Власне, Пелопонеська війна складається з двох окремих воєн: Архідамової (431-421) і Декелейської (415-404). Поєднав ці дві війни в одну Фукідід. З його легкої руки термін «Пелопонеська війна» міцно закріпився в історичній науці.
Існування в Греції двох сильних держав, абсолютно різних за своїм політичним устроєм, і наростання протиріч між ними неминуче вело до військового конфлікту. Афіни вважалися оплотом демократії, зосередженням всіх прогресивних сил грецького світу. Спарта, навпаки, стала центром тяжіння консервативно налаштованих прихильників аристократії. Крім Спарти, непримиренним супротивником Афін у V ст. до н.е. став Корінф, головний економічний конкурент афінян і великий торгово-ремісничий центр Балканської Греції.
Різні дрібні сутички - втручання Афін у внутрішні справи коринфських колоній Керкіри і Епідамна, вихід з Афінського союзу поліса Мегара та їх перехід на бік пелопонесців, спровокована Корінфом спроба виходу з Афінського союзу іншого поліса - Потідена, - все це робило неможливим дипломатичне вирішення назрілих протиріч. Обидва військово-політичні блоки, Афінський і Пелопоннеський, стали активно готуватися до війни.
Перший період війни названий на ім'я спартанського царя Архідама, що керував Пелопонеською армією в перші роки війни. Військові дії почалися відразу в декількох місцях: у самій Аттиці, в Беотії і на півострові Халкідікі.
У 431 р. до н.е. основне військо пелопонесців увійшло на територію Аттики, майже все населення якої було надійно захищене за потужними стінами Афін, побудованих за наказом Перікла ще наприкінці греко-перських воєн. У спартанців не було досвіду облоги фортець, тим більше таких, яким був укріплений афінський район. Через порт Пірей, сполучений з Афінами так званими «довгими стінами», населення міста отримувало від союзників продовольство і спорядження. Через місяць перебування в Аттиці Архідам з усім своїм військом відступив у Пелопонес.
Протягом наступних чотирьох років спартанці регулярно здійснювали набіги на Аттику, розоряли її і марно намагалися виманити афінських гоплітів з-під захисту міських стін, щоб розгромити їх у відкритому бою.
Розорення Аттики і тривала оборона Афін цілком укладалися в військові плани Перікла та інших афінських стратегів, мало того - передбачалися ними. Але спалахнувшу в 430 році епідемію чуми не міг передбачити ніхто. Вона сплутала всі стратегічні плани афінян. Через велике скупчення населення в запорошеному, тісному, недостатньо забезпеченому водою місті хвороба швидко поширювалася. З невеликими перервами чума лютувала в Афінах до 426 року до н.е. і забрала в могилу більше третини всього населення міста, у тому числі 4400 гоплітів і 300 вершників.
«Хвороба - писав Плутарх - мала шкідливий вплив на тіло і душу громадян, вони розгнівалися на Перікла. Як люди, що вбиті хвороби, ображають ворога або батька, так і афіняни стали погано ставитися до Перікла за наклепами його ворогів, які говорили, що хворобу цю виробляє скупчення народу в місті, коли багато хто в літню пору змушений жити разом, в тісних хатинах і задушливих сараях. Перикла не переобрали стратегом на новий термін і наклали на нього великий штраф.
Бідами і невдачами Афін не забарилися скористатися їх противники. Але афінянам вдалося відбити всі атаки ворога. Афіни так і не були взяті, мало того - вони повернули собі повсталі Потідеі (429 р. до н.е.), не дали вийти з союзу Лесбос (427 р. до н.е.). Крім того, Афінський флот успішно виконував план кругової блокади Пелопонесу, в результаті чого вздовж західного узбережжя Греції була створена зона афінського впливу, що дозволила в майбутньому вести тут успішні бойові дії.
Оговтавшись від чуми, в 426 р. до н.е. Афіни взяли ініціативу в свої руки, почавши активні бойові дії проти Спарти. У той рік при Соллі в західній області Греції афіняни розгромили сильний загін пелопонесців в 3000 гоплітів. Потім вони направили велику ескадру на Сицилію, і там вели успішні дії проти Сіракуз і інших Пелопонеських союзників Спарти.
Але найсильніший удар афіняни завдали самій Спарті, увійшовши в її володіння в західній Мессенії і захопивши приморське містечко Пілос, яке стало основною базою афінян для ведення бойових дій в Пелопонессі. Війська пелопонесців були терміново відкликані з Аттики і інших місць, добірний загін спартанців був посланий до Пілосі. Спартанський гарнізон влаштувався на острові Сфактерія, який замикає гавань Пілосі, відрізавши тим самим шляхи до відступу афінської ескадри. Але афіняни виграли морський бій, а під час штурму острова вперше в історії Греції непереможні спартанці були взяті в полон.
У 424 р. до н.е. афіняни захопили стратегічно важливий острів Кіфера, розташований на південь від Лаконії. Спарта терміново запросила миру, але її мирні пропозиції були відкинуті афінянами, які розраховували на остаточну перемогу. Але переоцінка своїх сил дорого обійшлася Афінам.
По-перше, в тому ж 424 році афіняни, намагаючись змусити поліси сусідньої Беотії вийти з Пелопонеського союзу, зазнали сильної поразки при Делії. Беотійці наголову розгромили противника, причому на полі битви залишилося не менше тисячі одних тільки гоплітів. Потім в 422 р. до н.е. спартанці розбили афінян під Амфіполем, на півострові Халкідікі, який давно намагався вийти з Афінського союзу. Положення Афін стало вкрай важким, і вони охоче схилилися до мирних переговорів.
Афінську мирну делегацію очолив Нікій. Після обговорення умов договору зі Спартою в 421 р. до н.е. був укладений так званий Нікієв мир. Супротивники зберігали довоєнний стан, захоплені один у одного міста були повернуті, проводився обмін полоненими. Мирний договір не усував глибоких протиріч між Афінами і Спартою. Сторони стали накопичувати сили для відновлення військових дій, і Нікієв мир, укладений на 50 років, виявився лише коротким перемир'ям.
У 415 році Афіни першими порушили умови мирного договору, спорядивши величезну ескадру для висадки в Сицилії. Афінський флот, який налічував понад 200 трієр, безперешкодно обігнув Пелопонес, західне узбережжя Греції і рушив вздовж берегів Південної Італії. Розпочата у 413 році до н.е. облога головного міста Сицилії Сіракуз виявилася дуже невдалою. На допомогу Сіракузам прибув сильний загін пелопонесців, що одержав перемогу над афінським флотом у морському бою. Сухопутна армія афінян змушена була зняти облогу, і при відступі вглиб Сицилії її догнали сіракузці і розгромили.
Поразка афінян в Сицилії фактично вирішило результат Пелопонеської війни. Однак Спарті для перемоги над Афінами необхідно було вирішити два основні завдання: створити власний боєздатний флот і домогтися ослаблення Афінського морського союзу. Для вирішення цих завдань Спарта звернулася за фінансовою допомогою до Персії, яка до останніх років вважалася національним ворогом Греції. Натомість Персія зажадала відновлення свого панування над малоазійськими грецькими містами. Спарта не відповіла ні так ні ні, але у 412 р. до н.е., по суті зрадивши загальногрецькі інтереси, почала з допомогою персів будівництво великого флоту.
Усвідомивши, що події розвиваються зовсім не на користь Афін, від них один за одним почали відпадати союзники. Військові невдачі Афін активізували діяльність олігархічних кіл, і в 411 р. до н.е. в місті відбувся державний переворот, в результаті якого до влади прийшла "Рада 400", не обрана голосуванням народних зборів, а призначена колегією з п'яти чоловік. Правління олігархів викликало невдоволення як в самих Афінах, так і серед союзників. Афінський флот, що базувався на Самосі, не визнав "Раду 400" і став діяти самостійно.
Таким чином, в афінській державі склалося два уряди: олігархічна "Рада 400" і керівництво афінського флоту. Двовладдя викликало повний розбрід серед союзників, але успіхи афінського флоту, перемоги, здобуті ним над пелопонесцями при Абідосі (411 р. до н.е.) і Кизиці (410 р. до н.е.), призвели до повалення "Ради 400" і повного відновленню демократичних порядків в Афінах. Проте ні нові успіхи афінського флоту при Аргінуських островах, ні підтримка більшої частини союзників вже не могли врятувати положення.
Сили і засоби Афінської держави були вичерпані, флот потрапив у пастку при Егоспотамосі (405 р. до н.е.) і був майже повністю знищений спартанцями. У Афін не залишилося ні воїнів, ні грошей; обложені з моря і з суші, в 404 році до н.е. Афіни капітулювали на милість переможця.
Умови світу, продиктовані Спартою, були неймовірно суворими: розпускався Афінський морський союз, знищувався весь афінський флот, Афіни позбавлялися укріплень, зривалися "довгі" стіни між Піреями і Афінами, демократичний лад анулюється і влада передавалася 30 правителям, які служили Спарті. Могутні Афіни, гегемон всієї Греції до початку Пелопонеської війни, в кінці її перетворилися на один з рядових полісів Еллади.
|
Головна 
