Навесні 1944 р. радянська армія в ході боїв з німецькими військами вступила на територію Румунії. Королівський двір, представники військової верхівки і пов'язані з ними впливові політичні партії - Національна-селянська (НСП) і Національно-ліберальна (НЛП) - почали шукати шляхів позбутися встановленої в 1940 р. профашистської диктатури Іона Антонеску, розірвати з Німеччиною й перейти на бік країн антигітлерівської коаліції. З цією метою вони ввійшли в контакт з підпільною компартією (КПР), тісно пов'язаною з Радянським Союзом, а також Соціал-демократичною партією (СДП). Було встановлено план військового перевороту.

    23 серпня 1944 р. в умовах широкого наступу радянських військ у Румунії відбувся антидиктаторський переворот. Антонеску та його міністрів було заарештовано. Король Міхай І призначив новий уряд, до складу якого ввійшли високопоставлені військові та чиновники, а також по одному представнику від чотирьох названих вище партій. Румунська армія повернула зброю проти Німеччини. СРСР, США і Велика Британія підписали з Румунією угоду про перемир'я. Справжніми  господарями в країні стали Союзна контрольна комісія (СКК), створена для нагляду за виконанням Румунією умов перемир'я й очолювана радянськими представниками, а також радянські військові власті на місцях. Ці органи всіляко підтримували компартію, просуваючи її до влади. Під їхнім тиском у березні 1945 р. король змушений був призначити новий уряд, в якому комуністи та їхні прихильники посіли головні посади.

Як і в сусідніх країнах, комуністи діяли за заздалегідь розробленим у Москві загальним сценарієм, розпочавши своє урядування з проголошення навесні 1945 р. земельної реформи. Важливим етапом політичної боротьби в країні стали парла­ментські вибори у листопаді 1946 р. Комуністи, які контролювали державний апарат, фальсифікували результати голосування: КПР та її соратники «одержали» близько 80 % голосів. Після виборів представників НСП та НЛП було виведено з уряду.

    З укладенням у 1947 р. мирного договору з Румунією СКК припинила своє існування, однак контингент радянських військ залишився в країні, демонструючи її приналежність до сфери інтересів СРСР. Посилилися політичні переслідування: опозиційні партії було розпущено, окремих їх керівників засуджено до тюремного ув'язнення за сфабрикованими звинуваченнями. Усунення найвпливовіших опозиційних сил дало комуністам змогу ліквідувати інститут монархії: ЗО грудня 1947 р. короля Міхая І примусили зректися престолу й емігрувати, а Румунію проголошено «народною республікою» (PHP). Нарешті, 1948 р. було ліквідовано «союзну» з комуністами СДП, а її залишки включено до складу компартії, в результаті чого утворилася Румунська робітнича партія (РРП). Багатопартійна система в Румунії перестала існувати. Вся повнота влади в країні зосере­дилася у руках РРП та її керівника - Георге Георгіу-Деж. Було проголошено курс на «соціалістичне будівництво»

   У 1948 р. було прийнято конституцію PHP, у 1952 р. - нову, в якій виразніше визначався «соціалістичний» характер держави. Ухвалено закон про націоналізацію основних промислових підприємств, шахт, залізниць, транспорту, зв'язку, банків. Таким чином, приватну власність було експропрійовано, а економіку одержавлено. Як і в інших країнах «народної демократії», запроваджувалося перспективне планування розвитку економіки на основі п'ятирічок, наріжним каменем якої стала індустріалізація країни. У 1949 р. розпочалася колективізація сільського господарства, яка проводилась із застосуванням грубого адміністративного примусу. В країні шаленів політичний терор.

    Зміни, що відбулися в СРСР після 1953 р., мало позначили­ся на внутрішньому розвиткові Румунії. Керівництво РРП про­довжувало проводити жорсткий сталіністський курс, зокрема в аграрній політиці. Режим здійснив «ліквідацію куркульства як класу» шляхом його економічної експропріації. У 1959 1962 рр. завершено процес кооперування сільського господар­ства. Разом з тим назрівали важливі зрушення в зовнішньо­політичній лінії румунського керівництва. У цьому не останню роль відіграло виведення у 1958 р. з країни радянських військ, здійснене за погодженням обох сторін. І коли раніше Румунія, подібно до інших країн-сателітів, в усьому ретельно виконува­ла рекомендації московських можновладців, то тепер вона чимраз більше стала виявляти ознаки непослуху й са­мостійності.

    У 1965 р. відбулися зміни на вершині влади. Після смерті Г. Георгіу-Деж керівником партії й держави став Ніколає Чаушеску. У сфері зовнішньої політики він продовжив і розвинув лінію свого попередника. Водночас у внутрішній політиці Чаушеску спрямовував свою діяльність на зміцнення то­талітарної держави і своєї особистої влади. У 1965 р. прав­лячій партії було повернено її первісну назву — Румунська ко­муністична партія (РКП). Того ж року прийнято нову, третю за післявоєнний період, конституцію, в якій підкреслено роль РКП як «керівної сили суспільства». Держава стала називатися Соціалістичною Республікою Румунією (СРР). У 1974 р. встановлено пост президента СРР, його також посів Н. Чаушеску.

    Економічний розвиток Румунії в 50-70-х роках відзначався високими темпами. У 1965 р. довоєнний рівень промислового виробництва, за офіційними даними, було перевершено майже в 10 разів. Розбудовано галузі важкої індустрії: машинобуду­вання, металургію, нафтохімію, які посіли провідне місце в економіці. Оскільки значна частина національного доходу країни спрямовувалася на потреби розширеного відтворення, матеріальний рівень життя населення підвищувався дуже повільно.

    На зламі 70- 80-х років в економіці Румунії виникли серйозні труднощі, рік у рік справи погіршувалися. Насампе­ред загострилася паливно-сировинна проблема. Було запроваджено суворий режим економії електроенергії й газу. Відчува­лася нестача продуктів харчування. Населення недоїдало, взимку мерзло в неопалюваних хатах і квартирах. Це, природ­но, викликало вороже ставлення до режиму.