Військові діячі Західноукраїнської Народної республіки - Українська національно-демократична революція (1917—1920) - Історія України

Навесні 1919 року в Галицькій Армії служили лише 1412 старшин (один на 70-90 стрільців, тоді як за тогочасними нормами передбачалося одного старшину на 20-30 стрільців). Бригадами керували молоді старшини Р. Рудинський, О. Бушкований, С. Горак, В. Секунда, Ю. Головінський, Ф. Кондрацький, І. Цьокан, які не мали навіть середньої військової освіти. Українськими корпусами замість генералів командували підполковники і полковники. Створені старшинські школи не могли так швидко підняти фаховий рівень молодих командирів.
Армія не могла існувати без досвідчених воєначальників і полководців. До військового керівництва вдалося залучити військовиків вищих рангів, що пройшли фахову підготовку у військових навчальних закладах Австро-Угорщини. У систему вишколу офіцерських кадрів Австро-Угорщини входили військові кадетські школи, Офіцерські військові школи і Військова академія. Проте слід зауважити, що українцям за австрійської влади отримати вищу військову освіту було надзвичайно складно. Кадетські школи функціонували у Відні, Львові та Лобозові під Краковом. Курс навчання в них пройшли майбутні українські генерали А. Вольф. А. Кравс, В. Курманович, Г. Стефанів, М. Тарнавський, Г. Ціріц. Вищу Офіцерську школу у Відні, що діяла з 1825 року, закінчили Й. Вітошинський-Доброволя, А. Вольф, А. Кравс, М. Маринович, О. Микитка, Я. Окуневський, М. Тарнавський. Австрійську військову академію у Вінер-Нойштадті (заснована 1752 р.) вдалося закінчити Й. Вітошинському-Доброволі, В. Курмановичу, М. Мариновичу та Г. Ціріцу. Також керівництво УНР направило на допомогу ЗУНР генерала М. Омеляновича-Павленка та полковника Є. Мєшківського, а згодом генерала О. Грекова.
Саме вони відіграти провідну роль в створенні, структурній реорганізації та військовому управлінні збройними силами ЗУНР. Завдячуючи їх військовим знанням, волі і відданості українській справі у неймовірно складних умовах, Галицька армія впродовж 1918-1919 років, здобуваючи перемоги і зазнаючи поразок, мужньо боролася за свою землю, за українську державність.
Після поразки Визвольних змагань переважна більшість генералів та старшин Галицької армії не припиняли активної діяльності, плекали військові традиції серед молоді, проводили військові вишколи, а з початком подій в Карпатській Україні та з вибухом Другої світової війни зі зброєю в руках продовжили боротьбу за відродження Української держави.
Надаємо низку біограм провідних військових діячів Західноукраїнської Народної Республіки. Приречені радянським режимом на забуття, вони мають бути повернені свідомості українського народу. При укладанні біограм використано працю Миколи Литвина і Кіма Науменка «Збройні сили України першої половини ХХ століття. Генерали і адмірали Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. – Львів;Харків: «Видавництво Сага», 2007. – 244 с. )

Упорядник Сергій Литвин

ВІТОВСЬКИЙ ДМИТРО
Народився 8 листопада 1887 р. в с. Медуха, тепер Галицького району Івано-Франківської області. Закінчив гімназію у Станіславові, навчався на правничому факультеті Львівського ун-ту. Один з організаторів товариства «Січ» та читалень «Просвіти» на Покутті, активний учасник масових антиурядових виступів, за що був ув’язнений та відрахований з ун-ту. 1911 р. закінчив юридичний факультет Краківського ун-ту, працював адвокатом у Станіславові.
У роки Першої світової війни – сотник Легіону Січових стрільців, учасник боїв на російському фронті у Карпатах, на Маківці, над Стрипою на Поділлі. Командував сотнею, пізніше куренем УСС. Влітку 1915 р. очолював військову комендатуру Галича, заснував друкований орган УСС «Шляхи», який видавався 1915-1918 рр. у Львові. 1916 р. – комісар м. Ковель, організатор шкільництва на Волині, де його зусиллями було відкрито 17 шкіл, нач. штабу Вишколу УСС, референт з українських справ при штабі австрійського корпусу на Правобережжі.
За Гетьманату – комендант Жмеринки, послідовно проводить організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади.
Від 29 жовтня 1918 р. – голова Центрального військового комісаріату у Львові, організатор і керівник Листопадового повстання, передав усю повноту влади Українській Національній Раді, перший командувач Галицької армії, Державний секретар військових справ уряду ЗУНР, провідник військового будівництва, ініціатор об’єднання ЗУНР і УНР, полковник.
Автор низки статей національно-державницького спрямування, військово-історичних нарисів. Від квітня 1919 р. член військово-дипломатичної делегації ЗУНР на Паризькій мирній конференції.
4 серпня 1919 р. під час повернення літаком в Україну загинув у авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія). Похований у Берліні на кладовищі Гугенотів.

ВІТОШИНСЬКИЙ-ДОБРОВОЛЯ ЙОСИП-МИХАЙЛО
Народився 1857 р. на Лемківщині. Закінчив Віденську Офіцерську школу та Австрійську Військову академію. У роки Першої світової війни ком. бригади, генерал-майор. У складі його бригади діяв Легіон Січових стрільців.
1919 р. у складі Начальної Команди Галицької армії, угрупування ГА і Армії УНР у Кам’янці-Подільському, учасник боїв на більшовицькому фронті.
1920-1922 рр. перебував у польському таборі Ланцут. З 1923 р. працював в Австрійському військовому архіві у Львові. Помер 9 грудня 1931 р., похований на Личаківському цвинтарі м. Львова.

ВОЛЬФ АРНОЛЬД
Народився 1877 р. у Простейові, тепер Чехія. Закінчив кадетську школу, Віденську Офіцерську школу. У роки Першої світової війни – на італійському фронті, підполковник австрійської армії.
З листопада 1918 р. в Галицькій армії, ком. бойової групи, ком. 3-ї Бережанської бригади в боях на польському фронті. З липня 1919 р. – ком. 2-го Галицького корпусу. Учасник наступу на Київ, Коростень, Старокостянтинів, Житомир проти денікінських і більшовицьких військ.
З 1920 р. ком. інтернованої бригади в таборах у Німецькому Яблонному, Йозефові, Ліберці в Чехословаччині, генерал-хорунжий. Помер 24 листопада 1924 р., похований у Простейові.

ГРЕКІВ ОЛЕКСАНДР
Народився 24 листопада 1875 р. у с. Сопичі, тепер – Глухівський р-ну Сумської обл. Закінчив юридичний факультет Московського університету, Московське військове училище, академію Генштабу. Учасник російсько-японської війни 1904-1905 рр. Старший ад’ютант штабу військ гвардії Петербурзького військового округу. У роки Першої світової війни нач. штабу 24-ї піхотної дивізії, ком. полку 1-ї гвардійської дивізії, нач. штабу 6-го армійського корпусу на Південно-Західному фронті.
В українській армії з 1917 р., ком. 2-ї Сердюцької дивізії, нач. штабу Київського військового округу, Військовий міністр УНР.
З червня 1919 р. командувач ГА, підготував і блискуче провів Чортківську наступальну операцію, генерал-поручник. У липні 1919 р. голова місії до Румунії, Австрії. З 1920 р. голова українського військового Товариства у Відні. Співпрацював з УВО і ОУН. У серпні 1948 р. заарештований у Відні органами НКВС і засланий у Сибір на 10 років. Помер 2 грудня 1958 р. у Відні.

КРАВС АНТІН
Народився 23 листопада 1871 р. у м. Берегометі, тепер – Чернівецька обл., у сім’ї німецького колоніста. Мати – українка. Закінчив Віденську кадетську школу та Віденську вищу Офіцерську школу.
У роки Першої світової війни – ком. 55-го Бережанського полку на російському та італійському фронтах. Підполковник австрійської армії.
З грудня 1918 р. в Галицькій армії ком. бойової групи «Хирів», 8-ї Самбірської бригади, 3-го галицького корпусу на польському фронті. 1919 р. – ком. армійської групи у Київській наступальній операції. Восени 1919 р. – ком. 3-го корпусу на більшовицькому і денікінському фронтах. Генерал-хорунжий.
1920 р. ком. бригади ЧУГА, приєднався до Армії УНР, ком. групи, яка пробилася до Чехословаччини, перебував у таборах інтернованих частин УГА.
З 1924 р. у Відні, діяч ветеранських товариств УГА, автор спогадів «За українську справу». 1941 р. – член Української Генеральної Ради Комбатантів. Помер 13 листопада 1945 р. у Відні.

КУРМАНОВИЧ ВІКТОР
Народився 26 лютого 1876 р. у с. Вільшанці, тепер – Золочівський р-н, Львівської обл. Закінчив Золочівську гімназію, кадетську школу у Лобозові (передмістя Кракова), Австрійську Військову академію. Офіцер 30-го піхотного полку у Львові. З 1908 р. у російському відділі Генштабу австрійської армії. У роки Першої світової війни ком. куреня 13-го піхотного полку на Волині, ком. піхотного полку, ком. бригади на італійському фронті.
У Галицькій армії з листопада 1918 р. ком групи «Північ», керував її боями на фронті від Белза до Янова. З січня 1919 р. ком. 1-го галицького корпусу, з лютого 1919 р. нач. штабу Галицької армії, виконуючий обов’язки Військового міністра ЗУНР. З серпня 1919 р. генерал-кватирмейстер штабу Головного Отамана, генерал-хорунжий.
З 1920 р. ком. бригади у таборі Йозефів. 1923 р. поселився у Відні. Тісно співпрацював з УВО, член Проводу ОУН. 1943 р. почесний голова Військової управи дивізії «Галичина». 1945 р. заарештований органами НКВС у Відні. Перевезений до Одеси, помер у тюрмі в жовтні 1945 р.

ЛАБА ВАСИЛЬ
Народився 1 вересня 1887 р. в с. Бертишів, тепер Жидачівський р-н, Львівської обл. Навчався в університетах Львова, Інсбрука, Фрайбурга, Відня. У роки Першої світової війни польовий капелан австрійської армії.
1918-1920 рр. – начальний духовник Галицької армії. Генерал-хорунжий. У міжвоєнні роки митрат, соборний крилошанин Львівської митрополичої капітули, дійсний член НТШ, катехит середніх шкіл і професор Богословської академії у Львові. У 1943-1945 рр. – начальний духовник дивізії «Галичина». Після Другої світової війни – в Німеччині, засновник і ректор Української духовної семінарії в Грішенбергу і Кулембергу в Голландії. З 1950 р. у Канаді, вікарій епархії УГКЦ в Едмонтоні, професор Українського католицького університету в Римі (1973-1976 рр.). Автор спогадів з історії визвольних змагань. Помер 16 листопада 1976 р. в Едмонтоні.

МАРИНОВИЧ МИКОЛА
Народився 21 грудня 1861 р. у с. Ішків, тепер Козівського р-ну Тернопільської обл. Закінчив Бучацьку гімназію, Віденську Офіцерську школу і Австрійську Військову академію. У роки Першої світової війни ком. 30-го піхотного полку на російському фронті. Після тяжкого поранення 1916 р. на пенсії.
Під час Першолистопадового повстання 1918 р. вступив до українського війська, перший військовий комендант Львова, учасник боїв з поляками. У подальшому на штабних посадах ГА. Генерал-хорунжий. З 1920 р. жив у Галичі. Брав участь у діяльності ветеранських організацій УСС-УГА. Навесні 1944 р. закатований радянськими партизанами.

МИКИТКА ОСИП
Народився 21 лютого 1878 р. у с. Заланові, тепер Рогатинського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Перемиську гімназію, Віденську Офіцерську школу. У роки Першої світової війни – на російському фронті, ком. сотні, куреня 45-ї Перемиської дивізії. На початку 1918 р. ком. легіону УСС у поході на Наддніпрянщину.
В Галицькій армії з листопада 1918 р., ком. групи «Старе Село», у лютому 1919 р. ком. 1-го галицького корпусу, утримував фронт від Белза до Львова. Брав участь у червневій Чортківській операції, визволив Тернопіль, Золочів, наблизився до Львова. З липня у боях на більшовицькому і денікінському фронтах. Генерал-хорунжий.
У листопаді 1919 р. командувач УГА, уклав договір про перемир’я з денікінцями, намагався відвести армію в Румунію. Заарештований органами ЧК і вивезений в підмосковний табір Кожухів. За відмову перейти на службу більшовицькій Росії розстріляний у підвалах Луб’янки в серпні 1920 р.

МИШКІВСЬКИЙ ЄВГЕН
Народився 12 лютого 1882 р. на Полтавщині. Закінчив Полтавську духовну семінарію, Чугуївське піхотне юнкерське училище, академію Генерального штабу. В роки Першої світової війни на Південно-Західному фронті нач. штабу 12-ї Сибірської стрілецької дивізії, офіцер для особливих доручень штабу 32-го армійського корпусу, нач. служби зв’язку 2-ї армії у Честохові, нач. штабу 105-ї дивізії в Одесі, Туркестанської дивізії в Луцьку.
В українській армії з 1918 р., представник армії УНР при штабі німецького піхотного корпусу. За Гетьманату нач. оперативного відділу Генштабу. З грудня 1918 р. нач. штабу Галицької армії. У ході українсько-польської війни керував реорганізацією армії, розробник її організаційної структури (корпусної і бригадної).
З березня 1919 р. нач. штабу Східного фронту, Волинської групи, армії УНР. З травня 1920 р. перший генерал-кватирмейстер. Генерал-хорунжий. Поранений в бою під Чорним островом 6 липня 1920 р. Помер 9 липня 1920 р., похований у Тернополі.

ОКУНЕВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ
Народився 1860 р. в с. Радівці на Буковині. Одержав диплом лікаря, служив в австрійській армії. Закінчив Віденську Офіцерську школу. Брав участь у Першій світовій війні, медик австрійського флоту, адмірал.
З 1918 р. організатор і керівник Української санітарної місії у Відні, організував постачання Галицької армії медикаментами, опікувався інтернованими частинами УГА в таборах Чехословаччини. З 1921 р. жив і працював у м. Городенці на Станіславщині. Помер 1929 р.

ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО МИХАЙЛО
Народився 8 грудня 1878 р. у Тифлісі в старовинній військовій родині козацького походження. Закінчив Омський кадетський корпус, 1-ше Павлівське військове училище, академію Генштабу. Учасник російсько-японської війни. У роки Першої світової війни ком. навчальної команди, ком. батальону лейб-гвардії Волинського полку, нач. штабу 2-го гвардійського корпусу, ком. навчальних гвардійських команд у Петрограді, нач. Петроградської школи прапорщиків, 2-ї Одеської школи прапорщиків.
В українській армії з 1917 р. Сформував і очолив українську бригаду в Катеринославі, нач. відділу військового шкільництва Генштабу. За Гетьманату ком. 11-ї пішої дивізії в Полтаві, отаман Катеринославського козацького коша.
З грудня 1918 р. – командувач Галицької армії ЗУНР, провів її реорганізацію у стрілецькі корпуси і бригади, керував її бойовими діями у ході українсько-польської війни 1918-1919 рр. З червня 1919 р. військовий радник президента ЗУНР, генерал з особливих доручень штабу Головного Отамана, ком. Запорізького корпусу, командувач Армії УНР у Першому Зимовому поході та в боях на більшовицькому фронті 1919-1920 рр.
1920 р. у таборах інтернованих частин в Польщі, з 1924 р. в Чехословаччині, мешкав у Празі, викладач вузів, організатор музею визвольних змагань України, голова товариства колишніх вояків Армії УНР. Співпрацював з УВО і ОУН. В роки Другої світової війни – Військовий міністр уряду УНР в екзилі, голова Української Генеральної Ради Комбатантів. Генерал-полковник. З 1948 р. мешкав у Франції. Помер 29 травня 1952 р. в Парижі, похований на цвинтарі Пер-Ляшез.

СТЕФАНІВ ГНАТ
Народився 10 лютого 1886 р. у с. Топорівцях, тепер Городенківського р-ну Івано-Франківської обл. Закінчив Коломийську гімназію, кадетську школу у Відні. У роки Першої світової війни ком. сотні на російському фронті. 1915-1918 рр. перебував у російському полоні.
З листопада 1918 р. в Галицькій армії. Керівник повстання у Золочеві, ком. Золочівської військової округи. З 9 листопада по 9 грудня 1918 р. наказний отаман (командувач українських військ). Замінений на посаді, виїхав до Києва, де вступив до Армії УНР. Ком. стрілецького полку, резервної бригади, 3-го кінного полку Окремої кінної дивізії, учасник Першого Зимового походу Армії УНР.
1920 р. військовий аташе ЗУНР у Чехословаччині з осідком в м. Ужгороді. В роки Другої світової війни перебував в Німеччині. Уряд УНР в екзилі надав звання генерал-хорунжого. Помер 21 червня 1949 р. в німецькому місті Регенбурзі.

ТАРНАВСЬКИЙ МИРОН
Народився 29 серпня 1869 р. у с. Барилів, тепер Радехівського р-ну Львівської обл. Закінчив гімназію у Бродах, кадетську школу у Львові та Віденську Офіцерську школу. У роки Першої світової війни ком. сотні, ком. куреня на російському фронті. 1916 р. ком. Вишколу легіону УСС. 1917 р. ком. куреня 35-го Золочівського полку, ком. Легіону УСС. 1918 р. ком. піхотного полку, офіцер штабу корпусу, референт зв’язку з українським населенням Правобережжя, комендант табору військовополонених під Києвом.
З 12 лютого 1919 р. у Галицькій армії ком. 2-го Осадного корпусу в боях з поляками під Львовом. У Чортківський операції його корпус проломив ворожий фронт і розгорнув стрімкий наступ на Львів. Відзначений званням генерал-четар. З липня 1919 р. командувач Галицької армії в боях з більшовиками і денікінцями на Правобережжі. Уклав перемир’я з командуванням армії Денікіна, за що був усунутий з посади і понижений у посаді до ком. корпусу.
Під час перебування УГА в складі Червоної армії і масових арештів її старшин, переховувався у Києві, а згодом перебрався до Галичини, де був заарештований поляками й ув’язнений у концтаборі під Гданськом. 1921 р. повернувся до Галичини, поселився у с. Черниці на Бродівщині. Підтримував постійний зв’язок з ветеранськими організаціями, дбав про збереження пам’яток визвольних змагань, створення військового музею при НТШ. Помер у Львівському шпиталі 29 червня 1938 р. Похований на Янівському меморіальному стрілецькому цвинтарі.

ЦІРІЦ ГУСТАВ
Народився 15 лютого 1872 р. у м. Сату-Маре, тепер Румунія. Закінчив Стрийську гімназію, кадетську школу у Відні, Австрійську Військову академію. Офіцер 95-го піхотного Чортківського полку, офіцер Генштабу австрійської армії, професор Львівської кадетської школи, кафедри тактики і стратегії Вищих гарматних курсів у Відні. В роки Першої світової війни нач. штабу 43-ї піхотної дивізії у боях на російському фронті під Львовом та Чернівцями, нач. вишкільного відділу Військового міністерства, ком. 29-ї піхотної дивізії, генерал-майор.
З лютого 1918 р. в Галицькій армії. Під час українсько-польської війни нач. штабу корпусу, заступник Військового міністра, нач. Штабу ГА у ході бойових дій на Правобережжі. Під час союзу УГА з червоними, 10 лютого 1920 р. заарештований органами ВЧК, вивезений до Москви. Влітку 1920 р. помер у тюремній лікарні.