
і під повним контролем держави. Цинам сплачували данину золотом, сріблом,
шовком, тканинами, папером, рисом. В обмежених масштабах торгували і з Китаєм
(оскільки Чосон став цинським васалом, а в 1644 р. Китай також захопили
маньчжури), але всі торговельні операції суворо регламентувалися державою. Як і в Китаї, традиційні структури в Кореї вичерпали себе. Майжеприпинилося зростання посівних площ (протягом 1639 - 1719 рр. вони збільшилися
з 1, 3 млн до 1, 4 млн кьолів), а поширення нових культур (тютюн, батат,
перець) лише посилювало тягу Кореї до автаркії. З 1619 р. на півострові знову
дозволили користуватися грошима, але податки, як і раніше, майже повністю
збирали рисом. Ремесла розвивалися в мізерних масштабах і тільки для
задоволення внутрішніх потреб (бо розорені селяни купувати вироби ремісників не
могли, зовнішньої торгівлі майже не було, а після маньчжурського поневолення
скоротилися й замовлення військового відомства). І хоч апологети концепції
сірхак Лю Хьонвон (Панге, 1622 - 1673) та Пак Седан (Соге, 1629 - 1703)
продовжували направляти владі доповідні записки з фантастичними планами
модернізації Кореї, це не змінювало стану речей. У літературі зародився жанр роману, геніальним представником якого був КімМанчжуна (1637 - 1692), у царині живопису плідно творили пейзажист Кім Сік (ХVІ
ст.), “побутовик” Юн Досу (1668 - ?) та “універсал” Чон Сен (1676 - 1759), але
самобутня корейська естетика остаточно зникла з їхніх картин - її заступили
китайські канони. Корея прощалася з середньовіччямв умовах стагнації економіки, стабільного падіння життєвого рівня населення
навіть за мирного часу, втрати державного суверенітету і спроб зупинити час,
законсервувати відживаючі традиційні порядки завдяки самоізоляції країни від
зовнішнього світу.
 
Форум » Навчання » Історія Азії та Африки в середні віки » Особливості Розвитку Кореї в епоху Чосон
Сторінка 1 з 11
Пошук:

Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz