Діяльність Союзу визволення України - Україна на початку XX ст.(1900-1917) - Історія України

4 серпня 1914р. в Академічному домі у Львові відбулися збори колишніх членів РУП, а потім УСДРП, за участю Д.Донцова, В.Дорошенка й А.Жука, на яких утворився Союз визволення України. Наступного дня у СВУ був прийнятий М.Залізняк. Про заснування СВУ було повідомлено голову ГУР К.Левицького й митрополита Андрея Шептицького. Останні обіцяли своє сприяння і підтримку. Союз відразу отримав своє представництво в ГУР – два місця з дорадчим голосом. Через кілька днів членами СВУ стати М.Меленевський і О.Скоропис-Йолтуховський, які прибули у Львів з Лондона і Лозанни.
Союз був створений як безпартійна політична організація, що мала репрезентувати національно-політичні та економічні інтереси українського народу в Російській імперії. Основним політичним постулатом члени СВУ проголошували державну самостійність і соборність України. Реалізацію своїх змагань вони пов'язували з поразкою Росії у війні та поваленням царизму, внаслідок чого "на руїнах Російської імперії, сеї тюрми народів, встане вільна самостійна Україна".
З моменту утворення Союз потрапив у фінансову залежність від австрійських органів влади. У Відні, де він отаборився після захоплення Львова російськими військами, була видана на кошти міністерства закордонних справ написана Д.Донцовим брошура "До українського народу в Росії". В ній лунав заклик боротися проти російського поневолення, не лякатися австрійського війська, в якому служать сотні тисяч галицьких українців і, зокрема, українські січові стрільці, що допоможуть наддніпрянцям розвалити царську тюрму народів, принесуть волю і землю. Земля, як запевнялося в цій відозві, перейде у вічну власність селян в усіх краях, зайнятих Австрією.
Звичайно, такі запевнення були безпідставними, Донцов не здобув повноважень говорити від імені австрійського уряду. Із змістом брошури не погодилися навіть члени СВУ. Меленевський і Скоропис-Йолтуховський вважали її демагогічною прокламацією.
Відозви до нейтральних народів, які друкувалися Союзом, були передані до дипломатичних представництв у Відні, пресових агентств, окремих політиків і дипломатів. Вони дали поштовх до зацікавлення українською справою з боку широких кіл західноєвропейської громадськості. Це були перші акти української закордонної політики від часів мазепинської еміграції.
У вересні 1914 р. у Відні відбулися збори Союзу; на яких обговорювалися організаційні питання. На ґрунті конфлікту про доцільність фінансування діяльності австрійськими міністерствами Д.Донцов вийшов з організації. Очолив СВУ М.Залізняк, який тісно співпрацював з австрійським генеральним штабом і отримував від нього значні грошові суми.
Диктаторські методи М.Залізняка обурювали багатьох, і дуже скоро його усунули від керівництва. З кінця 1914 р. роботою СВУ керувала колективна президія з чотирьох осіб – В.Дорошенка, А.Жука, М.Меленевського і О.Скоропис-Йолтуховського. За час існування Союзу як політичної організації (після утворення в Києві Центральної Ради Союз заявив у травні 1917 р. про вичерпання свого мандату) в ньому працювало понад 250 членів, співробітників та активу з числа військовополонених. Вони належали до різних політичних напрямків та ідейних переконань, об'єднував їх тільки один політичний постулат – самостійність України.
Проблема фінансування видавничої, пропагандистської та іншої діяльності СВУ в багатьох країнах завжди залишалася для його керівництва вразливим місцем. Президія СВУ брала гроші у Центральних держав відкрито й розглядала видані їй суми як борг майбутнього уряду незалежної України. Діяльність ленінців або пілсудчиків у своїх країнах теж була б малоефективною без багатомільйонних сум, одержуваних з позабюджетних фондів німецьких та австрійських спецслужб. Проте останні ретельно маскувалися, зустрічаючи у цьому повне розуміння з боку спецслужб. Принципова й чесна позиція СВУ не зустріла підтримки політичних партій і течій у Великій Україні. Їх вважали звичайними агентами австро-німецьких імперіалістів. Лише згодом, коли наслідки діяльності Союзу стали відомими, українська громадськість оцінила їх по справедливості.
В центрі уваги СВУ опинилися військовополонені. На початку 1917 р. у таборах у Німеччині й Австро-Угорщині налічувалося понад 2 млн. військовополонених з Росії. Ідучи назустріч побажанням Союзу, які співпадали з інтересами Центральних держав, австрійські, а потім і німецькі власті відкрили спеціальні табори для військовополонених українців. Члени і співробітники СВУ проводили з військовополоненими велику культурну і політичну роботу, пробуджуючи національну свідомість і поширюючи ідею здобуття української державності. Національно-освідомлююча праця в таборах принесла бажані наслідки: сформовані за участю Союзу дві дивізії синьожупанників і одна – сірожупанників стали важливим етапом у процесі творення українських збройних сил.