| Ekzor | Дата: Понеділок, 17.01.2011, 18:25 | Повідомлення # 1 |
 Гетьман
Група: Адміністратори
Повідомлень: 1418
Статус: Offline
| Культура України-Русі ІХ-ХІІІ ст. характеризувалась подальшим розвитком. Русь успадкувала землеробську, побутову і культову культуру від багатьох своїх попередників — давніх жителів Східної Європи. Літературні джерела та археологічні знахідки свідчать, що крім боротьби старого й нового культура Русі чітко відрізняє культуру княжо-дружинної верхівки та культури низів міст і сіл. При цьому якщо культура княжо-дружинна характеризується деякою єдністю, то культура низів все ще проникнута старими, племінними відмінностями. Культурний розвиток Русі піднявся на новий щабель після прийняття християнства. Християнство стало ідеологічним підґрунтям для феодальних відносин, сприяло входженню Київської Русі в європейський культурний світ. Осередками освіти, бібліотеками, центрами творення мистецьких цінностей на Русі були храми й монастирі. Одним з найвідоміших центрів культурного життя був Софійський собор у Києві — резиденція митрополита. Тут було укладено перший давньоруський літописний звід 1037— 1039 рр., а митрополит Іларіон написав і проголосив знамените «Слово про закон і благодать». При Софійському соборі розроблено основи першого збірника законів, який зберігся до цього часу — Руська правда»; створено «Ізборник Святослава» (1073 і 1076 рр.). У XII—XIII ст. поряд з традиційними з'являються нові форми історичних творів: сказання, сімейні та родові хроніки, життєписи монахів та князів. Давньоруські зодчі талановито зводили складні дерев'яні та кам'яні споруди. Найдавніших пам’яток київської архітектури не збереглося, бо це були в основному дерев'яні будівлі. Збереглася невелика кількість кам’яних споруд часів розквіту Русі: Софійський собор, Золоті ворота в Києві, деякі храми й палацові споруди Чернігова, Переяслава, Галича, Холма та інших міст. ХІІІ ст.. – навала. Приєднання українських земель до Великого князівства Литовського ознаменувало новий період у розвитку української культури, зокрема освіти і наук. У загальнокультурному відношенні Литва значно поступалася Україні - українська мова стала мовою діловодства, дипломатії, приватного листування на території Великого князівства Литовського. Підручниками служили “Часослов” і “Псалтир”. У кінці XV ст. в Польщі і Литві починається культурне піднесення. Тут розповсюджуються ідеї гуманізму, вчення Яна Гуса та інших діячів Реформації. Великим кроком уперед було відродження на початку XV ст. античних уявлень про світобудову. У збірнику “Мандрівник з іншими речами” (1412 р.) міститься пряма заява про кулястість Землі. XVI-XVIII ст. - виключно складний і важливий період в житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. Вже в першій половині XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Своєрідним літературним жанром були літописи. Абсолютно особливим жанром стала "народна картина". Це - в першу чергу серія козацьких образів: "Козак з бандурою", "Козак Мамай". Як елемент народного побуту такі картини зберігалися до початку ХХ ст. В архітектурі національні традиції міцніше за все зберігалися і яскраво виявлялися в дерев'яному зодчестві. У той же час з середини XVI ст. виразними стали основні тенденції загальноєвропейського культурного процесу, у XVII ст. в архітектурі з'являються елементи стилю бароко. Він передбачає велику кількість прикрас зовні і всередині будівлі, складність архітектурної конструкції, розробку складних просторових ансамблів, синтез різних видів мистецтва. У XVIII ст. місцева знать також прагнула створювати в своїх маєтках вокальні та інструментальні капели. Першу в Галичині граматику української мови створив 1829 р. І. Могильницький. У 1846 р. з'являється "Граматика української мови" Й. Лозинського. Початком нової доби в українській літературі було опублікування "Енеїди" І. Котляревського в 1798р. Основоположником української художньої прози був Г. Квітка-Основ'яненко. На світовий рівень підніс українську літературу Тарас Григорович Шевченко. Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров — три постаті, які красномовно засвідчили рівень зрілості, якого досягла українська художня і суспільна думка в 40—50-ті роки XIX ст. Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX — початку XX ст. пов'язані з діяльністю Івана Франка. У 1909—1914 рр. група письменників-модерністів гуртувалася навколо київського журналу "Українська хата". Серед них — М. Сріблянський (Шаповал), М. Євшан, Г. Чупринка, М. Філянський. Значний вплив на творчість українських художників в історичному жанрі мала картина І. Рєпіна "Запорожці". На початку XX ст. український історичний жанр досяг значного розвитку і став характерним явищем національної культури. На історичну тему створили картини Ф. Красицький ("Гість із Запоріжжя"), М. Самокиш ("Запорожці обідають"). Плідно працював в історичному жанрі М.Івасюк ("В'їзд Богдана Хмельницького в Київ", "Іван Богун під Берестечком" та ін.). В архітектурі XIX ст. переважав в основному стиль класицизму. Подальшого розвитку українська освіта, наука, культура набули при гетьмані П. Скоропадському. У сфері культури активно тоді працювали такі визначні особистості, як Микола Василенко, В. Науменко, В. Вернадський, І. Огієнко, П. Холодний, Б. Кістяківський, А. Кримський, Д. Граве, М. Туган-Барановський, Л. Курбас, С. Єфремов, П. Саксаганський. В 1922 р. з'явилась перша літературна організація «Плуг» — спілка селянських письменників. Активними членами «Плугу» були С. Пилипенко (голова), Д. Бедзик, А. Головко, Г. Епік, Н. Забіла, О. Копиленко, В. Минко, П. Панч та ін. У постановці надзвичайно обдарованого режисера-новатора, реформатора театру Леся Курбаса «Народний Малахій» та «Мина Мазайло» з величезним успіхом пройшли в театрі «Березіль». Вони набули класичного театрального звучання, мали значний вплив на тогочасне культурне життя України.
У новій тоді галузі — кінематографії — світової слави зажив Олександр Петрович Довженко (1894—1956) — один з основоположників української кінематографії, якого Чарлі Чаплін назвав найбільшим поетом кіно. У 1946 р. була заборонена шкільна «Читанка» лише за те, що в ній Київ був віднесений до найбільших міст СРСР. У 40—50-ті роки діячами літератури і мистецтва було створено чимало творів, що залишили помітний слід у художній культурі українського народу. Плідно працювати в цей час Олександр Довженко, Павло Тичина, Максим Рильський. З 1969 р. влада посилила ідеологічний тиск на інтелігенцію. Письменників, митців, вчених картали в пресі і на зборах творчих спілок за «аполітичність», «ідейну незрілість», «формалізм», «націоналізм».
http://vkontakte.ru/id18182352
|
| |
| |
Головна 
