Зображення Великої Богині. Вишивка

    Між  її колін обертається веретено, вісь якого є віссю світу. Мойри раз по раз допомагають веретену крутитися. Сестра Лахесіс дає новонародженому жереб, Клото — сукає нитку життя, Атропос — неминуче наближує майбутнє. Зв'язок прядіння із символікою життя і смерті, з виходом в інший світ засвідчують також міфи про нитку Аріадни (внучки Геліоса), про прялю Каліпсо (яка теж тче і теж пов'язана зі світом смерті — є "тією, що приховує") та ін. Мокош — покровителька прядіння і ткацтва. У слов'янських казках розповідається про матір сонця як про "віщу прялю", що нагадує про богиню неба ранніх землеробів. Прядіння — міфологічний мотив, пов'язаний із жіночими хтонічними персонажами, джерелом життя і смерті, долі, родючості. Шматок білої тканини — це атрибут богині. Мокош одержувала в жертву снопи льону та вишиті рушники, які вішали на деревах. Росіяни вважали, що Мокуша (як вони казали) з'являється в час Великого посту — відвідує оселі й наглядає за прялями. Коли жінки дрімають, а веретено все одно вертиться, кажуть, що то Мокуша їм пряде. Мокуша опікується і стриженням овець, тому на ніч у ножиці, якими стрижуть худібку, вкладають пасма вовни — жертву Мокуші. Образ Мокоші отримав своє продовження у св. Мокрині та св. Параскеві П'ятниці. Цікаво, що у стародавньому світі п'ятниця була присвячена Венері (що відбилось у назвах цього дня деякими мовами). 1 серпня відзначають день св. Мокрини. За народними уявленнями, це останній день літа. Кажуть, що "свята Мокрина осінь приносить". Цього дня спостерігали за погодою: якщо йшов дощ, то чекали мокрої осені, а якщо день був сонячний — сподівалися на осінь теплу й суху.
    10 листопада в Україні відзначають день св. великомучениці Параскеви, званої ще П'ятницею. Згідно з повір'ям, у цей день, а так само будь-якої п'ятниці не можна ні прясти, ні ткати. Розповідають, що сиділа якось одна дівчина під п'ятницю і пряла. Коли чує — "щось" підходить до вікна й питає: "А ти, дівко, прядеш?". Вона й каже: "Пряду...". А то ж була П'ятниця. Та як кине у вікно оберемок веретен: "Щоб ти ці веретена до світанку всі запряла. А коли ні — не
житимеш більше на світі!". І пішла собі. Дівчина злякалася: "Що ж мені в світі Божому тепер робити?". Взяла вона, та на одне веретено нитку напряла, на друге, на третє.., аби пошвидше. Викинула їх усі за вікно й замкнулася. Трохи згодом підходить під вікно П'ятниця: "А, здогадалася, що робити, — щастя твоє. А то інакше — не жити б тобі більше на світі, знала б ти, як прясти проти п'ятниці!".
    У п'ятницю не можна також прати й золити білизну, пекти хліб, мазати піч і припічок, співати пісень. Вважалося, що жінки, які не дотримуються цих правил, не тільки зневажають п'ятницю, ай завдають їй страждань. Свята уявляється у вигляді бідної жінки або голої дівчини, тіло якої поштрикане голками, порізане ножами, поколоте гвіздками. Це таке з нею зробили люди, які працюють у п'ятницю. Розповідають про одного чоловіка: якось він їхав волами на ярмарок і побачив, що за ним біжить гола дівчина. Озирнувся, перелякався, поганяє дужче волів. А дівчина гукає: "Зачекай, чоловіче, зачекай!". Та й призналася, що вона П'ятінка. Бачить він, що не втече, зупинився. Накинув на дівчину рядно. Сіла вона на віз. А в неї всі груди всіяні кострицею та клоччям. Чоловік питає: "Що це таке у вас на грудях?". "А це, — каже, — хто мне коноплі та пряде у п'ятницю, так усе це сідає мені на серце... Коли повернешся додому, звели жінці й донькам, щоб вони до дев'ятого покоління шанували П'ятницю, тоді і я допомагатиму їм в усьому".
    П'ятниці приносили жертву — кидали до криниці пряжу. Люди вірили, що до кого вона добре ставитиметься, тому помагатиме прясти. Старі жінки колись у ніч із четверга на п'ятницю застеляли стіл, клали хліб-сіль, ложку, ставили трохи юшки або каші в горщику — для святої П'ятниці. У православному календарі є дванадцять п'ятниць, особливо шанованих жінками. Це п'ятниці: на першому тижні Великого посту, перед Благовіщенням, Страсна п'ятниця перед Великоднем, десята після Великодня, перед Трійцею, Успінням, Головосіком, Здвиженням, Покровою, Введенням, Різдвом Христовим, Водохрещам. Мокош була богинею-матір'ю, її шанували як дарувальницю життя, першопричину життя і смерті. На цю думку, окрім іншого, наштовхують північноросійські вишивки, що зображують жіночу фігуру-дерево, поряд із якою розміщені фігурки коней або оленів. Українці подібним чином зображували древо життя. Символами
богині-матері є коло, а також дзеркало.

Символічні знаки Великої Богині. Скроневі кільця

    Мокош — богиня землі й рослинності. її вважали супутницею Велеса. У її культі, очевидно, знайшов своє втілення образ прадавньої Великої Богині, володарки вологи. Загалом, як відомо, жінка асоціюється з водою, волога сприяє зародженню життя. Мокош — господиня й цариця водоплавних птахів, змій і жаб. У її володіннях, а отже, й під її владою, перебувають русалки й берегині. Вона — володарка риб, і теж може виступати в риб'ячому образі. Назви деяких поселень (Макошине на Чернігівщині, Мокошин у Чехії) підтверджують думку про те, що культ цієї богині мав загальнослов'янське поширення.