Сорочка — не тільки традиційний одяг, а і своєрідне віддзеркалення всесвіту в мініатюрі. Вона теж складається із трьох частин: верхньої (комір), середньої (рукава, пазушки) та нижньої (подолки). Відповідно до цього поділу, на сорочці розміщують орнаменти-обереги.
Символіка українських вишивок на сорочках надзвичайно багата. Восьмикутна зоря на пазушках чи рукавах — колишній знак Великої Богині. Птахи — охоронці, посередники між білим світом і потойбіччям. Виноградна лоза оберігає рід, сприяє щасливому шлюбові. Дубове листя на чоловічих сорочках береже й подвоює силу. Буйне гілля із квітами на рукавах прикликає дощ і врожай. Хвилясті візерунки на подолках символізують воду.
Сорочка — один із найдавніших різновидів одягу. Українська сорочка вперше фіксується на зображеннях часів Давньої Русі. Вона довга (по кісточки), пошита із лляного або конопляного полотна. Є два типи сорочок: додільні й "до підтички" — до яких пришивають нижню частину із грубшого полотна. Ця підтичка має важливе значення в міфологічному світогляді. Вона символізує низ, сили, пов'язані із землею. Так, після шлюбної ночі підтичку від весільної сорочки відокремлювали й разом із весільними штаньми молодого закопували в городі, "де люди не ходять" — щоб завжди жити в парі. Коли народжувалася дитина, мати відривала у своєї сорочки підтичку й загортала малюка в неї.
Сорочка — символічний замінник людини. Бувало, що сорочку вдягали навиворіт від зурочення. Продати свою сорочку, за повір'ям, означає продати своє щастя. За звичаєм, коли людина вперше вдягала нову сорочку, то треба було кругом неї тричі "ножик пропустить". Новонародженого закутували в батькову сорочку, щоб батько його любив. До хрещення не вдягали сорочки, а тільки сповивали пелюшками.
Міфічні істоти, скажімо, русалки (померлі нехрещеними), не мають сорочок і дуже з цього приводу жалкують. Іноді вони просять у дівчат "сорочечки" чи бодай полотна для неї. Про це йдеться в русальних піснях та в легендах. У веснянках зустрічається мотив, де пряде собі на сорочку Весняночка-паняночка:
Весняночко-паняночко,
Де ти зимувала,
У садочку на дубочку
Пряла на сорочку! Або ж дочка Весняночки — Уляночка вишиває сорочку:
Ой весняночко,
Де ж твоя дочка Уляночка?
Та моя дочка Уляночка
Погнала бички до лісочка.
Пасе бичечки, випасає,
Шовком сорочку вишиває!
В українських колядках трапляється мотив чудесної сорочки. Як, скажімо, ось у цій, зверненій до хлопчика: Кажуть ми люде, що король іде,
А то ж не король, то синочок мой,
Його спознаю по сорочечці,
В нього сорочка, як біль, біленька,
Як біль біленька, як лист, тоненька,
Де она прана — по край Дунаю,
Де вна сушена — в тура на розі,
А де вбирана — в Бога за дверми,
Хто її вбирав — Божая Мати...
Особлива сорочка — весільна. Молодий під вінець повинен іти в сорочці, вишитій руками нареченої. Обмін одягом (молодий дарує молодій чоботи й хустку) символізує скріплення зв'язку між ними. За звичаєм, перш ніж вдягти сорочку, вишиту молодою, її беруть за комір, б'ють об одвірок і приказують: "Сорочка на тіло, а лінощі в двері!".
Молода дарує сорочку своєму судженому на дівич-вечорі. Подекуди в Україні таку сорочку згортають, перев'язують стрічками, за які втикають барвінок, квітки. Беруть гілку із трьома пагонами, прикрашають її барвінком та квітами. Між ті пагони вкладають сорочку, внизу прив'язують хустку (це ніби лист від молодої до молодого). Співають:
Шила Марійка сорочку
Білими рученьками,
Дрібними стежечками.
Випрала на тихім Дунаєньку,
Висушила на буйних калиноньках.
У суботу її скінчила,
А в неділю післала
Вбратися до шлюбоньку
У щасливу годиноньку.
Весільна сорочка — це цілий всесвіт. Ось як про неї мовиться в колядці: на Дунаю, на бережечку стояв золотий корабелець, там сиділа красная панна, шила й вишивала братові кошулю (сорочку; давньоукраїнське) до весілля. На комірі — зоря й місяць, на пазушках — райськії пташки. На рукавах — сивці-голубці, на подолках — тури й олені.
Як ти, брате, будеш женитися,
Місяць і зоря будуть світити.
Райськії пташки будуть щебетати.
Сивці-голубці будуть гукати.
Тури й олені будуть скакати.
А вже ж ти, брате, оженився.
Місяць і зоря за хмару зайшли.
Райськії пташки в рай полинули.
Сивці-голубці — на новії сінці.
Тури й олені в ліс подибали.
| 
Головна 
