ВСТУП

    Актуальність теми. Історія Лівонської війни, незважаючи на вивченість цілей конфлікту, характеру дій протиборчих сторін, підсумків зіткнення, залишається в числі ключових проблем російської історії. Свідчення тому – різноманітність думок дослідників, які намагалися визначити значення цієї війни серед інших зовнішньополітичних акцій Московії другої половини XVI століття. Також, дослідники не прийшли до спільного висновку, щодо наслідків Лівонської війни, адже одні вважають Московську державу переможеною, а інші – переможницею. Скинувши ординське ярмо молода держава потребувала термінової переорієнтації на Захід, відновлення перерваних контактів. Тому весь час царювання Івана Грозного характеризувався пошуком таких напрямків у зовнішній політиці, які б дали змогу Московському князівству заявити про себе у світі. Саме невирішеність щодо статусу переможця Московії і пошуком вірних шляхів для встановлення контактів і обумовлена ​​актуальність досліджуваної теми.

    Об'єкт дослідження. Зовнішня політика Московського князівства в другій половині XVI століття.

    Предмет дослідження. Лівонська війна 1558 – 1583 рр.

    Хронологічні рамки. Охоплюють період з 1558 р. до 1583 р. Нижньою межею дослідження є 1558 рік – це початок Лівонської війни. Верхньою межею дослідження є 1583 р. – підписання Плюського миру зі Швецією та закінчення Лівонської війни.

   Територіальні межі. Територія Прибалтики, західний і північно-західний регіони Московської держави.

    Історіографія теми. Ця тема ґрунтовно досліджена науковцями, які в основному є представниками російської історичної науки. Їх можна поділити на істориків дорадянського часу, радянського і сучасного.

Дорадянські – 1. Дмитро Іванович Іловайський «Русская история» [13]. У цій праці історик описує Лівонську війну у контексті російської історії. 2. Карамзін Микола Михайлович «История государства российского» [21, 22]. У своїй праці Карамзін виступав більше як письменник, ніж історик – дбав про красу мови. Добі Івана Грозного присвячені восьмий та дев’ятий томи, де є детальний опис не лише царювання Івана IV, а й Лівонської війни. 3. Ключевського «Сказания иностранцев о Московском государстве» [24], опис стану війська у Російській державі в період Лівонської війни та участь у ньому іноземних військ. 4. Костомаров «Исторические монографии и исследования» [28]. – причини: шлітте. 5. Новодворського «Борьба за Ливонию между Москвою и Речью Посполитою» [30] події Лівонської війни починаючи з 1571 року.

     Окремо слід виділити працю Сергія Михайловича Соловйова «История России с древнейших времен» [36], над якою історик працював 30 років. Тут є опис подій Лівонської війни та зміст мирних договорів Московського князівства з Річчю Посполитою та Швецією.

    Але найбільш ґрунтовною і повною працею серед всіх дорадянських досліджень, де б зустрічалися події Лівонської війни, є праця російського історика Георгія Васильовича Форстена «Балтийский вопрос в XVI и XVII столетиях (1544 – 1648)» [40]. Перший том написаний більш ніж на 700 сторінках і  повністю присвячений подіям Лівонської війни. Тут можна знайти причини та передумови війни, детальний опис бойових дій та наслідки цього протистояння.

    Більшість монографій та статей присвячених Лівонській війні були написані у радянський період. Зокрема, стаття Буганова В. И. «Русь в преддверии Смуты» [3], описує становище Російської держави у другій половині XVІ століття. Краще зрозуміти характер та суть переписки Івана Грозного з князем Курбським можна завдяки праці Шермана І. Л. «Русские исторические источники X – XVIII вв.» [43].

    Якщо звертатися до причин та передумов Лівонської війни, то тут слід виділити ряд дослідників, котрі у контексті своїх праць висвітлювали і ці проблеми. Серед них можна виділити Казакову Н. А. «Русско-ливонские и русско-ганзейские отношения. Конец XIV – начало XVI в.» [19], де показані боротьба російського народу з Лівонським орденом, посилення міжнародних позицій Московії в результаті створення єдиної держави. Прибалтійська політика Росії розглядається на фоні міжнародних відносин в Східній Європі і на Балтиці.

    Монографія Флорі Б. Н. «Русско-польские отношения и политическое развитие Восточной Европы во второй половине XVI – начале XVII в.» [39] присвячена мало вивченому як у російській, так і в польській науці періоду формування зовнішньополітичних програм двох найбільших держав того часу – Речі Посполитої та Московської держави. Автор аналізує дії російської дипломатії на тлі кола міжнародних проблем.

    Хорошкевич А. Л. «Русское государство в системе международных отношений конца XV – начала XVI в.» [41] розглядає економічні, політичні та культурні взаємини Московії з країнами Західної Європи в 1478 – 1533 рр. Детально тут також описані взаємини з Лівонським Орденом.

    Існують монографії, де дослідники звертали увагу більше на бойові дії під час Лівонської війни, ніж на причини чи наслідки даного протиборства. Сюди можна віднести Короткова І. А. та його монографію «Иван Грозный. Военная деятельность» [27].

    Повною протилежністю монографії Короткова є дослідження Королюка В. Д. «Лівонська війна» [26]. Ця праця, єдина за радянський період, повністю присвячена Лівонській війні. У ній точно виділено принципово різне бачення Іваном Грозним і вибраних радою зовнішньополітичних завдань, що стояли на той момент перед Московією. Детально автор описує сприятливе для Московського князівства міжнародне становище перед початком війни, а якраз сам хід військових дій висвітлений слабо.

    У науковій роботі Каргалова В. В. «Полководцы X – XVI вв.» [23] розповідається не лише про видатних полководців Російської держави X – XVI століть, а й про невідомих або мало відомих широкому загалу військових діячів. Розділ про Івана Петровича Шуйського містить детальний опис оборони Пскова від військ польського короля Стефана Баторія.

    Деякі радянські дослідники розглядали Лівонську війну у контексті своєї загальної праці про Івана Васильовича Грозного. До таких можна віднести Віппера Р. Ю. «Иван Грозный» [4]. Автор захоплювався зовнішньою політикою царя Івана, називав його одним з "великих організаторів" Москви. Тому по всій монографії не можна було знайти яких-небудь дорікань з боку автора у сторону царя. Навпаки, Віппер вважає, що Лівонська війна відіграла позитивну роль у подальшому розвитку Російської держави.

    Спільна праця Зіміна Олександра Олександровича та Хорошкевич Анни Леонідівни «Россия времени Ивана Грозного» [12] присвячена часу Івана Грозного та становлення самодержавства у Російській державі. Тут, в основному, описується внутрішній розвиток Московського князівства. Події Лівонської війни викладені стисло, хоча цікаві думки щодо її причин та наслідків тут все ж можна побачити.

    Важливі дані щодо населення Російської держави у XVI столітті виклав у своїй статті Копанєв А. І. «Население русского государства в XVI в.» [25]. Тут можна простежити зміну чисельності населення Московського князівства від початку Лівонської війни до її завершення.

    У  праці «История Польши: в 3 томах» [17] події Лівонської війни висвітлюються з польської сторони, але висвітлюються досить стисло. В основному тут описується внутрішній розвиток Польщі та її дипломатичні зв’язки.

    У багатотомному виданні «История СССР: с древнейших времен до наших дней» [18] підведені підсумки дослідницької роботи вчених з вивчення російської історії з найдавніших часів до середини XX ст. У роботі узагальнено результати величезного числа конкретних монографічних досліджень, простежено основні етапи розвитку історичної науки в Росії. Лівонська війна розглянута досить широко.

    Монографія Чернова А. В. «Вооруженные силы Рyccкого Государства в XV – XVII вв.» [42] є важливою для того щоб зрозуміти військовий потенціал Російської держави під час Лівонської війни. На основі багатого фактичного матеріалу автор висвітлює будівництво збройних сил Московського князівства в XV – XVII ст. і показує самостійний шлях і оригінальність розвитку збройних сил. Також встановлюється тісний зв'язок їх формування з економічним і політичним розвитком держави Івана Грозного.

    Описують події Лівонської війни і низка сучасних істориків. Сюди можна віднести роботу Волкова В. А. «Войны и войска Московского государства (конец XV – первая половина XVII вв.)» [5]. Автор зібрав у книзі величезний фактичний матеріал про воєнні подвиги росіян, велика частина з яких стала предметом історичних досліджень вперше.

    Важливими працями для розуміння Лівонської війни є дві монографії Олександра Борисовича Широкорада. Перша називається «Давний спор славян. Россия. Польша. Литва» [44] і розповідає про цікаві і незвичайні взаємини двох слов'янських народів протягом останнього тисячоліття, про питання давнього конфлікту між ними, а також про сучасні відносини між країнами та перспективи їх розвитку. Особливо ґрунтовно описується тут Прибалтійський конфлікт. Друга монографія називається «Северные войны России» [45]. Автор книги використав багато джерел, раніше не відомих російським історикам. Початком книги є Невська битва зі шведами в 1240 році, а кінцем – перемога над фінами в 1944 році. Щодо Лівонської війни, то вона описана не дуже широко. Проте тут висвітлюються події російсько-шведської боротьби 1554 – 1557 рр., що є однією з причин Лівонської війни.

    Розширюють знання щодо Лівонської війни і статті сучасних істориків. Це такі як Головін Ю. «Московська держава за Івана Грозного» [8], де можна знайти дані про причини та хід Прибалтійського конфлікту та Єрусалимський К. Ю. «Ливонская война и московские эмигранты в Речи Посполитой», де автор приводить дані про наслідки Лівонської війни, вплив її на чисельність населення та міграційні процеси.

    Важливою є праця «История   внешней   политики  России, конец XV – XVII в.» [15]. Вона охоплює зовнішню політику Давньої Русі і доводить дослідження до кінця XVII століття. Тут міститься детальний опис возз'єднання російських, українських і білоруських земель, боротьба за вихід у Балтійське море, оборони південних і східних рубежів від вторгнень кочових народів, подальшого просування до берегів Тихого океану та Чорного моря. У книзі даються яскраві портрети історичних осіб, монархів і дипломатів Росії.

    Ряд сучасних істориків розглядали Лівонську війну як складову частину своїх досліджень про Івана Грозного. Серед них варто виділити Скриннікова Р. Г. «Иван Грозный» [35], де деякі події Лівонської війни описані дуже детально, а деяких взагалі немає. Тобто автор намагається більше розповісти про Івана Грозного як про політика, а не як про військового діяча.

    Також варто виділити Флорю Б. Н. «Иван Грозный» [38]. У цій праці автор звертає увагу на особистість царя та розвиток Росії за Івана Грозного. Події Лівонської війни не викладені у одному розділі, що значно ускладнює пошуковий процес. Найбільш детально описуються початок та кінець Прибалтійського конфлікту.

    Найбільш широко і детально описані події Лівонської війни в праці Тюріна А. В. «Война и мир Ивана Грозного» [37]. Дослідник особливо конкретизує перебіг протистояння за вихід у Балтійське море і детально описує бойові дії. Особливо докладно автор описує наслідки Лівонської війни не лише для Московського князівства, а й для Швеції, Речі Посполитої і навіть для Османської імперії, яка не брала участі у цьому протистоянні.

    Книга відомого російського історика, дослідника історії Скандинавського півострова А. С. Кана «Швеция и Россия – в прошлом и настоящем» (20) розповідає про зв'язки Швеції та Росії протягом багатьох сторіч. На окрему увагу заслуговує розділ про боротьбу за Прибалтику, де автор описує події Лівонської війни лише між Швецією та Росією.

    У роботі під назвою «Иоанн Грозный. Петр Великий. А. Д. Меншиков, Г. А. Потемкин» [14] знаходиться матеріал, що характеризує видатних політичних діячів Російської держави. У розділі про Івана Грозного є досить цікавий, хоча і стислий матеріал про Лівонську війну. Автори використовували джерела, цитували інших видатних істориків, а також коментували різні погляди дослідників.

    Досить важливою для розгляду переписки Івана Грозного з Андрієм Курбським є хрестоматія «История государства Российского: Свидетельства. Источники. Мнения. XV – XVI вв.» [16]. Праця базується на широкій джерельній базі. Тут також присутні коментарі різних істориків та їхні думки з приводу тієї чи іншої події.

    У монографії шведського історика Андерсона І. «История Швеции» [1] можна знайти матеріал про розвиток Швеції до Лівонської війни, дипломатичну боротьбу її з Польщею за вплив у Прибалтиці та останній рік її війни з Московією.

    В колективній праці датських істориків «История Дании» [31] розглянуті основні етапи становлення державності, питання соціально-економічного розвитку та різні аспекти зовнішньої політики країни. Особливу увагу надано культурі датського народу та формуванню його національної ідентичності. Події Лівонської війни тут висвітлено надзвичайно коротко, адже Данія практично не приймала у ній участь, проте розвиток країни до початку Прибалтійського конфлікту висвітлений дуже глибоко.

    Джерельна база. Про Московське князівство у XVI ст. було безліч описів сучасниками того часу. Зокрема, польський історик, секретар Стефана Баторія та Сигізмунда ІІІ Рейнгольд Гейденштейн був очевидцем Лівонської війни і написав працю «Записки о Московской войне (1578-1582)» [6]. Ця робота охоплює останній період ведення царем Іваном Васильовичем Грозним боротьби з Польщею за Прибалтику, період, що почався після вступу на польський престол Стефана Баторія та закінчився перемир'ям у 3апольському Ямі. Гейденштейн детально описує бойові дії, описує фортеці за які велась боротьба. Також він дає детальний опис дипломатичного протистояння навколо підписання Ям-Запольського перемир'я.

    Іншим важливим джерелом є «Записки о Московии» [7], котру написав німецький дипломат та мандрівник Сигізмунд Герберштейн. Тут дається географічний опис Московії, характеризується її економічний рівень, побут та релігія перед початком Лівонської війни. Ця праця є вагомим джерелом у вивченні не лише життя Російської держави, а й у вивченні передумов та безпосередніх причин Лівонської війни.

    Англієць Джером Горсей відомий як автор кількох творів про Московське князівство, в якому він прожив майже два десятиліття з 1573 р. по 1591 р. у справах комерційної та дипломатичної служби. Самим відомим його твором були «Записки о Московии XVI в.» [9]. Записки Горсея привертають до себе увагу як свідчення очевидця і обізнаного спостерігача, людини, що опинилася в самій гущі подій в Росії 70-80-х роках XVI ст., про які російські джерела замовчують.

    І, нарешті, сюди слід ще додати «Послания Ивана Грозного» [29] під редакцією Ліхачова Д. С. та Лур’є Я. С. Книга складається з двох основних частин. Перша частина являє собою тексти послань Івана Грозного давньоруською мовою, друга – переклад послань, виконаний Я. С. Лур'є. Особливе значення для дослідження Лівонської війни мають розміщені тут послання Андрію Курбському, шведському королю Юхану ІІІ, Яну Ходкевичу і польському королю Стефану Баторію.

    Метою кваліфікаційної роботи є дослідження Лівонської війни 1558 – 1583 рр., її причини, хід та наслідки.

    Виходячи з мети кваліфікаційної роботи автор поставив перед собою такі завдання:

-         Визначити передумови та причини Лівонської війни 1558 – 1583 рр.;

-         Охарактеризувати основні етапи Лівонської війни 1558 – 1583 рр.;

-         Показати значення та наслідки Лівонської війни 1558 – 1583 рр.

    При написанні роботи використовувалися проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний та описово-аналітичний методи дослідження, що передбачає комплексний підхід до вивчення проблеми.

    Практичне значення роботи полягає в тому, що її теоретичні положення й висновки можуть бути використані в подальших дослідженнях з зазначеної проблематики, також можна з користю ці відомості застосувати як лекційний матеріал при роботі серед молоді вищих навчальних закладів, гімназій та середніх шкіл.

    Структура роботи. Визначена мета та поставлені завдання зумовили структуру роботи. Вона складається зі вступу, в якому визначено мету та завдання дослідження, обґрунтовано актуальність, проведено історіографічний огляд, основної частини, яка містить чотири розділи в яких розглядаються причини, хід та наслідки Лівонської війни та актуальність проблеми охорони праці, висновків, в яких підводяться підсумки дослідження та списку використаних джерел та літератури.

ВИСНОВКИ

    Таким чином, Лівонська війна стала найкровопролитнішим європейським конфліктом XVI століття, що тривав 25 років. Це була боротьба за Прибалтику, за землі, котрі дозволяли країні, що володіла ними, отримати життєво важливий вихід до Балтійського моря і, як наслідок, встановити не лише дипломатичні, а й торгівельні зв’язки з країнами Західної Європи. Починаючи війну, Іван Грозний прекрасно розумів значення Прибалтики для всебічного розвитку його держави. Московія при ньому вважала себе спадкоємицею Київської Русі, і тому мала повне право претендувати на землі, зайняті Лівонським орденом. У певний період повністю ізольоване від Європи, зміцнівши, Московське князівство потребувало відновлення перерваних політичних і культурних контактів із Західною Європою. Відновити їх було можливо лише шляхом забезпечення високого міжнародного престижу. Найбільш доступний шлях, на жаль, лежав через війну.

    Причин, що викликали Лівонську війну, було декілька. Безпосереднім приводом слід вважати невиплату так званої юр’євської данини. Відповідно до договору 1503 р. між Московським князівством та Лівонським Орденом, за м. Юр’єв і прилягаючу територію повинна була сплачуватися щорічна данина. Але Орден не виконував свої зобов’язання, що і послужило до початку розгортання Прибалтійського конфлікту. На додаток до цього, лівонський магістр уклав у 1557 році військовий союз з польсько-литовським королем і всіляко намагався перешкодити відносинам Московського князівства з європейськими державами. Іван Грозний свідомо розпочав першим військові дії, адже він був впевнений у силі власного війська. Це пояснюється завершенням російсько-швецької війни 1554 – 1557 рр. та вирішенням головних завдань зовнішньої політики у східному напрямку.

    Головною особливістю Лівонської війни було те, що битви відбувались практично завжди за фортеці. Умовно її можна поділити на кілька етапів, відповідно до того, з яким супротивником доводилось схрещувати зброю Російській державі. Спочатку їй протистояв Лівонський Орден, який, однак, не мав сильної боєздатної армії і дуже швидко був знищений. Незважаючи на швидкий розгром Лівонського ордена закріпити успіх не вдалося. Сильна Московія не влаштовувала сусідів, і колишні суперники в Європі об'єднали зусилля проти неї (Литва, Польща, Швеція і, в деякій мірі, Кримське ханство зі своїми постійними набігами). Московська держава опинилася в ізоляції. Наступні сім років, після розгрому Лівонії, вона вела боротьбу вже проти Великого князівства Литовського не лише за Прибалтику, а й за втрачені українські та білоруські землі. Переломним став 1569 рік і об’єднання Литви та Польщі в єдину багатонаціональні Річ Посполиту. Це вирішило, хоча і не зразу, долю війни. Згодом до конфлікту долучається Швеція, а потім Річ Посполита, на чолі з Баторієм, оголошує війну Російській державі. Тому, як ми бачимо, коаліція європейських держав повністю склалась. Окремо у перебігу бойових дій слід виділити Данію, адже король цієї держави Фредерік ІІ не брав безпосередньої участі у боротьбі за Прибалтику. Участь Данії у Лівонській війні можна окреслити двома моментами: по-перше, це сутичка між російським і датським флотами на морі 1570 року (єдина сутичка між ними за весь час війни), а по-друге, це участь у війні на стороні Івана Грозного брата короля Фредеріка ІІ, герцога Магнуса, якого московський цар зробив королем Лівонії для допомоги собі проти коаліції держав.

    Але реалізувати в дійсність всю справу свого життя московському царю не вдалося. За умовами двох мирних договорів зі Швецією (Плюський мирний договір) та Річчю Посполитою (Ям-Запольський мирний договір), Російська держава втратила всі землі, котрі вона захопила у Прибалтиці. Тривалі військові дії призвели до виснаження людських і грошових ресурсів. Особливо тяжкою була демографічна ситуація, бо ряд областей Московії втратили від 50 % до 90 % населення. Не можна не враховувати і вплив на хід війни багатьох суб'єктивних факторів: полководницький і політичний талант Стефана Баторія, випадки зради солідних воєначальників, низький рівень полководців в цілому, дипломатичні прорахунки і т. п. Але незважаючи на невдале для Московського князівства закінчення війни, можна виявити деякі позитивні підсумки: був остаточно розгромлений Лівонський орден, крім того, Російській державі вдалося уникнути непоправних земельних втрат. Саме Лівонська війна 1558 – 1583 рр. вперше голосно озвучила один з пріоритетних напрямків у зовнішній політиці Московії на найближчі сто п'ятдесят років.

    Не варто оминати і наслідки Лівонської війни для інших її учасників. Річ Посполиту вважають як переможницею, так і переможеною. Переможницею її вважають тому, що вона перемогла у війні, відсунувши російське військо за межі Прибалтики, та збільшилась територіально, отримавши всю територію колишнього Лівонського Ордену. Здавалось, що саме ця держава стане на наступні століття політичним та культурним гегемоном у Східній Європі. А переможеною її можна вважати тому, що польське просування у Прибалтиці призвело до її фатального зіткнення зі Швецією в ході Тридцятирічної війни. А Васальна Курляндія, також як і васальна Пруссія, згодом будуть економічно панувати над Польщею, зміцнюючи в ній позаекономічні форми примусу. Польща, яка фактично відіграла роль форпосту у боротьбі проти Московського князівства, стане згодом нікому не потрібна у Європі. На додаток до економічного занепаду, її будуть спустошувати турецько-татарські навали, але через своє виснаження гідного опору Річ Посполита не зможе організувати.

    Серед активних учасників Лівонської війни найменше постраждала Швеція. Вдале закінчення Прибалтійського конфлікту стане відправною точкою для Швеції та її експансії у країни Центральної та Східної Європи. Ця держава на декілька століть стане однією з найбільш впливовіших європейських країн.

    Тому Лівонська війна по праву займає помітне місце в історії не лише Російської держави, а й в історії Польщі, Литви, Швеції, Данії, латиського та естонського народів як найкровопролитніша війна XVI століття.

Ціна кваліфікаційної роботи: 1000 грн.